Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №490/1450/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 490/1450/26

Провадження № 2/489/1932/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судового засідання Бородіною В.Ю.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Пилипів І.І., які приймають участь у розгляді справи в режимі відеоконференції,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Сіхарулідзе Д.Г., який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики від 22.08.2014 в розмірі 16 600,00 доларів США, що еквівалентно 718 077,82 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між ним та відповідачем 22.08.2014 було укладено договір позики, згідно якого відповідачу було передано грошові кошти в розмірі 16 600,00 доларів США, які він зобов`язався повернути до 05.07.2015. На підтвердження укладення договору позики відповідачем було надано розписку. Проте ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом до суду.

У відповідності до ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Інгульського районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу цивільної справи між суддями від 30.03.2026 головуючою по справі визначено суддю Микульшину Г.А.

Відповідно до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 31.03.2026, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд у підготовчому судовому засіданні.

Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 31.03.2026 вжито заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на автомобіль марки SKODA OCTAVIA, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер двигуна: НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ; накладено арешт на автомобіль марки HYUNDAI TUCSON IX 35, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , номер двигуна: НОМЕР_6 , номер кузова: НОМЕР_7 , зареєстрований за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

У відповідності до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.04.2026 представник позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Пилипів І.І. приймають участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

05.05.2026 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сіхарулідзе Д.Г. надійшла заява, згідно якої він вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки загальний строк позовної давності становить три роки, дата повернення суми позики – 05.07.2015, відповідно строк позовної даності у даних правовідносинах сплинув 05.07.2018. Посилаючись на викладене, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.05.2026 представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Сіхарулідзе Д.Г. приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

01.06.2026 від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про виклик в судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_4 .

01.06.2026 від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої він спростовує заперечення відповідача проти позову та наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує на те, що тривалий строк між укладенням договору позики та зверненням із даним позовом до суду обумовлений особистими неприязними відносинами з відповідачем, а також тією обставиною, що ОСОБА_3 заблокував номер позивача у месенджері, уникав спілкування з ним.

03.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сіхарулідзе Д.Г. надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких він що з 2015 року жодних виплат за договором позики відповідачем не здійснювалось, отже строк позовної давності сплинув у 2018 році. Вважав, що надані позивачем роздруківки спілкування сторін у месенджері не є належними та допустимими доказами по справі, учасники спілкування є знеособленими, їх неможливо ідентифікувати. Просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 . Також 03.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сіхарулідзе Д.Г. надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог позивача.

26.06.2026 на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла зава про виклик свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09.07.2026 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики; викликано в судове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

19.08.2026 від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відновлення позовної давності, відповідно до якого він посилається на те, що перебіг позовної давності по вказаній справі мав бути зупинений згідно п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України, оскільки з квітня 2014 року по квітень 2018 року він перебував в лавах добровольчого батальйону “Київ-2”, в подальшому — полку патрульної служби особливого призначення “Київ”, що офіційно були включені до складу МВС та переведені на воєнний стан, в районах бойових дій в Донецькій та Луганській областях при проведенні АТО. Вказані обставини перешкоджали йому звернутись із позовом до відповідача про стягнення заборгованості до суду. В подальшому з 02.04.2020 перебіг строку позовної давності було зупинено в зв`язку із розповсюдженням коронавірусної хвороби та введенням воєнного стану. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 вважає, що строк звернення до суду із даним позовом ним не пропущено.

25.08.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сіхарулідзе Д.Г. надійшли заперечення проти задоволення заяви позивача про відновлення строку позовної давності. Вважає, що твердження позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні діючого законодавства і не підтверджені належними і допустимими доказами.

26.08.2026 від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6 .

Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26.08.2026 в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи — відмовлено.

28.09.2026 від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме нотаріально завіреного оригіналу заяви свідка ОСОБА_4

05.10.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сіхарулідзе Д.Г. надійшло клопотання про долучення доказів, а саме довідки про перебування відповідача на військовій службі. У вказаній заяві представник відповідача також зазначав про те, що відповідачем було понесено витрати на професійну правничу допомогу, детальний розрахунок яких буде надано ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення по даній справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Пилипів І.І., які приймають участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримали в повному обсязі,

Представник відповідача адвокат Сіхарулідзе Д.Г., який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в судове засіданні двічі не з`явились. Позивачем ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 .

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

22.08.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики простій письмовій формі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 16 600,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути в строк до 5.07.2015. На підтвердження отримання грошових коштів в сумі 16 000,00 доларів США ОСОБА_3 було складено розписку (а.с. 61).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що у встановлений в договорі строк відповідач ОСОБА_3 суму позики не повернув, здійснивши лише декілька виплат по 100 доларів США у 2015 році. Проте оскільки в період з квітня 2014 року по квітень 2018 року він перебував в лавах добровольчого батальйону “Київ-2”, в подальшому — полку патрульної служби особливого призначення “Київ”, що офіційно були включені до складу МВС та переведені на воєнний стан, в районах бойових дій в Донецькій та Луганській областях при проведенні АТО. Вказані обставини перешкоджали йому звернутись із позовом до відповідача про стягнення заборгованості до суду. В подальшому з 02.04.2020 перебіг строку позовної давності було зупинено в зв`язку із розповсюдженням коронавірусної хвороби та введенням воєнного стану.

Також ОСОБА_1 вказував на те, що між ним та ОСОБА_3 раніше існували родинні відносини — останній є колишнім чоловіком його доньки ОСОБА_4 . В зв`язку з цим відповідач неодноразово звертався до нього із проханнями про відтермінування строку погашення заборгованості, проте так її і не погасив. В 2025 році позивач звертався до ОСОБА_3 в соціальних мережах з вимогою оплатити борг, яка була відповідачем проігнорована. На підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи скрін-шоти листування (а.с. 68).

Згідно рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 02.10.2015 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (а.с. 137).

У відповідності до довідки Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.09.2017 ОСОБА_1 дійсно перебував з 30.07.2017 по 30.09.2017 у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службовий (бойових) завдань (а.с. 138).

Відповідно до довідки Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 28.07.2017 ОСОБА_1 дійсно перебував з 01.06.2017 по 31.07.2017 у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службовий (бойових) завдань (а.с. 139).

Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 20.04.2018 № 395 о/с згідно з п. 3 (за віком) ч. 7 ст. 77 ЗУ “Про Національну поліцію” звільнено зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (а.с. 141).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_8 ОСОБА_1 має право пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни — учасників бойових дій (а.с. 151).

До матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 долучено посвідчену ПН Рівненського міського нотаріального округу Фокіною А.Б. 12.06.2026 заяву свідка ОСОБА_4 . У вказаній заяві ОСОБА_4 стверджує про те, що вона особисто була присутня при отриманні грошей ОСОБА_3 , а також написанні розписки про борг. Гроші в борг бралися ОСОБА_7 для розвитку його транспортного бізнесу. Декілька місяців ОСОБА_3 повертав ОСОБА_1 по сто доларів США. Протягом 2015-2024 років вона мала розмову з ОСОБА_3 з приводу необхідності повернення боргу. ОСОБА_3 визнавав борг, але кожен раз повідомляв про наявні у нього матеріальні труднощі. Після початку повномасштабного вторгнення вона двічі бачилася з ОСОБА_3 . Під час цих зустрічей ОСОБА_3 зустрічався з ОСОБА_8 .Бю, знову усно визнавав борг та знову обіцяв повернути гроші, взяті в борг. Це було в кінці серпня 2023 року та в лютому 2024 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору позики від 22.08.2014, оскільки останній взяті на себе зобов`язання не виконав та не повернув грошові кошти у визначений договором строк.

Беручи до уваги те, що відповідач доказів належного виконання умов договору позики не надав, а також визнав факт отримання грошових коштів від ОСОБА_1 , позов про стягнення суми позики обґрунтований.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на пропуск позивачем строку на звернення з даним позовом до суду. Вказує на те, що право вимоги до нього виникло у позивача 06.07.2015. Відповідно строк позовної давності за даною вимогою сплинув 05.07.2018. Проте із даним позовом до суду ОСОБА_9 звернувся лише 24.02.2026. Тобто строк позовної давності за даними вимогами позивачем пропущено.

Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Судом встановлено, що про порушення його права позивачу ОСОБА_1 стало відомо 06.07.2015 — коли відповідач ОСОБА_3 не виконав свій обов`язок щодо повернення суми позики.

Разом з тим, спростовуючи заперечення відповідача проти пропуску ним строку позовної давності, позивач посилається на те, що з квітня 2014 року по квітень 2018 року він перебував в лавах добровольчого батальйону “Київ-2”, в подальшому — полку патрульної служби особливого призначення “Київ”, що офіційно були включені до складу МВС та переведені на воєнний стан, в районах бойових дій в Донецькій та Луганській областях при проведенні АТО. Посилаючись на викладене, вважав, що строк позовної давності у вказаний період було зупинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України — оскільки позивач перебував у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам.

Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежен ь (стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.

Системний аналіз норм права дозволяє дійти висновку, що воєнний стан є загальним правовим режимом, що вводиться в Україні та створює юридичні рамки (правову конструкцію) для діяльності всіх державних інститутів, економіки та суспільства в умовах збройної агресії. Такий захід є системним, комплексним і загальнодержавним, який змінює правовий режим функціонування держави в цілому. Натомість переведення на організацію і штати воєнного часу є конкретним військово-організаційним заходом, який є наслідком та складовою частиною введення воєнного стану та оголошення мобілізації. Цей захід стосується внутрішньої структури та чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань з метою приведення їх у максимальну бойову готовність.

Щодо тлумачення терміну "переведені на воєнний стан" Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 по справі № 754/947/22 зазначає таке. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони на військовій службі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на застосування до спірних правовідносин п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України.

У відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦПК України перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Разом з тим, враховуючи вищевикладені положення діючого законодавства та обставини справи, суд приходить до висновку, що положення а. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України про зупинення перебігу позовної давності не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки у визначений позивачем період, а саме з квітня 2014 року по квітень 2018 року в Україні не було введено воєнний стан. Відповідно позивачем не надано належних та допустимих доказів перебування його протягом всього зазначеного періоду в складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Враховуючи викладене, станом на 06.07.2018 строк позовної давності для звернення із даним позовом ОСОБА_1 було пропущено.

При цьому не заслуговують на увагу також твердження позивача про те, що строк позовної давності було зупинено, починаючи з 02.04.2020 в зв`язку із розповсюдженням коронавірусної хвороби та в подальшому в 2022 році в зв`язку із введенням та на період дії воєнного стану, оскільки на період виникнення цих обставин строк позовної давності вже було пропущено.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 22.08.2014. Враховуючи викладене, в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору та в задоволенні позову відмовлено, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 10 ст. 158 ЦПК України у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою силу до дня набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

За таких обставин, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 31.03.2026 у даній справі необхідно скасувати з дня набрання законної сили цим рішенням.

Керуючись ст. ст. 141, ч. 9 ст. 158, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 31.03.2026 у цивільній справі № 490/1450/26, а саме скасувати арешт:

-на автомобіль марки SKODA OCTAVIA, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер двигуна: НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

-на автомобіль марки HYUNDAI TUCSON IX 35, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , номер двигуна: НОМЕР_6 , номер кузова: НОМЕР_7 , зареєстрований за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 12.10.2026.

Суддя Г.А. Микульшина