Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №456/4255/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 456/4255/22

провадження № 61-7374св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А.,Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Стрийська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги:

ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2024 року в складі судді Шрамка Р. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.;

Осталовської Тетяни Романівни на постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила:

- визнати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладений 28 березня 2014 року між відповідачами, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т., удаваним правочином, визнавши, що насправді був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки;

- визнати житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1212 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4625382000:01:019:0031, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, які придбані під час шлюбу.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з січня 2006 року до серпня 2022 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вони як подружжя придбали житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього будинку.

Водночас у листопаді 2022 року в межах розгляду справи про поділ майна подружжя вона дізналася, що 28 березня 2014 року між відповідачами було укладено договір дарування житлового будинку і земельної ділянки, зазначених вище.

Вважає вказаний договір дарування удаваним правочином, оскільки житловий будинок і земельна ділянка були придбані в інтересах сім`ї за спільні кошти подружжя у розмірі 95 000,00 доларів США.

Посилаючись на викладене, оскільки відповідачі уклали договір дарування для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили, просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської областівід 16 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1212 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд, кадастровий номер 4625382000:01:019:0031, укладений 28 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. 28 березня 2014 року за реєстровим № 1215, удаваним правочином, учиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами та земельної ділянки.

Визнано вказані житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку об?єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які придбані ними під час перебування в шлюбі.

Суд першої інстанції виходив з доведеності позивачкою обставин, які підтверджують укладення сторонами удаваного правочину.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2024 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено факт надання позивачу професійної правничої допомоги при розгляді справи. Розмір понесених нею витрат є обґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишені без задоволення, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 07 травня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У червні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської областівід 16 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року, у якій просить скасувати ці судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди не надали належної оцінки всім доказам у справі, встановили обставину удаваності спірного правочину на підставі недопустимих доказів.

Також у червні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповно дослідили усі докази та обставини, що мають значення для справи, не надавши їй належної можливості надати пояснення щодо укладення оспорюваного правочину. При цьому не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Гороха І. В. подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги відповідачів, у яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 04 серпня 2025 року відкрито касаційні провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 25 травня 2026 року № 550/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. справу № 456/4255/22 (провадження № 61-7374св25) призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

21 січня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.

22 серпня 2022 року рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірваний.

28 березня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір дарування будинку та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок разом з належними до нього господарськими спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1212 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4625382000:01:019:0031. Дар сторони оцінили в розмірі 820 411,00 грн.

Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. 28 березня 2014 року за реєстровим № 1215.

Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначені вище житловий будинок і земельну ділянку.

13 січня 2023 року до Стрийського міськрайонного суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_3 про визнання позову ОСОБА_1 до неї та ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 28 березня 2014 року удаваним правочином.

28 березня 2023 року до Стрийського міськрайонного суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_3 , в якій вона просила не брати до уваги її заяву від 13 січня 2023 року про визнання позову ОСОБА_1 , як таку, що була нею підписана шляхом обману зі сторони позивачки ОСОБА_1 . Стверджувала, що між нею ОСОБА_2 28 березня 2014 рокуукладався саме договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, а тому у задоволенні позову просила відмовити.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У відповідності до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною першою статті 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішили спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимог про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а)факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20).

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підстав, норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22)).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пред`являючи позов про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді сторонами було укладено договір купівлі-продажу, позивач має довести, що обидві сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт сплати покупцем та отримання продавцем коштів за відчужуване майно (див. постанову Верховного Суду від 25 грудня 2025 року у справі № 639/7066/23 (провадження № 61-14302св25)).

Встановлено, що оспорений договір дарування будинку та земельної ділянки 28 березня 2014 року був укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які є відповідачами у цій справі.

Зміст вказаної угоди не містить умови прообов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій повинні були встановити, чи обидві сторони вказаного договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема з`ясувати, чи отримувала ОСОБА_3 як продавець кошти за відчужуване майно.

Встановлено, що у поданій 28 березня 2023 року до Стрийського міськрайонного суду письмовій заяві відповідачка ОСОБА_3 стверджувала, що між нею та ОСОБА_2 28 березня 2014 рокуукладався саме договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, а тому у задоволенні позову просила відмовити.

Водночас вказаній заяві ОСОБА_3 апеляційний суд при апеляційному перегляді справи належної оцінки не надав, обов`язковою явку зазначеної відповідачки не визнав, право бути допитаною як свідок та повідомити про ці обставини в порядку статті 92 ЦПК України суд апеляційної інстанції їй не роз`яснив, тоді як відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Разом із тим, з`ясування питання щодо спрямованості волі ОСОБА_3 в оспореному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим правочином, та обставини щодо отримання/неотримання ОСОБА_3 коштів за відчужуване майно має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи.

Однак, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, не забезпечив повний і всебічний розгляд справи, тому дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справи докази.

З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати фактичні обставини, наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун