Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №536/971/22 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 536/971/22

провадження №: 2/398/32/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" вересня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Дубровської Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Тараненко А.Р.,

позивач - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Шевцової Л.В. ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Кузьмич Н.О. ,

представника третьої особи - Яковлєва Ю.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Шевцова Людмила Володимирівна до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду Кременчуцького районного суду Полтавської області до відповідача ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, стягнення аліментів, треті особи: Виконавчий комітет Піщанської сільської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року, позовну заяву передано на розгляд Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.

26 вересня 2022 року, ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області позовна заява прийнята до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу з Відповідачем має малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.02.2022 у справі №398/3067/21 шлюб було розірвано. На даний час між сторонами виник спір з приводу місця проживання малолітнього сина. Так, відповідач систематично чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, забороняє навіть бачитися з сином, що травмує психіку дитини і свідчить про неналежне виховання з боку батька. На даний час проживаю в будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві спільної часткової власності моєму батькові та його брату. За місцем проживання характеризується позитивно, веде порядний спосіб життя. Спиртними напоями не зловживає. На обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, працює. Належним чином виконує свої батьківські обов`язки, але відповідач порушує права та не дає можливості спілкуватися з сином. Позивач має можливість забезпечити для сина належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини. Разом з тим, не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку, усіма силами сприяти тому, щоб дитина через непорозуміння батьків не була позбавлена піклування батька. За таких обставин вважає, що в інтересах малолітньої дитини проживати саме з нею. а не з його батьком. Враховуючи інтереси малолітньої дитини, її права та інтереси та гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, вважає, що визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме найкращому забезпеченню сина. Просить задовольнити позовні вимоги та стягнути кошти на правничу допомогу.

17 жовтня 2022 року, представником відповідача, адвокатом Коноваленко Д.С. поданий відзив на позовну заяву з вимогою про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. ОСОБА_3 ніколи не чинив перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченнях з дитиною. Батьком завжди належним чином виконувалися його батьківські обов`язки та не порушувалися права ні дитини, ні позивача. Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, розглянувши витяг з протоколу засідання комісії із питань захисту прав дитини від 16.12.2021 № 19, з метою захисту прав та інтересів дитини прийнято Рішення № 973 від 20 грудня 2021 року, згідно якого визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідач завжди пропонував позивачу спілкуватись з дитиною та виражав свою готовність у наданні матері можливості бачитись і спілкуватись з дитиною, навіть попри відсутність рішення органів опіки і піклування чи рішення суду про встановлення порядку спілкування матері з дитиною, адже розумів, що мати має рівноцінні права на участь у спілкуванні та вихованні дитини як і батько, навіть по при встановлене місце проживання дитини з батьком. Більше того, відповідач не перешкоджав можливості бачитись і спілкуватись матері з сином по при систематичне невиконання позивачем своїх обов`язків щодо участі в триманні малолітнього сина, зокрема несплатою аліментів встановлених судовим наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2021 току у справі № 398/4084/21. Зокрема, згідно довідки державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби у Олександрійському районі Кіровоградської області Південно -східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) за № 42873 від 16.09.2022 року боржник - ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів починаючи з 2021 року в сумі 8 610.90 (вісім тисяч шістсот десять) грн. 10 коп. Також варто відмітити, що позивач протягом останнього року проживала за кордоном, а по приїзду в Україну мала можливість бачитись з сином. Зокрема, 18.08.2022 позивач - ОСОБА_1 мала можливість цілий день бути з сином за адресою свого тимчасового проживання в м. Олександрія. Разом з тим, скориставшись можливістю бачитися з дитиною за адресою свого проживання без присутності батька, 20.08.2022 р., позивач самостійно, всупереч рішення органу опіки та піклування, змінила місце проживання дитини шляхом вивезення дитини за кордон. Згодом відповідачу стало відомо про те, що позивачка з дитиною проживають у Литві. Отже, вказане вище свідчить про те, що саме позивачка чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною та умисно порушує визначене місце проживання дитини, завдаючи дитині стресу та обмежуючи дитину у можливості реалізувати його право на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційна скарга представника ОСОБА_1 , адвоката Шевцової Л.В. залишена без задоволенні. Ухвала Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року - без змін.

Ухвалою Олександрійського міськрайоного суду Кіровоградської області від 16 січня 2024 року до участі у справі залучена у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Ухвалою Олександрійського міськрайоного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2024 року з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору виключений виконавчий комітет Піщанської сільської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування. Підготовче провадження у справі закрито та справа призначена до судового розгляду на 13 грудня 2024 року.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Шевцова Л.В. у судовому засіданні в режимі відео конференції наполягали на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що проживання малолітньої дитини з матір`ю за кордоном відповідатиме її інтересам в мовах воєнного стану в Україні та з урахуванням безпеки. Крім того, просили врахувати, що дитина тривалий час перебуває закордоном, навчається та має своє коло спілкування.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Кузьмич Н.О. у судовому засіданні заперечували проти задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаюсь на обґрунтування наведені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особа - Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області Яковлєв Ю.О. у повному обрізі заперечував проти задоволення позовних вимог, наголосив на тому, що Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, з метою захисту прав та інтересів дитини було прийнято Рішення за № 973 від 20 грудня 2021 року, згідно якого визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 . Таким чином, позивач ОСОБА_1 не тільки не виконала наведене рішення, а самовільно вивезла дитину закордон, чим допустила грубі порушення і діяла не на користь інтересам дитини, а у супереч. Наголосив, що позовні вимоги є безпідставними.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що хрещений батько дитини, висловився про те, що ОСОБА_1 була не дбайливою по відношенню до сина, дитиною не займалася. Не пам`ятає точно у якому році, але до війни, позивач поїхала за кордом на заробітки і вихованням сина не займалася. Після виїзду дитину виховувала мати відповідача, відповідач та його сестра. Чи надсилала якісь речі дитині, або надавала допомогу йому не відомо. Зараз відповідач працює та проживає з дружиною та дітьми, одна з дітей спільна.

Суд, вислухавши сторони та представників, вислухавши представника третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 4, ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені .

Судом встановлено, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2022року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволені. Наведеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний запис № 148. Від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 , від 13 липня 2018 року.

На підставі судового наказу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2021 току у справі № 398/4084/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина.

Згідно довідки державного виконавця Олександрійського відділу державної виконавчої служби у Олександрійському районі Кіровоградської області Південно -східного міжрегіонального управління (м. Дніпро) за № 42873 від 16 вересня 2022 року боржник - ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів починаючи з 2021 року в сумі 8 610.90 (вісім тисяч шістсот десять) грн. 10 коп.

Судом встановлено, що Рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області за № 973 від 20 грудня 2021 року, з метою захисту прав та інтересів дитини визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 .

Згідно ст. 29 ЦК України, 1. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. 2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. 4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. 5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. 6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 6 СК України, 1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Згідно ст. 160 СК України, 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ст. 161 СК України, 1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Згідно ч. 4 і ч. 5 ст. 19 СК України, 4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. 5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 № 2402-ІІІ, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.02.2019 у справі № 377/128/18: «Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини ( стаття 155 СК України). Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї, свого народу та Батьківщини.

За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень ч. 1 ст. 160 СК України та ч. 1 ст. 161 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Судом встановлено, що Рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області за № 973 від 20 грудня 2021 року, з метою захисту прав та інтересів дитини визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 .

При викладенні позовних вимог, позивач вказала на те, що відповідач систематично чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, забороняє бачитися. Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наведеного.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивач ухилилася від виконання рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, яким визначено місце проживання дитини з батьком, тобто відповідачем.

Також, сторонами не спростовується, що позивач проживала за кордоном, при цьому, по приїзду в Україну мала можливість бачитись з сином. Так, 18 серпня 2022 року позивач - ОСОБА_1 мала можливість цілий день бути з сином за адресою свого тимчасового проживання в м. Олександрія. Це підтверджують повідомлення між сторонами в мобільному додатку «Viber» за 18 серпня 2022 р.

Крім того, позивач мала можливість бачитися з дитиною 20 серпня 2022 року, що підтверджується повідомленнями між сторонами в мобільному додатку «Viber» за 20 серпня 2022 р. Разом з тим, скориставшись можливістю бачитися з дитиною за адресою свого проживання без присутності батька, 20 серпня 2022 р., позивач самостійно, всупереч рішення органу опіки та піклування, змінила місце проживання дитини шляхом вивезення дитини за кордон. Вказані обставини підтверджуються листування між позивачем та відповідачем у мобільному додатку «Viber» 20 серпня 2022 року, де позивачка стверджує, що вона везе дитину за кордон в Польщу до бабусі, тобто її матері.

Згідно витягу з ЄРДР за № 12022170570000533 від 20 серпня 2022 року, на підставі заяви ОСОБА_3 внесені відомості за ст. 115, ч.2, п.2 КК України, де йдеться про те, що 19 серпня 2022 року близько 10 години, мати ОСОБА_1 з дозволу батька ОСОБА_3 взяла спільну дитину ОСОБА_6 , 2018 р.н. з визначеного рішенням виконкому № 973 від 20 грудня 2021 року місцем проживання дитини що в АДРЕСА_2 та до цього часу не повернула, місцезнаходженя не відоме.

Згодом відповідачу стало відомо про те, що позивачка з дитиною проживають у Литві. Отже, вказане вище свідчить про те, що саме позивачка чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною та умисно порушує визначене місце проживання дитини, завдаючи дитині стресу та обмежуючи дитину у можливості реалізувати його право на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Судом встановлено, що відповідачем ініційовано перед Міністерством юстиції України питання щодо отримання інформації від компетентних органів Литовської Республіки про становище та умови проживання дитини - ОСОБА_6 , а також встановлення його місця перебування, що підтверджується з заяви на підставі положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується , визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, адресованій Міністерству юстиції України від 17 вересня 2022 року.

Згідно листа №31/10/1 від 14 лютого 2024 року, на виконання ухвали суду від 19.01.2024 року, щодо надання висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю, служба у справах дітей Олександрійської міської ради повідомила, про неможливість надання об`єктивних письмових висновків, щодо спору по даній справі, оскільки позивач проживає з дитиною за кордоном.

Статтею 162 СК. України передбачені правові наслідки протиправної поведінку одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини:1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. 2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Таким чином, судом встановлено, що позивач самовільно без згоди батька у порушення Рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області за № 973 від 20 грудня 2021 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання батька ОСОБА_3 вивезла дитину закордон. Натомість відсутні докази, що батько чинив перешкоди матері у зустрічах з дитиною.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Будь-яких конкретних правових доказів у спростування позовних вимог, відповідач зі своїм адвокатом суду не надали і судом таких доказів не здобуто.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Шевцова Людмила Володимирівна до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2026 року

Суддя Н.М.Дубровська