Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №951/423/26 — Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/423/26

Провадження №2/951/320/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

12 жовтня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Бусько Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

До Козівського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.09.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 77598136 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2458 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

На виконання умов договору позики товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 2458 грн шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача, зазначений нею в договорі.

Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нарахувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожен день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

У договорі позики встановлено строк кредиту 30 днів та передбачено умови пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.

Відповідач зобов`язання за договором позики не виконала.

22.02.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу № 22/02/2022, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 77598136 від 11.09.2021.

10.01.2023 товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором позики № 77598136 від 11.09.2021.

Крім того, 03.08.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та відповідачем ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 2325553411 на отримання кредиту від товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та паспорт кредиту від товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» № 2325553411, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6490 грн, на таких умовах: строк кредитування 24 місяців, цільове призначення кредиту - будь-які законні цілі; річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором, щомісячні проценти 2,70 % від суми кредиту.

Відповідач зобов`язання за договором позики не виконала.

17.12.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та АТ «ТАСКОМБАНК» уклали договір факторингу № 171221 від 17.12.2021, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за кредитним договором № 2325553411 від 03.08.2021.

21.12.2023 АТ «ТАСКОМБАНК» та товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали договір факторингу № НІ/11/13-Ф, згідно з яким АТ «ТАСКОМБАНК» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором позики № 2325553411 від 03.08.2021.

У зв`язку із невиконанням відповідачем умов договору позики № 77598136 від 11.09.2021 у неї утворилася заборгованість в сумі 8328,10 грн, яка складається з заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в сумі 2458 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення боргу в сумі 5869,70 грн, нарахованими 3 % річних в сумі 0,40 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору № 2325553411 від 03.08.2021 у неї утворилася заборгованість в сумі 6851,26 грн, яка складається з заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в сумі 3891,62 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення боргу в сумі 0,20 грн, заборгованості за комісіями в сумі 2959,44 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача заборгованість в сумі 15 179,36 грн та судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 9000 грн.

Суддя Козівського районного суду Тернопільської області ухвалою від 15.06.2026 у справі відкрив спрощене позовне провадження з викликом сторін, відповідачу наданий строк на подання відзиву на заявлену вимогу.

Також суд своєю ухвалою задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувавши у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо видачі ОСОБА_1 відповідна банківської картки, доказів зарахування на цю банківську картку кредитних коштів 11.09.2021, щодо ідентифікаційних даних власника картки та повного номера такої картки, щодо номера телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за відповідною платіжною карткою, а також щодо номера телефону та його зазначення в анкетних даних відповідача.

08.09.2026 на адресу суду, на виконання ухвали суду від 30.07.2026, від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла запитувана інформація щодо карткового рахунку ОСОБА_1 , зарахування на картку кредитних коштів, що відображено у банківській виписці.

Представник позивача у судове засідання не прибула, проте в позовній заяві зазначила, що просить розгляд справи проводити без її участі та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач в судове засідання повторно не прибула, хоча про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов, клопотань, заяв не подавала.

На адресу відповідача, яка згідно з інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру є її адресою реєстрації, направлялась ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками, із зазначенням дати судового засідання, проте лист із вказаними документами повернувся до суду без їх отримання відповідачем та з відміткою пошти.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20, від 27.05.2026 у справі № 727/12793/24.

Крім того, їй направлялись повістки, у яких повідомлялися дати судових засідань, проте відповідач у судове засідання не прибула.

Відповідач письмового відзиву на позов не надала.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі, і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

За наведених вище обставин та відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, зокрема тих, за якими суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, - суд дійшов висновку про заочний розгляд справи за відсутності сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Отже, фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629).

Питання укладання кредитного договору, його істотних умов, форми, процентів за кредитним договором тощо визначено, зокрема, приписами статей 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Кодексу.

За кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами. Цьому зобов`язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів.

З огляду на приписи частини другої статті 1056-1 Кодексу в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши обставини, на які сторона позивача посилається як на підставу своїх вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши доводи сторін, дійшов такого висновку.

11.09.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 77598136 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2458 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Відповідно п. 4 договору позики сторони передбачили, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

На виконання умов договору позики товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 2458 грн шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача, зазначений нею в договорі.

За умовами договору передбачено, що дата надання позики 11.09.2021, дата повернення позики 11.10.2021, знижена процентна ставка 0,01% в день, базова процентна ставка 1,99 % в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою за день - 2,70%.

Договір позики підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора LGL6YcqaGB.

На виконання умов договору позики ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» 11.09.2021 перерахувало ОСОБА_1 2458 грн на реквізити карти, зазначеної ОСОБА_1 в договорі позики: НОМЕР_1 , що стверджується: довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЕКСПРЕС» (фінансова компанія, яка діє на підставі ліцензії, яка видана Національним банком України на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку платіжний інструмент/платіжна система) (а.с.16), а також інформацією, наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду від 30.07.2026 (а.с.157-160.).

22.02.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» уклали договір факторингу № 22/02/2022, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 77598136 від 11.09.2021 (а.с.41-45). Наведене підтверджується, зокрема, реєстром боржників до договору факторингу (а.с.48, 49).

Надалі, 10.01.2023 товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором позики № 77598136 від 11.09.2021 (а.с.50-55). Наведене підтверджується, зокрема, реєстром боржників до договору факторингу № 10-01/2023 (а.с.58-61 зв.).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики № 77598136 за період з 11.09.2021 року по 09.01.2022 року, заборгованість за договором становить 8327,70 грн, з них: 2458,00 грн - заборгованість за тілом; 5869,70 грн - заборгованість за відсотками.

Оцінюючи докази як кожен окремо так і в їх сукупності, враховуючи принцип змагальності, суд дійшов висновку, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, який позичальник не повернула, а тому існують правові підстави для стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів, яку просить позивач, а саме в розмірі 2458,00 грн.

Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст. 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

Пунктом 2.2 договору позики № 77598136 від 11.09.2021 передбачено, що строк позики становить 30 днів, а саме до 11.10.2021 (останній день). У пункті 2.3 договору позики передбачено, що процентна ставка (знижена) в розмірі 0,01% в день; базова процентна ставка 1,99 % в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою за день - 2,70%.

Позаяк, проценти за користування позикою нараховувалися протягом 121 дня - з 11.09.2021 по 09.01.2022, тобто поза межами строку кредитування, які позивач нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування

Представник позивача не надав належних та допустимих доказів на підтвердження продовження строку користування позикою.

Тому суд вважає, що стягненню підлягають проценти за договором позики за період з 11.09.2021 по 10.10.2021, керуючись відсотковою ставкою 1,99% в день, що у даному випадку становить 1467,43 грн. (2458 Х 1,99% Х 30)

Нараховані проценти з 11.10.2021 до 09.01.2022 позивачем здійснено поза межами строку користування позикою, тому не підлягають стягненню.

Посилання позивача на те, що умови продовження строку нарахування процентів за користування позикою передбачено Правилами надання грошових коштів у позику, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

В підписаному договорі позики ОСОБА_1 підтвердила, що до моменту підписання договору вивчила цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, які розміщені на сайті, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) їй зрозумілі.

Правилами надання грошових коштів у позику, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, у тому числі, що у разі неповернення/ повернення не в повному розмірі/ несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику та таку неповернуту позику товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, але не більше 90 календарних днів (п. 6.5 Правил).

Проте, вказані Правила не підписані ОСОБА_1 , і матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розуміла відповідач, ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи договір позики 11.09.2021.

Таким чином, за відсутності доказів про конкретно запропоновані відповідачу Правила надання грошових коштів, надані позивачем Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору позики, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У зв`язку із цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини 1 статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, яка згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Вирішуючи питання про стягнення 0,40 грн як нарахованих 3 % річних, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2.2 договору позики № 77598136 від 11.09.2021 дату повернення позики (останній день) визначено 11.10.2021, а отже прострочення виконання грошового зобов`язання настало з 12.10.2021.

З розрахунку заборгованості, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» станом на 10.01.2023, судом встановлено, що 3 % річних нараховані позивачем за період з 22.02.2022 по 23.02.2022 включно, тобто за 2 дні, на залишок заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 2458,00 грн, за формулою: сума боргу ? процентна ставка / 100 % / 365 днів ? кількість днів. Перевіривши наведений розрахунок, суд визнає його арифметично правильним: 2458,00 грн ? 3 % / 365 днів ? 2 дні = 0,40 грн.

Таким чином, за інші періоди прострочення, у тому числі за період з 12.10.2021 по 21.02.2022, 3 % річних позивачем не нараховувалися та до стягнення не заявлені, а суд відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог.

Суд перевірив відповідність заявленої вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким розділ доповнено Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» та згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; при цьому неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки нарахування 3 % річних за заявленою вимогою здійснено за період, що закінчився 23.02.2022, тобто до введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, наведені вище положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на заявлену до стягнення суму не поширюються, а підстав для звільнення відповідача від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, у цій частині немає.

За наведених обставин вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 0,40 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості за договором № 2325553411 від 03.08.2021, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та відповідачем ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

03.08.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та відповідачем ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 2325553411 на отримання кредиту від товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та паспорт кредиту від товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» № 2325553411, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6490 грн, на таких умовах: строк кредитування 24 місяців, цільове призначення кредиту - будь-які законні цілі; річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором, щомісячні проценти 2,70 % від суми кредиту.

17.12.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та АТ «ТАСКОМБАНК» уклали договір факторингу № 171221, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за кредитним договором № 2325553411 від 03.08.2021 (а.с.36-39). Наведене підтверджується долученим реєстру прав вимог до зазначеного договору факторингу (а.с.40)

21.12.2023 АТ «ТАСКОМБАНК» та товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали договір факторингу № НІ/11/13-Ф, згідно з яким АТ «ТАСКОМБАНК» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором позики № 2325553411 від 03.08.2021.

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідач отримала кредитні кошти, однак не виконує зобов`язань щодо їх повернення.

Водночас, суд звертає увагу, що заміна кредитора у зобов`язанні не є беззаперечним підтвердженням того, що до позивача перейшло право вимоги саме на той розмір заборгованості, який зазначено у витязі із Реєстру боржників. За умовами вищевказаних договорів відповідач мав би отримувати кошти шляхом їх перерахування в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, проте матеріали позову не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти у визначеному договорі порядку та розмірах, як і інформації про суми їх повернення, строки повернення, які впливають на застосування процентної ставки, для того, щоб суд мав можливість дійти до переконання про обґрунтованість заявлених позивачем вимог. Тобто позивач не надав докази виконання товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» умов договору позики № 2325553411 від 03.08.2021 в частині передачі відповідачу як позичальнику грошових коштів у власність на умовах та на строк, зазначений у договорі.

Отже, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та наявності в ОСОБА_1 простроченої заборгованості у зв`язку з користуванням цими коштами. Позивач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору було видано кредит, саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в зазначеному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором. Суду надано як докази, що підтверджують розмір заборгованості, документи, які не є документами первинного обліку та в яких зазначено суму заборгованості.

Позивач надав суду розрахунки заборгованості ОСОБА_1 , у яких лише вказано про наявність заборгованості за кредитним договором № 2325553411 від 03.08.2021 що складаються із основної суми, заборгованості за відсотками, заборгованості за пенею та заборгованість за комісією, а відтак суд позбавлений можливості встановити дату надання коштів позичальнику, їх розмір, дати сплати позичальником кредиту, суми таких сплат, порядок нарахування процентів, ставку, яка застосовувалася при їх нарахуванні.

Окрім цього, сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит та в позику.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020, справа № 219/1704/17.

В постанові у справі № 336/4796/18 від 20.05.2022 Верховний Суд зробив висновок про те, що надані документи, зокрема і розрахунок заборгованості за кредитним договором, не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором. У матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.05.2021 за результатами розгляду цивільної справи № 554/4300/16-ц сформулював правову позицію про те, що за своїм змістом саме банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Зазначене вище узгоджується із правовим висновками, викладеним у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц.

Отже, саме позивач не довів позов в цій його частині, що є його, а не відповідача, процесуальним обов`язком (статті 12, 13, 81 ЦПК України). Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 156/268/21.

Більше того, у своїй позовній заяві до суду представник позивача просила розглянути справу у її відсутності та у призначені судом судові засідання не з`являлася, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів на доведення позовних вимог в цій частині не заявляла.

Відтак позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020, справа № 755/18920/18.

Беручи до уваги всі факти, що їх встановив суд, і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме на суму 3925,83 грн (2458 грн заборгованості за тілом кредиту + 1467,43 грн заборгованості за процентами + 0,40 грн – відповідальність відповідно до ст.625 ЦК України за договором № 77598136 від 11.09.2021).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» при зверненні до суду сплатило судовий збір в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0653370001 від 28.05.2026 (а.с.6).

Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що понесені ним судові витрати включають в себе, крім судового збору, витрати за професійну правничу допомогу, згідно зі ст.137 ЦПК України, у розмірі 9 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду позивач надав, зокрема, Договір № 01/07-2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024, укладений з адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (а.с..86-88), з додатком (88 зв.-89, заявку про надання юридичної допомоги № 2253 від 01.04.2026 (а.с.92), та витягу з Акту № 21 про надання юридичної допомоги від 20.04.2026 (а.с.93), відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а позивач прийняв правову допомогу у вигляді надання усної консультації з вивченням документів вартістю 3000,00 грн (2 год.) та складання позовної заяви вартістю 6000,00 грн (2 год.), а також прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням Загальних Зборів №01-12/2005 (а.с..90-91).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.

Відповідач не заявляла клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність та безпідставність.

Суд вважає, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у цій справі, підтверджені належними та допустимими доказами, їх розмір у сумі 9000 грн є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підлягають задоволенню частково на загальну суму 3925,83 грн, що становить 25,86% від ціни позову (15 179,36 грн), тому на користь позивача з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, в сумі 688,50 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним вимогам, в сумі 2327,40 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст. 13, 76-78, 81, 137, 141, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість в розмірі 3925,83 грн (три тисячі дев`ятсот двадцять п`ять гривень 83 копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 688 (шістсот вісімдесят вісім) гривень 50 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2327 (дві тисячі триста двадцять сім) гривень 40 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 12.10.2026.

Реквізити учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», адреса місця знаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м.Київ, індекс 01133, ЄДРПОУ 44276926;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв