Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №336/4536/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/4536/25

Провадження №: 2/336/235/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Боєва Є.С., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансова операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 27.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 4333171 в електронній формі, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 10 500 гривень.

23.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансова операції» укладено договір факторингу № 236/09/2024 від 23.09.2024, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Внаслідок чого, позивач набув права кредитора у зобов`язанні.

Відповідач не виконував умов кредитного договору належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість перед кредитором, а після відступлення права вимоги перед ТОВ «Українські фінансова операції» в сумі 39 637,50 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту - 10 500,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 25 200,00 грн, штрафні санкції - 3937,50 грн.

На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаному розмірі, а також понесені судові витрати.

Ухвалою від 23.05.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

06.06.2025 від відповідача надійшов відзив, якому ОСОБА_1 просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що кредитний договір він не підписував. Його телефон із сім-картами операторів Водафон НОМЕР_1 та Київстар НОМЕР_5 було викрадено. На телефоні були встановлені банківські додатки та додаток ДІЯ. Зловмисник йому кілька разів телефонував та повідомляв, що поверне телефон. Коли відповідач зрозумів, що телефон не буде повернутий, звернувся до відділу поліції. 16.04.2024 він повідомив ТОВ «Лінеура Україна» про викрадення телефону та запропоновано фінансовій компанії звернутися до правоохоронних органів або долучитися до кримінального провадження як потерпіла особа. Про відступлення права вимоги відповідачу не було відомо, тому він 02.12.2024 направив ТОВ «Лінеура Україна» ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в якій було зазначено прізвище особи, що викрала телефон.

У відповіді на відзив представник позивача наголошує, що кредитний договір був укладений за допомогою одноразового ідентифікатора, а тому договір є укладеним, на задоволенні позову наполягає.

У судові засідання, що призначалися неодноразово, учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять заяви сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд доходить таких висновків.

Як встановлено судом, матеріали справи містять кредитний договір № 4333171, від 27.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 . За умовами договору сума кредиту становить 10 500 грн, строк кредиту 360 днів: з 27.01.2024 по 20.01.2025, визначено розмір процентів.

У договорі зазначені реквізити належного Клієнту платіжного засобу/ поточного рахунку для перерахування коштів Клієнту за даним Договором: НОМЕР_2 .

Також у договорі містяться номери телефонів позичальника, зокрема 380662715702 та 380682500335.

Кредитний договір з боку позивальника підписано електронним підписом «94755» 27.01.2024 о 00:40:02.

Згідно з довідкою Вих. №844-0310 від 03.10.2024 ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» підтверджує, що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, на підставі договру на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, укладеного між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «Лінеура Україна», перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 27.01.2024 00:42:07 на суму 10500,00 (десять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 336148507, призначення платежу: Зарахування 10500 грн на карту НОМЕР_2 .

23.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансова операції» укладено договір факторингу № 236/09/2024 від 23.09.2024. За умовами цього договору та відповідно витягу з реєстру боржників від 23.09.2024 до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на загальну суму 39 637,50 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з ч. 3, 4, 6, 8, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» - електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу.

Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі (абз. 3 п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Відповідно до п. 14.2 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно п.п. 146, 150 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правлінням НБУ за №164 від 29.07.2022 року, власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного платіжного інструменту, а також про вилучення платіжного інструменту за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне його використання та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності користувача виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором.

У постанові ВП ВС від 27.11.2024 року у справі за №204/8017/17 зроблено правовий висновок про те, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов?язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв?язку з недотриманням встановленої для нього законом обов?язкової письмової форми, зокрема і щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв?язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Відповідач заперечує факт укладення кредитного договору та отримання ним коштів, на підтвердження чого надає: ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2024 із ухвалою того ж суду від 18.11.2024 про виправлення описки; витяг з ЄРДР від 02.02.2024 про внесення 01.02.2024 за № 12024082040000164 відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння 26.01.2024 невідомою особою мобільним телефоном ОСОБА_1 ; докази направлення відповідачем до ТОВ «Лінеура» витягу з ЄРДР та судової ухвали 16.04.2024 та 02.12.2024 відповідно.

З ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2024 у справі ЄУН 333/1989/24 вбачається, що раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачувався у вчиненні 4-х епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України. В тому числі в тому, що 26.01.2024, приблизно о 10:00 год, він, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, заволодів належним потерпілому ОСОБА_3 мобільним телефоном марки «Samsung», моделі «A20s», об?ємом пам?яті на 3/32 ГБ, у корпусі синього кольору, IMEI (1): НОМЕР_3 , IMEI (2): НОМЕР_4 , вартість якого згідно висновку експерта № CE-19/108-24/2456-ТВ від 15.02.2024 Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру становить 1909 гривень 67 копійок, в якому знаходились дві сім-картки оператору мобільного зв?язку «Водафон» з абонентським номером НОМЕР_1 та «Київстар» з абонентським номером НОМЕР_5 у чохлі «Книжка» чорного кольору; після того, як потерпілий ОСОБА_3 добровільно передав ОСОБА_2 свій вищевказаний мобільний телефон, скориставшись тим, що останній не спостерігає за його діями, пішов та у подальшому розпорядився вказаним мобільним телефоном на власний розсуд, тим самим спричинив потерпілому ОСОБА_1 майнову шкоду на зазначену суму. Зазначеною ухвалою кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України (за нереабілітуючих підстав).

Окрім цього відповідач надав виписку по картці/рахунку за період з 26.01.2024 по 29.01.2024, з якого вбачається, що на картку відповідача № НОМЕР_2 27.01.2024 о 00:42 год. було зараховано кошти у сумі 10 500 грн та наступної хвилини були здійснені перекази коштів із цієї картки на суму 10 552,50 грн (а.с. 211)

Факт перерахування коштів у сумі 10 500 гривень на банківську картку відповідача останнім не заперечується, а тому суд не вбачає необхідності витребувати від КБ «ПриватБанк» інформації щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_2 відповідачу, а також підтвердження факту зарахування коштів 27.01.2024 на дану платіжну картку в сумі 10500 грн., за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», про що просив позивач.

З банківської виписки також вбачається, що 26.01.2024 о 19:58 год. відповідач отримав грошовий переказ на суму 10 000 гривень з АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», яка також відразу двома переказами була виведена з банківського рахунку відповідача.

Встановлені судом обставини свідчать, що на момент оформлення спірного Кредитного договору мобільний телефон відповідача, його фінансовий номер телефону НОМЕР_6 , банківські картки, в тому числі і за № НОМЕР_7 та документи, необхідні для проходження ідентифікації особи, перебували у фактичному володінні невстановлених осіб, які у відповідача викрадено, про що він повідомив правоохоронні органи

Отже, оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд виходить з того, що за обставин справи встановлено відсутність волевиявлення відповідача на укладення Кредитного договору № 4333171 від 27.01.2024. відповідач

за №4873264 від 11,07.2021 року, який фактично не є позичальником і кредитних коштів не отримував.

Встановлені судом обставини свідчать, що на момент оформлення спірного Кредитного договору та отримання кредитних коштів мобільний телефон відповідача як засіб доступу до мобільного застосунку Кредитодавця ТОВ «Лінеура Україна» «Credit 7», до банківського рахунку АТ «Приватбанк», його фінансові телефонні номери НОМЕР_1 та НОМЕР_5 , перебували у фактичному володінні іншої особи, яка незаконно заволоділа цим телефоном напередодні. Про що відповідач повідомив правоохоронні органи та первісного кредитора. Зазначені обставини підтверджуються відомостями з кримінального провадження за № 12024082040000164, ЄУН 333/1989/24.

За таких обставин, сам по собі факт направлення одноразового ідентифікатора на номер телефону, зареєстрований за відповідачем, не вказує на отримання цього ідентифікатору саме відповідачем, та не свідчить про вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на укладення кредитного договору.

Так само перерахування кредитних коштів на платіжну картку за № НОМЕР_2 не може бути достатнім доказом отримання кредиту саме відповідачем, оскільки встановлено, що кредитні кошти були відразу переведені з цієї картки.

У постанові ВП ВС від 27.11.2024 у справі за №204/8017/17 зроблено правовий висновок про те, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов?язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв?язку з недотриманням встановленої для нього законом обов?язкової письмової форми, зокрема і щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв?язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд виходить з того, що за обставин справи встановлено відсутність волевиявлення відповідача на укладення договору про споживчий кредит за №4873264 від 11,07.2021 року, який фактично не є позичальником і кредитних коштів не отримував.

Встановлені судом обставини свідчать, що на момент оформлення спірного договору про споживчий кредит - мобільний телефон відповідача, його фінансовий номер телефону НОМЕР_6 , банківські картки, в тому числі і за № НОМЕР_7 та документи, необхідні для проходження ідентифікації особи, перебували у фактичному володінні невстановлених осіб, які у відповідача викрадено, про що він повідомив правоохоронні органи. Зазначені обставини підтверджуються відомостями з кримінального провадження за №12021105050002524, в межах якого встановлено факти використання невстановленими особами викраденого мобільного телефону, SIM-карток, банківських карток та персональних даних відповідача, з метою отримання кредитних коштів шахрайським шляхом та використання кредитних коштів, а тому підтверджують обґрунтованість заперечень останнього щодо непричетності до укладення спірного кредитного договору.

За таких обставин, сам по собі факт направлення одноразового ідентифікатора на номер телефону, зареєстрований за відповідачем, отримання такого ідентифікатора саме відповідачем не підтверджує та про вчинення ним дій, спрямованих на укладення кредитного договору не свідчить.

Так само перерахування кредитних коштів на платіжну картку за № НОМЕР_7 не може бути безумовним доказом отримання кредиту саме відповідачем, оскільки встановлено, що після викрадення зазначена картка використовувалася невстановленими особами для здійснення фінансових операцій без відома та участі її власника, зняття кредитних коштів з банківської карти.

Згідно з положеннями ст. 12, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає доведеним той факт, що відповідач 27.01.2024 року авторизацію в інформаційній системі кредитодавця не здійснював, процедуру ідентифікації та верифікації не проходив, одноразовий ідентифікатор не отримував і дії щодо підписання кредитного договору не вчиняв, що здійснено від його імені іншою особою.

Враховуючи викладене, а також те, що його мобільний телефон як засіб доступу до його банківського рахунку, на який було перераховано грошові кошти, що відразу були перевідні з цього рахунку, суд доходить висновку, що Кредитний договір № 4333171 від 27.01.2024 є неукладеним, кредитних коштів відповідачів фактично не отримував, а тому він не має нести цивільно-правову відповідальність за невиконаним грошовим зобов`язанням за вказаним договором.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 89, 141, 259, 265, 267, 268, 279 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансова операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4333171 від 27.01.2024 відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.27, приміщення 2; ЄДРПОУ 40966896.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 .

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Є.С. Боєв

12.10.26