Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №759/17057/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 759/17057/25

провадження № 61-6139св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павленко Людмила Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 рокуу складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який проживав у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Після його смерті відкриласяспадщинана цю квартиру.

Позивачка тривалий час працювала ваптеці №116 за адресою: АДРЕСА_2 , що розташована поряд із житловим будинком, де проживав ОСОБА_3 . Там вона і познайомилась з ним.

З часом, після дружніх стосунків, з 2005 року вони почали проживати разом як сім`я, піклуючись один про одного, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 ніколи не був одруженим та не мав власних дітей, а родина позивачки стала йому рідною.

Після смерті ОСОБА_3 позивачка у визначений законом час звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. із заявою про прийняття спадщини, однак 21 листопада 2020 року нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, мотивовану тим, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого неможливо, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 заповіту на ім`я ОСОБА_1 не залишив.

26 листопада 2020 року за вих. № 23/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. на заяву позивачки повідомила, що інші спадкоємці після померлого ОСОБА_3 відсутні.

Позивачка вважає себе спадкоємицею четвертої чергиза законом після смерті ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт її постійного проживання зіспадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме, до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених вимог.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 08 грудня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані позивачкою докази у своїй сукупності та взаємному зв`язку свідчать, що вона у зазначений у позові період часу проживала разом з ОСОБА_3 , вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, купувала разом із ним речі для спільного вжитку, сплачувала комунальні платежі. Вони тривалий час піклувались один про одного, а після смерті ОСОБА_3 позивачка подбала про його поховання.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 травня 2026 року Київська міська рада засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

18 червня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ільїної Д.В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 серпня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Київським відділом державної реєстрації смерті ЦМУЮ (м. Києва) 22 травня 2020 року, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 8508.

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. із заявою про прийняття спадщини.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. 19 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_1 відкрито спадкову справу № 10/2020.

21 листопада 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії вих. № 21/02-31/10, мотивуючи її тим, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого неможливо, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 заповіту на ім`я ОСОБА_1 не залишив, а підстави, що дають право для закликання її як спадкоємця за законом відсутні.

26 листопада 2020 року за вих. № 23/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павленко Л. В. на заяву ОСОБА_5 письмово повідомила, що до кола спадкоємців у спадковій справі № 10/2020 від 19 листопада 2020 року, після померлого ОСОБА_3 , входить лише вона- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті ОСОБА_3 його похованням займалася ОСОБА_1 за допомогою свого сина ОСОБА_6 , що підтверджується договором № 150/20 про надання ритуальних послуг від 25 травня 2020 року, товарним чеком та актом приймання-передачі наданих послуг.

Згідно наданих суду копій квитанції, які підписані ОСОБА_1 як фактичним платником, позивачкою здійснювалась оплата комунальних послуг за період 2005, 2006, 2010, 2011,2013-2016, 2018 років за квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що знайомий з позивачкою з 2000 року. У 2015-2016 роках ОСОБА_1 попросила зробити ремонт та запросила його до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де познайомила з ОСОБА_3 , представивши його як свого чоловіка. З їх відносин було видно, що вони сімейна пара. У квартирі він бачив особисті речі як позивачки, так і ОСОБА_3 . Під час проведення ремонтних робіт, а саме перекладання плитки, позивачка та її чоловік періодично узгоджували між собою, як краще проводити роботи та разом вказували йому, що і як саме треба робити. Також в їх квартирі він лагодив сантехніку. Оплату йому за ремонті роботи в квартирі проводили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснювали разом.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , пояснив, що він є лікарем ДНП «Національний інститут раку». З 2014 року ОСОБА_1 за станом свого здоров`я зверталась до нього систематично раз на три місяці, а потім - раз на півроку. Її весь час супроводжував ОСОБА_3 . Під час лікування вони всі разом обговорювали перспективи лікування. Свідок стверджував, що бував в них вдома за адресою: АДРЕСА_1 , бачив там особисті речі як позивачки, так і ОСОБА_3 . Був впевненим, що останній був чоловіком ОСОБА_1

ОСОБА_1 у січні - серпні 2013 року сплачувала заборгованість по кредитному договору 73/7498CLCPS від 27 листопада 2012 року, укладеному ОСОБА_3 , що підтверджується квитанціями про погашення заборгованості за підписом платника ОСОБА_1 .

Відповідно до наданого гарантійного талону та замовлення покупця від 04 вересня 2015 року, ТОВ «НРП» доставило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , тостер Gorenje T850ВК.

Відповідно до довідки ЖБК «Жовтень-2» від 10 вересня 2025 року вих. № 16 ОСОБА_1 фактично з 2005 року та по теперішній час безперервно проживає за адресою: АДРЕСА_1 як член сім`ї члена кооперативу ЖБК «Жовтень-2» ОСОБА_3 . Відповідна інформація внесена в журнал реєстрації вих. № 23 від 03 жовтня 2005 року.

Відповідно до акту від 05 вересня 2025 року, засвідченого головою правління ЖБК «Жовтень-2», сусіди ОСОБА_11 , 1943 року народження, який проживає в квартирі НОМЕР_2 з 1970 року, та ОСОБА_12 , 1978 року народження, який проживає в квартирі НОМЕР_3 з 25 лютого 2003 року, підтверджують, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_6 , починаючи з 2005 року по 20 травня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні справ щодо встановлення права на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Таким чином, необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі №466/11802/21.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що надані ОСОБА_1 докази у своїй сукупності та взаємному зв`язку свідчать про те, що вона у зазначений у позові період часу проживала разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купувала разом з ним речі для спільного вжитку, оплачувала комунальні послуги за вказаною адресою.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час піклувались один про одного, а після смерті останнього позивачкаподбала про його поховання.

Відповідачем надані позивачкою докази не спростовані.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 постійно проживали разом однією сім`єю з 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до смерті ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позов.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені судом апеляційної інстанції без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун