Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №336/3029/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/3029/26

Провадження №: 2/336/2846/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участі секретаря судового засідання Цвєткової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року в розмірі 92 090,20 грн, а також понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 155947100 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти в загальному розмірі 22 000,00 грн. Первісний кредитодавець свої зобов`язання щодо надання кредиту виконав, перерахувавши грошові кошти на платіжну картку відповідача, однак останній належним чином не виконав узятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, на підставі якого відповідно до реєстру прав вимоги № 167 від 04 січня 2022 року право грошової вимоги за кредитним договором відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача, що підтверджується витягом із реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року, що підтверджується витягом із реєстру прав вимоги № 3 від 14 липня 2025 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором становить 92 090,20 грн, із яких: 22 000,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту; 70 090,20 грн — заборгованість за нарахованими процентами.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов`язань та набуття права вимоги за кредитним договором, позивач просить стягнути зазначену заборгованість, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки, зарахування на неї кредитних коштів та відомостей щодо фінансового номера телефону.

Представник відповідача адвокат Шевченко Анастасія Віталіївна звернулася до суду із заявою про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, а також клопотанням про відкладення судового засідання, призначеного на 12 травня 2026 року, у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву. У подальшому представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому висловлено заперечення проти задоволення позовних вимог.

Заперечення мотивовані тим, що, на думку представника відповідача, позивачем не надано належних та достатніх доказів набуття права грошової вимоги за спірним кредитним договором. Зокрема, представник відповідача посилається на те, що договір факторингу № 28/1118-01 укладено 28 листопада 2018 року, тобто до виникнення кредитних правовідносин між первісним кредитодавцем та відповідачем, у зв`язку із чим ставить під сумнів можливість передання за зазначеним договором права вимоги, якого на момент його укладення ще не існувало. Крім того, представник відповідача звертає увагу на відсутність, на її думку, належного підтвердження фактичного виконання договорів факторингу, зокрема проведення розрахунків між їх сторонами, а також належних документів щодо передання конкретної грошової вимоги. За наведених обставин представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надано відповідь щодо належності відповідачу платіжної картки та зарахування на відповідний банківський рахунок кредитних коштів.

Дослідивши матеріали справи, надані письмові та електронні докази в їх сукупності, ураховуючи доводи позовної заяви та заперечення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтями 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, розумності та справедливості, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 155947100.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з кредитним лімітом 22 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору кредитодавець надає позичальнику перший транш у розмірі 19 800,00 грн.

Пунктом 1.4 договору передбачено можливість отримання позичальником чергових траншів у межах установленого кредитного ліміту.

Із матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2021 року відповідач отримав перший транш у сумі 19 800,00 грн та додатковий транш у сумі 2 200,00 грн, унаслідок чого загальна сума наданого кредиту становила 22 000,00 грн.

На підтвердження виникнення кредитних правовідносин позивачем надано договір кредитної лінії № 155947100 від 29.10.2021, заявку на отримання кредиту, паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт», довідку щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», документи щодо переказу кредитних коштів та розрахунки заборгованості.

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитодавця заявку на отримання кредиту подано 29 жовтня 2021 року.

Кредитний договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV9Z9F9, який було надіслано на зазначений позичальником номер мобільного телефону та використано для акцепту пропозиції про укладення договору.

Відомості про особу позичальника, зазначені в кредитному договорі, заявці та довідці щодо його дій в інформаційно-телекомунікаційній системі, узгоджуються між собою.

На підтвердження виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем надано документи про ініціювання переказів грошових коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Крім того, зазначені обставини підтверджуються доказами, отриманими судом безпосередньо від банківської установи.

Так, згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 13 травня 2026 року, платіжну картку № НОМЕР_2 емітовано на ім`я ОСОБА_1 . Банком також підтверджено, що номер телефону, зазначений у кредитних документах, був фінансовим номером телефону відповідача та містився в його анкетних даних.

Із наданих банком відомостей та виписки за відповідним рахунком убачається, що 29 жовтня 2021 року на платіжну картку відповідача зараховано грошові кошти окремими платежами в сумах 19 800,00 грн та 2 200,00 грн.

Оцінюючи зазначені відомості, суд виходить із того, що належність відповідачу платіжної картки та факт зарахування на відкритий на його ім`я банківський рахунок кредитних коштів підтверджено незалежним від кредитодавця джерелом — банківською установою.

Наведені дані узгоджуються з реквізитами платіжної картки, зазначеними в кредитній заявці, датою укладення кредитного договору та документами первісного кредитодавця щодо переказу грошових коштів.

Отже, факт отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 22 000,00 грн підтверджується належними та взаємопов`язаними доказами.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися, зокрема, в електронній формі, а письмова форма правочину вважається дотриманою, якщо його зміст зафіксовано в електронному документі та підписано відповідно до вимог законодавства.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Частиною дванадцятою статті 11 зазначеного Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 викладено правовий висновок про те, що електронний договір, укладений з дотриманням вимог законодавства, є таким, що укладений у письмовій формі.

Ураховуючи зміст досліджених електронних документів, відомості про використання одноразового ідентифікатора та підтверджений банківською установою факт отримання відповідачем кредитних коштів, суд доходить висновку, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини за договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року.

Щодо набуття позивачем права вимоги за зазначеним кредитним договором суд виходить із такого.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

За умовами зазначеного договору клієнт зобов`язався відступати фактору права грошової вимоги до боржників, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор — приймати такі права та здійснювати фінансування відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Підписанням реєстру сторони засвідчують передання прав вимоги до визначених у ньому боржників.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами договору факторингу укладалися додаткові угоди, якими змінювалися його умови та продовжувався строк дії.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 167 від 04 січня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 до ТОВ «Таліон Плюс» передано право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року до зазначеного договору право грошової вимоги за кредитним договором відповідача передано ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е.

Згідно з витягом із реєстру прав вимоги № 3 від 14 липня 2025 року до зазначеного договору факторингу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 155947100 передано позивачу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На час укладення зазначених договорів факторингу відповідні правовідносини регулювалися, зокрема, статтями 1077, 1078 ЦК України у редакції, чинній до 30 липня 2026 року.

За змістом статті 1077 ЦК України у відповідній редакції за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Частиною першою статті 1078 ЦК України у зазначеній редакції передбачалося, що предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Законом України «Про факторинг» № 4466-IX від 03 червня 2025 року, введеним у дію 30 липня 2026 року, передбачено, що правовідносини, які виникли на підставі договорів факторингу, укладених до введення в дію цього Закону, регулюються законодавством, яке діяло до його введення в дію.

Таким чином, при оцінці правових наслідків укладених у 2018, 2023 та 2025 роках договорів факторингу суд застосовує відповідні положення цивільного законодавства, чинні на момент їх укладення.

Ураховуючи наведене, суд не погоджується з доводами представника відповідача про неможливість переходу права грошової вимоги лише з тієї підстави, що договір факторингу № 28/1118-01 укладено 28 листопада 2018 року, тобто раніше, ніж кредитний договір із відповідачем.

Можливість відступлення майбутньої грошової вимоги була прямо передбачена законодавством, чинним на момент укладення договору факторингу.

При цьому правове значення має не лише дата укладення рамкового договору факторингу, а й дата виникнення конкретної грошової вимоги, її індивідуалізація у відповідному реєстрі та дотримання передбаченого сторонами порядку її передання.

У цій справі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 155947100 індивідуалізовано у реєстрі прав вимоги № 167 від 04 січня 2022 року, тобто після укладення кредитного договору та виникнення відповідних правовідносин.

Отже, обставина укладення договору факторингу до дати укладення кредитного договору сама по собі не спростовує факту подальшого передання права вимоги.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, щодо правової природи договору факторингу, можливості відступлення майбутніх грошових вимог та значення реєстрів прав вимоги для підтвердження їх переходу.

Оцінюючи заперечення представника відповідача щодо відсутності доказів фактичного здійснення фінансування за договорами факторингу, суд зазначає, що обставини переходу права вимоги підлягають встановленню насамперед з урахуванням змісту відповідних договорів та погодженого сторонами моменту переходу такого права.

Сам по собі обов`язок фактора здійснити фінансування не означає, що в усіх випадках перехід права грошової вимоги поставлено у залежність від фактичного проведення розрахунків між сторонами договору факторингу.

Якщо договором установлено перехід права вимоги в момент підписання відповідного реєстру або акта передання права вимоги, порушення окремого обов`язку щодо розрахунків між сторонами не є тотожним відсутності самого переходу права.

Із досліджених договорів та витягів із реєстрів прав вимоги вбачається послідовний перехід права грошової вимоги за конкретним кредитним договором № 155947100 від первісного кредитодавця до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та до позивача — ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Наведені документи містять відомості, які дозволяють індивідуалізувати право вимоги за особою боржника, номером кредитного договору та визначеним сторонами зобов`язанням.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем підтверджено набуття права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року, а відповідні заперечення представника відповідача не спростовують встановлених обставин.

Водночас відповідно до статті 514 ЦК України новий кредитор набуває право вимоги в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цього права.

З огляду на зазначене, набуття позивачем права вимоги не звільняє суд від перевірки розміру заявленої заборгованості, правових підстав її виникнення та правильності нарахування процентів.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти в загальному розмірі 22 000,00 грн.

Водночас докази повернення зазначеної суми кредиту матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 22 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 70 090,20 грн, суд виходить із необхідності перевірки погодженого сторонами строку кредитування, умов застосування процентних ставок та відповідності здійсненого розрахунку положенням кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором відповідно до вимог законодавства.

Згідно з пунктом 1.7 договору кредитної лінії № 155947100 від 29 жовтня 2021 року кредитна лінія надається строком на 30 календарних днів від дати отримання кредиту, до 28 листопада 2021 року. Зазначений строк визначено сторонами як дисконтний період.

Пунктом 1.8 договору передбачено можливість продовження дисконтного періоду за умови виконання позичальником визначених договором зобов`язань щодо сплати нарахованих процентів та здійснення відповідних дій для продовження такого періоду.

Відповідно до пунктів 1.9.1–1.9.3 договору сторони погодили застосування різних процентних ставок залежно від виконання позичальником визначених договором умов.

За користування кредитом протягом початкового дисконтного періоду передбачено застосування дисконтної процентної ставки.

Водночас пунктом 1.9.3 договору визначено, що в разі користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів у порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови застосування дисконтної та індивідуальної процентних ставок скасовуються, а проценти за період користування кредитом протягом дисконтного періоду підлягають визначенню за базовою процентною ставкою.

Базова процентна ставка відповідно до умов договору становить 722,70 процента річних, або 1,98 процента від суми кредиту за кожен день користування ним.

Отже, застосування базової процентної ставки до початкового періоду кредитування передбачено безпосередньо укладеним сторонами договором як наслідок невиконання позичальником умов отримання зниженої вартості кредитування.

Водночас зміст кредитного договору не обмежується положеннями про початковий 30-денний дисконтний період та можливість його продовження на умовах пункту 1.8.

Зокрема, пунктом 1.12 договору передбачено окремий порядок продовження строку кредитної лінії.

Сторони погодили, що факт подальшого користування позичальником наданими кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, з настанням якої пов`язується продовження строку кредитної лінії та загального строку дії договору.

Відповідно до пункту 1.12.1 договору зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, а в разі ненадходження відповідного платежу строк виконання зобов`язання надалі переноситься на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

Згідно з пунктом 1.12.2 договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процента річних, що становить 2,98 процента від суми кредиту за кожен день користування ним.

Таким чином, сторони передбачили два самостійні механізми продовження кредитних правовідносин.

Перший пов`язаний із продовженням дисконтного періоду за відповідними діями позичальника згідно з пунктом 1.8 договору.

Другий, передбачений пунктом 1.12 договору, пов`язаний із настанням визначеної сторонами відкладальної обставини, а саме продовженням користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду за відсутності їх повернення.

Відповідно до статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, можуть обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

З огляду на зміст пунктів 1.11, 1.12.1, 1.12.2 договору суд доходить висновку, що сторони прямо погодили умови продовження строку кредитування та встановили його максимальну тривалість.

Отже, відсутність доказів продовження дисконтного періоду в порядку пункту 1.8 договору сама по собі не виключає застосування погодженого сторонами механізму продовження строку кредитної лінії, передбаченого пунктом 1.12.

Водночас відповідно до зазначених умов договору таке продовження не є необмеженим у часі, оскільки максимальна тривалість додаткового періоду становить 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

У цій справі початковий строк кредитування закінчувався 28 листопада 2021 року, а передбачений пунктом 1.12.1 договору максимальний додатковий 90-денний період спливав 26 лютого 2022 року.

Отже, оцінюючи правомірність нарахування процентів після закінчення початкового дисконтного періоду, суд виходить із того, що кредитний договір передбачав можливість продовження строку кредитування, протягом якого проценти нараховувалися за окремо погодженою сторонами ставкою 2,98 процента на день.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що після закінчення визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду розмежувала проценти, які є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, та проценти, що мають характер відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

При цьому вирішальне значення має встановлення погодженого сторонами строку кредитування, а також визначення правової природи нарахувань за конкретними умовами договору.

Застосовуючи наведені правові висновки до встановлених обставин цієї справи, суд бере до уваги, що договір № 155947100 містить окремі положення про продовження строку кредитної лінії після закінчення початкового дисконтного періоду.

З огляду на це закінчення 28 листопада 2021 року початкового 30-денного дисконтного періоду саме по собі не означає припинення всіх регулятивних кредитних правовідносин сторін, оскільки договором передбачено продовження строку кредитування за визначених у ньому умов.

Разом із тим таке продовження не може виходити за межі встановленого пунктом 1.12.1 договору максимального 90-денного строку.

Відтак проценти за правомірне користування кредитом можуть бути стягнуті за період, який охоплюється погодженим сторонами строком кредитування з урахуванням передбаченого договором продовження, за умови належного підтвердження їх розміру.

Перевіряючи надані позивачем розрахунки, суд встановив таке.

Згідно з розрахунком первісного кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» протягом початкового дисконтного періоду проценти нараховувалися в розмірі 217,80 грн за день користування кредитними коштами.

За 30 днів початкового періоду відповідні нарахування становили 6 534,00 грн.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав передбачених договором умов своєчасної сплати процентів, необхідних для збереження зниженої вартості кредитування.

У зв`язку із цим первісним кредитодавцем здійснено передбачений пунктом 1.9.3 договору перерахунок процентів за початковий період кредитування відповідно до базової процентної ставки 1,98 процента на день.

Оскільки загальна сума наданого кредиту становила 22 000,00 грн, розмір процентів за базовою ставкою за один день становить 435,60 грн (22 000,00 грн ? 1,98 %).

Отже, за 30 днів початкового періоду кредитування розмір процентів за базовою процентною ставкою становить 13 068,00 грн (435,60 грн ? 30 днів).

Зазначений розмір включає первісно відображені у розрахунку проценти за зниженою ставкою в сумі 6 534,00 грн та відповідну різницю, нараховану кредитодавцем після втрати позичальником права на застосування зниженої процентної ставки.

У подальшому, починаючи з наступного дня після закінчення дисконтного періоду, кредитодавці здійснювали нарахування процентів відповідно до пункту 1.12.2 договору за ставкою 2,98 процента на день. Розмір щоденних процентів за зазначеною ставкою становить 655,60 грн (22 000,00 грн ? 2,98 %).

Із розрахунку первісного кредитодавця вбачається, що після закінчення початкового дисконтного періоду проценти нараховувалися за вказаною ставкою до 04 січня 2022 року.

При цьому 09 грудня 2021 року відповідачем здійснено платіж у сумі 15,00 грн, зарахований у рахунок погашення процентів.

Згідно з розрахунком ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 04 січня 2022 року непогашена заборгованість за процентами становила 37 310,20 грн.

У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» здійснювало нарахування процентів відповідно до умов кредитного договору за ставкою 655,60 грн за день. Із розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» вбачається також здійснення коригувальних записів щодо раніше нарахованих процентів, у тому числі записів зі зменшення заборгованості.

Суд бере до уваги, що в розрахунку відображено окреме нарахування за 04 березня 2022 року, тобто після спливу максимального строку продовження кредитної лінії. Водночас у подальшому кредитором здійснено коригувальні записи зі знаком мінус, кожен у розмірі 655,60 грн.

Отже, визначаючи загальний розмір процентів, належить оцінювати не ізольовано окремі записи розрахунку, а їх сукупність з урахуванням здійснених коригувань, оскільки саме вони формують остаточний залишок заборгованості.

З урахуванням відображених у розрахунках коригувань сума процентів, нарахованих після початкового дисконтного періоду та залишених до стягнення, відповідає 87 денним нарахуванням за ставкою 655,60 грн.

Їх загальний розмір становить 57 037,20 грн (655,60 грн ? 87 днів).

Таким чином, кількість денних нарахувань, що формують заявлений позивачем залишок заборгованості після закінчення початкового дисконтного періоду, не перевищує 90-денного строку, погодженого сторонами пунктом 1.12.1 договору.

При цьому період із 29 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року включно охоплює 87 календарних днів та перебуває в межах максимального строку продовження кредитної лінії, який спливав 26 лютого 2022 року.

Ураховуючи наведене, загальний розмір процентів, передбачених умовами кредитного договору та підтверджених наданими розрахунками, становить: 13 068,00 грн — проценти за початковий 30-денний період кредитування з урахуванням застосування базової процентної ставки; 57 037,20 грн — проценти за подальше користування кредитними коштами в межах передбаченого договором продовження строку кредитної лінії з урахуванням здійснених коригувань; 15,00 грн — сплачена відповідачем сума, що підлягає вирахуванню із загального розміру заборгованості за процентами.

Отже, розмір непогашеної заборгованості за процентами становить 70 090,20 грн (13 068,00 грн + 57 037,20 грн – 15,00 грн). Наведений розрахунок узгоджується із загальним розміром процентів, заявленим позивачем, а також із підсумковими даними розрахунків первісного та наступного кредиторів.

Таким чином, судом установлено, що позивачем заявлено до стягнення проценти, розмір яких визначено з урахуванням передбачених договором процентних ставок та обмеженого в часі механізму продовження строку кредитування.

За встановлених обставин підстав для застосування висновку про безумовне припинення права кредитодавця на нарахування всіх договірних процентів після 28 листопада 2021 року немає, оскільки таке тлумачення не враховувало б погоджених сторонами положень пунктів 1.12.1, 1.12.2 договору.

Водночас стягнення зазначених процентів здійснюється судом саме як плати за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування з урахуванням його продовження, а не як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання поза межами цього строку.

Отже, відповідні нарахування за своєю правовою природою підлягають оцінці відповідно до статті 1048 ЦК України.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 70 090,20 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд бере до уваги, що укладення кредитного договору підтверджується електронними документами, факт отримання кредитних коштів — документами первісного кредитодавця та відомостями банківської установи, а перехід права грошової вимоги — договорами факторингу та відповідними реєстрами прав вимоги.

Розмір заборгованості підтверджується розрахунками первісного і наступних кредиторів та відповідає встановленим умовам кредитування.

Заперечення представника відповідача щодо відсутності переходу права грошової вимоги не спростовують наведених доказів і встановлених судом обставин.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, невиконання останнім зобов`язань щодо їх повернення та сплати процентів, а також перехід до позивача права вимоги за спірним кредитним договором.

За таких обставин із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року в загальному розмірі 92 090,20 грн, із яких 22 000,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 70 090,20 грн — заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду до нього, документи щодо визначення вартості правничих послуг та акт приймання-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року.

Відповідно до зазначеного акта загальна вартість наданої правничої допомоги становить 7 000,00 грн.

Зокрема, до складу наданих послуг включено складання позовної заяви, вивчення матеріалів кредитної справи, підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів та підготовку клопотання про витребування відповідних доказів.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги.

При визначенні його розміру враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

За змістом статей 137, 141 ЦПК України при розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість, необхідність, співмірність та пропорційність до предмета спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінюючи подані позивачем документи, суд ураховує, що спір стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, а його вирішення потребувало дослідження електронних кредитних документів, перевірки фактичного перерахування грошових коштів, послідовного переходу права вимоги за договорами факторингу та правильності нарахування процентів.

Підготовка позовної заяви, опрацювання відповідних документів та підготовка процесуальних звернень щодо отримання доказів були пов`язані з необхідністю належного обґрунтування заявлених позовних вимог.

Заявлена вартість правничої допомоги підтверджується договором та актом приймання-передачі наданих послуг.

З огляду на характер і предмет спору, обсяг підготовлених документів, зміст виконаної адвокатом роботи та ціну позову суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн відповідає критеріям обґрунтованості та співмірності.

Ураховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, зазначені витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи викладене, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, установивши фактичні обставини справи та застосувавши відповідні норми матеріального права, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 155947100 від 29 жовтня 2021 року в загальному розмірі 92 090 (дев`яносто дві тисячі дев`яносто) гривень 20 копійок, із яких: 22 000,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту; 70 090,20 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, кабінет 13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя П.Л. Коваленко

18.09.26