Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №951/758/26 — Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/758/26

Провадження №2/951/494/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

12 жовтня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

з участю секретаря судового засідання Бусько Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Козівського районного суду Тернопільської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на підставі Кредитного договору (кредитної лінії) № 06.03.2026-100000205 від 06.03.2026 відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00 грн строком на 154 дні, дата повернення (виплати) кредиту - 06.08.2026. Договір передбачає сплату позичальником процентів за користування кредитом за процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, та за процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Договір також передбачає сплату позичальником комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 7 % від суми кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Крім того, договором передбачена сплата процентів у розмірі 170000 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що 12.03.2026 між сторонами за взаємною згодою та ініціативою позичальника укладено додатковий договір про збільшення суми кредиту, за умовами якого позичальнику надано 2-й Транш у розмірі 1500,00 грн, а сума кредиту збільшена до 3500,00 грн. Цим же додатковим договором позичальник зобов`язався сплатити комісію, пов`язану з наданням 2-го Траншу, у розмірі 7 % від його суми, що дорівнює 105,00 грн, а комісію за обслуговування кредитної заборгованості встановлено в розмірі 245,00 грн. Строк, на який надається кредит, та дата його повернення додатковим договором не змінювалися.

Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у сукупному розмірі 3500,00 грн відповідно до умов даного договору та додаткового договору до нього.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив.

Позивач вказує, що станом на дату подання позовної заяви за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 12 055,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500,00 грн, процентів у розмірі 4320,00 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 245,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 490,00 грн та відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, у розмірі 3500,00 грн.

Щодо нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України позивач зазначає, що пункт 6.1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який звільняв споживача від відповідальності за прострочення у період дії воєнного стану, виключено Законом України № 3498-IX від 22.11.2023, у зв`язку з чим, на думку позивача, за договорами, укладеними після набрання чинності цим Законом, кредиторам дозволено нараховувати неустойку та інші платежі за прострочення виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 12 055,00 грн та понесені судові витрати у розмірі 2662,40 грн, а також витрати, пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення, у розмірі 130,98 грн.

Козівський районний суд Тернопільської області ухвалою від 02.09.2026 відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» не з`явився, у тексті прохальної частини позовної заяви просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву, клопотань чи інших заяв по суті справи не подавав.

Судові повістки про виклик до суду надсилалися відповідачу в електронній формі до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідача повідомлено про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі, і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства, зокрема тих, за якими суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, - суд дійшов висновку про заочний розгляд справи за відсутності сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Отже, фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (офертою) товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять усі його істотні умови: дана пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитодавця; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником у повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Згідно із Заявкою кредитного договору № 06.03.2026-100000205 (кредитної лінії), укладеною 06.03.2026 о 05 год. 32 хв., відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 06.03.2026-100000205 від 06.03.2026, з якими він попередньо ознайомився. У пункті 19 Заявки відповідач погодився з тим, що способом його ідентифікації та верифікації є отримання позивачем ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ, та надав позивачу реквізити свого електронного платіжного засобу для надання йому коштів за договором - 4102-32XX-XXXX-5275.

Заявка, Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) та Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підписані відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором (кодом із повідомлення) E333, надісланим на належний відповідачу фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Відповідач підтвердив, що розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пункту 11.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним.

Матеріалами справи підтверджено, що 06.03.2026 у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 154 дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 06.03.2026-100000205 на суму 2000,00 грн зі сплатою процентів за ставкою «Стандарт» - фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, та за ставкою «Економ» - фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 0,5 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт».

Графіком платежів, встановленим у пункті 14 Заявки, передбачено 11 чергових періодів користування кредитом тривалістю 14 днів кожен (усього 154 дні), з визначенням розміру платежу за процентами, комісією за надання, комісією за обслуговування та сумою кредиту у складі кожного чергового платежу.

12.03.2026 між сторонами укладено додатковий договір до кредитного договору. Його укладення відбувалося у зворотному порядку: пропозицію про укладення додаткового договору (оферту) подав позичальник, підписавши її електронним підписом - одноразовим ідентифікатором (кодом із повідомлення) K721, надісланим на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , а кредитодавець прийняв (акцептував) цю пропозицію. За умовами додаткового договору суму кредиту збільшено до 3500,00 грн шляхом надання 2-го Траншу в розмірі 1500,00 грн строком на 148 днів; комісію, пов`язану з наданням 2-го Траншу, встановлено в розмірі 105,00 грн (7 % від суми Траншу), а комісію за обслуговування кредитної заборгованості - у розмірі 245,00 грн. Строк, на який надається кредит, та дата його повернення (06.08.2026) додатковим договором не змінювалися.

Вказані суми кредиту були перераховані відповідачу на його платіжну картку, зазначену ним у Заявці, номер якої НОМЕР_2 , що підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-1804 від 18.04.2026 про перерахування 06.03.2026 о 05:32:36 суми 2000,00 грн (транзакція в системі iPay.ua № 1024536822) та 12.03.2026 о 17:13:28 суми 1500,00 грн (транзакція № 1031514248), обидві з призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 06.03.2026-100000205». Разом відповідачу перераховано 3500,00 грн.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Зважаючи на зазначену правову позицію Верховного Суду, суд бере до уваги наявність у матеріалах справи доказів про фактичне (реальне) отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки, як встановлено судом із досліджених квитанцій, грошові кошти у загальному розмірі 3500,00 грн були перераховані на картковий рахунок, зазначений відповідачем при укладенні договору, про що свідчить зазначення номера картки у квитанціях. Згадані квитанції є первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують належне виконання своїх зобов`язань зі сторони кредитодавця. Крім того, у даних квитанціях тотожні номер кредитного договору та інші реквізити.

Отже, згадані квитанції (по кредитному договору) є належним доказом щодо перерахування позивачем коштів на рахунок позичальника, що, відповідно, свідчить про виконання позивачем взятих на себе обов`язків із надання кредитних коштів.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 06.03.2026-100000205 від 06.03.2026 станом на 24.08.2026 вбачається, що він відповідає вимогам вказаного Закону, є чітким, зрозумілим та узгоджується з умовами кредитного договору, а отже є належним та допустимим доказом. У пункті 3 Заявки та Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 06.03.2026-100000205 (кредитної лінії), тобто в документах, підписаних ОСОБА_1 , з якими він ознайомився при укладенні договору, чітко встановлено строк, на який надається Кредит, - 154 дні з дати його надання. Проценти позивач за умовами договору нараховував саме в межах строку кредитування, до 06.08.2026 включно, що цілком узгоджується із правовою позицією, закріпленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Судом також встановлено, що процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1 % за день застосовувалася позивачем протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, тобто по 11.06.2026 включно, а починаючи з 12.06.2026 проценти нараховувалися за ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % за день, що відповідає умовам договору.

Платежів на погашення заборгованості за кредитним договором відповідач не здійснював, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості. У передбачений договором 154-денний строк, тобто до 06.08.2026, заборгованість відповідач не повернув.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує такі норми права.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (статті 205, 207 ЦК України). Без отримання повідомлення з одноразовим ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20), від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

З цього суд робить висновок про доведеність того, що відповідачем укладено та підписано договір із позивачем.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Встановивши, що без отримання повідомлення з одноразовим ідентифікатором, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20-ц.

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 06.03.2026 товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 06.03.2026-100000205 в електронній формі, а 12.03.2026 - додатковий договір до нього, умови яких позивач виконав. Відповідач у передбачений договором 154-денний строк, тобто до 06.08.2026, заборгованість не повернув.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За пунктом 6.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 06.03.2026 позичальник зобов`язується використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту, сплату Процентів, Комісії(ій), процентів річних шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця у терміни, вказані у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Отже, сторони договору узгодили розмір кредиту, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за комісією, пов`язаною з наданням кредиту, та комісією за обслуговування кредитної заборгованості слід зазначити таке.

Згідно з умовами пункту 8 Заявки позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 06.03.2026-100000205 (кредитної лінії) від 06.03.2026 комісія, пов`язана з наданням Кредиту (економічна сутність - плата за надання Кредиту), становить 7 % від суми Кредиту та дорівнює 140,00 грн; комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні; нараховується Кредитодавцем та обліковується в день видачі кредиту. Аналогічну умову щодо комісії у розмірі 7 % від суми 2-го Траншу (105,00 грн) передбачено пунктом 1.3 додаткового договору від 12.03.2026.

Відповідно до умов пункту 9 Заявки позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 140,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; нараховується Кредитодавцем та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Пунктом 1.4 додаткового договору від 12.03.2026 розмір комісії за обслуговування збільшено до 245,00 грн.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21).

З огляду на зазначене, положення Заявки позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 06.03.2026-100000205 від 06.03.2026 та додаткового договору від 12.03.2026 про сплату позичальником на користь кредитодавця комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та комісії за обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними з моменту укладення договору.

А тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією, пов`язаною з наданням кредиту, у розмірі 245,00 грн та за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 490,00 грн, а всього 735,00 грн, задоволенню не підлягають.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, в сумі 3500,00 грн суд керується таким.

Пунктом 17 Заявки та Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 06.03.2026-100000205 (кредитної лінії) сторони домовились, що позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати Кредиту/його частини та/або Процентів/їх частини та/або Комісії(й)/її(їх) частини у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу Кредитодавця зобов`язаний сплатити Кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23) роз`яснив, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, а саме договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит, у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Покликання позивача на те, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було виключено пункт 6.1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», не може бути підставою для задоволення відповідних вимог, оскільки саме по собі виключення відповідної норми зі спеціального закону не створює права на нарахування процентів за ст. 625 ЦК України як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а лише свідчить про відсутність такого регулювання у цьому законі. Спірні правовідносини підлягають оцінці з урахуванням положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким на період дії воєнного стану встановлено особливості відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань, і ці норми мають імперативний характер та зі змісту ЦК України не виключені.

Як встановлено судом із розрахунку заборгованості, проценти відповідно до ст. 625 ЦК України нараховувалися позивачем у період з 20.03.2026 по 25.05.2026, тобто в період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та в подальшому неодноразово продовженого. Відтак відповідач на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а вимога про стягнення з нього відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 3500,00 грн задоволенню не підлягає.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 381/1647/21, провадження № 61-4504св23).

Доказів на спростування факту укладення вищевказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 4320,00 грн підлягають задоволенню, а в частині стягнення комісій у загальному розмірі 735,00 грн та відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 3500,00 грн задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами перед судом доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому з останнього на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 06.03.2026-100000205 від 06.03.2026 у розмірі 7820,00 грн (3500,00 грн заборгованості за тілом кредиту + 4320,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом задоволено позов частково, а саме на 7820,00 грн із заявленої вимоги на 12 055,00 грн, тобто на 64,87 %. Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1727,10 грн (2662,40 грн ? 64,87 %) та витрати, пов`язані з надсиланням відповідачу копії позовної заяви (п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України), у розмірі 84,97 грн (130,98 грн ? 64,87 %).

У пункті 4 прохальної частини позовної заяви позивач заявив, що докази щодо понесених судових витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Оскільки станом на день ухвалення цього рішення такі докази позивачем не подані, питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу цим рішенням не вирішується і може бути вирішене судом у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 76-78, 81, 133, 141, 263-265, 280, 282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, статтями 205, 207, 526, 610, 611, 638, 639, 1048, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 7820 (сім тисяч вісімсот двадцять) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1727 (одна тисяча сімсот двадцять сім) грн 10 коп. та витрати, пов`язані з надсиланням відповідачу копії позовної заяви, в розмірі 84 (вісімдесят чотири) грн 97 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Козівським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу у порядку, передбаченому статтею 283 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2026.

Реквізити учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв