Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №398/1563/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1563/26

провадження №: 2/398/2447/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк», представник позивача Бадзюнь Віталій Васильович, до ОСОБА_1 , представник відповідача адвокат Старовойтов Олександр Вікторович, про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

АТ «Універсал Банк» 17 березня 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 21.02.2022 у розмірі 51 780,35 грн та судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.02.2022 відповідач підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, отримав платіжну картку 537541…8786 та відкрив поточний рахунок. За доводами позивача, Анкета-заява разом з Умовами і правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank від 14.02.2022 (далі — Умови), Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір, укладений шляхом приєднання. Банк надав відповідачу можливість користуватися кредитними коштами в межах кредитного ліміту, однак відповідач щомісячних мінімальних платежів не сплачував, у зв`язку з чим 29.06.2025 банк надіслав йому повідомлення про істотне порушення умов договору, і кредит перейшов у форму «на вимогу». Станом на 04.01.2026 заборгованість становить 51 780,35 грн — загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; заборгованість за відсотками, пенею та за порушення грошового зобов`язання позивач визначив у розмірі 0,00 грн.

У відповіді на відзив від 08.06.2026, додаткових поясненнях від 24.07.2026 та заяві від 24.08.2026 позивач зазначав, що договір укладено шляхом приєднання, а підписанням Анкети-заяви відповідач приєднався до договору в цілому, у тому числі до Умов і Тарифів; посилався на ч. 5 ст. 9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»; вважав, що розрахунок заборгованості і виписки є належними доказами її розміру.

Позивач також вважав, що підписанням Анкети-заяви та Запевнення клієнта відповідач підтвердив отримання у мобільному додатку примірника договору, у тому числі його публічної частини, ознайомлення та згоду з ним, а факт отримання відповідачем примірника договору підтверджується цими запевненнями та особливістю форми договору. На думку позивача, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 до спірних правовідносин не застосовується, оскільки стосується правовідносин, що виникли до набрання чинності законами України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування», «Про платіжні послуги» та «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 227/3760/19-ц та № 204/8017/17, позивач зазначав, що договір, який сторони виконували, не може вважатися неукладеним, а зміни до Умов за їх п. 7.1.1 вважаються прийнятими клієнтом, зокрема, шляхом продовження користування послугами банку.

Щодо суми 17 854,80 грн позивач пояснював, що це відсотки за користування кредитом, які відповідач власними коштами не сплачував. Банк погасив їх за рахунок кредитного ліміту, збільшивши на цю суму тіло кредиту відповідно до п. 5.22 розділу ІІ Умов, тому, на думку позивача, ця сума обґрунтовано входить до заборгованості за тілом кредиту. Розмір заборгованості, за доводами позивача, підтверджується розрахунком, який є належним доказом, і випискою, згідно з якою за період з 21.02.2022 по 04.01.2026 сума операцій за дебетом становила 148 828,32 грн, а за кредитом — 97 047,97 грн, і різниця між ними дорівнює ціні позову.

Стислий виклад позиції відповідача

У відзиві від 30.05.2026 представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. Він визнав підписання відповідачем 21.02.2022 Анкети-заяви та удосконаленим електронним підписом Запевнення клієнта, відкриття рахунку, набрання договором чинності 21.02.2022 та досягнення домовленості про нарахування процентної ставки 3,1 % на місяць, передбаченої Анкетою-заявою. Водночас він заперечив, що подані позивачем Умови, Тарифи, Таблиця обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту є складовою договору: ці документи не містять ні власноручного, ні електронного підпису відповідача, у мобільному додатку 21.02.2022 він їх не отримував і ознайомився з ними лише у складі позовної заяви; ні Анкета-заява, ні Запевнення клієнта не містять відомостей про ознайомлення його саме з цими документами, а позивач мав довести їх розміщення за зазначеним в Анкеті-заяві посиланням станом на 21.02.2022 та їх надання відповідачу. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, відповідач вважав, що положення Умов, зокрема п. 5.22 розділу ІІ про збільшення кредиту на суму заборгованості за відсотками, на нього не поширюються.

Також у відзиві відповідач стверджував, що позивач не довів розміру кредитного ліміту та його змін. Анкета-заява суми ліміту не містить, виписка не відображає його встановлення, а розрахунок заборгованості складено лише з 26.12.2023, і вже на цю дату в ньому зазначено заборгованість за тілом кредиту 10 400 грн, походження якої не пояснено. Відповідач зазначав, що за розрахунком 27.12.2023, 21.01.2024, 27.01.2024 і 28.02.2024 на погашення заборгованості за кредитом зараховано кошти, а за випискою в ці самі дні йому видано кредити за програмою «розстрочка» (разом 33 550 грн). На його думку, це може свідчити про збільшення банком кредитного ліміту відповідно до п. 5.22 Умов, яких він не погоджував, тому такого збільшення він не визнавав. Посилаючись на стандарт більшої переконливості доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13), відповідач вважав, що подані позивачем виписка та розрахунок не доводять наявності заборгованості в розмірі 51 780,35 грн. Відповідач не визнавав і надіслання йому 29.06.2025 повідомлення про істотне порушення умов договору, вказуючи, що позивач не надав доказів його надіслання та вручення.

У запереченні від 02.07.2026 відповідач змінив позицію щодо розміру боргу. На підставі виписки він визнав отримання кредиту в розмірі 33 925,55 грн, а також списання банком за рахунок кредитного ліміту відсотків у розмірі 17 854,80 грн за період з 01.04.2024 по 01.04.2025. Він зазначав, що на суму цих відсотків банк збільшував залишок заборгованості за тілом кредиту на підставі п. 5.22 розділу ІІ Умов, які з ним не погоджувалися, тому підстав для цього не було. Надавши контррозрахунок (148 828,32 ? 97 047,97 ? 17 854,80 = 33 925,55 грн), відповідач просив задовольнити позов частково і стягнути з нього заборгованість за тілом кредиту в розмірі 33 925,55 грн.

У запереченні відповідач також не погодився з доводами відповіді на відзив. Він зазначав, що Запевнення клієнта не містить відомостей про підписання ним саме Умов від 14.02.2022; що висновки постанови № 342/180/17 залишаються чинними, Велика Палата Верховного Суду від них не відступала, і ухвалення нових законів їх не змінює; що постанова Київського апеляційного суду, на яку послався позивач, не містить висновку Верховного Суду в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Крім того, у запереченні та клопотаннях про витребування доказів відповідач просив перевірити, чи не встановлювався йому кредитний ліміт ще 09.03.2022 (у запереченні зазначено 10 400 грн, у клопотанні від 27.07.2026 — 10 475 грн), оскільки без цих відомостей неможливо перевірити залишок заборгованості 10 400 грн станом на 26.12.2023, з якого починається розрахунок банку.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою від 01 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У відзиві представник відповідача просив поновити строк для його подання, оскільки поштове відправлення з позовною заявою відповідач не отримав (повернуто відправнику 25.03.2026 за закінченням строку зберігання), а з ухвалою про відкриття провадження ознайомився після надання його представнику 08.05.2026 доступу до електронної справи. Оскільки відзив подано через невеликий час після того, як відповідач дізнався про зміст позову, а позивач скористався правом на відповідь на нього, суд визнає причини пропуску строку поважними, поновлює його відповідно до ст. 127 ЦПК України і враховує відзив під час ухвалення рішення.

Ухвалою від 27 липня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів і витребувано в АТ «Універсал Банк», зокрема, електронні докази (системні лог-файли тощо), які підтверджують фактичне надання Паспорта споживчого кредиту та публічної частини договору в мобільному додатку відповідача на момент підписання ним Анкети-заяви, а також відомості про встановлення та збільшення кредитного ліміту; банк попереджено про наслідки, передбачені ч. 10 ст. 84 ЦПК України. На виконання ухвали позивач 24.08.2026 подав довідку про встановлення кредитного ліміту від 03.08.2026, відомості про надіслання повідомлення 29.06.2025 та деталізовану виписку «Рух коштів по картці» від 29.07.2026. Доказів надання відповідачу Паспорта споживчого кредиту та публічної частини договору позивач не надав і про неможливість їх подання суд не повідомив, обмежившись правовими доводами про укладення договору шляхом приєднання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у позовній заяві просив розглядати справу за відсутності його представника.

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися. У заявах від 27.08.2026 та 06.10.2026 представник відповідача просив розглядати справу за їхньої відсутності, зазначив, що заперечення, викладені у відзиві та запереченні, відповідач підтримує, і просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 33 925,55 грн.

Оскільки всі учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України судовий розгляд здійснено на підставі наявних у суду матеріалів. Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення; відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складення повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення договору

21.02.2022 ОСОБА_1 власноручно підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, у якій просив відкрити йому поточний рахунок НОМЕР_1 і встановити кредитний ліміт на суму, зазначену в мобільному додатку. Анкета-заява містить застереження про те, що в разі виходу з пільгового періоду нараховується процентна ставка 3,1 % на місяць, а також вказівку на те, що вона разом з Умовами, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту та Тарифами, розміщеними на сайті банку, складають договір. Того самого дня відповідач підписав удосконаленим електронним підписом Запевнення клієнта (згідно з формою підтвердження електронного документа підпис клієнта сформовано 21.02.2022 о 10:20:37), з підписанням якого, згідно з п. 5 Анкети-заяви, договір набрав чинності.

Анкета-заява не містить підтвердження ознайомлення відповідача з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту чи Паспортом споживчого кредиту або отримання їх примірників. Підписом під нею відповідач підтвердив лише «факт передачі мені другого примірника Анкети-заяви та платіжної картки MONOBANK». У п. 1 Запевнення клієнта, текст якого складено банком, зазначено, що клієнт «підтверджую отримання примірника Договору в Мобільному додатку monobank» та «підтверджую своє ознайомлення та згоду з умовами Договору». Яку саме редакцію Умов, Тарифів і Паспорта споживчого кредиту і в який спосіб було надано відповідачу, Запевнення клієнта не зазначає. У п. 10 Запевнення клієнт доручає банку здійснювати договірне списання коштів з усіх своїх рахунків, відкритих у банку, для погашення грошових зобов`язань, «що випливають з умов Договору».

Анкета-заява та Запевнення клієнта не містять умов про строк кредитування, про порядок і строки сплати процентів, а також про списання нарахованих процентів за рахунок кредитного ліміту та збільшення на їхню суму суми кредиту. Такі умови містяться лише в Умовах. Згідно з п. 5.10.1 розділу ІІ Умов клієнт доручає банку списувати відсотки за рахунок власних коштів, «а в разі їхньої відсутності — за рахунок Кредитного ліміту». Згідно з п. 5.22 розділу ІІ Умов «Кредит збільшується на суму заборгованості за Договором по відсоткам до погашення, по неустойці, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для оплати вказаної заборгованості. При цьому Банк надає кредит згідно з Договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості».

Умови від 14.02.2022, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту, надані позивачем, підпису відповідача не містять. У Паспорті споживчого кредиту зазначено, що споживач «отримує паспорт споживчого кредиту в Мобільному додатку та підписує його у електронному вигляді до підписання Договору», а також що інформація «зберігає чинність та є актуальною до: 01/01/2022». Підписаного відповідачем паспорта банк не надав.

Користування кредитом і списання процентів

Згідно з довідкою банку від 03.08.2026 при укладенні договору 21.02.2022 кредитний ліміт відповідачу встановлено в нульовому розмірі. Уперше ліміт у грошовій сумі встановлено 26.12.2023 — 3 000 грн, після чого того самого вечора протягом шести хвилин його послідовно збільшено до 6 000, 12 000 і 25 000 грн. 27.12.2023 ліміт збільшено до 35 000 грн, 21.01.2024 зменшено до 34 000 грн, а 27.01.2024 знову збільшено до 35 000 грн. Отже, до 26.12.2023 кредитної заборгованості у відповідача не було; розрахунок заборгованості позивача також починається з 26.12.2023. Згідно з випискою за рахунком 09.03.2022 на рахунок відповідача надійшли два перекази — 475 грн і 10 000 грн, а не видано кредит.

Згідно з випискою за рахунком за період з 21.02.2022 по 04.01.2026 і розрахунком заборгованості станом на 04.01.2026 після встановлення ліміту відповідач користувався кредитними коштами та частково їх повертав. За розрахунком заборгованості та деталізованою випискою «Рух коштів по картці» від 29.07.2026 (операції «Списання відсотків») з 01.04.2024 по 01.04.2025 банк одинадцять разів списував нараховані відсотки за рахунок кредитного ліміту, збільшуючи на їхню суму залишок заборгованості за кредитом: 01.04.2024 — 2 057,41 грн, 01.05.2024 — 1 199,30 грн, 01.06.2024 — 1 337,18 грн, 01.07.2024 — 1 386,70 грн, 01.08.2024 — 1 535,83 грн, 01.11.2024 — 314,55 грн, 01.12.2024 — 1 896,90 грн, 01.01.2025 — 2 019,65 грн, 01.02.2025 — 2 080,93 грн, 01.03.2025 — 1 897,56 грн, 01.04.2025 — 2 128,79 грн, а всього 17 854,80 грн. У розрахунку заборгованості ці суми відображено в графі «Сплачено відсотків» з одночасним збільшенням на ту саму суму залишку заборгованості за кредитом, тобто відсотки погашено не коштами відповідача, а за рахунок кредитного ліміту. Кошти, що надходили на рахунок відповідача, у розрахунку зараховано лише в погашення заборгованості за кредитом (графа «Сума погашення за наданим кредитом»). Станом на 04.01.2026 залишок заборгованості за розрахунком позивача становив 51 780,35 грн.

Платежі після 04.01.2026 і списання судового збору

Згідно з деталізованою випискою «Рух коштів по картці» від 29.07.2026, поданою позивачем, після 04.01.2026 на рахунок відповідача надійшло вісім платежів по 1 000 грн — 09.01, 21.01, 30.01, 21.02, 04.03, 21.03, 04.04 і 21.04.2026, а всього 8 000 грн, які банк зарахував у погашення заборгованості. Три з них (30.01, 04.03 і 04.04.2026) надійшли переказами від іншої фізичної особи, решту внесено через платіжний термінал. З цих коштів 5 000 грн надійшло до звернення позивача до суду, 3 000 грн — після нього.

05.03.2026 позивач сплатив судовий збір за подання цього позову з власного рахунку (платіжна інструкція № CF_138106 від 05.03.2026) і, як убачається з деталізованої виписки від 29.07.2026, того ж дня провів за карткою відповідача операцію «Нарахування судових витрат» на суму 2 662,40 грн за рахунок кредитного ліміту. Заборгованість за карткою станом на 29.07.2026, зазначена у виписці, — 46 442,75 грн — включає цю суму.

Норми права, які застосував суд

За приписами ст. ст. 525, 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу; права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 1069 ЦК України). За ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, зокрема ч. 1 ст. 1049 ЦК України, згідно з якою позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться, зокрема банківське обслуговування; умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. За ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договори щодо фінансових послуг укладаються з урахуванням вимог та в порядку, передбаченими ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону в редакції, чинній на дату укладення договору, у разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Обов`язок доведення того, що примірник договору (змін до договору) був переданий клієнту, покладається на особу, яка надає фінансову послугу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на дату укладення договору, кожна сторона договору про споживчий кредит отримує по одному примірнику договору з додатками до нього; примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами; примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього.

Згідно з ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на дату укладення договору, зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін; умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. За ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій; у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій встановленою. Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, — також залишити позовну заяву без розгляду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали (ч. 7 ст. 84 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. За п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Висновки Верховного Суду, які враховує суд

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: «оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений»; надані банком правила «не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, … якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені … в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору». Водночас кредитор «вправі вимагати захисту своїх прав через суд — шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

Ці висновки Верховний Суд застосував у подібних правовідносинах з АТ «Універсал Банк» у постанові від 18.05.2022 у справі № 697/302/20. У тій справі договір monobank також було укладено шляхом підписання анкети-заяви, згідно з якою вона разом із умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг, а суди встановили, що «відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір, та зобов`язався виконувати його умови», і що він користувався кредитною карткою (розраховувався в магазинах, знімав готівку, здійснював перекази). Попри це Верховний Суд, застосувавши висновки постанови № 342/180/17, погодився з тим, що суд першої інстанції «обґрунтовано визнав неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зарахував ці кошти на погашення тіла кредиту», і залишив це рішення в силі. Верховний Суд також послався на власний висновок у справі № 643/5521/19, за яким за відсутності в анкеті-заяві домовленості про відсотки «суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту». У справі № 697/302/20, на відміну від цієї, анкета-заява не містила розміру процентної ставки; проте визначальним для Верховного Суду було те, що умови, яких немає в підписаній позичальником анкеті-заяві, не можуть бути підставою для списання банком коштів у рахунок відсотків, а умови про сплату процентів за рахунок кредитного ліміту в Анкеті-заяві відповідача також немає.

У постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що «у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

У постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку: «Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань».

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Укладення між сторонами 21.02.2022 договору про надання банківських послуг, встановлення відповідачу кредитного ліміту та користування ним кредитними коштами підтверджуються Анкетою-заявою, Запевненням клієнта, довідкою про встановлення кредитного ліміту і виписками за рахунком та відповідачем не заперечуються. Спір між сторонами стосується того, чи погодив відповідач умову про сплату нарахованих процентів за рахунок кредитного ліміту зі збільшенням на їхню суму суми кредиту (п. 5.10.1, 5.22 розділу ІІ Умов), і відповідно — чи є заборгованістю за тілом кредиту 17 854,80 грн відсотків, які банк списав за рахунок кредитного ліміту.

Щодо погодження умов публічної частини договору

Закон допускає укладення договору про надання фінансових послуг шляхом приєднання, коли підписанням індивідуальної частини клієнт приєднується до договору в цілому. Однак та сама норма — ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» — зобов`язує надавати публічну частину договору клієнту у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, і покладає обов`язок доведення передання клієнту примірника договору на фінансову установу. Отже, клієнт приєднується лише до тієї редакції публічної частини, надання якої йому банк може підтвердити.

Такий самий підхід випливає з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, застосованих Верховним Судом до договору monobank у справі № 697/302/20: споживач приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений, а умови непідписаних правил банку, які збільшують вартість кредиту і прямо не передбачені в анкеті-заяві, складовою договору не є.

Відповідач заперечив, що 21.02.2022 йому були надані саме ті редакції Умов, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорта споживчого кредиту, які позивач долучив до позовної заяви. Крім загального застереження в п. 1 Запевнення клієнта, оцінку якого наведено нижче, доказів надання відповідачу саме цих редакцій позивач не надав, хоча такі докази перебувають у його розпорядженні. Ухвалою від 27.07.2026 суд витребував у позивача електронні докази фактичного надання відповідачу Паспорта споживчого кредиту та публічної частини договору з фіксацією дати та часу і попередив про наслідки їх неподання. Позивач цих доказів не подав, про неможливість їх подання в порядку ч. 7 ст. 84 ЦПК України не повідомив, поважних причин не навів, а обмежився посиланням на укладення договору шляхом приєднання. Власні документи банку це підтверджують: Паспорт споживчого кредиту передбачає його підписання споживачем до підписання договору, однак підписаного відповідачем паспорта немає, а строк актуальності доданого позивачем до позовної заяви паспорта споживчого кредиту сплив 01.01.2022, тобто до укладення договору.

Посилання позивача на те, що надання відповідачу публічної частини договору підтверджується запевненнями в Анкеті-заяві, не відповідає змісту Анкети-заяви: таких запевнень вона не містить. Загальне підтвердження отримання примірника Договору та ознайомлення з його умовами міститься в п. 1 Запевнення клієнта. Однак це заздалегідь сформульоване банком стандартне застереження не дає змоги встановити, які саме документи, в якій редакції і в який спосіб було надано відповідачу, а отже не звільняє банк від покладеного на нього ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» обов`язку довести надання клієнту саме тієї публічної частини договору, на яку він посилається.

Подібні застереження вже були предметом оцінки Верховного Суду. У справі № 342/180/17 заява позичальниці містила вказівку на те, «що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді», а у справі № 697/302/20 щодо договору monobank відповідач підтвердив, «що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір». Попри це Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що «матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету», і дійшла наведеного вище висновку, що умови, які збільшують вартість кредиту, не підписані та не визнаються позичальником і прямо не передбачені в підписаній ним анкеті-заяві, не можна вважати складовою кредитного договору. Застосувавши ці висновки до договору monobank, Верховний Суд у справі № 697/302/20 погодився з відмовою у стягненні процентів, комісії та пені, умов про які анкета-заява не містила. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що пересічний споживач банківських послуг не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за договором, укладеним у вигляді заяви та Умов і правил надання банківських послуг, «оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил». У цій справі файл Умов, поданий позивачем, складається зі 138 сторінок, а умова про капіталізацію процентів міститься в п. 5.22 розділу ІІ серед загальних умов випуску та обслуговування платіжних карток.

Для перевірки того, які саме документи і в якій редакції були надані відповідачу в мобільному додатку 21.02.2022, суд витребував у позивача електронні докази (системні лог-файли тощо) фактичного надання йому Паспорта споживчого кредиту та публічної частини договору. Такі докази перебувають виключно в розпорядженні банку, а відповідач отримати їх не міг: на адвокатські запити його представника банк відмовив у наданні інформації (листи АТ «Універсал Банк» від 27.05.2026, 03.06.2026 і 06.07.2026). Неподання цих доказів без будь-яких пояснень суд розцінює як ухилення від їх подання, тим більше що поданий позивачем Паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank не підтверджує надання відповідачу саме цього документа. Це не примірник, наданий відповідачу, а стандартна форма, що міститься у файлі Умов у редакції, яка набуває чинності з 14.02.2022; дати надання відповідачу він не містить. У графі «Підпис споживача» підпису відповідача немає, а зазначено лише, що «Споживач отримує паспорт споживчого кредиту в Мобільному додатку та підписує його у електронному вигляді до підписання Договору»; підписаного відповідачем паспорта позивач не надав. Крім того, згідно з паспортом «Дата надання інформації - це дата підписання Договору кваліфікованим електронним підписом кредитодавця», тобто у цій справі — 21.02.2022, однак у ньому ж зазначено: «Ця інформація зберігає чинність та є актуальною до: 01/01/2022». Отже, за власним змістом поданого позивачем паспорта інформація в ньому на дату, станом на яку вона мала бути надана відповідачу, вже не була актуальною, і позивач цієї суперечності не пояснив.

Не ґрунтуються на законі й доводи позивача про те, що висновки постанови № 342/180/17 втратили значення внаслідок змін законодавства. Ці висновки ґрунтуються на ст. 633, 634 ЦК України та на засадах захисту прав споживача. Чинні на дату укладення договору норми не послаблюють, а посилюють вимоги до банку: ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» прямо покладає на нього обов`язок доведення передання клієнту примірника договору, а ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вимагає, щоб примірник договору, що належить споживачу, був переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Законодавство про електронну комерцію та про платіжні послуги визначає порядок укладення та форму відповідних правочинів, але не звільняє фінансову установу від доведення того, які саме умови погодила друга сторона. Висновки постанови № 342/180/17 Верховний Суд застосував до договору monobank, укладеного в 2017 році, тобто після набрання чинності законами України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування» (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 697/302/20). Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» до цього договору не застосовується з підстав, наведених нижче.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач, на якого ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» покладає обов`язок доведення передання клієнту примірника договору, не довів надання відповідачу при укладенні договору Умов у редакції від 14.02.2022, а отже — і погодження відповідачем умов, які містяться лише в них, зокрема п. 5.10.1 і 5.22 розділу ІІ. Ухилення позивача від подання витребуваних судом доказів цей висновок підтверджує і відповідно до ч. 4 ст. 81 та ч. 10 ст. 84 ЦПК України дає суду підстави визнати встановленою обставину, для з`ясування якої ці докази витребовувалися.

Посилання позивача на ч. 5 ст. 9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» суд відхиляє: згідно з п. 1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» цей Закон вводиться в дію з 01 січня 2024 року і до договору від 21.02.2022 не застосовується. До того ж і застосовна у цій справі норма ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», допускаючи укладення договору шляхом приєднання, покладає на банк обов`язок надати клієнту публічну частину договору та довести це, а не звільняє його від цього.

Щодо списання процентів за рахунок кредитного ліміту

Суд враховує, що процентну ставку 3,1 % на місяць зазначено в Анкеті-заяві і відповідач визнає її погодження. Проте погодження розміру процентів не означає погодження порядку їх одержання, який також встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Списання процентів за рахунок кредитного ліміту є списанням коштів з рахунку клієнта без його розпорядження, яке відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України допускається на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження. Рішення суду, норми закону чи обтяження, які б передбачали таке списання, немає, тож воно могло ґрунтуватися лише на договорі. Доручення клієнта на списання процентів саме за рахунок кредитного ліміту міститься лише в п. 5.10.1 розділу ІІ Умов, погодження яких відповідачем не доведено. Загальне доручення на договірне списання, надане в п. 10 Запевнення клієнта, стосується коштів, наявних на рахунках клієнта, і не охоплює списання за відсутності таких коштів, яке за ч. 1 ст. 1069 ЦК України означає надання банком клієнту кредиту на відповідну суму. Надання ж нового кредиту для погашення процентів і збільшення на їхню суму тіла кредиту (п. 5.22 розділу ІІ Умов) є самостійною умовою, яка збільшує вартість кредиту, бо надалі проценти нараховуються і на ці суми. Така умова в Анкеті-заяві відсутня.

Суд не вважає договір неукладеним, тому висновки постанов Великої Палати Верховного Суду у справах № 227/3760/19-ц та № 204/8017/17, на які посилається позивач, на вирішення спору не впливають. Укладення договору і користування кредитом відповідач не оспорює; спірним є зміст договору — чи стала його частиною умова про капіталізацію процентів. Вчинення відповідачем видаткових операцій за карткою свідчить про отримання ним кредитних коштів, але не про згоду з умовою, яка міститься в документі, надання якого відповідачу не доведено. Списання процентів за рахунок кредитного ліміту здійснював сам банк, тож ці операції не є діями відповідача, які за ч. 2 ст. 642 ЦК України засвідчували б його бажання укласти договір на таких умовах. Посилання позивача на п. 7.1.1 Умов, за яким зміни до договору можуть бути прийняті клієнтом шляхом продовження користування послугами банку, суд відхиляє: ця умова сама міститься в Умовах, погодження яких не доведено, і стосується зміни договору, а не його первісного змісту. До того ж у частині, в якій п. 7.1.1 Умов вважає зміни умов кредитування погодженими споживачем у разі продовження ним користування послугами банку або неповідомлення ним банку про розірвання договору протягом 2 календарних днів з моменту опублікування змін на сайті банку, він фактично допускає зміну умов договору про споживчий кредит без вираженої згоди споживача і суперечить імперативній вимозі ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на дату укладення договору), за якою зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін, а умова договору про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Отже, 17 854,80 грн відсотків, які банк списав за рахунок кредитного ліміту, не є кредитними коштами, фактично отриманими відповідачем. Тому ця сума не може бути стягнена як заборгованість за тілом кредиту.

Вимог про стягнення процентів за користування кредитом позивач не заявив. У позовній заяві він прямо зазначив, що заборгованість за відсотками становить 0,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, тож не може стягнути проценти під виглядом тіла кредиту. Погодження процентної ставки, зазначеної в Анкеті-заяві, відповідач не оспорює, і висновок суду цього не стосується. Суд дійшов висновку лише про те, що суми процентів, списані за рахунок кредитного ліміту, не є тілом кредиту і не можуть бути стягнені в межах заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Суд також не зменшує і не коригує розмір процентів за користування кредитом, що без відповідної позовної вимоги споживача було б неприпустимим (висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 552/672/23, наведений вище). Умову про сплату процентів за рахунок кредитного ліміту і збільшення на їхню суму тіла кредиту суд не визнає недійсною і не змінює. На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що позивач не довів погодження цієї умови сторонами, тобто того, що вона стала змістом укладеного ними договору. Для такого висновку окрема позовна вимога споживача не потрібна: у справі № 342/180/17 за позовом банку про стягнення заборгованості Велика Палата Верховного Суду саме з цієї підстави відмовила у стягненні процентів і пені, не визнавши надані банком і не підписані позичальницею витяги з Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів частиною кредитного договору.

Щодо розміру заборгованості

За розрахунком позивача станом на 04.01.2026 залишок заборгованості за кредитом становив 51 780,35 грн, у тому числі 17 854,80 грн списаних за рахунок ліміту процентів. Кошти, що надходили на рахунок відповідача, позивач сам зарахував лише в погашення заборгованості за кредитом, а відсотки погашав за рахунок кредитного ліміту. Тож заборгованість за фактично отриманими кредитними коштами станом на 04.01.2026 становила 33 925,55 грн (51 780,35 ? 17 854,80), що збігається з розміром, визнаним відповідачем. Отримання цих коштів і списання 17 854,80 грн відсотків за рахунок кредитного ліміту відповідач визнав, і ці обставини за ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Водночас прохання відповідача про стягнення з нього 33 925,55 грн суд не розцінює як визнання позову в розумінні ст. 206 ЦПК України: заяви про визнання позову відповідач не подавав, а зазначена ним сума визначена станом на 04.01.2026 без урахування платежів, що надійшли в погашення заборгованості після цієї дати.

Після 04.01.2026 на рахунок відповідача в погашення заборгованості надійшло 8 000 грн. Це підтверджується деталізованою випискою АТ «Універсал Банк» «Рух коштів по картці» від 29.07.2026 за рахунком НОМЕР_1 за період з 21.02.2022 по 29.07.2026. Цю виписку позивач подав 24.08.2026 на виконання ухвали суду від 27.07.2026 про витребування доказів. Інших операцій за рахунком відповідача після 04.01.2026, крім нарахування 05.03.2026 суми 2 662,40 грн, не було. Усі ці платежі позивач зарахував у зменшення заборгованості, яка є предметом позову.

З цих коштів 5 000 грн надійшло до подання позову. Тому в цій частині вимога була безпідставною вже на час звернення до суду. Решта 3 000 грн надійшла після подання позову. У цій частині зобов`язання припинилося виконанням (ст. 599 ЦК України). Вирішуючи відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, чи слід позов задовольнити, суд не має підстав примусово стягувати вже сплачену суму.

Водночас закрити провадження в цій частині за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не можна. На час пред`явлення позову предмет спору існував, а спір між сторонами залишився неврегульованим (висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 638/3792/20, наведений вище).

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25 925,55 грн (33 925,55 ? 8 000,00).

Щодо суми 2 662,40 грн, списаної банком як судові витрати

Нараховані позивачем 05.03.2026 на картку відповідача 2 662,40 грн судових витрат (операція «Нарахування судових витрат» у деталізованій виписці «Рух коштів по картці» від 29.07.2026) не є заборгованістю за договором. Судовий збір є складовою судових витрат (ч. 1 ст. 133 ЦПК України), які розподіляє між сторонами суд у рішенні (ст. 141 ЦПК України); до ухвалення судового рішення обов`язку відповідача їх відшкодувати не існує, а банк провів цю операцію 05.03.2026, тобто ще до звернення до суду 17.03.2026. Рішення суду, норми закону чи умови договору, які б дозволяли таке списання, немає, тому воно суперечить ч. 2 ст. 1071 ЦК України. Погодження відповідачем Умов позивач не довів, проте й вони такого списання не передбачають. Пункт 5.27 розділу ІІ Умов допускає списання лише за грошовими зобов`язаннями, «що випливають з умов Договору», а п. 9.4 розділу І Умов передбачає стягнення понесених банком витрат «відповідно до чинного законодавства України, в процедурі примусового стягнення». Тому зазначена сума до стягуваної заборгованості не включається (у розрахунку позивача станом на 04.01.2026 її немає), а судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу лише в межах, визначених цим рішенням.

Щодо інших доводів сторін

Припущення відповідача про встановлення йому кредитного ліміту ще 09.03.2022, для перевірки якого він просив витребувати докази, спростовується довідкою банку від 03.08.2026 та випискою, згідно з якими до 26.12.2023 кредитний ліміт відповідача становив 0 грн, а 09.03.2022 на рахунок відповідача надійшли перекази. З тих самих підстав втратила значення вимога про розрахунок заборгованості за 2022–2023 роки.

Не впливають на висновки суду й доводи відповідача про розбіжності між довідкою про встановлення кредитного ліміту та випискою, а також про надання йому кредитів за програмою «розстрочка» на непогоджених умовах. Згідно з випискою з 27.12.2023 по 28.02.2024 на рахунок відповідача зараховано кредитні кошти за програмою «розстрочка» (30 000, 1 000, 1 250 та 1 300 грн), тобто це кошти, фактично отримані відповідачем, а не капіталізовані проценти. У запереченні від 02.07.2026 та в подальших заявах відповідач визнав отримання кредитних коштів і розмір їх неповерненої частини станом на 04.01.2026, оспорюючи лише 17 854,80 грн списаних відсотків.

Заперечення відповідача щодо належності повідомлення від 29.06.2025 на вирішення справи не впливають. Строку повернення кредиту Анкета-заява не містить, тож за ч. 2 ст. 530 ЦК України кредитор має право вимагати повернення фактично отриманих коштів у будь-який час; такий висновок викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17. Неустойки чи інших сум, пов`язаних з простроченням, позивач не заявив.

Суми 148 828,32 грн і 97 047,97 грн, на які посилаються обидві сторони, суд до уваги не бере, оскільки це обороти рахунку простроченої заборгованості № НОМЕР_2 , а не обсяг кредитних коштів, витрачених чи повернутих відповідачем. Розмір заборгованості суд визначає за розрахунком і випискою позивача з урахуванням наведених вище висновків.

Водночас розрахунок заборгованості та виписки позивача суд визнає належними доказами руху коштів за рахунком відповідача і саме на них ґрунтує визначений у цьому рішенні розмір заборгованості. Спору щодо арифметики операцій між сторонами немає: суми списаних процентів відповідач визнав, а позивач підтвердив, що 17 854,80 грн — це проценти, погашені за рахунок збільшення тіла кредиту. Спірним є лише те, чи можна стягнути ці суми як тіло кредиту, і це питання вирішено вище.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню — у розмірі 25 925,55 грн; у стягненні 17 854,80 грн списаних за рахунок кредитного ліміту процентів і 8 000 грн, що надійшли в погашення заборгованості після 04.01.2026, слід відмовити. Нараховані позивачем 05.03.2026 на картку відповідача 2 662,40 грн судових витрат до ціни позову (51 780,35 грн станом на 04.01.2026) не входять і стягненню як заборгованість за договором не підлягають; судовий збір суд розподіляє за правилами ст. 141 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки позов задоволено частково, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог. Задоволено вимог на 25 925,55 грн із заявлених 51 780,35 грн, що становить 50,07 %, тож стягненню підлягає 1 333,02 грн із сплачених позивачем 2 662,40 грн.

Доказів понесення інших судових витрат сторони не надали.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 82, 84, 127, 141, 211, 259, 263–265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 21 лютого 2022 року за тілом кредиту у розмірі 25 925 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 55 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 333 (одна тисяча триста тридцять три) гривні 02 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352, адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Оленівська, буд. 23);

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 09 жовтня 2026 року. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Орловський