Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/19310/20-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/19310/20-ц

провадження № 61-3174св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року у складі судді Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Слюсар Т. А., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - Управління адміністративними будинками) про визнання протиправними дій та скасування наказу про звільнення.

Позов мотивований тим, що в Управлінні адміністративними будинками він обіймав посаду завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків і прибудинкових територій № 1, з якої його звільнено з підстав систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вказує, що висновки відповідача про порушення ним трудової дисципліни та невиконання покладених на нього обов`язків є упередженими й не відповідають фактичним обставинам.

Враховуючи викладене, позивач просив:

визнати протиправними дії начальника Управління адміністративними будинками Корната В. В. щодо винесення наказу від 30 жовтня 2018 року № 277 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

скасувати як незаконний наказ Управління адміністративними будинками від 30 жовтня 2018 року № 277 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 березня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 554/9493/17, від 24 січня 2019 року у справі № 515/1087/17, від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20, від 04 лютого 2020 року у справі № 910/12820/18, від 14 червня 2023 року у справі № 627/761/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2025 року Управління адміністративними будинками подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач з 07 лютого 2007 року до 31 жовтня 2018 року працював в Управлінні адміністративними будинками.

Відповідно до рішення Печерського районного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 757/3096/19-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача від 25 червня 2018 року № 79 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » відмовлено.

Відповідно до рішення Печерського районного суду від 13 грудня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року та ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року, у справі № 757/8554/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування розпорядження відповідача від 23 березня 2018 року № 32 про оголошення догани відмовлено.

Згідно з розпорядженням відповідача від 03 вересня 2018 року № 112 оголошено догану ОСОБА_2 - завідувачу сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 (далі- завідувач сектору).

Факти щодо неналежного виконання завідувачем сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 його обов`язків щодо догляду за садом, квітниками, газонами, зеленими насадженнями біля адміністративного будинку на АДРЕСА_1 відображені в акті обстеження від 12 вересня 2018 року, а також викладені в доповідній заступника начальника Управління Лазарчука Р. В. від 13 вересня 2018 року.

Належним чином зафіксовані факти незадовільного стану зелених насаджень, доріжок в саду, непроведення робіт з догляду за квітниками, деревами, газонами свідчать про неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків та завдань, покладених на нього Правилами внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради (пункт 4.1. розділ ІV) та посадовою інструкцією.

Суд також встановив, що попередню згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 отримано 18 жовтня 2018 року від об`єднаного профспілкового комітету первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України, членом якої був ОСОБА_1 .

Згідно з наказом відповідача від 30 жовтня 2018 року № 277 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1.

Підстави: доповідна записка заступника начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 ОСОБА_3 від 11 вересня 2018 року, акт від 12 вересня 2018 року, доповідна записка заступника начальника управління ОСОБА_4 від 13 вересня 2018 року, згода об`єднаного профспілкового комітету первинної профспілкової організації Апарату Верховної Ради України на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 (рішення від 16 жовтня 2018 року № 45-1).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

За правилами статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що позивач систематично порушував обов`язки, покладені на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд врахував ступінь проступку та відповідність обраних відповідачем дисциплінарних стягнень, а також те, що до ОСОБА_1 раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення за невиконання трудових обов`язків, звільнення було погоджено профспілковим комітетом, а тому у відповідача були правові підстави припинити з ним трудові правовідносини та звільнити його з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Порушень трудових прав позивача суд не встановив.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року та постановуКиївського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун