Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №135/1328/26 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1328/26

Провадження № 2/135/848/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

12.10.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Волошиної Т. В., за участю секретаря судового засідання Безпалька С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивачки

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів, присуджених рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц на утримання їхнього сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка просить змінити спосіб та розмір стягнення аліментів і стягувати з відповідача на її користь на утримання сина аліменти у розмірі 1/4 частини (доходу) відповідача, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням суду законної сили й до досягнення дитиною повноліття. Також просить припинити стягнення аліментів за рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц.

Позов мотивований тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано за рішенням суду. Їхній син проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Позивачка і дитина є внутрішньо переміщеними особами та фактично проживають у м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц з відповідача на користь позивачки присуджено аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі 1 000 грн щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивачка вважає, що раніше визначений розмір аліментів не забезпечує належного утримання дитини, оскільки від часу їх присудження зросли ціни на товари й послуги, а також збільшилися потреби сина, пов`язані з його розвитком і навчанням. Вказує, що її матеріальне становище є скрутним.

Зазначає, що син навчається на другому курсі за денною формою навчання у Відокремленому структурному підрозділі «Ладижинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету» за спеціальністю 201 «Агрономія». Попри навчання за кошти державного бюджету, він потребує коштів на забезпечення навчального процесу, зокрема на оплату доступу до мережі Інтернет та придбання технічних засобів. На підтвердження цієї обставини позивачка посилається на довідку закладу освіти від 25 лютого 2026 року.

Також позивачка стверджує, що матеріальне становище відповідача поліпшилося, оскільки він проходить військову службу у Збройних Силах України та отримує стабільний дохід. На її думку, стягнення аліментів у частці від доходу відповідача відповідатиме потребам дитини та матеріальним можливостям платника аліментів.

Посилаючись на частину третю статті 181 та статтю 192 Сімейного кодексу України, позивачка вважає, що є підстави для зміни способу та розміру стягнення аліментів через збільшення витрат на утримання сина та поліпшення матеріального становища відповідача.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 06 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27 серпня 2026 року о 08 год 30 хв.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення її копії подати відзив на позовну заяву та роз`яснено наслідки його неподання без поважних причин.

Під час вирішення питання про відкриття провадження суд отримав відповідь Єдиного державного демографічного реєстру від 06 серпня 2026 року № 3138822, згідно з якою за зазначеними в запиті параметрами відомостей про відповідача не знайдено. Відповідно до відповіді Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від тієї ж дати № 3138790 відомості про ОСОБА_2 як внутрішньо переміщену особу відсутні.

Оскільки отримана інформація не дала змоги встановити зареєстроване у визначеному законом порядку місце проживання чи перебування відповідача, суд відповідно до частини десятої статті 187 ЦПК України визначив здійснювати його подальший виклик через оголошення на офіційному вебпорталі Судової влади України.

Відповідач викликався в судові засідання, призначені на 27 серпня та 30 вересня 2026 року, через оголошення на зазначеному вебпорталі. Окрім того, судові повістки надсилалися за останньою відомою суду адресою його проживання: АДРЕСА_1 . Поштові відправлення повернулися до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

ІІІ. Заяви учасників справи та підстави заочного розгляду

Позивачка ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та проти заочного вирішення справи не заперечувала.

З огляду на подану заяву та положення частини третьої статті 211 ЦПК України суд визнав можливим розглянути справу без участі позивачки.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання 27 серпня та 30 вересня 2026 року не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Відзиву на позовну заяву, заяв, клопотань, пояснень чи доказів від нього не надходило.

Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа, зареєстроване місце проживання чи перебування якої невідоме, вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Ураховуючи здійснення виклику в установленому законом порядку, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час і місце судових засідань.

За частиною третьою статті 131 ЦПК України в разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник справи не з`явився в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України в разі повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів, постановляючи заочне рішення.

Водночас частина перша статті 280 ЦПК України передбачає можливість ухвалення заочного рішення за одночасного існування таких умов: відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання; він не з`явився без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзиву; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наявності всіх зазначених умов суд відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи та здійснив його на підставі наявних у справі доказів за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 розділу ІІІ ЦПК України.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 22 листопада 2008 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 773. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02 березня 2017 року у справі № 317/4890/16-ц шлюб між сторонами розірвано.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 09 червня 2009 року Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області, актовий запис № 24. На час вирішення справи сину сторін виповнилося 17 років.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі 1 000 грн щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2016 року й до досягнення дитиною повноліття. Згідно з відомостями, зазначеними у виконавчому листі, це рішення набрало законної сили 11 лютого 2017 року. На його виконання видано виконавчий лист, копія якого міститься в матеріалах справи.

За довідками про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 26 травня 2020 року № 463936-2020 та від 04 червня 2024 року № 1624184-2024 місце проживання позивачки та її сина зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується довідками від 07 червня 2024 року № 535-5003319401 та № 535-5003319445 відповідно. У цих довідках зазначено однакову адресу їхнього фактичного місця проживання та перебування: АДРЕСА_3 . Отже, надані документи підтверджують облік позивачки та дитини як внутрішньо переміщених осіб за спільною адресою.

Відповідно до довідки Відокремленого структурного підрозділу «Ладижинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету» від 25 лютого 2026 року ОСОБА_3 на час її видачі навчався на другому курсі денного відділення «Інженерно-агрономічне» за спеціальністю 201 «Агрономія». Його зараховано до закладу освіти наказом від 24 липня 2024 року № 174-д. Зазначений у довідці строк навчання — з 29 липня 2024 року до 31 травня 2028 року. Навчання здійснюється за кошти державного бюджету.

V. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновок суду

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

За змістом статей 3, 27 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Основну відповідальність за забезпечення належних умов життя дитини несуть її батьки в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Згідно з частинами сьомою–дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі — СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини та іншими міжнародними договорами України. Регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

За частинами першою та другою статті 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу та окреме проживання батьків не впливають на обсяг цих прав і обов`язків.

Статтею 180 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд відповідно до частини першої статті 182 СК України враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та непрацездатних членів сім`ї, яких він зобов`язаний утримувати, його майно та майнові права, доведені витрати, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір становить прожитковий мінімум для дитини відповідного віку і може бути присуджений у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника чи одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 Верховний Суд України сформулював правовий висновок про те, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним і може переглядатися шляхом зміни способу їх присудження — із частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму або навпаки. При вирішенні такого спору стаття 192 СК України застосовується у взаємозв`язку зі статтями 182–184 цього Кодексу.

У постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23 Верховний Суд зазначив, що визначення необхідного й достатнього розміру аліментів охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини. Здійснюючи судовий розсуд, суд повинен установити, які саме обставини змінилися, та обґрунтувати розмір аліментів з урахуванням справедливої рівноваги між інтересами дитини й матеріальними можливостями платника.

Отже, право одержувача аліментів вимагати зміни способу їх стягнення не означає безумовного задоволення відповідного позову. Вирішуючи такий спір, суд має оцінити фактичні підстави заявленої зміни та обґрунтованість нового розміру аліментів.

За частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку. Неподання відповідачем відзиву не є визнанням позову та не звільняє позивачку від обов`язку довести обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги.

Оцінюючи встановлені обставини справи та надані докази, суд виходить із такого.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 1 000 грн щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Позивачка є одержувачкою аліментів за зазначеним рішенням. Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб підтверджують спільну адресу її фактичного проживання та перебування із сином у м. Ладижин. Отже, ОСОБА_1 має право звернутися з позовом про зміну способу стягнення аліментів відповідно до частини третьої статті 181 СК України.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилається на збільшення потреб сина, пов`язаних із його віком, навчанням та зміною умов проживання, а також на поліпшення матеріального становища відповідача.

Судом установлено, що на час ухвалення попереднього рішення сину сторін було сім років, тоді як на час розгляду цієї справи йому виповнилося сімнадцять.

Відповідно до довідки Відокремленого структурного підрозділу «Ладижинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету» від 25 лютого 2026 року на час її видачі ОСОБА_3 навчався на другому курсі за денною формою навчання за спеціальністю 201 «Агрономія». Зазначений у довідці строк навчання — до 31 травня 2028 року.

Крім того, 7 червня 2024 року позивачку та її сина взято на облік як внутрішньо переміщених осіб за спільною адресою в м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області.

Отже, після присудження аліментів змінилися вік дитини, етап здобуття нею освіти та умови проживання сім`ї.

Суд ураховує, що потреби сімнадцятирічної дитини, яка здобуває фахову передвищу освіту, відрізняються від потреб дитини молодшого шкільного віку. Зокрема, змінюються потреби, пов`язані з харчуванням, одягом, навчанням, соціальним розвитком і підготовкою до самостійного життя.

Водночас природне дорослішання дитини саме по собі не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. У цій справі суд оцінює його в сукупності з іншими встановленими обставинами, які характеризують зміну умов життя неповнолітнього сина.

Навчання за кошти державного бюджету не означає повного забезпечення потреб дитини та не припиняє обов`язку батьків брати участь у її утриманні. Здобуття фахової освіти передбачає необхідність забезпечення належних умов для навчання та інтелектуального розвитку.

Водночас довідка закладу освіти не підтверджує конкретного розміру витрат на придбання технічних засобів чи оплату доступу до мережі Інтернет. Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб також не встановлюють розміру витрат на проживання або матеріальних втрат позивачки.

Тому суд не вважає доведеними конкретні суми заявлених витрат чи погіршення матеріального становища позивачки. Проте відсутність доказів вартості кожної звичайної потреби дитини не виключає врахування документально підтверджених змін її життєвих обставин.

Щодо матеріального становища відповідача суд зазначає, що твердження позивачки про проходження ОСОБА_2 військової служби, отримання ним стабільного високого доходу та поліпшення його матеріального становища належними доказами не підтверджені.

Матеріали справи не містять відомостей, які дозволяли б установити розмір заробітку (доходу) відповідача, його майновий стан, стан здоров`я чи наявність інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати. Відсутність таких відомостей не дає підстав вважати встановленими ані матеріальну забезпеченість відповідача, ані відсутність у нього інших обов`язків з утримання.

Отже, суд не покладає в основу рішення припущення про поліпшення матеріального становища платника аліментів, а оцінює інші обставини, підтверджені належними доказами.

Щодо підстав для зміни способу стягнення аліментів

Вирішуючи заявлені вимоги, суд виходить із того, що обов`язок батьків утримувати неповнолітню дитину має триваючий характер, а визначений раніше спосіб його виконання може бути переглянутий з урахуванням обставин, які змінилися після присудження аліментів.

У цій справі документально підтверджено перехід дитини до іншого вікового та освітнього етапу, а також зміну умов проживання сім`ї. Суд оцінює ці обставини в сукупності як такі, що характеризують актуальні потреби неповнолітнього сина та мають значення для визначення належного способу його утримання.

Стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) передбачає визначення поточних платежів залежно від фактично одержуваного платником доходу, що дає змогу враховувати зміни його матеріальних можливостей без необхідності встановлення наперед незмінної грошової суми. При цьому інтереси дитини захищені мінімальною гарантією, установленою частиною другою статті 182 СК України.

За встановлених обставин суд вважає обґрунтованим обраний позивачкою перехід від твердої грошової суми до частки від заробітку (доходу) відповідача. Цей висновок ґрунтується на сукупній оцінці підтверджених змін життєвих обставин дитини та особливостей нового способу стягнення, а не на припущенні про високий дохід платника аліментів.

Щодо визначення розміру аліментів

Визначаючи частку заробітку (доходу) відповідача за частиною першою статті 183 СК України, суд ураховує, що утримання надається одній неповнолітній дитині, її вік, підтверджені відомості про навчання, зміну місця фактичного проживання та рівний обов`язок обох батьків щодо її утримання. За сукупністю цих обставин суд вважає співмірним визначення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.

Суд не застосовує частку в розмірі 1/4 заробітку (доходу) як автоматичний наслідок частини п`ятої статті 183 СК України, яка регулює визначення аліментів у наказному провадженні. У цій справі її розмір визначається судом у позовному провадженні на підставі частини першої зазначеної статті з урахуванням обставин, передбачених статтею 182 СК України.

Водночас за відсутності відомостей про фактичні доходи відповідача та розрахунку платежів за попереднім рішенням суд не вважає доведеним, що застосування нового способу стягнення обов`язково призведе до збільшення щомісячних платежів.

Позивачка також просить установити мінімальну межу аліментів на рівні повного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За абзацом третім частини другої статті 182 СК України такий розмір є мінімальним рекомендованим і може бути присуджений у разі достатності заробітку (доходу) платника.

Однак належних доказів, які дозволяли б установити достатність матеріальних можливостей відповідача для визначення заявленої мінімальної межі, позивачка не надала. Тому підстав для задоволення позову в цій частині суд не встановив.

Водночас мінімальний гарантований розмір аліментів відповідно до абзацу другого частини другої статті 182 СК України становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та підлягає застосуванню незалежно від визначеного судом способу стягнення.

Суд також ураховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, відповідно до якого саме по собі законодавче підвищення мінімального розміру аліментів не є підставою для перегляду їх розміру за статтею 192 СК України.

Отже, зазначення в рішенні від 30 січня 2017 року мінімальної межі аліментів у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму не становить самостійної підстави для задоволення позову.

Крім того, раніше визначена тверда грошова сума підлягає індексації відповідно до частини другої статті 184 СК України, а мінімальний гарантований розмір аліментів забезпечується під час виконання рішення згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки матеріали справи не містять розрахунку належних платежів з урахуванням індексації та відомостей про їх фактичну сплату, суд не вважає встановленим, що поточний розмір аліментного обов`язку відповідача обмежується сумою 1 000 грн щомісячно. Відтак зміна способу стягнення не обґрунтовується механічним порівнянням цієї суми із сучасним прожитковим мінімумом.

Аліменти за новим способом та в новому розмірі підлягають стягненню з дня набрання цим рішенням законної сили. До цього моменту зберігається попередній порядок визначення платежів з урахуванням вимог законодавства щодо його виконання.

Вимогу позивачки про припинення стягнення аліментів за рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року суд оцінює як похідну від вимоги про зміну способу їх стягнення.

За змістом позову вона спрямована на заміну попереднього порядку поточних платежів новим, а не на припинення обов`язку відповідача утримувати сина.

Тому з дня набрання цим рішенням законної сили стягнення поточних аліментних платежів за попереднім способом підлягає припиненню. Водночас така зміна не поширюється на платежі за минулий період та не звільняє відповідача від погашення заборгованості, якщо така існує. Наявність і розмір заборгованості не є предметом цього спору.

Оцінивши докази в сукупності та застосувавши наведені норми права, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Установлені обставини дають підстави для зміни способу та розміру стягнення аліментів, визначених рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц, із твердої грошової суми на 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня набрання цим рішенням законної сили до досягнення сином повноліття, із припиненням від цієї ж дати стягнення поточних платежів за попереднім способом.

У задоволенні вимоги про встановлення мінімальної межі аліментів на рівні повного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку слід відмовити.

VІ. Судові витрати

Позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За частинами першою та шостою статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються з урахуванням результату вирішення спору та передбачених законом пільг щодо їх сплати.

Суд задовольнив вимогу про зміну способу стягнення аліментів, визначивши заявлену частку доходу відповідача — 1/4. Відмова стосується лише нижньої межі платежу, а не окремої самостійної вимоги. Тому підстав для зменшення фіксованої ставки судового збору суд не вбачає.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка збору за подання фізичною особою позову немайнового характеру становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2026 році дорівнює 1 331 грн 20 коп. Ця сума підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 180–184, 192 СК України, статтями 12, 81, 89, 141, 263–265, 268, 273, 280–282, 284, 287–289, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів задовольнити частково.

Змінити спосіб та розмір стягнення аліментів, визначених заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц, із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Припинити з дня набрання цим рішенням законної сили стягнення поточних аліментних платежів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 за заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 січня 2017 року у справі № 317/4891/16-ц за раніше визначеними способом та розміром.

У задоволенні позовної вимоги в частині встановлення мінімального розміру аліментів на рівні повного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте Ладижинським міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо таку заяву подано протягом двадцяти днів із дня вручення йому повного заочного рішення. Строк може бути поновлений також у разі його пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити його в апеляційному порядку. У такому випадку строк на апеляційне оскарження обчислюється з дати постановлення ухвали про залишення заяви без задоволення.

Позивачка має право оскаржити заочне рішення до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подано заяви про його перегляд або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання та перебування: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 .

Суддя