Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №209/3952/26 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/3952/26

Провадження № 2/209/2707/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Кудіна А.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позовних вимог.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.07.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7049246.

Відповідно до п.п. 2,1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Мілоан» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

24.04.2026 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №24042026, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає права вимоги до боржників, указаних у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №1 від 24.04.2026 до договору факторингу №24042026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №7049246 в сумі 19530 грн, з яких: 4960,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 6570 грн сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 8000 грн сума заборгованості за неустойкою.

Також, 14.11.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102301058.

Відповідно до п.п. 2.1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Мілоан» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

24.04.2026 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №24042026, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає права вимоги до боржників, указаних у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 24.04.2026 до договору факторингу №24042026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №102301058 в сумі 27259,44 грн, з яких: 7000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 5022,44 грн - сума заборгованості за відсотками, 1575 грн заборгованості по комісії за надання кредиту, 4662 грн сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 9000 грн сума заборгованості за неустойкою.

У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитних зобов`язань за кредитними договорами в судовому порядку позивач просить стягнути загальну суму заборгованості у розмірі 46789,44 грн. та понесені судові витрати.

Позиція учасників справи.

17 серпня 2026 року відповідачем через підсистему «Електронний суд» скеровано відзив на позовну заяву, в якому зокрема вказав, що позивачем порушено порядок об`єднання позовних вимог, оскільки останні об`єднані за двома окремими кредитними договорами. Окрім цього вважає, що позивач не надав належних доказів переходу права вимоги до нього за кредитними договорами, зокрема: реєстри прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи; витяги із реєстрів (сторінка з даними про відповідача) не має підписів та печаток, що робить його неналежним доказом згідно зі ст. 76 ЦПК України, тому неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру; позивач не надав доказів сплати за договорами факторингу, що є обов`язковим для підтвердження реального переходу прав. Позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісним кредиторам за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісних кредиторів, саме за кредитну заборгованість відповідача. Також наголошує на тому, що я не укладав саме ті договори позики, які долучено в якості копій до позовної заяви, в редакції, що наведена представником позивача, відповідно у матеріалах справи відсутні докази погодження мною вказаних в цих документах процентних ставок та інших кабальних умов кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не доводить однозначно, що я погоджував саме ці (а не інші) кредитні умови. Якби дійсно укладав такі договори, то в обов`язковому порядку мав би здійснити набір у електронній формі комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитися у вказаній електронній формі та зберегтися на серверах кредитора для подальшого долучення до кредитних договорів, і за таких обставин позивач міг би надати такі докази. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення, підтвердження мною пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину тощо. Також покликається на те, щ позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню (у цьому випадку - непогодження умов договору), саме на позивача покладено обов`язок укладення договору, і позивач цей обов`язок в повній мірі не виконав. Також не погоджується з нарахованою неустойкою, оскільки вказує, що кредитні договори укладені в період військового стану та на них діє п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який чітко звільняє його від відповідальності за неустойку та процентів за ст. 625 ЦК України на весь період воєнного стану, а всі нараховані суми підлягають списанню. Щодо нарахованої комісії покликається на норму Закону «Про споживче кредитування», висновки Верховного Суду України та Закон України «Про захист прав споживачів» та наголошує, що оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, а отже положення (вимоги) щодо обов`язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. Окрім цього зазначає, що позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів, оскільки останнім не надано до суду первинних бухгалтерських документів, а відтак просить суду відмовити у задоволенні позовних вимог та витребувати у позивача оригінал електронного доказу: кредитні договори від 21.07.2025 №7049246 з ТОВ «Мілоан», 14.11.2025 №102301058 з ТОВ «Мілоан» (з усіма доповненнями та додатками до них, а також сертифікати ЕЦП/КЕП, що підтверджують підписання договорів обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів - визнати недопустимими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредитів відповідачу.

19 серпня 2026 року представником позивача через підсистему «Електронний суд» скеровано відповідь на відзив, у якому зокрема представником вказано, що позивачем подано одну позовну заяву, в якій об`єднано позовні вимоги про стягнення заборгованості з Відповідача за двома кредитними договорами, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, а саме: два правочини укладені з одним відповідачем, мають однорідний характер (стягнення кредитної заборгованості) та регулюються одними і тими ж нормами чинного законодавства України, а також право вимоги заборгованості до Відповідача за всіма кредитними договорами перейшло до одного Позивача. Отже, ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовною заявою до одного і того ж Відповідача, в якій об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення, однорідністю позовних вимог та поданими доказами. Також вказує, що саме відповідачем було вчинено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту, тобто Відповідач самостійно для себе визначив необхідний для себе обсяг часу для ознайомлення з умовами Договору, після чого проявив намір вступити з Кредитодавцем в договірні відносини на умовах визначених Правилами. У відповідності до умов кожного укладеного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Щодо перерахування кредитних коштів звертає увагу суду на те, що Позивач не є банківською установою, а отже на підтвердження зарахування кредитних коштів перерахованих ОСОБА_1 за кредитним договором на його банківську картку номер: НОМЕР_1 , ТОВ «ФК «ЄАПБ» не може надати жодної інформації, адже згідно ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта - є банківською таємницею. А тому, Відповідач, як тримач карткового рахунку на який було перераховано кредитні кошти може, власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження та/або спростування факту перерахування кредитних коштів по вищенаведених договорах. Також вказує, що платіжні доручення на перерахування кредитних коштів долучено до позовної заяви. Щодо погодження наданих кредитних умов вказує, що кредитний договір було підписано позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який було надіслано Первісним кредитором на номер телефону, зазначений Відповідачем при реєстрації на сайті Первісного кредитора, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині Кредитного договору міститься код ідентифікатор Відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Окрім цього зазначає, що Кредитний договір було підписано Позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який було надіслано Первісним кредитором на номер телефону, зазначений Відповідачем при реєстрації на сайті Первісного кредитора, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині Кредитного договору міститься код ідентифікатор Відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Також не погоджується з твердженням відповідача, щодо відсутності доказів переходу прав вимоги за кредитними договорами та звертають увагу суду, що Позивачем долучено наступні докази переходу права вимоги за кредитними договорами № 7049246 та № 102301058: Договір факторингу №24042026, акти прийому-передачі Реєстру Боржників №1 та №2 від 24.04.2026 за Договором факторингу № 24042026 від 24.04.2026 з ЕЦП та печатками, платіжну інструкцію №85 від 28.04.2026 на підтвердження оплати за Договором факторингу № 24042026 від 24.04.2026, Реєстр боржників №1 та №2. Також не погоджуються з висловленою позицією відповідача в частині покликання на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з Правилами надання коштів, Відповідачем при укладенні Кредитного договору висловлено не було. Жодних застережень або зауважень зі сторони Відповідача, щодо неповного розуміння змісту Кредитного договору або незгоди з умовами Кредитного договору та/або додаткових угод (при їх наявності) під час їх підписання, до суду зі сторони Відповідача не надавалося. Слід зазначити, що у випадку неповного розуміння умов Кредитного договору у Відповідача була можливість відмовитися від підписання Кредитного договору, якою він не скористався, а відтак вважає, що кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Під час укладення договору не було порушено норми Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також представником позивача скеровано клопотання про витребування доказів.

Процесуальні дії у справі.

На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом було здійснено запит щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.

За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради від 27.06.2026, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 20 липня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Відповідачу, ухвалу про відкриття провадження від 20 липня 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками було направлено на адресу зазначену у позові, яка також є адресою реєстрації відповідача. Однак конверт повернувся на адресу суду не врученим.

Окрім цього у зв`язку з наявністю у відповідача електронного кабінету, ОСОБА_1 20 липня 2026 року до його електронного кабінету скеровано копію ухвали про відкриття провадження, яка доставлена 20.07.2026 року.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" про витребування доказів задоволено частково.

Витребувано у Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса Україна, 01011, м. Київ, вулиця Генерала Алмазова, буд. 4а, електронна адреса: info@help.raiffeisen.ua; адреса офіційного вебсайта - https://raiffeisen.ua/) наступну інформацію:

- щодо належності ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ) карткового рахунку НОМЕР_1 ;

- виписку по рахунку за номером картки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 );

- щодо надходження з 21.07.2025 грошових коштів у розмірі 5000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );

- щодо надходження з 14.11.2025 грошових коштів у розмірі 7000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Даною ухвалою також продовжено строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на термін не більше 30 днів.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено Витребуваноу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» оригінал електронного доказу:

кредитний договір від 21.07.2025 №7049246 та кредитний договір від 14.11.2025 №102301058 укладені між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 (з усіма доповненнями та додатками до них, а також сертифікати ЕЦП/КЕП, що підтверджують підписання договорів обома сторонами).

Оскільки сторонами не заявлялося клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, тому розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, позицію відповідача, яку викладено у відзиві на позовну заяву, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, приходить до наступного висновку.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» із заявою на отримання кредиту, в якій відповідач просив ТОВ «Мілоан» надати йому кредит для задоволення особистих потреб у розмірі 5000 грн (а.с. 17).

21.07.2025 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали Договір про споживчий кредит № 7049246 (далі Договір) (а.с. 10-15).

Згідно із п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн.

Кредит надається загальним строком на 360 днів з 21.07.2025 (п.1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом 16.07.2026.

Загальні витрати по кредиту 17410,00 грн. Денна процента ставка 0,97%. Орієнтовна вартість кредиту 22410 грн (п.1,5 Договору).

Комісія за надання кредиту: 1350.00 грн., яка нараховується за ставкою 27.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1 Договору).

Згідно з п. 1.5.2. комісія за обслуговування кредиту становить 16060 грн, що нараховується за ставкою 14.60 відсотків від суми кредиту.

П. 1.5.3. -1.5.4 Договору проценти за користування кредитом протягом користування кредитом 0.0010% річних.

Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

У пункті 6.3 Договору сторони погодили, що приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погодився з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердив, зокрема, що ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; вся інформація надана Товариству, в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною.

У п. 6.4 Договору сторони погодили, що укладення договору в електронній формі є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові наслідки.

Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 Договору).

Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025, згідно якого погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 17).

Також сторонами погоджено та підписано паспорт споживчого кредиту №7049246, в якому викладені умови кредитування ідентичні кредитному договору (а.с.18-19).

Відповідно до анкети заяви на кредит №7049246 ТОВ «Мілоан» погодив відповідачу кредит у розмірі 5000 грн на умовах визначених у договорі (а.с. 22).

Договір про надання кредиту та додатки до нього підписані відповідачем електронний підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Договір містить інформацію про анкетні дані відповідача, його місце проживання, податковий номер, номер телефону.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. шляхом перерахування на банківську куртку позичальника № НОМЕР_1 , номер якої зазначено в п.2.1 розділу 2 договору №7049246 від 21.07.2025 про споживчий кредит, що підтверджується платіжним дорученням №158258388 відповідно до якого, 21 липня 2025 року успішно перераховано грошові кошти в сумі 5000,00 на картку № НОМЕР_1 . Призначення платежу: Кошти згідно договору 7049246 (а.с. 23).

Поряд з цим, 14.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Мілоан» із заявою на отримання кредиту, в якій просив ТОВ «Мілоан» надати йому на споживчі потреби кредит у розмірі 7000 грн (а.с. 34).

14.11.2025 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали Договір про споживчий кредит № 102301058 (а.с. 27-32).

Згідно із п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7000,00 грн.

Кредит надається загальним строком на 360 днів з 14.11.2025.

Відповідно до п. 1.4 Договору Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом 09.11.2026.

Загальні витрати по кредиту 24761,00 грн. Денна процента ставка 0,98%. Орієнтовна вартість кредиту 31761 грн, 00 коп. (п.1.5 Договору).

Комісія за надання кредиту: 1575.00 грн., яка нараховується за ставкою 50.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1 Договору).

Згідно з п. 1.5.2. комісія за обслуговування кредиту становить 11396 грн, що нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту.

Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

У пункті 6.3 Договору сторони погодили, що приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погодився з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердив, зокрема, що ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; вся інформація надана Товариству, в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною.

У п. 6.4 Договору сторони погодили, що укладення договору в електронній формі є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові наслідки.

Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 Договору).

Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025, згідно якого погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 33).

Також до заяви долучений погоджений та підписаний паспорт споживчого кредиту №102301058, в якому викладені умови кредитування ідентичні кредитному договору (а.с.35-36).

Відповідно до анкети заяви на кредит №102301058 ТОВ «Мілоан» погодив відповідачу кредит у розмірі 7000 грн та на умовах погоджених у договорі (а.с. 39).

Договір про надання кредиту та додатки до нього підписані відповідачем електронний підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Договір містить інформацію про анкетні дані відповідача, його місце проживання, податковий номер, номер телефону.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. шляхом перерахування на банківську куртку позичальника № НОМЕР_1 , номер якої зазначено в п.2.1 розділу 2 договору №1023001058 від 14.11.2025 про споживчий кредит, що підтверджується платіжним дорученням №111941359 відповідно до якого, 14 листопада 2025 року успішно перераховано грошові кошти в сумі 3000,00 на картку № НОМЕР_1 . Призначення платежу: Кошти згідно договору 1023001058 (а.с. 40).

24 квітня 2026 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклали договір факторингу №24042026, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимог до боржників

Згідно акту прийому -передачі Реєстру боржників №1 від 24 квітня 2026 року за Договором факторингу №24042026 від 24 квітня 2026 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників № 1 від 24 квітня 2026 року кількістю 3132. Реєстр боржників № 1 від 24 квітня 2026 року передано в повному об`ємі, будь-яких зауважень до Реєстру немає (а.с. 49).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 1 від 24.04.2026 до договору факторингу №24042026 до позивача перейшло право вимоги за договором №7049246 від 21.07.2025 в сумі 19530,00 грн, яка складається з 4960,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 40 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 6570,00 грн - сума заборгованості по комісії обслуговування кредиту; 5840,00 грн сума простроченої заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 8000 грн сума заборгованості за неустойкою (а.с. 55).

Згідно акту прийому-передачі Реєстру боржників №2 від 24 квітня 2026 року за Договором факторингу №24042026 від 24 квітня 2026 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників № 2 від 24 квітня 2026 року кількістю 3290. Реєстр боржників № 2 від 24 квітня 2026 року передано в повному об`ємі, будь-яких зауважень до Реєстру немає (а.с. 52).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 2 від 24.04.2026 до договору факторингу №24042026 до позивача перейшло право вимоги за договором №102301058 від 14.11.2025 в сумі 27259,44 грн, яка складається з 7000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 56 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 5022,44 грн заборгованість за відсотками, 4645,80 грн - сума простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом, 1575,00 грн - сума заборгованості по комісії за надання кредиту; 1575,00 грн сума простроченої заборгованості по комісії за надання кредиту; 4662,00 грн сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 4144 грн сума простроченої заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 9000 грн сума заборгованості за неустойкою (а.с. 57).

Відповідно до копії платіжної інструкції № 85 від 28.04.2026 ТОВ «ФК «ЄАПБ» здійснило оплату ТОВ «Мілоан» за договором факторингу №24042026 від 24 квітня 2026 у розмірі 11367879,25 грн (а.с. 50, 53).

З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

Суд звертає увагу, що вищевказаний договір факторингу, якими обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсними, у судовому порядку недійсним не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», набувши статусу нового кредитора у Договорах №7049246 від 21.07.2025 та №102301058 від 14.11.2025, отримало право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 про погашення наявної в нього заборгованості за вказаними договорами.

З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності отримання новим кредитором прав вимоги з покликання на постанову Верховного суду від 03.11.2021 у справі №301/2368/14-ц, оскільки таке твердження є хибним та спростовується матеріалами справи, в яких наявне підтвердження сплати за договором факторингу від 24.04.2026 року (а.с. 50, 53). Окрім цього суд звертає увагу, що Договір факторингу №24042026, акти прийому-передачі Реєстру Боржників №1 та №2 від 24.04.2026 за Договором факторингу № 24042026 від 24.04.2026 підписані електронними підписами сторін з печатками. Також витяги з реєстрів боржників №1 та № 2 до договору факторингу № 24042026 від 24.04.2026 містять підписи клієнта та фактора, які скріплені печатками Товариств.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ОСОБА_1 становлять відносини, які пов`язані із укладаннями кредитних договорів, отриманням на їх виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договорами, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).

З досліджених судом матеріалів справи вбачається що ОСОБА_1 було укладено договори про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 та №102301058 від 14.11.2025 з ТОВ «Мілоан» в електронній формі, що згідно з п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору у письмовій формі.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо не підтвердження укладання відповідачем зазначених вище кредитних договорів, суд зазначає, що усі надані суду договори містять відомості про те, що відповідачу було скеровано одноразовий ідентифікатор на один і той самий номер телефону НОМЕР_3 , який вказаний відповідачем у кредитних договорах, також варто зазначити, даний номер телефону вказаний відповідачем і у відзиві на позовну заяву.

Отже, договори про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 та №102301058 від 14.11.2025, підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. При цьому ОСОБА_1 на вебсайті товариства «Мілоан» подав заявки на отримання кредитів за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого товариства надіслали відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитних договорів та того, що укладення кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Окрім цього, суд зауважує, що підписання вищевказаних договорів саме відповідачем також підтверджується змістом кредитних договорів, додатків до договорів, які містить усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідача; податковий номер відповідача, адреса проживання та номер телефону.

А відтак, суд вважає, що факт укладення кредитних договорів саме з ОСОБА_1 доведено належними та достатніми доказами, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договори у встановленому законом порядку оспорювалися чи визнавалися недійсними, і протилежного сторонами не доведено, тому доводи відповідача про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що між відповідачем та первісними кредиторами були укладені договори у формі, встановленій Законом України «Про електронну комерцію», не заслуговують на увагу.

Підтвердження виконання умов кредитних договорів первісним кредитором, щодо перерахування кредитних коштів відповідачу підтверджено не тільки платіжними дорученнями, долученими до позовної заяви, а й інформацією АТ «Райффайзен Банк», отриманої на виконання ухвали суду від 04 вересня 2026 року, відповідно до якої картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Окрім цього з наданої банківської виписки за період з 21.07.2025 по 21.07.2025 вбачається, що 21.07.2025 на картку відповідача зараховано платіж у сумі 5000 грн та з виписки за період з 14.11.2025 по 15.11.2025 також встановлено, що 14.11.2025 зараховано платіж на суму 7000 грн.

Суд зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. № 578/5, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою крім того зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача, щодо відсутності доказів перерахування кредитних коштів, оскільки до суду надані саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за договорами, які є належними доказами заборгованості ОСОБА_1 а отже перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний ОСОБА_1 під час заповнення кредитного договору, який належить саме відповідачу.

Отже, отримана судом інформація від АТ «Райффайзен Банк» дає підстави вважати, що умови щодо перерахування кредитних коштів у розмірах вказаних у договорах виконані первісним кредитором у повному обсязі.

Як встановлено з відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №7049246 відповідачем були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, оскільки відповідачем здійснювалась часткова сплати (а.с. 24).

Отже часткова сплата відповідачем за кредитним договором свідчить про існування та підтвердження боргу.

Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у Постанові по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 зазначено, щодо дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відтак, судом встановлено, що ТОВ «Мілоан» виконало умови договорів, які був підписані відповідачем ОСОБА_1 . Натомість, відповідач порушив умови договорів, не погашав щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, допустив заборгованість щодо повернення кредиту, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку.

Слід зазначити, що відповідач розміри кредитної заборгованості та її складові належним чином не спростував, контррозрахунку боргу не надав, також доказів повернення відповідачем у повному розмірі коштів, отриманих у кредит, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, на підставі частини другої статті 530 ЦК України кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03.07.2019 р. (провадження 14-131цс19).

У суду відсутні докази того, що відповідач мав перешкоди для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості, відповідач не надав будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач; доказів про сплату відповідачем заборгованості за договорами матеріали справи не містять, а тому з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає доведеною заборгованість відповідача перед позивачем за кредитними договором заборгованості по тілу кредиту, а саме:

за договором про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 у розмірі 4960,00 грн;

за договором про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025 у розмірі 7000,00 грн;

Стосовно позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за відсотками за кредитним договором №102301058 від 14.11.2025 у сумі 5022,44 грн суд зазначає наступне.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, при цьому, волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 3.4.4 договору), однак таким правом не скористався.

Отже, як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №102301058 відсотки нараховувались виключно в межах строку кредитного договору.

Також, суд зазначає, що відсотки нараховувались за процентною, що не перевищує 1%, відповідає вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а отже узгоджені на законодавчому рівні.

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що нараховані відсотки у розмірі 5022,44 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитом за договором про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 у сумі 6570,00 грн та за договором про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025 у сумі 4662,00 грн.

Як вбачається з умов вказаних договорів в п. 1.5.2 визначено комісію за обслуговування кредиту, що нараховується від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попереднім розрахунковий період.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається з матеріалів справи за даними договорами відсутній перелік послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись фінансовою установою, за які передбачалося б стягнення з позичальника такої комісії, а відтак суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредитів.

Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту за договором про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025 у сумі 1575 то суд зважає на наступне.

Умовами вказаного договору, а саме пунктом 1.5.1 визначено комісію за надання кредиту у сумі 1575 грн, яка нараховується за ставкою 22.50 відсотків одноразово в момент видачі кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Відтак, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у даному договорі було визначено як комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись фінансовою установою, за які передбачалося б стягнення з позичальника такої комісії.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору про встановлення комісії, пов`язаної з наданням кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії за вказаним договором, слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Що стосується вимог про стягнення суми заборгованості за штрафними санкціями за договором про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 у сумі 8000,00 грн та за договором про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025 у сумі 9000,00 грн, то суд погоджується з позицією відповідача вказаною у відзиві на позовну заяву та зазначає на наступне.

Указом Президента України N 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування.

Вказані кредитні договори укладені 21.07.2025 та 14.11.2025, тобто під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, вимога про стягнення неустойки за вказаними договорами не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» з підстав викладених у мотивувальній частині рішення, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №7049246 від 21.07.2025 у загальному розмірі 4960 грн, за договором про споживчий кредит №102301058 від 14.11.2025 в загальному розмірі 12022,44 грн, а разом заборгованість за кредитними договорами, яка підлягає стягненню складає 16982,44 грн.

В інших позовних вимогах позивача відмовити, оскільки останні не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662 грн. 40 коп.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 16982,44 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 966,33 грн (16982,44 /46789,44*2662,40).

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, у сумі 1 644 грн, то в цій частині слід відмовити, оскільки доказів понесення зазначених витрат суду не надано. Відтак вони є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст .2, 5, 10-13, 76-81,141, 211. 247, 258-259, 263-265, 272, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості:

за договором про споживчий кредит № 7049246 від 21 липня 2025 року у загальному розмірі 4960 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту;

за договором про споживчий кредит № 102301058 від 14 листопада 2025 року в загальному розмірі 12022 (дванадцять тисяч двадцять дві) гривні 44 копійки, з яких 7000,00 грн -заборгованість за тілом кредиту та 5022 грн 44 копійки заборгованість за відсотками, а всього стягнути заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 16982 (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) гривні 44 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складання судового рішення 12 жовтня 2026 року.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА