Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №331/1754/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/1754/26

Провадження № 2/331/2269/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 05.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 378298507 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV435BH. Відповідно до кредитного договору відповідачу були надані грошові кошти в розмірі 21000,00 грн. шляхом безготівкового перерахування через банк-провайдер.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 124 від 09.03.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №378298507.

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №378298507.

11.07.2025 було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №378298507.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №378298507.

Загальний розмір заборгованості за договором №378298507 від 05.01.2021, що підлягає стягненню з відповідача, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 74697,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21000,00 грн., заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 53697,00 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором №378298507 від 05.01.2021 у розмірі 74697,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 17.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін та за клопотанням представника позивача витребувано докази у АТ КБ «Приват Банк».

У відповідь на вказану ухвалу АТ КБ «Приват Банк» 14.04.2026 надіслало до суду лист про надання інформації, відповідно до якого на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , а номер телефону НОМЕР_2 був/є фінансовим і знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . Крім того, у цьому листі зазначено про те, що по рахунку, відкритому до зазначеної платіжної картки, за період з 05.01.2021-10.01.2021 було зарахування коштів на суму 21000,00 грн.

30.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Підодвірного Т.І. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції він, зокрема, вказав, що позивачем не надано доказів укладення сторонами договору № 378298507 від 05.01.2021, який за формою відповідав би вимогам цивільного законодавства. Крім того, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Тому, за твердженням представника відповідача, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору. Це, у свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також представник відповідача посилається на те, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги за нібито укладеним кредитним договором № 123838280 від 18.02.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», оскільки із системного аналізу ст.1078 ЦК України вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Крім того, він зазначає, що наданий позивачем витяг з реєстру відступлення прав вимог від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» не містить підписів сторін, що укладали вказаний договір факторингу, а тому також не може свідчити про відступлення права вимоги.

Також представник відповідача посилається на неправомірність нарахування процентів поза межами строку кредитування, зазначаючи про те, що відповідно до умов нібито укладеного договору, строк кредитування становив 30 днів. Якщо припустити, що відповідач уклав кредитний договір, то, за твердженням представника відповідача, відсотки повинні нараховуватись лише за 30 днів.

Щодо вимог про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., то, за твердженням представника відповідача, вказаний розмір є не є співмірним із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Також представник відповідача вважає, що дана судова справа не є дуже складною для представника позивача, оскільки, як вбачається із реєстру судових рішень, для представника позивача ця справа є типовою.

Крім того, представник відповідача повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку із розглядом даної справи, складає 6500,00 грн. На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази понесених судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

03.04.2026 представник позивача надіслала відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що при заповненні Заявки на кредит відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Тому за відсутності належних доказів про те, що кредитний договір укладено не відповідачем, а іншою особою, відсутні правові підстави для визнання цього кредитного договору недійсним.

Щодо використання електронного підпису відповідачем представник позивача зазначила, що вчинення відповідачем вказаних вище дій і внесення даних в систему Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі Одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QR-код - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор - MNV435ВН направлено відповідачу 05.01.2021 о 10:44:29 год. на номер мобільного телефону, вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_3 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 05.01.2021 о 10:44:57 год. Відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору у формі, що унеможливлює зміну його змісту, та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті товариства в особистому кабінеті. Тому, за твердженням представника позивача, позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача представник позивача зазначає про те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до пункту 8.2 якого строк його дії закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 цього договору факторингу додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, якими продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. 12.10.2021 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 124 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 47649,00 грн. При цьому, за твердженням представника позивача, відповідач не врахував, що відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. У даному випадку реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 378298507 від 05.01.2021, підписано сторонами договору факторингу 09.03.2021, тобто після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало та правомірно було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги, що є предметом договору факторингу №28/1118-01.

Також представник позивача посилається на те, що відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 строк дії цього договору закінчується 04 серпня 2021 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, якими було продовжено строк дії зазначеного Договору факторингу до 30.12.2024 включно, а всі інші його умови залишились без змін. Щодо предмету договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, то відповідно до п. 2.1. Розділу 2 цього договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто, предметом Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 є відступлення прав вимоги, які зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. При цьому, Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення необмежену кількість разів. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» у день підписання цього реєстру прав вимоги перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 74697,00 грн. в межах часових рамок чинності Договору факторингу.

Крім того, представник позивача зазначила, що 11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого перехід від клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до фактора (позивача) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2. Таким чином, згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 74697,00 грн., що підтверджує підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників.

Враховуючи наведене, за твердженням представника позивача, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 відповідно до договору № 378298507 від 05.01.2021 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. При цьому, право вимоги по договору № 378298507 від 05.01.2021 передане ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», та в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і позивачу на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

Щодо нарахування процентів за кредитним договором представник позивача посилається на те, що відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Кредит надається строком на 30 днів (дисконтний період). Нарахування процентів за користування кредитом за цей період здійснюється в розмірі 109,50 відсотків річних, що становить 0,30 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним. Після закінчення дисконтного періоду проценти нараховуються з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Крім того, 08.02.2021 було нараховано різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Тому, нарахування процентів проводилося відповідно до умов кредитного договору.

При цьому, з урахуванням практики Верховного Суду, представник позивача наполягає на тому, що позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст.1048 ЦК України), так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України).

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначила, що позивачем було долучено до позовної заяви акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне отримання ним наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином. Тому вона вважала розмір витрат на професійну правничу допомогу достатньою мірою обґрунтованим.

06.04.2026 представник відповідача надіслав до суду заперечення (на відповідь на відзив), у яких наполягав на тому, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того, що укладення договору № 378298507 від 05.01.2021 відбувалось у порядку, визначеному чинним законодавством.

07.04.2026 представник позивача надіслала до суду додаткові пояснення у справі, у яких наполягала на тому, що положення договору № 378298507 від 05.01.2021 узгоджуються з чинним законодавством України, договір був укладений добровільно, з дотриманням принципу добросовісності, а відповідач не скористався своїм правом на відкликання протягом 14 днів своєї згоди на укладення договору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судові засідання жодного разу не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, викликалися до суду належним чином, у зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд визнав за можливе провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, у зв`язку з таким.

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 378298507 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV435ВН.

Відповідно до п.1.1 договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, на суму 21000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - «Правила»).

Згідно з п.1.2 договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - «дисконтний період»). У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання кредиту.

Відповідно до п. 1.3 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Застосування позичальником зазначеного права продовження загального строку дисконтного періоду можливе до закінчення дисконтного періоду, а також під час пільгового періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту договору, строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х - Y), де: Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період; Х - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду, з врахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду; Y - дата ініціації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.

Згідно з п. 1.4 договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

- п. 1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 109,50 процентів річних, що становить 0,30 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;

- п. 1.4.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 310,25 процентів річних, що становить 0,85 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. У разі сукупного продовження дисконтного періоду на строк, що дорівнює чи більше ніж 31 та 46 днів від дати закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, позичальнику може бути надано додаткову знижку від індивідуальної процентної ставки, що розраховується в порядку передбаченому правилами постійно діючої програми «Рівні лояльності» Кредитодавця (далі - «Програма»), які розміщені на Сайті Кредитодавця за посиланням https://moneyveo.ua/uk/promoactionnews/programma-lojalnosti/. Станом на дату укладення цього договору позичальнику присвоєний 6 Рівень лояльності, що не може бути змінено (переглянуто) до моменту повного виконання цього договору;

- п. 1.4.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору.

Невід`ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua (п.4.1 договору)

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п.4.4 договору).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 21000, 00 грн.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 124 від 09.03.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором № 378298507 (порядковий номер 697).

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 було відступлено право вимоги в тому числі за договором № 378298507 (порядковий номер 6528).

11.07.2025 було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 378298507, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу (порядковий номер 9832).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 378298507 від 05.01.2021 у сумі 74697 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 21000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 53697,00 грн.

Аналогічний розмір заборгованості вказано також і у розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», у реєстрі прав вимоги № 9 від 30.05.2023, які долучено до позовної заяви, а також у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

У той же час, у розрахунку заборгованості первісного кредитора і у реєстрі прав вимоги № 124 від 09.03.2021 зазначено, що заборгованість ОСОБА_1 за договором № 378298507 від 05.01.2021 складає 47649,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 21000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 26649,00 грн.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ч. 1 і ч. 2 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що 05.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 дійсно було укладено договір №378298507, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання позичальником електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора - MNV435ВН.

Зазначений одноразовий ідентифікатор зазначений у договорі №378298507 від 05.01.2021 поряд із QR-кодом, що спростовує аргументи представника відповідача про непідписання відповідачем договору та підтверджує доводи позивача про добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаного договору в електронній формі.

При цьому, суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Заперечуючи ж проти укладення електронного договору, представник відповідача не наводить суду ніяких доводів та не надає жодних доказів того, яким чином персональні дані відповідача могли опинитися у розпорядженні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та були використані товариством для укладення правочину. Доказів звернення відповідача з відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього шахрайських дій представник відповідача не надав.

Крім того, суд враховує, що АТ КБ «Приват Банк» підтвердило, що на ім`я на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 ; за період з 05.01.2021-10.01.2021 по рахунку, відкритому до зазначеної платіжної картки, було зарахування коштів на суму 21000,00 грн.; номер телефону НОМЕР_2 був/є фінансовим і знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . При цьому, саме цей номер телефону вказано у договорі №378298507 від 05.01.2021. Крім того, РНОКПП ОСОБА_1 , який наведено банком у вказаному листі, також збігається з відповідними відомостями, зазначеними у кредитному договорі, що достатньою мірою підтверджує той факт, що у цьому договорі наведено саме відомості про відповідача.

Тому суд приходить до висновку про те, що укладення між сторонами електронного договору №378298507 від 05.01.2021 узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у безготівковій формі надало ОСОБА_1 на його банківську картку обумовлену договором суму кредиту, підтвердженням чому є платіжне доручення № 59cbb15b-7660-4219-a557-29d4d9935471 від 05.01.2021, а також лист АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7-260330/102333-БТ від 03.04.2026, які відповідають критеріям належності й допустимості доказів.

Натомість представником відповідача не надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання відповідачем кредитних коштів, а саме: відсутності їх перерахування на його банківський картковий рахунок, а також на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Крім того, піддаючи сумніву наданий позивачем розрахунок заборгованості, представник відповідача не надав ніяких доказів на його спростування, зокрема, шляхом надання своїх детальних контррозрахунків.

При цьому, суд бере до уваги, що позивачем було долучено до позовної заяви як власний розрахунок заборгованості, так і розрахунки заборгованості первісного кредитора і ТОВ «Таліон Плюс».

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Отже, підписавши електронний кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав і отримані кошти в установлений строк у повному обсязі не повернув, а тому право позивача на отримання від відповідача коштів у рахунок погашення наявної заборгованості підлягає судовому захисту.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача про те, що наданими позивачем доказами не підтверджується набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором №378298507 від 05.01.2021, оскільки досліджені судом зазначені вище договори факторингу, додаткові угоди до них, реєстри прав вимог і реєстр боржників, які станом на час розгляду справи недійсними у встановленому чинним законодавством порядку не визнавалися, беззаперечно підтверджують перехід прав вимоги за цим договором від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а потім від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а потім від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Тому суд погоджується з твердженнями представника позивача, викладеними у відповіді на відзив, з даного питання.

У той же час, аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості, суд погоджується з твердженням представника відповідача про неправомірність нарахування процентів за договором після закінчення строку його дії, зважаючи на таке.

Так, зокрема, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» пред`явило вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 74697,00 грн., з яких: 21000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 53697,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у п.78 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала, що поняття «користування кредитом» є лише окремим випадком «користування чужими коштами», тоді як термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України (регулятивні відносини).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронні відносини).

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору (п.80 постанови ВП ВС).

Для вирішення спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (п.122 постанови ВП ВС).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За умовами п.1.2 кредитного договору сторони погодили строк надання кредиту (строк договору) у 30 днів, а відповідно до п. 1.3 кредитного договору сторони погодили, що цей строк може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду.

Однак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», свідчить про те, що відповідач не здійснив жодної оплати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює застосування у даному випадку положень п. 1.3 договору.

Таким чином, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими. Правові підстави для стягнення відсотків, нарахованих після закінчення строку їх дії відсутні. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 року в справі №175/4753/15-ц.

Тому суд приходить до висновку про те, що нарахування відповідачу заборгованості зі сплати процентів з 05.02.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» суперечить як умовам договору, так і вимогам чинного законодавства.

З огляду на означені обставини, суд вважає прийнятними посилання представника відповідача у відзиві на недоведеність позивачем стягуваного розміру кредитної заборгованості та відхиляє доводи позивача щодо правомірності нарахованих сум.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 22890,00 грн., з яких: 21000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 1890,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом за період з 05.01.2021 по 04.02.2021, що було узгоджено сторонами у додатку №1 до Договору № 378298507 від 05.01.2021 (Графік розрахунків).

Усі інші доводи представників сторін, на переконання суду, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги не беруться.

При цьому, суд також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» відповідно до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткової угоди №2 25770905149 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 7000,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 21000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд приходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно вивченням матеріалів справи, складанням позовної заяви, підготовкою адвокатського запиту та підготовкою клопотання).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, позицію представника відповідача, яка заперечувала проти стягнення з відповідача витрат на правову професійну допомогу у розмірі 7000 грн. через необґрунтоване завищення розміру вказаних витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 919,31 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 22890,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 74697,00 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 815,86 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 22890,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 74697,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 13, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) заборгованість за договором №378298507 від 05.01.2021 у розмірі 22890 (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто) гривень 00 копійок, з яких: 21000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 1890,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) судовий збір у розмірі 815 (вісімсот п`ятнадцять) гривень 86 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 919 (дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 31 копійка.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК