Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №135/1506/26 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1506/26

Провадження № 2/135/944/26

РІШЕННЯ

іменем України

12.10.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Волошиної Т. В., за участю секретаря судового засідання Безпалька С. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ладижині за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивачки та заперечень відповідача

1. Позиція позивачки

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, від дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтовує тим, що сторони перебували у шлюбі та мають спільного сина. Шлюб розірвано рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області у справі № 147/720/25, яке набрало законної сили 25 липня 2025 року.

Зазначає, що син проживає з нею та перебуває на її утриманні. Вона і дитина є внутрішньо переміщеними особами та фактично проживають у місті Ладижині Гайсинського району Вінницької області.

Повідомляє, що відповідач надає кошти на утримання сина, однак вважає їх недостатніми для забезпечення його всебічного та повноцінного розвитку, зокрема з огляду на зростання цін на продукти харчування, інші товари та послуги.

Посилається на те, що відповідач є фізичною особою — підприємцем і, за її твердженням, має стабільний високий дохід. На підтвердження здійснення ним підприємницької діяльності додала до позовної заяви копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

З огляду на наведені обставини вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в заявленому розмірі. На обґрунтування вимоги про їх стягнення в сумі не меншій за прожитковий мінімум для дитини відповідного віку посилається на частину другу статті 182 Сімейного кодексу України, а щодо початку стягнення — на частину першу статті 191 цього Кодексу. У позовній заяві також наводить положення статей 77, 79, 80 Сімейного кодексу України.

Повідомляє, що витрат на професійну правничу допомогу не понесла та інших судових витрат не очікує.

2. Позиція відповідача

Представник відповідача — адвокат Кок С. А. — у відзиві на позовну заяву просить позов задовольнити частково та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 1/6 частини всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, від дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття. Проти стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходів заперечує.

На обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач визнає свій обов`язок утримувати сина, від його виконання не ухилявся та за усною домовленістю з позивачкою добровільно надавав кошти в межах своїх матеріальних можливостей. Посилається на те, що факт надання такої допомоги підтверджує і позивачка.

Вважає заявлений розмір аліментів надмірним, оскільки він не враховує матеріального становища відповідача, особливостей здійснення ним підприємницької діяльності в умовах воєнного стану та наявності непрацездатних батьків, які, за його твердженням, перебувають на його утриманні.

Зазначає, що з 28 листопада 2025 року відповідач зареєстрований як фізична особа — підприємець, основним видом діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт. Стверджує, що доходи від цієї діяльності є мінливими та нестабільними через ризики перевезень в умовах воєнного стану, подорожчання пального, запасних частин і технічного обслуговування транспортних засобів. У періоди простою або ремонту автомобіля дохід може бути відсутній.

Також зазначає, що відповідач був змушений залишити постійне місце проживання в селищі Зеленівці Херсонської області та переїхати до батьків у село Воля Нікопольського району Дніпропетровської області, де проживає разом із ними та здійснює догляд за ними.

За доводами відзиву, батьки відповідача — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особами з інвалідністю ІІІ групи й потребують матеріальної допомоги. Розмір пенсії батька становить 3 725,00 грн, матері — 2 301,00 грн. На підтвердження цих обставин представник відповідача посилається на додані до відзиву документи щодо інвалідності та пенсійного забезпечення батьків, а щодо догляду за ними і спільного проживання — на акт від 22 вересня 2026 року.

Стверджує, що проживання відповідача та його батьків на прифронтовій території, яка зазнає обстрілів, зумовлює додаткові витрати на продукти харчування, медикаменти та підготовку до можливої евакуації. Посилаючись на статті 182, 202 Сімейного кодексу України, просить врахувати обов`язок відповідача утримувати непрацездатних батьків під час визначення розміру аліментів на дитину.

Вважає, що запропонований у відзиві розмір аліментів забезпечить інтереси сина та збереже можливість відповідача надавати матеріальну допомогу батькам.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 1 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк із дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та роз`яснено наслідки його неподання без поважних причин. Позивачці встановлено п`ятиденний строк із дня отримання відзиву для подання відповіді на нього, а відповідачу — п`ятиденний строк із дня отримання відповіді на відзив для подання заперечень, але не пізніше початку розгляду справи по суті.

23 вересня 2026 року представник відповідача — адвокат Кок С. А. — через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому також просив розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

28 вересня 2026 року позивачка подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Оскільки всі учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 24 червня 2025 року у справі № 147/720/25. Рішення набрало законної сили 25 липня 2025 року.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 17 січня 2017 року Корабельним районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Батьками дитини у свідоцтві зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Як установлено рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 24 червня 2025 року у справі № 147/720/25, після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище ОСОБА_7 на ОСОБА_8 . Після розірвання шлюбу за нею залишено прізвище ОСОБА_8 .

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 серпня 2026 року № 535-5004147844 фактичним місцем проживання (перебування) ОСОБА_3 є: АДРЕСА_2 . Законним представником дитини у довідці зазначена ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 серпня 2026 року № 535-5004147825 ОСОБА_1 фактично проживає (перебуває) за тією самою адресою.

Малолітній син проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Ці обставини відповідач не оспорює. Водночас він також надає кошти на утримання дитини, що визнають обидві сторони.

ОСОБА_2 із 28 листопада 2025 року зареєстрований як фізична особа — підприємець. Основним видом його господарської діяльності є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41). У поданому витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань зазначено адресу відповідача як підприємця: АДРЕСА_3 .

Відповідно до акта про догляд та спільне проживання від 22 вересня 2026 року ОСОБА_2 проживає разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зазначені в акті як його батьки, у селі Воля Нікопольського району Дніпропетровської області.

В акті зафіксовано, що відповідач надає батькам допомогу в побуті, забезпечує належні умови проживання та здійснює догляд за ними. Документ підписаний сусідами та містить підтвердження старости щодо викладених у ньому відомостей. Розмір і періодичність грошових витрат відповідача на потреби батьків в акті не зазначені.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 554076, виданою 19 вересня 2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами первинного огляду встановлено ІІІ групу інвалідності з 8 вересня 2023 року безстроково. Причина інвалідності — загальне захворювання. У довідці також зазначено, що вона є пенсіонеркою за віком.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 587362, виданої 17 червня 2020 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами повторного огляду встановлено ІІІ групу інвалідності з 1 липня 2020 року безстроково. Причина інвалідності — загальне захворювання. Згідно з висновком про умови та характер праці йому протипоказана важка фізична праця; зазначено можливість роботи сторожем або охоронцем.

Згідно з довідкою про доходи загальна сума пенсії ОСОБА_4 за період із 1 січня до 30 вересня 2026 року становить 32 721,00 грн.

Обов`язок відповідача утримувати сина сторони не оспорюють. Спір стосується частки доходу відповідача, яка має стягуватися як аліменти, та мінімального розміру щомісячного платежу.

Отже, спір виник із сімейних правовідносин щодо утримання малолітньої дитини та стосується визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з батька на користь матері, з якою проживає дитина.

IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, зокрема тих, що здійснюються судами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частинами першою та другою статті 27 Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статей 141, 180 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками та їх проживання окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав та не звільняють від обов`язку утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами першою — третьою статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи інших законних представників дитини, разом із яким вона проживає.

Частиною першою статті 183 Сімейного кодексу України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

За змістом частини першої статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд ураховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, належне йому майно та майнові права, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів становить прожитковий мінімум для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Отже, розмір аліментів визначається судом з урахуванням усіх установлених обставин конкретної справи. Частка доходу, що підлягає стягненню, не є сталою величиною, а має бути визначена з дотриманням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини, рівності батьківських обов`язків та з урахуванням матеріального і сімейного становища платника аліментів.

Верховний Суд у постанові від 7 травня 2026 року у справі № 404/969/24 зазначив, що чинне законодавство не визначає конкретного обов`язкового розміру аліментів, установлюючи лише їх мінімальний гарантований розмір. Визначаючи частку доходу платника, суд має враховувати передбачені статтею 182 Сімейного кодексу України обставини в сукупності, перелік яких не є вичерпним.

Зазначений висновок суд ураховує щодо необхідності оцінки обставин, передбачених статтею 182 Сімейного кодексу України, у сукупності. Водночас обставини справи № 404/969/24 стосувалися утримання іншої дитини, тоді як у цій справі відповідач посилається на наявність непрацездатних батьків. Тому розмір аліментів суд визначає за доказами, поданими саме в цьому провадженні.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76–80, 89 ЦПК України суд установлює обставини справи на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, оцінюючи кожний доказ окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

Суд установив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю — ОСОБА_1 . Позивачка забезпечує його повсякденні потреби, здійснює догляд і виховання.

Відповідач проживає окремо від дитини, визнає обов`язок щодо її утримання та не заперечує проти стягнення аліментів у судовому порядку. Сторони визнають, що відповідач добровільно надавав кошти на утримання сина.

Суд ураховує цю обставину як свідчення участі відповідача у виконанні батьківського обов`язку. Водночас добровільне надання матеріальної допомоги не позбавляє позивачку права звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів, оскільки право на звернення з таким позовом не залежить від попереднього ухилення відповідача від утримання дитини. Стягнення аліментів за рішенням суду спрямоване на забезпечення права дитини на належне утримання та не є заходом відповідальності за поведінку платника.

Оцінюючи матеріальне становище відповідача, суд установив, що з 28 листопада 2025 року він зареєстрований як фізична особа — підприємець, основним видом діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт.

Поданий витяг з Єдиного державного реєстру підтверджує державну реєстрацію відповідача як фізичної особи — підприємця та зазначений у реєстрі вид його діяльності. Водночас цей документ не містить відомостей про фактично отриманий відповідачем дохід, його розмір і регулярність, витрати на здійснення діяльності або її фінансові результати.

Отже, сама державна реєстрація відповідача як фізичної особи — підприємця не підтверджує твердження позивачки про отримання ним стабільного високого доходу.

Водночас відповідач, заперечуючи проти стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу, посилається на нестабільність надходжень від підприємницької діяльності, збільшення витрат на пальне, запасні частини та технічне обслуговування транспортних засобів, а також можливу відсутність доходу в періоди простою або ремонту автомобіля.

Суд ураховує, що здійснення господарської діяльності у сфері автомобільних перевезень в умовах воєнного стану може бути пов`язане з додатковими витратами і ризиками. Проте наведені відповідачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які дали б можливість установити його фактичне матеріальне становище та оцінити вплив цих чинників на можливість сплачувати аліменти в заявленому розмірі.

Зокрема, відповідач не подав відомостей про доходи від підприємницької діяльності, документів на підтвердження витрат, періодів простою або інших обставин, які свідчили б про істотне обмеження його матеріальних можливостей.

Разом із тим обраний позивачкою спосіб стягнення аліментів у частці від доходу передбачає співвіднесення розміру платежу з доходом платника, визначеним у порядку, установленому законодавством, із дотриманням мінімальної гарантії утримання дитини. Тому сама по собі мінливість доходів від підприємницької діяльності не є достатньою підставою для визначення меншої частки.

Суд також ураховує наявність у відповідача двох непрацездатних батьків. Поданими довідками до актів огляду медико-соціальними експертними комісіями підтверджено встановлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІІІ групи інвалідності безстроково.

Відповідно до акта про догляд та спільне проживання від 22 вересня 2026 року відповідач проживає разом із батьками, надає їм допомогу в побуті та здійснює догляд за ними. Суд бере до уваги цей акт у межах зафіксованих у ньому відомостей.

Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц викладено висновок, що потреба батьків у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх істотних обставин. Отримання батьками доходу, який перевищує прожитковий мінімум, саме собою не свідчить про відсутність такої потреби.

Зазначений висновок суд ураховує при оцінці доводів відповідача. Отримання ОСОБА_4 пенсії в загальній сумі 32 721,00 грн за період із 1 січня до 30 вересня 2026 року суд ураховує як відомості про його дохід за відповідний період. Водночас ця обставина сама собою не виключає потреби в допомозі сина.

Сам факт установлення інвалідності та спільного проживання з відповідачем не визначає обсягу його фінансового навантаження. Акт про догляд та спільне проживання не містить відомостей про конкретні грошові витрати відповідача на утримання батьків, їх періодичність або розмір матеріального забезпечення, яке він їм надає.

Для врахування наявності непрацездатних батьків не вимагається доведення їхнього повного матеріального утримання відповідачем. Суд бере до уваги їх непрацездатність і підтверджену побутову допомогу з боку відповідача, однак подані докази не дають можливості встановити співвідношення доходів батьків, їхніх необхідних витрат та фактичного обсягу грошової допомоги відповідача, а також співвіднести його витрати на потреби батьків із його доходами.

Суд ураховує доводи відповідача про проживання разом із батьками в умовах воєнного стану та пов`язані із цим складні умови життя. Проте посилання на необхідність додаткових витрат, зокрема на підготовку до можливої евакуації, без підтвердження їх фактичного розміру не дає підстав установити, наскільки ці обставини обмежують можливість відповідача сплачувати аліменти на дитину.

Суд також ураховує, що дитина разом із позивачкою має статус внутрішньо переміщеної особи. Зазначена обставина має значення для оцінки умов її проживання та організації повсякденного життя, хоча сама собою не визначає конкретного розміру аліментів.

Вирішуючи питання про частку доходу відповідача, суд бере до уваги вік дитини, необхідність постійного забезпечення її потреб у харчуванні, одязі, засобах особистої гігієни, належних побутових умовах, навчанні та розвитку.

Участь позивачки у виконанні обов`язку щодо утримання сина не обмежується грошовими витратами, оскільки дитина проживає з нею та потребує її безпосереднього повсякденного догляду, виховання й організації побуту.

Суд ураховує, що відповідач є особою працездатного віку. Доказів про стан його здоров`я, який перешкоджав би здійсненню трудової або підприємницької діяльності, матеріали справи не містять.

Оцінивши встановлені обставини та подані докази в їх сукупності, суд ураховує малолітній вік дитини, характер її постійних потреб, проживання з матір`ю та її безпосередню участь у повсякденному утриманні й вихованні сина, державну реєстрацію відповідача як фізичної особи — підприємця, а також наявність у нього двох непрацездатних батьків і надання їм побутової допомоги.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичний розмір доходів відповідача, його витрат на здійснення підприємницької діяльності або конкретний обсяг матеріальної допомоги, яку він надає батькам.

Наявність у відповідача непрацездатних батьків та здійснення догляду за ними є істотними обставинами, які суд ураховує під час визначення розміру аліментів. Однак ці обставини не припиняють самостійного обов`язку відповідача утримувати малолітнього сина та не свідчать самі собою про необхідність визначення аліментів у розмірі 1/6 частини доходу.

Ураховуючи рівність обов`язків батьків щодо утримання дитини, потреби сина, матеріальне та сімейне становище сторін у межах установлених судом обставин, суд вважає обґрунтованим визначення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача.

За сукупністю встановлених обставин суд вважає визначену частку обґрунтованим розміром участі відповідача в утриманні сина, який співвідноситься з його доходом та застосовується зі збереженням установленої законом мінімальної гарантії. Підстав для визначення аліментів у запропонованому відповідачем розмірі 1/6 частини доходу суд не встановив.

Водночас суд не знаходить достатніх підстав для встановлення мінімального щомісячного платежу на рівні одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України такий розмір є мінімальним рекомендованим і може бути присуджений у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Позивачка обґрунтовує достатність доходу відповідача посиланням на здійснення ним підприємницької діяльності. Проте поданий витяг з Єдиного державного реєстру не містить відомостей про фактичний дохід відповідача. Інших доказів, які б у сукупності підтверджували достатність його доходу для щомісячної сплати аліментів у сумі не меншій за повний прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, суду не надано.

З огляду на це суд визначає мінімальну межу аліментів у розмірі, гарантованому законом, — не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Така межа є мінімальною, а не максимальною сумою платежу: якщо сума аліментів, обчислена у визначеній судом частці доходу, є більшою, стягненню підлягає така сума.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. У частині встановлення мінімальної межі платежу в розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до частини першої статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються від дня пред`явлення позову. Оскільки позов пред`явлено 31 серпня 2026 року, аліменти підлягають стягненню з цієї дати до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

V. Розподіл судових витрат

Позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Питання розподілу судового збору суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України з урахуванням результатів розгляду справи. З відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.

Інших судових витрат учасники справи не заявляли.

Керуючись статтями 3, 27 Конвенції про права дитини, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», частиною другої статті 51 Конституції України, статтями 141, 180–183, 191 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , аліменти на утримання сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 серпня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення мінімального розміру аліментів не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса проживання, повідомлена у відзиві: АДРЕСА_4 ; адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_3 .

Представник відповідача: адвокат Кок Станіслав Анатолійович, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя???????