Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №336/2127/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/2127/25

Пр.2/336/223/2026

08.10.26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку загального позовного провадження цивільну справу №336/2127/25 за позовом ОСОБА_1 до приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС», ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, -

за відсутності сторін, третіх осіб та їх представників, ,

ВСТАНОВИВ:

04.03.2025 позивач звернувся до суду із зазначеною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану смертю сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 2 000 000,00 гривень.

За змістом позовної заяви 09.10.2024 в результаті ДТП в кареті швидкої медичної допомоги настала смерть ОСОБА_3 , який є єдиним сином позивача, військовослужбовцем ЗСУ. На час події ДТП ОСОБА_3 після отриманого поранення пройшов стаціонарне лікування та планував повернутись до проходження військової служби. Матір ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач стверджує, що ОСОБА_3 , як учасник дорожнього руху, був пішоходом, а водієм транспортного засобу - учасника ДТП - працівник відповідача, який перебував на посаді водія, - третя особа ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автобусом «БАЗ Л079 Еталон», д.н.з. НОМЕР_1 . Своїми діями водій порушив п.п.1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 12.4, 12.9 (б) ПДР України. Вина водія встановлена в судовому порядку в результаті розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024040000001338 від 09.10.2024, із ухваленням вироку суду, який набрав законної сили.

Відповідно до доводів сторони позивача цивільно-правова відповідальність власника або законного користувача вказаного транспортного засобу на час події застрахована в ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» згідно з полісом обов?зякового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223098527. На виконання своїх зобов?язань страховиком здійснено виплату страхового відшкодування, пов?язаного із настанням страхового випадку, на користь позивача, сума якого у позовній заяві не зазначається.

Позивач наголошує, що в результаті смерті сина йому завдано моральної шкоди, яка полягає у глибоких емоційних переживаннях, викликаних втратою рідної людини. Так, ОСОБА_3 мешкав разом із батьком, був пов?язаний із ним спільним побутом, правами та обов?язками як сина та батька. Життя позивача у зв?язку із смертю сина зазнало непоправних змін, спричинило надзвичайні страждання та негативні відчуття, адже найважливіший життєвий зв?язок безповоротно зруйнований, за відсутності допомоги та підтримки єдиного сина, подальшого продовження ним роду, що позбавило опіки над онуками, можливості передання ним свого досвіду. Передчасна та випадкова смерть ОСОБА_3 згідно з доводами сторони позивача - найпрекраснішої та найдорожчої людини - спричинила втрату його життєвих сил та сенсу життя, тому розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює у сумі 2 000 000,00 гривень.

Враховуючи наведене, неможливість позасудового врегулювання спору, із посиланням на норми ст.23, 1167, 1172, 1187 ЦК України, ст.21, 24 КЗпП України, ст.23, 27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Зарютіна П.В. від 10.03.2025 постановлено передати вищевказану справу на розгляд іншому суду (за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням відповідача) - до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29.04.2025 ухвалено ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2025 у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Справа надійшла до суду 08.05.2025 та передана в провадження визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. 09.05.2025 після проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі протоколу від 08.05.2025.

Ухвалою судді Вайнраух Л.А. від 14.05.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду на підставі п. 2,6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Також постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання, визначено строки для подання заяв по суті спору. У вказаній ухвалі судом роз?яснено, що відповідно до ч. 4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст.178 ЦПК України). Також роз?яснено, що згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

06.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, з дотримання строку, визначеного судом, скерований 04.06.2025 засобами поштового зв?язку, за змістом якого директор вказаної юридичної особи Бевзюк В.П. просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень (дані доводи підтримані представником відповідача під час розгляду справи) стороною відповідача зазначено, що в матеріалах кримінального провадження, яке розглядалось за фактом настання смерті ОСОБА_3 в результаті ДТП, наявна заява ОСОБА_1 від 19.01.2025, в якій потерпілий просить суд проводити розгляд справи без його участі, зазначає, що цивільний позов заявляти не буде, що, на переконання сторони відповідача, свідчить про відсутність претензій до обвинуваченого.

При цьому, задля встановлення підстав для відшкодування моральної шкоди має бути доведений факт вчинення цивільного правопорушення та всі його складові. Так, позивач повинен довести факт завдання моральної шкоди, причинний зв?язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та завданою шкодою, а відсутність протиправності в діях певної особи та вини має довести відповідач. Зазначених вимог з боку позивача не дотримано.

Представницею відповідача адвокатом Башкєєвою А.О., а також адвокаткою Протопоп Ю.А. під час надання пояснень не заперечувалось фактичних обставин події ДТП за участі водія ОСОБА_2 , що призвела до смерті пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїзну частину пр.Богдана Хмельницького у м.Дніпро у невідведеному місці, зліва-направо, відносно напрямку автобусу, що встановлено вироком Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.02.2025 у справі №203/214/25. Даним вироком визнано винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, водія ОСОБА_2 .

Представниця відповідача також наголосила, що пішохід ОСОБА_3 перетинав проїзну частину дороги у темний час доби, у невідведеному місці, не маючи світловідбиваючих предметів одягу, що дозволили б водію вчасно помітити його. Також у крові та сечі ОСОБА_1 , як встановлено висновком судово-медичної експертизи трупа №4512 від 22.11.2024, при судово-токсикологічному дослідженні виявлений етиловий спирт у концентрації в крові 2,03 %, в сечі - 2,82%, що для живих осіб свідчить про середній ступінь алкогольного сп?яніння. Протиправність дій вказаного пішохода встановлена й у вироку суду, а саме порушення з його боку п.4.14 ПДР України, адже факт смертельного травмування ОСОБА_3 стався внаслідок його грубої необережності.

Відповідно до доводів сторони відповідача, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення, не його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди, значенням наслідків правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Крім того, розмір морального відшкодування не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи. Тому, представник відповідача наголошувала, що розмір шкоди в даному випадку є значно завищеним, виходячи із принципів розумності та справедливості. При цьому, позивач не довів заподіяння йому душевних страждань та погіршення стану його здоров?я після смерті сина, документальних доказів не подав.

Як зауважила представниця відповідача, третя особа - страховик здійснила страхову виплату на користь позивача у зв?язку із настанням смерті ОСОБА_3 , але з боку сторони позивача сума страхової виплати замовчується. Отримані відомості дозволили встановити виплату на користь позивача страхового відшкодування у сумі 180 000,00 гривень, розмір страхової виплати був узгоджений із позивачем. Відповідно, на суму страхового відшкодування, що виплачене страховиком, має бути зменшений розмір моральної шкоди.

Також сторона відповідача просить врахувати скрутний матеріальний стан підприємства, по що також наголошено у відзиві, що пов?язано із існуванням воєнного стану, адже значна кількість транспортних засобів, що використовувались ПВСП СТО «Карлссон», вилучено для потреб ЗСУ, НГУ та інших військових формувань. Тому обслуговування маршрутів здійснюється у меншій кількості, ніж це передбачено умовами договорів, укладених із організаторами перевезень, що має безпосередній вплив на розмір доходу підприємства.

Відповідно, співчуваючи у невимовному горі позивачу у зв?язку із втратою рідної людини, відповідач просить врахувати наведене, оскільки виплата відшкодування у розмірі, заявленому позивачем, є неможливою, тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

02.07.2025 до справи представницею відповідача адвокатом Башкєєвою А.О. скеровані письмові пояснення, які за своєю сутністю є клопотанням про витребування доказів, що розглянуто судом задля виконання завдань цивільного судочинства.

Так, ухвалою суду від 02.07.2025 постановлено закрити підготовче провадження у цивільній справі та призначити її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. В порядку витребування доказів зобов`язано: 1) Центральний районний суду міста Дніпра надати до суду належним чином засвідчену копію висновку експерта за результатами проведеної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка наявна у матеріалах кримінального провадження №203/214/25, пр. 1-кп/0203/1152/2025; 2) Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Поліс» надати до суду належним чином засвідчену копію страхової справи у зв`язку з настанням страхового випадку - смертю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвала суду від 02.07.2025 виконана Центральним районним судом міста Дніпра у відповідній частині 23.10.2025, ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс», - 12.12.2025 відповідно.

Стороною позивача під час розгляду справи визнається факт перебування потерпілого - сина позивача ОСОБА_3 на момент ДТП в стані алкогольного сп?яніння, а також отримання ОСОБА_1 страхової виплати в сумі 180 000,00 гривень від страховика відповідача. Адвокат Уткін О.Є., що діє в інтересах позивача, під час розгляду підтвердив доводи позовної заяви, підтримав заявлені позовні вимоги та просиі їх задовольнити у розмірі відповідно до змісту позовної заяви.

Згідно з заявою ОСОБА_1 , що подана до суду за вх.№ від 03.07.2026, а також за вх.№ від 25.08.2026, позивач просить здійснювати розгляд справи (03.07.2026 та 18.09.2026 відповідно) за відсутності сторони позивача, на задоволенні позову наполягає, у разі неявки учасників не заперечує проти проведення судового засідання без його фіксації технічними засобами.

Треті особи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не скеровували, поважних причин неявки не повідомляли, не скористались й своїм правом на подання заяв по суті спору.

Судом, враховуючи заяву позивача, а також подання стороною відповідача промови в судових дебатах в письмовому виді, 18.09.2026 визнано за можливе перецти до стадії ухвалення рішення за відсутності її учасників.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, відзив, вислухавши пояснення сторін під час здійснення провадження у даній цивільній справі, дослідивши її матеріали, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносинами, що склались між сторонами, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню у зв?язку із таким.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджено даними засвідченої копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого повторно 17.10.2024. За даними військового квитка НОМЕР_3 від 12.06.2024, ОСОБА_3 призваний на військову службу, 16.06.2024 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_4 , пройшов базову військову підготовку та прибув у розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 21.07.2024, після чого 23.07.2024 відповідно до наказу №209 призначений на посаду стрільця - помічника гранатометника.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у Шевченківському районі м.Дніпро Дніпропетровської області настала смерть ОСОБА_3 , у віці 42 років, як встановлено відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_6 , виданого 14.10.2024.

Згідно з вироком Кіровського районного суду м.Дніпропетровська у кримінальному провадженні №203/214/25, пр. 1-кп/0203/1152/2025 від 21.02.2025 (внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024040000001338 від 09.10.2024), він ухвалений відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що працевлаштований на посаді водія в Приватному виробничому - сервісному підприємстві СТО «Карлссон».

Даним вироком встановлено, що « ОСОБА_2 , 09 жовтня 2024 року близько о 19 годині 27 хвилин, керуючи технічно справним автобусом «БАЗ А079 ЭТАЛОН», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 26.06.2013 належить на праві власності ПВСП СТО «Карлссон», рухався у темний час доби по сухому, освітленому асфальтобетонному покриттю проїзної частини пр. Богдана Хмельницького в Центральному районі м. Дніпро, яка має по три смуги для руху у кожному напрямку, від вул. Пилипа Орлика в напрямку вул. Незалежності.

У ході руху водій ОСОБА_2 , проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, здійснюючи рух з перевищенням максимально допустимої в населеному пункті швидкості, рухаючись зі швидкістю не менше ніж 59,4 км/год., легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та маючи можливість об`єктивно виявити пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перетинав проїзну частину пр. Богдана Хмельницького у м. Дніпро у невідведеному місці, зліва направо відносно напрямку руху автобуса, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, в результаті чого 09 жовтня 2024 року приблизно о 19 годині 27 хвилин, в районі будинку №16 по пр. Богдана Хмельницького у м. Дніпро здійснив наїзд передньою правою частиною автобуса «БАЗ А079 ЭТАЛОН», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на праву бічну поверхню тіла пішохода ОСОБА_3 .

Своїми діями водій автобуса «БАЗ А079 ЭТАЛОН» реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України.

Порушення вимог п.п. 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які являють собою єдиний комплекс травми, який утворився в дуже швидкій послідовності одне за одним, перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті та стосовно до живих осіб мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеню тяжкості, як небезпечні для життя в момент заподіяння та привели до настання смерті (згідно правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень наказу № 6 МО3 України від 17.01.1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» п. 2.1).

Смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19:44 в кареті швидкої медичної допомоги внаслідок сумісної тупої травми голови, грудної клітини, живота і тазу, яка супроводжувалась відкритим переломом кісток склепіння та основи черепу, забоєм головного мозку, крововиливом під м`яку мозкову оболонку головного мозку, численними двобічними переломами ребер, із розривом та забоями легень, розривом грудного відділу аорти, розривами правої частки печінки, правої нирки, уламковим переломом правої клубової кістки із зміщенням, та ускладнилася розвитком гострої крововтрати, що підтверджується наявністю і характером ушкоджень, зниженим кровонаповненням внутрішніх органів, плямами Мінакова під ендокардом, наявністю в правій плевральній порожнині близько 2100 мл рідкої крові та результатами судово-гістологічного дослідження.

Згідно з вироком, потерпілий ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій вказав про відсутність наміру заявляти в цивільний позов в порядку кримінального судочинства, при визначенні покарання обвинуваченому поклався на розсуд суду. Відповідно, цивільний позов не подано.

Судом під час призначення покарання ОСОБА_2 , серед іншого, враховано, що небезпеку для руху створено, в тому числі, й внаслідок протиправної поведінки пішохода, який перетинав проїзну частину у невідведеному для цього місці.

Так, вказаним вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки. На підставі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_2 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Вирок набрав законної сили 25.03.2025 (вебпосилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125348896).

З лікарського свідоцтва про смерть №4512 м від 10.10.2024 та висновку експерта ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» №4512м за результатами проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судом встановлено, що характер, локалізація та механізм виникнення виявлених тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони могли утворитися в умовах транспортної травми, а саме при наїзді транспортного засобу (автобусу), що рухався, на пішохода.

Смерть вказаної особи настала внаслідок сумісної тупої травми голови, грудної клітини, живота і тазу, яка супроводжувалася відкритим переломом кісток склепіння та основи черепу, забоєм головного мозку, крововиливом під м?яку мозкову оболонку головного мозку, численними двобічними переломами ребер, із розривом та забоями легень, розривом грудного відділу аорти, розривами правої частки печінки, правої нирки, уламковим переломом правої клубової кістки зі зміщенням, ускладнилась розвитком гострої крововтрати. Смерть констатована ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19-44 годині, що не суперечить судово-медичним даним. При судово-токсикологічному дослідженні крові та сечі з трупа виявлений етиловий спирт у концентрації в крові 2,03%, в сечі - 2,82 %, що стосовно до живих осіб зазвичай відповідає середньому ступеню алкогольного сп?яніння.

За даними висновку експерта №4512м/2311-Е за результатами проведення судово-медичної експертизи, в момент первинного контакту із транспортним засобом ОСОБА_3 перебував у вертикальному становищі, був звернений до предмета травмуючої дії (автобусу) правою бічною поверхнею тіла, при цьому, нижні кінцівки знаходились у «шаговому положенні». Не виявлено таких тілесних ушкоджень, які могли б свідчити про переїзд колесами транспортного засобу із наступним волочінням тіла по дорожньому покриттю.

Також під час розгляду даної справи знайшло своє підтвердження, що цивільно-правова відповідальність законного користувача або володільця транспортного засобу «БАЗ А079 Еталон», д.н.з. НОМЕР_1 , 2013 р.в., станом на дату події (з 29.08.2024 по 27.02.2025) застрахована в ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» відповідно до полісу №223098527 від 28.08.2024, страхувальник - ПВСП СТО «Карлссон» (відповідач). Страхова сума на одного потерпілого становить 320 000,00 гривень за шкоду, завдану життю і здоров?ю, 160 000,00 гривень - за шкоду, заподіяну майну, франшиза - 3 200,00 гривень.

Згідно з заявою ОСОБА_1 на адресу страховика від 15.10.2024, на момент смерті ОСОБА_3 до кола осіб першої лінії споріднення по відношенню до загиблого входить лише він, а матір ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом досліджено й зміст заяви про виплату страхового відшкодування від 15.10.2024, поданого позивачем 04.11.2024 до страховика за вх№ від 2389. Даною заявою він просив здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме:

- п.п.27.2 ст.27 - 288 000,00 гривень - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (із розрахунку по 8 000,00 гривень);

- п.п. 27.3 ст.27 - 96 000,00 гривень - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку в рахунок моральної шкоди, заподіяної передчасною смертю сина;

- п.п.27.4 ст.27 - 96 000,00 гривень - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, - витрати на поховання та спорудження надгробного пам?ятника загиблого ОСОБА_3 .

Також, відповідно до відомостей, отриманих від третьої особи - ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» на виконання ухвали суду, до справи скеровано копію договору про узгодження розміру страхового відшкодування, укладеного 15.01.2024 (технічна помилка, враховуючи дату події та зміст договору), між страховиком за вказаним вище полісом в особі голови правління Мокія М.А. та ОСОБА_1 , як потерпілим.

Так, відповідно до п.1 договору, по події, яка мала місце 09 жовтня 2024 року в м. Дніпро по пр-т Б.Хмельницького Дніпропетровської області, за договором/полісом ЕР/223098527, на підставі статті 36 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон), страховик і потерпілий дійшли згоди та погодили загальний розмір страхового відшкодування, передбаченого пунктами 27.2, 27.3, 27.4 статті 27 Закону, у зв?язку із смертю ОСОБА_3 , у сумі 180 000 грн. Зазначена сума страхового відшкодування є остаточною і уточненню не підлягає.

Відповідно до п.2-4 договору страховик і потерпілий заявляють, що цим договором не порушуються права страховика і потерпілого, а також третіх осіб. За цим договором страхове відшкодування у сумі 180 000,00 грн. буде перераховане на рахунок потерпілого у строк до 28 січня 2025 р. (включно). Сторони при підписанні цього договору не мають одна до одної взаємних претензій і в подальшому мати не будуть у разі перерахування страхового відшкодування у сумі 180 000, грн. на рахунок потерпілого до 28 січня 2025р. (включно). Договір засвідчений підписами сторін правочину.

Судом на підставі платіжної інструкції №709 від 28.02.2025 встановлено, що страховиком ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» перераховано 180 000,00 гривень в рахунок страхового відшкодування ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок в АТ КБ «Приватбанк» згідно з наведеним вище полісом та на підставі страхового акта №0283/15215/59/25 від 27.01.2025, тобто, в межах ліміту страхової відповідальності.

Стороною відповідача долучено до справи звіт про фінансові результати Приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон» за 2024, 2025 рік, а також звітну податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за тотожні звітні (податкові) періоди на користь тверджень про неможливість відшкодування завданої позивачеві шкоди в повному обсязі, враховуючи незначний розмір прибутку.

Також судом досліджено часткові наряди (два документи, повні вихідні дані в рішенні не зазначаються, проте містяться у вказаних доказах), копії яких долучені стороною відповідача, згідно з якими відповідачу на вимогу уповноважених осіб необхідно поставити сукупно 3 автомобілі та 3 автобуси за вказаною у нарядах адресою.

Суд зауважує, що долучені стороною відповідача подяки та вітальні листи на ім?я Бевзюка В.П. (як фізичної особи, так і керівника підприємства) не відповідають критерію належності відносно предмета доказування у справі. Відповідно до ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Тому, згідно з приписами ч.4 ст.77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В цьому контексті суд наголошує, що власне факт підтримки військових частин та здійснення з боку Бевзюка В.П. благодійної допомоги під час повномасштабного військового вторгнення РФ до України, не свідчить про надання даної підтримки за рахунок прибутку підприємства та, в будь-якому випадку, не змінює висновків суду щодо фінансового стану відповідача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про відшкодування завданої позивачеві внаслідок смерті сина ОСОБА_3 моральної шкоди, що настала внаслідок вчиненого кримінального правопорушення.

Підставою для звернення до суду відповідно до змісту позовної заяви стало завдання позивачу вказаної шкоди внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , який працевлаштований на час події ДТП, яка сталась 09.10.2024, у відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

За приписами до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1-4 ст.12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов`язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями.

Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з п.9 ч.2 ст.16 ЦК України.

Суд, розглядаючи справу, з урахуванням приписів ч.7 ст.128 КПК України, не приймає заперечень сторони відповідача, яка зауважує на відсутності цивільного позову, пред?явленого в порядку кримінального судочинства від імені ОСОБА_1 . Так, вказаною нормою передбачено, що особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. Власне сторона відповідача, наголошуючи на даній обставині, зазначає у відзиві про відсутність претензій у позивача безпосередньо до обвинуваченого, що має місце й у даній справі. Крім того, у вироку наголошено, як відображено судом вище по тексту даного рішення, що потерпілий не має наміру подавати цивільний позов саме в порядку кримінального судочинства.

Відповідно, із врахуванням наведеного, приписів ч.6 ст.82 ЦПК України, оскільки факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, наслідком якого стала смерть сина позивача ОСОБА_3 , - встановлений в порядку кримінального судочинства згідно з чинним законодавством, - позивач має беззаперечне право на подання даного позову задля захисту своїх немайнових прав в порядку цивільного судочинства після набрання вироком суду законної сили.

Слід наголосити й на приписах ч.1 ст.12, ч.1 ст.13 ЦК України, згідно з якими особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Суд зауважує, що 20.06.2024 набрав чинності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, він введений у дію з 01.01.2025.

Так, згідно з п.27.3 ст.27 вказаного Закону у попередній редакції страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

При цьому, згідно з п.9.4 ст.9 Закону страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону 36.2. страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

За змістом ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (п.п. 86, 88 Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року, справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я тощо. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Дійсно, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок, але спеціальні норми цивільного законодавства в даному випадку не є застосованими.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Виняток із загального правила, визначеного ч.2 ст.1187 ЦК України, викладено у частинах 3 та 4 цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, відшкодовується безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Проте, за ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №914/820/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) викладено висновок, за яким «аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст. 1191 ЦК України).

Тлумачення ч.1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Також суд враховує, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) згідно з ч.1 ст.1194 ЦК України.

Ч.2 ст.1168 ЦК України унормовано, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Виходячи з наведеного, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Таким чином, саме відповідач як роботодавець відповідача є відповідальною особою за виплату моральної шкоди позивачу, як батькові потерпілої особи, понад ліміт страхового відшкодування.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно з ч.5 ст.1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Положеннями ч.2 ст.1193 ЦК України визначено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Підставою для зменшення відшкодування за загальним правилом (в контексті правовідносин, що розглядаються) може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Так, за загальним правилом, закріпленим в ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов?язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В даному випадку вина третьої особи - водія приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон» ОСОБА_2 встановлена вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у кримінальному провадженні №203/214/25, пр. 1-кп/0203/1152/2025, як і протиправна поведінка потерпілого ОСОБА_3 , який був учасником ДТП, а саме пішоходом, допустив протиправну поведінку, перетнувши проїзну частину у невідведеному для цього місці.

Під час розгляду цивільної справи судом визнається доведеним факт перебування потерпілого ОСОБА_3 в момент настанням події ДТП у стані алкогольного сп?яніння, у ступені, що у живих осіб відповідає середньому ступеню сп?яніння, що встановлено на підставі висновків судових експертів та є обставиною, яка підлягає обов?язковому врахуванню під час розгляду даної справи та, одночасно, підставою для безумовного зменшення розміру відшкодування.

Матеріали справи не містять доказів, а суд не встановив фактичних обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, проте груба необережність потерпілого ОСОБА_3 , який переходив дорогу в темну пору доби в непередбаченому для цього місці, а саме по пр. Богдана Хмельницького в Центральному районі м. Дніпро, яка має по три смуги для руху у кожному напрямку, від вул. Пилипа Орлика в напрямку вул. Незалежності, крім того, перебував у стані алкогольного сп?яніння, - знайшла своє підтвердження під час розгляду справи поряд із виною водія.

Правомірність володіння транспортним засобом, яким ОСОБА_2 керував під час ДТП, як і його працевлаштування на вказаному підприємстві, стороною відповідача не спростована.

Враховуючи наведене, суд частково погоджується із обґрунтуванням моральної шкоди, яке відображено у позовній заяві, а також під час розгляду справи та вважає його доведеним власне фактом настання смерті сина позивача ОСОБА_1 . Інших документальних підтвердження завдання позивачеві значних душевних страждань, негативних переживань, на переконання суду, не потребується, беручи до уваги ступінь родинного зв?язку.

При цьому, погіршення стану здоров?я потерпілого, в даному випадку, не є підґрунтям в питанні визначення розміру морального відшкодування з боку позивача, як видно з позовної заяви, а обставина спільного проживання із сином, про що стверджується у позовній заяві, на переконання суду, не впливає на розмір моральної шкоди, за відсутності доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні сина.

За таких обставин, урахувавши фактичні обставини справи, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 300 000,00 гривень. При цьому, суд керується засадами розумності, пропорційності та справедливості, враховуючи заперечення сторони відповідача та фактичні обставини справи.

Згідно зі ст.6, п.27.1 ст.27 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи виплату страхового відшкодування потерпілому (позивачу) ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС», як встановлено під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що від вказаного розміру відшкодування, визначеного судом, необхідно відрахувати розмір страхового відшкодування згідно з п.27.3 ст.27 Закону, у розмірі саме відповідно до змісту заяви про виплату страхового відшкодування від 15.10.2024, тобто, у сумі 96 000,00 гривень.

Приймаючи відповідне рішення, суд враховує зміст договору про узгодження розміру страхового відшкодування, укладеного 15.01.2024 (технічна помилка, враховуючи дату події та зміст договору), між страховиком в особі голови правління Мокія М.А. та ОСОБА_1 , як потерпілим. У даному договорі, як вже вище зазначав суд, а саме у п.1 в сумі узгодженого страхового відшкодування враховано й розмір страхового відшкодування, передбаченого п. 27.3 статті 27 Закону, у зв?язку із смертю ОСОБА_3 . Крім того, у п.2 договору, засвідченого підписамим сторін правочину, чітко врегульовано, що страховик і потерпілий цим договором не порушуються права страховика і потерпілого, а також третіх осіб. Відповідно, узгоджене зменшення страхової виплати, з відома та за згоди потерпілого, враховуючи його волевиявлення, не має впливати на обов?язок відповідача з відшкодування моральної шкоди. З урахуванням констатованої вироком суду вини водія ОСОБА_2 суд не вважає даний розмір відшкодування моральної шкоди надмірним чи завищеним (із розрахунку: 300 000,00 гривень - 96 000,00 гривень = 204 000,00 гривень).

Суд вважає за необхідне зауважити, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілим. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження №61-3943св22), від 19 квітня 2023 року у справі №336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Проте, у кожній справі суд керується конкретними обставинами справи та наданими сторонами доказами, оцінюючи їх у сукупності.

Суд не приймає доводи сторони відповідача щодо незадовільного фінансового стану підприємства, позаяк підприємницька (господарська) діяльність за своїм визначенням є ризикованою з огляду на прибутковість, проте ця обставина, вочевидь, не має впливати на законне право позивача з отримання відшкодування завданої моральної шкоди. При цьому, згідно з ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Так, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що достатньою та необхідною компенсацією завданої ОСОБА_1 моральної шкоди буде сума еквівалентна 204 000,00 гривень, відповідно, позовна вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню частково.

При цьому, суд наголошує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Згідно з висновками, здійсненими Верховним Судом у постанові від 30.09.2024 у справі №199/6608/18 (провадження № 61-5349св23), однією з обов`язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Так, суд вважає доведеним у даній справі наявність причинного зв?язку між діями завдавача шкоди, подією ДТП, надаючи окремого значення й грубій необережності потерпілого, як фактору, що мав безпосереднє значення, - що спричинило смерть ОСОБА_3 , а також враховує наведені вище вимоги закону, релевантну судову практику (щодо розміру відшкодування). Тому, оцінивши характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, перенесених ОСОБА_1 , який втратив сина, неможливість поновити попереднє становище внаслідок його загибелі, а також істотність вимушених змін у його житті, що, вочевидь, позначились на його моральному стані, ухвалює відповідне рішення.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов за наявної аргументації та доведеності підлягає частковому задоволенню у спосіб, визначений позивачем, за недостатності страхової виплати, здійсненої страховиком, шляхом стягнення з приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 204 000,00 гривень. В іншій частині суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки розмір відшкодування, заявленого позивачем при зверненні до суду є значно завищеним та не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, стягненню з відповідача в дохід держави із врахуванням п.1-1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» підлягає судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 2 040,00 гривень, із врахуванням суми, що визначена судом до стягнення (204 000,00 гривень / 100).

Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу. Суд неодноразово наголошував сторонам на своєчасному наданні доказів до судових дебатів, проте представники підтвердили відсутність судових витрат на професійну правничу допомогу, як і інших, пов?язаних із провадженням у даній справі.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 223, 240, 247, 258-259, 263-266, 272-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС», ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.

Стягнути з приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, у сумі 204 000,00 гривень (двісті чотири тисячі гривень 00 копійок).

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з приватного виробничо-сервісного підприємства СТО «Карлссон» в дохід держави судовий збір у сумі 2 040,00 гривень (дві тисячі сорок гривень 00 копійок).

Реквізити сторін та третіх осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Приватне виробничо-сервісне підприємство СТО «Карлссон», код ЄДРПОУ 31576791, адреса місцезнаходження: м.Дніпро, вул. Миколи Хвильового, буд.125, адреса фактичного місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Каштанова, буд.15;

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС», код ЄДРПОУ 19350062, адреса місцезнаходження: місто Київ, вул. Володимирська, буд.69;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , інші відомості відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 08.10.2026.

Суддя Л.А. Вайнраух