Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №991/4835/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026року

м. Київ

справа № 991/4835/25

провадження № 61-2344св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «МДС-БУД»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МДС-БУД» на рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року в складі колегії суддів: Олійник О.В., Саландяк О.Я., Задорожної Л.І. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 рокув складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшов позов Держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю «МДС-БУД» (далі - ТОВ «МДС-БУД», Товариство), про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 у період з 23 листопада 2010 року до 01 грудня 2020 року мав повноваження депутата Млинівської районної ради Рівненської області, тобто, відповідно до положень підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», мав статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У вказаний період часу, а саме у листопаді 2020 року відповідачем набуто у власність земельні ділянки, які є предметом позову, та не відображено вказаний факт у поданій ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік.

Спірні земельні ділянки ОСОБА_1 набув у власність у такий спосіб.

04 листопада 2020 року він як покупець, від імені якого діяв ОСОБА_3 , будучи депутатом Млинівської районної ради Рівненської області, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за нотаріально посвідченими п`ятьма договорами купівлі-продажу, що укладені із продавцем ОСОБА_4 , набув у власність земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222486200:03:007:5317, 3222486200:03:007:5354, 3222486200:03:007 : 5355, 3222486200:03:007:5316, 3222486200:03:007:5227 загальною вартістю 5 668 200 грн,

17 листопада 2020 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:007:5355, 3222486200:03:007:5316, 3222486200:03:007:5227 були об`єднані в одну земельну ділянку (кадастровий номер: 3222486200:03:007:5459), яка 20 листопада 2020 року була поділена на п`ять новоутворених ділянок з кадастровими номерами: 3222486200:03:007:5515, 3222486200:03:007:5516, 3222486200:03:007:5517, 3222486200:03:007:5518, 3222486200:03:007:5519.

Право власності на утворені в результаті описаних реєстраційних дій земельні ділянки залишилося у ОСОБА_1 .

Прокурор вказував, що відповідач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 станом на 03 листопада 2020 року не мали можливості заощадити кошти для придбання земельних ділянок загальною вартістю 5 668 200 грн.

Указана сума перевищує визначену частиною другою статті 290 ЦПК України мінімальну межу виміру (1 003 500 грн), та не перевищує межу, передбачену статтею 368-5 КК України (у 2020 році - 6 831 500 грн).

Щодо усіх семи земельних ділянок відповідачем з ТОВ «МДС-БУД» були укладені договори про встановлення права користування земельними ділянками для забудови (суперфіцію).

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяв про зміну предмету позову, прокурор просив суд:

визнати необґрунтованими такі активи: земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5515, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227231032224, площею 0,7748 га; земельну ділянку з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5516, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227170432224, площею 0,5889 га; земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5517, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227216032224, площею 0,724 га; земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5518, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227191932224, площею 0,5391 га; земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5519, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227207232224, площею 0,2975 га; земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5354, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1041362432224, площею 0,3958 га; земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:007:5317, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1041352332224, площею 0,6799 га, загальною вартістю станом на час набуття права власності (04 листопада 2020 року) - 5 668 200 грн, що належать ОСОБА_1 на праві власності;

стягнути такі активи з ОСОБА_1 у дохід держави.

Протокольною ухвалою Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2025 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 (дружину відповідача ОСОБА_1 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року позов задоволено.

Визнано необґрунтованими активами та стягнуто в дохід держави таке майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1:

1) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5515, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227231032224, площа: 0,7748 га;

2) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5516, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227170432224, площа: 0,5889 га;

3) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5517, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227216032224, площа: 0,724 га;

4) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5518, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227191932224, площа: 0,5391 га;

5) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5519, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2227207232224, площа: 0,2975 га;

6) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5354, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1041362432224, площа: 0,3958 га;

7) земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5317, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1041352332224, площа: 0,6799 га, загальною вартістю станом на дату набуття права власності (04 листопада 2020 року) - 5 668 200 грн, що належать ОСОБА_1 на праві власності.

Вирішуючи позов, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та встановивши фактичні обставини, колегія суддів Вищого антикорупційного суду виходила з того, що ОСОБА_1 особисто подав до суду письмову заяву про визнання позову і таку позицію відповідача в судовому засіданні підтримав його представник - адвокат Зеленюк Д.В., а тому позов підлягає задоволенню на підставі частини четвертої статті 206 ЦПК України.

Крім цього, колегія суддів врахувала, що дружина відповідача - ОСОБА_2 також подала до суду заяву, у якій не заперечувала проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог Держави Україна до її чоловіка про визнання необґрунтованими активами земельних ділянок і стягнення їх в дохід держави.

При цьому, з огляду на умови діючих договорів суперфіцію та норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України),суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання відповідачем ОСОБА_1 позову та прийняття судом рішення про звернення земельних ділянок як необґрунтованих активів в дохід держави не призведе до порушення прав, свобод чи законних інтересів третьої особи ТОВ «МДС-БУД», оскільки зміна власника земельних ділянок сама по собі не припиняє договір суперфіцію і не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

При цьому колегія суддів відхилила доводи ТОВ «МДС-БУД» щодо необхідності застосування положень частини третьої статті 292 ЦПК України і покладення на відповідача обов`язкусплатити вартість активів, визнаних необґрунтованими, вказавши на те, що таке рішення суд має право прийняти виключно у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 рокуапеляційну скаргу ТОВ «МДС-БУД» залишено без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками Вищого антикорупційного суду, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

20 лютого 2026 року ТОВ «МДС-БУД» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року у вказаній справі.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалити нове рішення у справі, яким покласти на відповідача обов`язок сплати вартості необґрунтованих активів у сумі 5 668 200 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року та постанова Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 рокув оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, заявник вказував, що суди попередніх інстанційпри ухваленні зазначених судових рішень про задоволення позову не врахували, що визнання відповідачем позову порушує права та інтереси ТОВ «МДС-БУД», якому земельні ділянки, що є предметом позову, відповідно до договорів, укладених з ОСОБА_1 , передані у користування для будівництва багатоквартирних будинків, на яких розпочато будівельні роботи.

Доводи інших учасників справи

20 березня 2026 року від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить у задоволенні касаційної скарги відмовити у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 991/4835/25 з Вищого антикорупційного суду.

23 березня 2026 року зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду- керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Інни Андросюк від 04 червня 2026 року № 635/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. справу № 991/4835/25 (провадження № 61-2344св26) призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйова І. А., Зайцев А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 23 листопада 2010 року підписав присягу депутата шостого скликання Млинівської районної ради Рівненської області.

Повноваження ОСОБА_1 як депутата Млинівської районної ради Рівненської області припинено 01 грудня 2020 року.

ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , відповідно до якого він набув у власність земельну ділянки з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5317, площею 0,6799 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 963 500 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2303.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , відповідно до якого він набув у власність земельну ділянки з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5354, площею 0,3958 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 560 900 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2307.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , відповідно до якого він набув у власність земельну ділянки з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5316, площею 0,3201 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 453 600 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2301.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , відповідно до якого він набув у власність земельну ділянки з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5355, площею 1,6042 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 2 273 200 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2309.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , відповідно до якого він набув у власність земельну ділянки з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5227, площею 1,0000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 1 417 000 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2305.

Загальна вартість придбаних земельних ділянок становить 5 668 200 грн.

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , земельні ділянки 3222486200:03:007:5355, 3222486200:03:007:5316, 3222486200:03:007:5227 були об`єднані в одну земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер: 3222486200:03:007:5459.

20 листопада 2020 року вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:007:5459 була поділена на п`ять новоутворених ділянок з кадастровими номерами: 3222486200:03:007:5515, 3222486200:03:007:5516, 3222486200:03:007:5517, 3222486200:03:007:5518, 3222486200:03:007:5519.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 317224152, дата та час формування 09 грудня 2022 року 11:02:44) право власності на земельні ділянки 3222486200:03:007:5515, 3222486200:03:007:5516, 3222486200:03:007:5517, 3222486200:03:007:5518, 3222486200:03:007:5519 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно з поданою декларацією за 2020 рік ОСОБА_1 не відображено факт придбання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222486200:03:007:5317, 3222486200:03:007:5354, 3222486200:03:007:5355, 3222486200:03:007:5316, 3222486200:03:007:5227 загальною вартістю 5 668 200 грн.

Встановлено, що станом на 03 листопада 2020 року ні ОСОБА_1 , ні його дружина ОСОБА_2 не мали можливості заощадити кошти для придбання земельних ділянок за ціною 5 668 200 грн, що підтверджується декларацією про майновий стан за 2020 рік, інформацією з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та відомостями банківських установ, Дубенської районної державної адміністрації.

24 листопада 2020 року між ОСОБА_1 і ТОВ «МДС-БУД» укладено договори про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію): № НМК 557988 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5515, № НМК 557992 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5516, № НМК 557996 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5517, № НМК 558000 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5518, відповідно до яких ОСОБА_1 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 , передав ТОВ «МДС-БУД» (землекористувач) у строкове платне користування вказані земельні ділянки, для здійснення землекористувачем будівництва і експлуатації на них житлової забудови, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, інших об`єктів загального користування, з дотриманням цільового призначення земельних ділянок (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

14 квітня 2025 року між ОСОБА_1 і ТОВ «МДС-БУД» укладено договори про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію): № НХС 620436 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5519, № НХС 620430 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5354, № НХС 620426 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:007:5317, відповідно до яких ОСОБА_1 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 , передав ТОВ «МДС-БУД» (землекористувач) у строкове платне користування вказані земельні ділянки, для здійснення землекористувачем будівництва і експлуатації на них житлової забудови, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, інших об`єктів загального користування, з дотриманням цільового призначення земельних ділянок (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

Відповідно до пункту 9 вищезазначених договорів права власності на зведені землекористувачем об`єкти нерухомості належатимуть землекористувачу, а в разі їх відчуження, до набувачів переходить право користування земельною ділянкою згідно з діючим законодавством. Перехід права власності на земельні ділянки до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

У пункті 10 договорів, укладених 24 листопада 2020 року, передбачено, що вони укладені на 5 (п`ять) років із автоматичною пролонгацією терміну їх дії за наявності на те об`єктивних причин - до моменту введення будівель в експлуатацію та реєстрації права власності на зведені землекористувачем об`єкти нерухомого майна.

У пункті 10 договорів, укладених 14 квітня 2025 року, передбачено, що вони укладені на 3 (три) роки із автоматичною пролонгацією терміну їх дії за наявності на те об`єктивних причин - до моменту введення будівель в експлуатацію та реєстрації права власності на зведені землекористувачем об`єкти нерухомого майна.

Також у пункті 13 договорів сторони домовились, що після набуття права власності на збудовані об`єкти власник відчужує землекористувачу земельні ділянки або за домовленістю сторін передає її в оренду.

Пунктом 16 визначено випадки, коли право користування земельними ділянками для забудови припиняється.

Так, право користування земельними ділянками для забудови припиняється в разі: загибелі, знищення земельної ділянки, або такого її пошкодження, що виключає можливість її використання за цільовим призначенням; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; відмови землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, відповідно до умов п. 14 цього договору; відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; за рішення суду в інших випадках, передбачених законом; розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою власника, шляхом письмового повідомлення (заяви) про це суперфіціарія, оформленого відповідно до статті 84 Закону України «Про нотаріат». Втакому випадку договір вважається розірваним, а право користування земельною ділянкою для забудови припиняється через 7 календарних днів з моменту отримання суперфіціарієм відповідного повідомлення або з дати проставлення оператором поштового зв`язку відмітки (штемпеля) про відправлення відповідного листа.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.

Згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а відтак - суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

У відповідності до частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.

Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:

- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;

- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.

Для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (частина третя статті 290 ЦПК України).

У частині четвертій статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

При таких обставинах, з урахуванням джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», до законних доходів, зокрема відносяться: отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи, наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).

Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:

- процедурою вилучення майна - конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;

- стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що:

- обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню;

- тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;

- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;

- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23), від 20 травня 2026 року у справі № 991/1453/25 (провадження № 61-293св26).

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, зокрема, право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19).

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зазначив, що в розумінні приписів статті 206 ЦПК суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У справі, яка переглядається, встановлено, що у серпні 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав до Вищого антикорупційного суду заяву, у якій він визнав заявлені позивачем позовні вимоги і не заперечував проти ухвалення судом рішення про задоволення позову. Також у цій заяві просив провести розгляд справи у його відсутність та за участю його представника - адвоката Зеленюка Д. В.

Таку ж позицію відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції підтримав його представник- адвокат Зеленюк Д. В.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши фактичні обставини, прийнявши до уваги визнання відповідач ем ОСОБА_1 пред`явлених до нього вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про прийняття цієї заяви та задоволення позовних вимог.

Слід зазначити, що в частині вирішення позовних вимог про визнання необґрунтованими активів, а саме спірних земельних ділянок, судові рішення першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 зазначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України щодо меж касаційного оскарження, Верховний Суд не переглядає ухвалені у цій справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про визнання необґрунтованими активів.

Разом із тим, вирішуючи позов в частині вимог про стягнення необґрунтованих активів з ОСОБА_1 у дохід держави, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визнання відповідачемпозову та ухвалення судом рішення про звернення земельних ділянок як необґрунтованих активів в дохід держави не призведе до порушення прав, свобод чи законних інтересів третьої особи ТОВ «МДС-БУД».

Зокрема, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміна власника земельних ділянок сама по собі не припиняє договір суперфіцію і не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

Проте, суди не прийняли до уваги, що застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків як припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Оскільки конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і набуття державою права власності, не залежить від прав попереднього власника, інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності.

Таким чином,припинення права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки шляхом їх стягнення (конфіскації) як необґрунтованих активів на користь держави тягне за собою припинення речових прав ТОВ «МДС-БУД»стосовно цих земельних ділянокяк майна, що конфісковане.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 559/2900/23 (провадження № 61-12729сво24).

Водночас колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування положень частини третьої статті 292 ЦПК України і покладення на відповідача обов`язкусплатити вартість активів, визнаних необґрунтованими, оскільки таке рішення суд має право прийняти виключно у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, а обставини, які унеможливлюють таке звернення, відсутні.

При цьому права та законні інтереси ТОВ «МДС-БУД» не є порушеними, оскільки у разі наявності на спірних земельних ділянках будівель (споруд), належних вказаному Товариству, воно має право на встановлення відповідних правовідносин із новим власником цих земельних ділянок - Державою Україна у порядку та на умовах, визначеними ЦК України та іншими нормативними актами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити, виключивши із їх мотивувальних частин висновки про те, що зміна власника земельноїділянки внаслідок її конфіскації не припиняє договір суперфіцію та наявні речові права інших осіб щодо користування цією земельною ділянкою, як майна, що конфісковане.

В іншій частині рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МДС-БУД» задовольнити частково.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року змінити, виключивши із їх мотивувальних частин висновки про те, що зміна власника земельноїділянки внаслідок її конфіскації не припиняє договір суперфіцію та наявні речові права інших осіб щодо користування цією земельною ділянкою, як майна, що конфісковане.

В іншій частині рішення Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун