Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №607/9636/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 607/9636/25

провадження № 61-16526св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Монастириська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Моленя Ростислава Богдановича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року у складі судді

Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від

17 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Костіва О. З., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов мотивований тим, що сторони є власниками по 1/2 частині кожний квартири АДРЕСА_1 . Батько позивача,

ОСОБА_4 , на підставі довіреності уповноважений представляти інтереси ОСОБА_1 . Позивач указував, що відповідач чинить йому перешкоди

у користуванні спільною квартирою, оскільки замінила вхідний замок.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просив усунути йому перешкоди

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення і заміни замків та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод

у користуванні квартирою.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

04 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою шляхом передання комплекту ключів від квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вважав доведеним факт чинення відповідачем ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою, яка

є їх спільною частковою власністю. Суд вказав, що належним способом захисту буде усунути позивачу перешкоди у користуванні квартирою шляхом передання йому ключів від квартири, оскільки він не довів необхідності заміни замків за можливості отримати комплект ключів до квартири.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою, місцевий суд вважав, що така вимога спрямована на майбутнє, оскільки висловлює припущення, що відповідач

у майбутньому буде порушувати права позивача, та вважав, що такі припущення є передчасними.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2025 року заяви представників ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 250,00 грн витрат на правову допомогу.

Зваживши на те, що позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3 750,00 грн, відповідач за рахунок позивача має право відшкодувати витрати на правову допомогу

у розмірі 9 000,00 грн, суд дійшов висновку, що шляхом зустрічного зарахування слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 250,00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

04 серпня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Апеляційний суд вказав, що захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд вважав, що доводи апеляційної скарги не свідчать про необхідність застосування такого способу захисту, як заміна замків, оскільки це не буде ефективним способом захисту порушеного права позивача, тому що не відновить становище, яке існувало до порушення права, та зумовлюватиме необхідність передання нового комплекту ключів стороні позивача.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що позовна вимога про вселення

з урахуванням того, що сторони тривалий час проживають за межами

України - в Англії, є необґрунтованою.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня

2025 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Моленя Р. Б. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі та її складність, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, вважав, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Моленя Р. Б. про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що оскільки за результатом апеляційного перегляду апеляційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України немає підстав для ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

29 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - Молень Р. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі суди застосували інший спосіб захисту, відмінний від заявленого позивачем, що свідчить про вихід за межі заявлених вимог. Будь-який інший варіант вирішення спору, зокрема шляхом самовільної зміни судом способу захисту, не передбачений нормами ЦПК України. Самовільна зміна судом способу захисту призвела до того, що ухвалене рішення не забезпечує реального та ефективного відновлення порушеного права, а також створює правову невизначеність щодо порядку та механізму його виконання. Заявник вказує, що співвласник майна має право вимагати усунення перешкод шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.

Аргументи інших учасників справи

06 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди не змінили суті позову: оскільки позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирую, саме це суди і зробили, забезпечивши, щоб у нього був реальний доступ до житла. Різниця лише

в тому, як саме це виконано. Замість разової заміни замків суд зобов`язав передати комплект ключів. Передання ключів - це спосіб, який реально гарантує доступ до квартири і не створює нових конфліктів. Суд не вийшов за межі позовних вимог, бо мета позову досягнута.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

23 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є співвласниками (по 1/2 частині кожний) квартири

АДРЕСА_1 .

Сторони тривалий час проживають за межами України, в Англії.

24 лютого 2025 року ОСОБА_1 видав довіреність, яка посвідчена нотаріусом Вільямом Фурсемом, призначеним займатися юридичною практикою на території Англії та Уельсу, якою уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси перед третіми особами.

Згідно з інформацією Тернопільського РУП ГУ НП в Тернопільській області від ОСОБА_4 надходило повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_2 невістка, ОСОБА_2 , поміняла замок у квартирі. Заявник має доручення на право користування квартирою від сина, який є співвласником житла.

Згідно з протоколом огляду та фіксації адвокатом щодо неможливості доступу до житлового приміщення від 07 травня 2025 року адвокат

Молень Р. Б. у присутності інших осіб встановив, що 05 травня 2025 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 здійснив спробу увійти до квартири АДРЕСА_1 шляхом відкривання дверей за допомогою наявного у нього ключа, однак ключ не підійшов.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року (далі - Конвенція), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом

і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до частин першої і другої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої і другої статті 321 ЦК України, право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що

є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

У частині першій статті356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує:

(а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі

№ 6-32цс14).

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України, метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим

і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01 жовтня 2019 року

у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року

у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року

у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод (пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі

№ 488/2807/17).

Верховний Суд неодноразово підтверджував (зокрема у постановах від

15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц, від 20 листопада 2023 року

у справі № 397/355/22 та від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23), що відсутність у власника чи співвласника ключів і неможливість потрапити до житла є прямим порушенням прав користування та володіння майном.

Встановивши, що позивач та відповідач є співвласниками зазначеної вище квартири, сторони фактично не проживають у вказаній квартирі та перебувають за межами України тривалий час, однак позивач доступу до квартири не має, оскільки відповідач замінила вхідні замки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача, який забезпечить потрібні результати, тобто матиме найбільший ефект для відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо, буде саме усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою шляхом передання йому ключів від квартири.

За встановлених обставин цієї справи, апеляційний суд правильно виснував, що доводи сторони позивача не доводять необхідності застосування такого способу захисту, як заміна замків, оскільки це не буде ефективним способом захисту порушеного права позивача, тому що нова заміна замків не відновить становища, яке існувало до порушення права, та зумовлюватиме необхідність передання нового комплекту ключів стороні позивача.

З урахуванням обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір, суди не вийшли за межі позовних вимог, оскільки мета позову була досягнута. Суд лише обрав спосіб, який найбільше підходить для досягнення цієї мети.

Разом з цим, вирішуючи спір в частині вимог про вселення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні спірної квартирою, безпідставно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

За таких обставин оскаржувані судові рішення в частині вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення слід скасувати та ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року

в частині вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року слід залишити без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Моленя Ростислава Богдановича задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

04 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

17 листопада 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення скасувати й ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 у квартиру

АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун