Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №501/2770/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 501/2770/20

провадження № 61-11068св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ватренко Наталією Борисівною, на рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року в складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя:

будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 95,2 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м, з господарськими спорудами № 1-5,I.;

земельну ділянку 6/9 площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, розташовану у СТ «Судноремонтник» у м. Чорноморську Одеської області, на якій розміщений вказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами, вартістю 1 680 000 грн.

матеріали, обладнання, які використані для будівництва самочинної будівлі стін та фундаменту розміром 6х8 м, що розміщена на вказаній земельній ділянці, вартістю 60 000,00 грн;

поділити вказане майно шляхом стягнення на його користь з ОСОБА_2 вартості частини будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, з врахуванням вартості земельної ділянки 840 000,00 грн та вартості частки матеріалів, обладнання, які використані для будівництва самочинної будівлі стін та фундаменту розміром 6х8 м у розмірі 30 000,00 грн, усього 870 000,00 грн із припиненням права позивача спільної сумісної власності на це майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що проживав разом із відповідачкою однією сім`єю без укладення шлюбу з 1991 року, а з 18 квітня 2009 року - перебували у зареєстрованому шлюбі.

Зазначав, що відповідачці на праві особистої власності відповідачці належав садовий будинок АДРЕСА_1 , який у 2011 році був знесений та на його місці в період із 2011 до 2014 року збудовано новий будинок загальною площею 95,2 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м, з господарськими спорудами № 1-5,I. Зі старих будівель залишився лише гараж літ. Б та комора літ. В (на теперішній час знесена і на її місці в 2019 році збудовано стіни будівлі на стрічковому фундаменті 6х8 м.).

Зазначений будинок АДРЕСА_2 розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, за адресою: АДРЕСА_7, що належала відповідачці на праві власності на підставі державного акту на право власності на землю серії та номер: I-ОД №027590, виданого 13 лютого 1998 року виконавчим комітетом Іллічівської міської ради народних депутатів Одеської області, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2017 року, реєстраційний номер 1392079551108.

За час шлюбу він працював на Іллічівському судноремонтному заводі маляром та, крім того, починаючи з 1989 року до 2016 року, - на судах далекого плавання в якості ремонтника-маляра, де отримував значну заробітну плату, за рахунок якої збудовано вказаний будинок та незавершену самочинну будівлю. Відповідачка тривалий час не працювала, а з 2007 року перебуває на пенсії та отримує пенсійні виплати у незначному розмірі.

Після закінчення будівництва з 2015 року вони разом постійно проживали в будинку, хоча були зареєстрованими в належній йому (позивачу) на той час на праві власності квартирі для малосімейних АДРЕСА_3 , яку у подальшому 22 вересня 2017 року на прохання відповідачки він подарував її сину ОСОБА_3 .

Новозбудований садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 95,2 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м, споруди № 1- 5,I, гараж літ. Б, комора літ. В, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер: 5110800000:02:020:0133, реєстраційний номер 1392079551108, зареєстровано 31 жовтня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності на ім`я ОСОБА_2 , реєстраційний номер 1397799451108.

Вказував, що у зв`язку з припиненням сімейних відносин з відповідачкою та виникненням неприязних відносин між ними, подальше спільне використання садового будинку є неможливим. Матеріали, обладнання тощо, які були використанні в процесі самочинного будівництва стін на стрічковому армованому фундаменті 6 х 8 м, з урахуванням їх стану та стадії будівництва, поділу в натурі також не підлягають, залишаються у володінні відповідачки, тому вважає, що остання зобов`язана компенсувати йому частину їх вартості.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на:

садовий будинок загальною площею 95,2 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м з господарськими спорудами № 1-5,I, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний садовий будинок набутий за час шлюбу сторін та належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Із визнанням права спільної сумісної власності на садовий будинок суд також дійшов висновку, що підлягає визнанню право спільної сумісної власності на земельну ділянку, що виділена для будівництва та обслуговування вказаного будинку та на якій він розміщений, на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ватренко Н. Б. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційні скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди помилково вважали, що спірний будинок збудовано після фізичного знищення садового будинку спорудження 1965 року, сараю, комори, тобто це нове будівництво, яке здійснено у період шлюбу.

Суди не врахували, що судовий експерт Дзінька А. І. підтвердив, що на земельній ділянці площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, яка належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , було здійснено не нове будівництво, а реконструкція спірного будинку.

Спірний садовий будинок до реконструкції належав їй на праві особистої приватної власності.

Суди помилково вважали, що право власності на садовий будинок виникло у неї з моменту державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 жовтня 2017 року, тобто під час шлюбу сторін у справі.

Доводи інших учасників справи

31 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Котик Ф. І. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наведені в касаційній скарзі доводи відповідачки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі

Витребувано з Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу № 501/2770/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та поділ спільного майна.

Зупинено дію рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Матеріали справи № 501/2770/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року справу № 501/2770/20 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що з 18 квітня 2009 року до 01 вересня 2020 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 на праві особистої власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, за цією ж адресою.

Відповідно до довідки голови правління садового товариства «Судноремонтник» від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_2 є членом СТ «Судноремонтник» на підставі рішення правління, протокол від 30 січня 1993 року № 1. На її ім`я зареєстровано земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0612 га, на якій розташовані садовий будинок спорудження 1965 року, сарай, комора.

Згідно технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «БТІ») Чорноморської міської ради, станом на 22 вересня 2017 року садовий будинок складається з двох поверхів зальною площею 95,2 кв. м, житловою 50,5 кв. м, об`ємом 396 куб. метрів, 1965 року побудови, гараж літ. «Б», площею 20,4 кв. м, 1970 року побудови, комора літ. «В», площею 1,5 кв. м, 1990 року побудови.

Земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,061 га, кадастровий № 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 лютого 1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Іллічівської міської ради народних депутатів Одеської області від 25 грудня 1997 року № 621/1.

У листі від 18 грудня 2020 року КП «БТІ» Чорноморської міської ради повідомило, що згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, при виконанні технічної інвентаризації матеріали конструктивних елементів та рік побудови будинків, господарських будівель і споруд вказує замовник. Замовником технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 була ОСОБА_2 .

У листах від 21 травня та 21 грудня 2021 року голова правління СТ «Судноремонтник» додатково повідомила, що земельна ділянка АДРЕСА_1 до 29 січня 1993 року була у володінні ОСОБА_5 - батька ОСОБА_4 . На вказаній земельній ділянці був будинок кам`яний з покрівлею із руберойду, площею 18 + 9 кв. м, будівельним об`ємом 136,5 метрів кубічних. Указані відомості містяться в анкеті на ділянку 9/VI та в акті оцінки садової ділянки без дати, складеному на підставі Постанови Ради міністрів Української РСР від 01 квітня 1982 року № 163, оригінали яких зберігаються у справах СТ «Судноремонтник». Після 2010 року садовий будинок 1965 року побудови знесено і на його місці збудовано новий двоповерховий будинок.

Згідно висновку судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 1021/2023 залишкова вартість відновлення (заміщення) садового будинку на даний час складає 1 045 865 грн, а залишкова вартість відновлення (заміщення) садового будинку (умовно - до реконструкції), виходячи з наступних характеристик: стіни з буту, будівельний об`єм - 136,5 куб. м, складає 390 530 грн, що складає 37/100 від 1 045 865 грн.

Відповідно до актів виконаних робіт від 25 вересня, 05, 13 та 27 жовтня 2012 року у зазначений період часу за адресою: АДРЕСА_1 » виконувались роботи: демонтаж старого даху, демонтаж перекриття над старою будівлею, демонтаж каменя, розробка ґрунту, бетонування фундаменту, кладка прибудови із пінобетону та кладка стін другого поверху, установка «армопоясів», монтаж балок перекриття. Акти підписані від імені «виконавця» Сколоздра О. З. та «замовника» ОСОБА_2 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 , зокрема просив визнати спільною сумісною власністю подружжя будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою, на якій цей будинок знаходиться.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги в цій частині, виходив із того, що спірний садовий будинок набутий за час шлюбу та належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. Оскільки суд визнав право спільної сумісної власності на садовий будинок, також дійшов висновку, що на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України підлягає визнанню право спільної сумісної власності на земельну ділянку, що виділена для будівництва та обслуговування вказаного будинку та на якій він розміщений.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком місцевого суду про те, що вказане майно набуто (збудовано) сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. При цьому суд зазначив, що під час розгляду справи не встановлено, що спірні об`єкти придбані за особисті кошти дружини чи чоловіка.

Апеляційний суд також зазначив, що аналіз наданих доказів підтверджує обставини того, що знесення старої будівлі та капітальні роботи з нового будівництва будинку АДРЕСА_1 велись, починаючи з вересня 2012 року, а опоряджувальні роботи - у 2014 році, що підтверджує доводи позову та пояснення допитаних у справі свідків.

Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Так, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_2 є членом СТ «Судноремонтник» на підставі рішення правління від 30 січня 1993 року, на її ім`я зареєстровано земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0612 га, на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 лютого 1998 року, серії та номер І-ОД № 027590, на якій розташовані садовий будинок, спорудження 1965 року, сарай, комора.

Тобто ОСОБА_2 на праві особистої власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 та з 1998 року земельна ділянка площею 0,0612 га, кадастровий номер 5110800000:02:020:0133, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, за цією ж адресою.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на спірний садовий будинок, апеляційний суд, пославшись лише на листи голови правління СТ «Судноремонтник» та покази свідків, на підставі припущень, що заборонено вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України, зробив самостійні висновки про те, що зазначений будинок збудовано після фізичного знищення садового будинку спорудження 1965 року, сараю, комори, тобто це нове будівництво, яке здійснено у період шлюбу сторін.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що право власності на садовий будинок виникло у відповідачки з моменту державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 жовтня 2017 року, внаслідок чого дійшов висновку, що вказане майно набуто (збудовано) сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Разом і тим, у висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 15 листопада 2017 року у справі № 716/53/15, йдеться про те, що правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки у праві власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведенні будівлі у період шлюбу.

Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та визнання частки одного з подружжя у цьому майні у розмірі 50 %.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 369/10454/18 (провадження № 61-12186св23).

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2023 року у справі № 369/10454/18 (провадження № 61-12186св23) вказав, що «факт перебування у шлюбі на момент оформлення права власності на спірний будинок за відповідачем не є безумовною підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку житлового будинку.».

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно висновку судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 05 червня 2023 року № 1021/2023 об`єктом дослідження був належний на праві власності садовий будинок із самочинною будівлею АДРЕСА_1 , що розташований на належній на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 лютого 1998 року ОСОБА_2 земельній ділянці за цією ж адресою.

Зміст експертного висновку свідчить про те, що здійснено не нове будівництво, а реконструкція житлового будинку літ. А, площею 95,2 кв. м, житловою площею 50,5 кв. м. Експерт також зазначив, що дані про самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці в технічному паспорті відсутні.

За висновком зазначеної експертизи залишкова вартість відновлення (заміщення) садового будинку на даний час складає 1 045 865 грн, а залишкова вартість відновлення (заміщення) садового будинку (умовно - до реконструкції), складає 390 530,00 грн, що становить 37/100 від 1 045 865,00 грн.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення вказаного положення статті 62 СК України дає підстави для висновку, що вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості. Таке втручання у право власності може бути обґрунтованим у разі наявності в сукупності двох факторів: істотності збільшення вартості майна; це збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. Тягар доказування зазначених обставин покладений саме на позивача, оскільки він не є власником нерухомого майна.

Враховуючи зазначене, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до актів виконаних робіт від 25 вересня, 05, 13 та 27 жовтня 2012 року у зазначений період часу на АДРЕСА_6 виконувались ремонтні роботи й відповідач надала відповідні докази з цього приводу.

Апеляційний суд зазначив, що аналіз наданих представником відповідачки доказів підтверджує обставини того, що знесення старої будівлі та капітальні роботи з нового будівництва за адресою АДРЕСА_1 велись, починаючи з вересня 2012 року, а опоряджувальні роботи - у 2014 році.

При цьому, апеляційний суд не вказав, якими саме доказами підтверджено факт знесення старої будівлі, не встановив, яка саме частка житлового будинку побудована ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Апеляційний суд не з`ясував, чи були спільними затратами подружжя в силу презумпції режиму спільної сумісної власності подружжя грошові затрати на проведення добудови будинку, а в подальшому проведення ремонтних робіт у будинку.

Таким чином, апеляційний суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо цих вимог, не надав належної правової оцінки аргументам, наведеним відповідачем, унаслідок чого передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на частку садового будинку.

Крім того, визнаючи на позивачем право власності на частку земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, апеляційний суд не врахував, що вказана земельна ділянка набута відповідачем до реєстрації шлюбу, зареєстрована у 1998 році та відповідно до вимог статті 57 СК України є її особистою власністю.

Вирішуючи спір щодо цієї ділянки, апеляційний суд, при цьому, не зазначив підстави для втручання у право особистої приватної власності у даному випадку.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного в оскарженій частині скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ватренко Наталією Борисівною, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.?

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун