Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №149/354/26 — Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 149/354/26

Провадження №2/149/573/26

Номер рядка звіту 40

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.10.2026 р. м. Хмільник

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Робак М.В.,

за участю секретаря Поліщук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ "ФК"Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 30.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №100817664, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу грошові кошти в сумі 3000 грн., а Відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором відповідно до графіку сплати кредитних коштів.

29.08.2023 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали Договір відступлення права вимоги №104-МЛ/Т. Згідно вищевказаного Договору, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ "Мілоан", включно і до ОСОБА_1 за Договором №100817664 від 30.10.2022 року.

Відповідач не виконала умови договору, в зв`язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 11 280,00 грн., яка складається з: 3 000 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8 130,00 грн. - заборгованість за відсотками, 150 грн. - комісії, яку позивач просить стягнути.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року у даній справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до судового розгляду.

02.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив, в якому він вважає, що позовні вимоги позивача є незаконними та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_1 кредитний договір № 100817664 від 30.10.2022 року із ТОВ «Мілоан» не підписувала та кошти в сумі 3000,00 грн. не отримувала, про що свідчить наступне. В АТ КБ «Приватбанк» на ОСОБА_1 приблизно в 2018 році, коли вона працювала в магазині «Візит», було відкрито банківську картку «Для виплат»(номер не пам`ятає, так як в листопаді 2022 року було замінено на карту «Для виплат» № НОМЕР_1 ) і крім того до цієї карти в відділенні АТ КБ «Приватбанк» видавалась карта «Універсальна» для відкриття кредитної лінії № 5168 7554 3521 3539, термін дії якої був до 10/22 року. Але кредитна лінія на даній картці не відкривалась і не була активна. Так як в Хмільницькому відділенні АТ КБ «Приватбанк» було видано дві банківські картки, то і було зареєстровано додаток «Приват-24» з прив`язкою до фінансового телефону номер НОМЕР_2 , який належав їй. В додатку «Приват-24» доступні були дані на обидві банківські картки. Відповідачка ОСОБА_1 не зверталась до будь-яких фінансових установ про надання кредитів в 2022 році і в жовтні-листопаді 2022 року не підписувала будьяких кредитних договорів. Взагалі про кредитну заборгованість ОСОБА_1 дізналась в першій половині листопада 2022 року, коли їй почали телефонувати представники з фінансової установи -ТОВ «Мілоан» і направляти на телефон позивачки НОМЕР_6 СМС повідомлення, що в неї є заборгованість про кредитам і необхідно виплачувати відсотки. Так як телефонні дзвінки були регулярні, то відповідачка 20 листопада 2022 року звернулась в Хмільницький РВП ГУНП у Вінницькій області з заявою про шахрайські дії невідомих осіб, які невідомо як оформили на останню кредити з фінансовими установами і що злочинці змінили карту АТ КБ «Приватбанку» з № НОМЕР_3 на № НОМЕР_4 і відповідно на даній картці були здійснені банківські транзакції на загальну суму близько 23 000 грн. Заяву ОСОБА_1 від 20.11.2022 року було зареєстровано в ІП «Єдиний облік» ІТС ІПНП Хмільницького РВП ГУ НП у Вінницькій області за № 5757. 21 листопада 2022 року вона в Хмільницькому відділенні АТ КБ «Приватбанк» отримала виписку по картці «Універсальна» АТ КБ «Приватбанку» № НОМЕР_4 , яка зареєстрована на її ім`я, про рух коштів на картці за період з 01.10.2022 по 21.11.2022 і після отримання зазначеної виписки нею було з`ясовано, що на дану картку зараховувались кошти, а саме: - 30.10.2022 року в 18 год.44 хв. З ТОВ «Мілоан» - в сумі 5 000,00 грн.; - 30.10.2022 в 18 год.46 хв. з ТОВ «Мілоан» - в сумі 3 000,00 грн.; - 01.11.2022 в 20 год.29 хв. з ТОВ «Манівео» - в сумі 3 000,00 грн.; - 04.11.2022 в 15 год.50 хв. з ТОВ «Манівео» - в сумі 5 400,00 грн.; - 04.11.2022 в 15 год. 59 хв. з ТОВ «Манівео» - в сумі 6 400,00 грн.; - а також 04.11.2022 в 15 год.39 хв. з карти «Приватбанку» від невідомої їй особи - ОСОБА_2 - в сумі 2 987,04 грн. Частина з зазначених коштів невідомо як була переведена на картки інших осіб, а також на покупки та оплату послуг невідомо яких. 21 листопада 2022 року Відповідач в відділенні «Приватбанку» заблокувала карту № НОМЕР_4 і залишок в сумі 205 грн. 31 коп. їй перекинули на карту для виплат № НОМЕР_1 , яку Відповідач відкрила в цей же день в відділенні банку. Дану виписку ОСОБА_1 надала в поліцію. Докази того, що ОСОБА_1 не укладала кредитний договір № 100817664 від 30.10.2022 року з ТОВ «Мілоан» і не отримувала кредитні кошти в сумі 3 000,00 грн. підтверджуються невідповідністю номеру телефона в договорі, номеру її квартири та електронної адреси. У зв`язку із чим просить відмовити у задоволені позовних вимог.

10.03.2026 до суду надійшло клопотання про долучення до справи письмових доказів.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач та її представник подали до суду заяву, в якій просять проводити розгляд справи без їх участі, та просять відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суду на дослідження надано кредитний договір укладений 30.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 №100817664 (а.с. 5-10), відповідно до умов якого (розділ 1) товариство надало Відповідачу грошові кошти у сумі 3000,00 грн., а Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором відповідно до графіку сплати кредитних коштів. Кредит надається загальним строком на 100 днів з 30.10.2022. Комісія за надання кредиту визначена у сумі 150,00 грн. Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду - 180,00 грн в грошовому виразі, протягом решти строку кредитування - 8280,00 грн., тобто 1007% річних. Позичальник ОСОБА_1 має сплачувати загальний платіж за розрахунковий період в день закінчення розрахункового періоду згідно графіку платежів. Сплата заборгованості до настання дати платежу не звільняє Позичальника від необхідності сплати заборгованості в дату платежу, проте може зменшити її розмір. Сплата заборгованості після спливу дати платежу є підставою виникнення у Позичальника додаткових обов`язків щодо сплати штрафів та/або процентів (п. 2.4.1 Договору).

ТОВ "Мілоан" здійснило платіж на користь ОСОБА_1 згідно укладеного договору в сумі 3000 грн. (копія платіжного доручення від 30.10.2022 №53435594) (зворот а.с.13).

Розрахунок заборгованості в розмірі 11 280,00 грн., яка складається з: 3 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8 130,00 грн. - заборгованість за відсотками, 150,00 грн. - комісії, що підтверджується випискою з особового рахунку та відомостями про зарахування коштів ( а. с. 14-15).

29.08.2023 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали Договір відступлення права вимоги №104-МЛ/Т, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ "Мілоан", включно і до ОСОБА_1 за Договором №100817664 від 30.10.2022 року (зворот а.с. 15- а.с.19, а.с.25).

У зв`язку з не виконанням своїх обов`язків по сплаті кредиту, відповідачу ОСОБА_1 було надіслано Претензію від 29.12.2025 №22969845/2735 (зворот а.с.25).

Згідно повідомлення-вимоги (коп. а.с.64-66) встановлено, що 29.08.2023 ОСОБА_1 було повідомлено про продаж боргу за кредитним договором № 100817644 разом із повідомленням про відступлення права вимоги.

07.09.2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь на вимогу ТОВ"ФК"Кредит-Капітал" (коп. а.с.67).

13.09.2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь на вимогу ТОВ"ФК"Кредит-Капітал" (коп. а.с.73).

Згідно гарантійного листа (коп. а.с.76-77) від ТОВ"ФК"Кредит-Капітал"з реквізитами про погашення боргу ОСОБА_1 було запропоновано оформити реструктиризацію боргу.

Згідно гарантійного листа (коп. а.с. 80-81) встановлено, що 01.11.2023 ОСОБА_1 було надіслано пропозицію по списанню боргу.

Згідно гарантійного листа (коп. а.с.82-83) встановлено, що ОСОБА_1 було надіслано лист з реквізитами для часткового погашення боргу.

28.08.2023 ОСОБА_1 було направлено повідомленням про відступлення права вимоги ( коп. а.с.88).

07.09.2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь на вимогу ТОВ"ФК"Кредит-Капітал" (коп.а.с.89).

13.09.2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь на вимогу ТОВ"ФК"Кредит-Капітал" (коп.а.с.90).

Згідно повідомлення-вимоги (коп. а.с.91-94) встановлено, що ОСОБА_1 було повідомлено про продаж боргу за кредитним договором № 8462601 разом із договором.

20.11.2022 року ОСОБА_1 звернулась в Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області з заявою про шахрайські дії невідомих осіб, які оформили на останню Кредити. Заяву ОСОБА_1 від 20.11.2022 року було зареєстровано в ІП «Єдиний облік» ІТС ІПНП Хмільницького РВП ГУ НП у Вінницькій області за № 5757( коп.а.с.95) .

Хмільницьким РВП ГУНП у Вінницькій області на адвокатський запит було надіслано копію матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_1 (коп. а.с.96-109)

Відповідно до інформації наданої АТ КБ "Приватбанк" (а.с.120-121) встановлено рух коштів по карті.

Крім того, за інформацією ПрАТ "ВФ Україна" встановлено, що абоненський номер: НОМЕР_5 за період з 30.10.2022 по 04.11.2022 обслуговувався знеособлено (ананімно), та перебував на території Київської області (коп.а.с.122-125).

Крім того, за інформацією ПАТ "Київстар" встановлено, що абоненський номер: НОМЕР_6 за період з 30.10.2022 по 04.11.2022 обслуговувався знеособлено (ананімно), та за жодною особою не був зареєстрований (коп. а.с.126-127).

27.05.2026 було внесено відомості в ЄРДР за ч. 4 ст.190 ККУ (зворот а.с.136).

За інформацією АТ КБ Приват Банк в кабінет належний ОСОБА_1 з фінансовим номером НОМЕР_5 в період часу з 30.10.2022 по 19.11.2022 неодноразово здійснювався вхід з різних мобільних пристроїх (коп. а.с.138-139)

Позивачка в період з 16.03.2022 по 19.08.2024 працювала в м. Хмільнику на посаді продавця продовольчих товарів та згідно табелю робочого часу 30.10.2022 проставлено 8 годинний відпрацьований день ( а.с. 143-144)

Згідно довідки ФОП та трудової книжки (а.с.147-149) ОСОБА_1 з 23.08.2024 працює на посаді продавця продовольчих товарів.

Крім того, в судовому засіданні було оглянуто матеріали справи №149/690/25, дедосліджувались аналогічні обставини укладення ОСОБА_1 спірного кредитного договору.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За частинами першою, другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частинами третьою, четвертою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наведених вище норм права слідує, що кредитний договір, зокрема, договір про споживчий кредит має укладатися у письмовій формі. При цьому письмова форма такого договору може бути виражатися як у паперовому вигляді, так і у вигляді електронного документа з накладенням електронних підписів, у т.ч. електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У разі підписання кредитного договору в електронному вигляді шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, цей одноразовий ідентифікатор надсилається особі, яка має намір підписати договір, визначеними засобами дистанційного зв`язку, зокрема шляхом відправки SMS-повідомлення на вказаний такою особою номер мобільного телефону. Підписуючи договір, особа відправляє електронне повідомлення про прийняття пропозиції укладення договору (акцепт) із попередньо отриманим нею одноразовим ідентифікатором. Таке електронне повідомлення відправляється особою оференту (в даному випадку - фінансовій установі), зокрема, SMS.

Отже, фактичним підписантом договору у вищезгаданому порядку є особа, у володінні якої у цей час перебуває номер мобільного телефону, з якого алфавітно-цифрова послідовність (одноразовий ідентифікатор), попередньо отримана від фінансової установи, надсилається оференту за допомогою SMS для акцепту пропозиції про укладення договору.

Як убачається з досліджених доказів , в день подання заявки на отримання кредитних коштів , змінений фінансовий номер телефону працював у Київській області, яка є територіально віддалена від місця проживання відповідачки та в цей час остання перебувала на робочому місці в м. Хмільнику Вінницької області

Наведене вище стосовно цієї справи свідчить про те, що відповідач не подавала ТОВ «МІЛОАН» заявку на отримання кредиту і не підписувала Кредитного договору, оскільки вона у той час не володіла номером мобільного телефону НОМЕР_5 , за допомогою якого відбувалося підписання договору.. Натомість Кредитний договір підписано зі сторони позичальника невідомою неуповноваженою особою, яка видала себе за ОСОБА_1 , повідомивши фінансовій установі персональні дані останньої.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на дію так званої об`єктивної концепції вини у цивільних та господарських відносинах. Так, відповідно до приписів ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №751/6050/18 дійшов висновку, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (постанова Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20).

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду, зокрема: від 23.01.2018 у справі №202/10128/14-ц, від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц, від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц, від 17.07.2019 у справі №571/841/16-ц, від 24.07.2019 у справі №753/16954/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14-ц, від 02.10.2019 у справі №182/3171/16, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16-ц, від 23.01.2020 у справі №179/1688/17, від 26.08.2020 у справі №766/19614/18, від 02.09.2020 у справі №311/634/18-ц, від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, від 27.01.2021 у справі №210/1242/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19.

При цьому відповідач, як споживач банківських послуг визначається як більш слабка сторона у відносинах із банком, особливо у сфері кібербезпеки (інформаційної безпеки) щодо захисту клієнтів банку та коштів, які зберігаються на рахунках клієнтів у банку, від кіберзлочинів.

Відповідач, як фізична особа, та первісний кредитор ТОВ «Мілоан», мають вочевидь різні технічні та фінансові можливості у сфері забезпечення кібербезпеки та захисту від кіберзлочинів. Крім того, саме Банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів, перевірки їх даних.

У подібних правовідносинах клієнт фінансової установи є споживачем фінансових послуг, а тому не має тих рівня знань і засобів, які можуть забезпечити безпеку (схоронність) грошових коштів на своєму рахунку, що обслуговує вказана установа.

Фінансова установу зі свого боку, надаючи такі фінансові послуги, зобов`язаний забезпечити такий рівень безпеки фінансових активів клієнта, довірених банку, аби убезпечити їх від безпідставного зменшення, зокрема за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування (Інтернет-банкінгу), відповідальним за які є банк. З цією метою банк має постійно впроваджувати у своїй діяльності технологічні процеси (алгоритми), що відповідають актуальним викликам безпеки та спрямовані на запобігання помилковому переказу грошових коштів клієнтів, а також здійснювати контроль за їх дотриманням і виконанням.

Отже, із умов укладеного з фінансовою установою договору кредитної лінії клієнт фінансової установи має чітко зрозуміти, які вимоги висуваються фінансовою установою щодо обладнання, за допомогою якого здійснюється дистанційне обслуговування рахунку, програмного забезпечення, зокрема, наявності антивірусних та антишпигунських програм.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У цій справі не встановлено обставин, які безспірно свідчать про те, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої персональної інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, суд, з урахуванням досліджених в сукупності доказів, ставить під сумнів, що саме відповідачкою було здійснено дії, спрямовані на укладення спірного кредитного договору, проходження електронної ідентифікації та підтвердження волевиявлення шляхом використання одноразового ідентифікатора.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) викладені правові висновки щодо застосування норм права, згідно з якими відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (див. пункти 233 - 235).

При цьому Велика Палата Верховного Суду підтримує раніше викладені нею правові висновки в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у яких йдеться, зокрема, про таке:

«Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.»

І хоча наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у справах, в яких йшлося про підписання письмового договору у паперовій формі, суд з огляду на те, що за чинним законодавством електронний підпис прирівнюється до власноручного, а електронний договір має таку ж юридичну силу як і письмовий договір у паперовому вигляді, вважає, що вони цілком застосовні до справи, що розглядається.

Також у справі 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, за встановлених обставин, з огляду на наведені вище норми права та правові висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду, суд у цій справі дійшов висновку про неукладеність Кредитного договору.

Неукладений договір не породжує відповідних договірних правовідносин за участю відповідача, оскільки у цьому випадку йдеться про цілковиту відсутність її волевиявлення на виникнення цивільних прав та обов`язків.

За таких обставин суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у ОСОБА_1 не виникло обов"язків по спірному кредитному договору, а тому підстав стягувати з неї заборгованість на підставі договору факторингу укладеного з позивачем немає.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а у разі відмови - на позивача. Оскільки судом у даній справі відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» , тому і судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні позову ТОВ "ФК"Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та у судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Марина РОБАК