Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/44350/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/44350/24-ц

провадження № 61-7100св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: народний депутат України ОСОБА_2, Апарат Верховної Ради України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва в складі судді Головко Ю. Г. від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г. від 22 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до народного депутата України ОСОБА_2 , Апарату Верховної Ради України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, приймаючи рішення про звільнення позивача відповідачі допустили грубі порушення норм трудового законодавства України, зокрема, не були дотримані положення статей 40, 41 КЗпП України, якими визначені виключні підстави припинення трудового договору з ініціативи роботодавця, а також не був дотриманий загальний двомісячний термін попередження про звільнення працівника. Крім того, позивач зауважував, що в рішенні-поданні народного депутата України ОСОБА_2 не були вказані підстави звільнення позивача з посади та норми КЗпП України, згідно з якою відбулось таке звільнення, що ж порушенням законодавства України про працю.

На переконання позивача, відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» він мав право на відпустку без збереження заробітної плати, однак відповідачами у справі така відпустка не була надана.

Також у позові ОСОБА_1 стверджує про те, що у зв`язку із протиправними діями народного депутата України ОСОБА_2 та незаконним звільненням, він проявляє сильне душевне хвилювання та постійні стреси. Позивачем втрачено можливість отримувати основний заробіток, що має наслідком неможливість вести звичний спосіб життя; неможливість проведення оплати комунальних послуг за місцем його проживання; неможливість фінансово підтримувати своїх батьків та свою родину, а тому відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, статті 237-1 КЗпП України має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що для дострокового припинення трудового договору з працівником патронатної служби достатньо ініціативи особи, за поданням якої такий працівник був призначений на посаду. У наказі як підстава звільнення ОСОБА_1 зазначено рішення-подання народного депутата ОСОБА_2 , що відповідно до абз. 2 частини третьої статті 92 Закону України «Про державну службу» є достатнім для звільнення працівника патронатної служби з посади. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 звільнений 31 липня 2024 року за ініціативою народного депутата України ОСОБА_2 , відсутні підстави вважати, що таке звільнення було незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і з підстав, зазначених у позові, не встановлено порушень прав позивача при його звільненні, і так само не встановлено інших трудових прав позивача відповідачем, які б могли розглядатись як підстава для покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню моральної шкоди, завданої працівнику. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивач не довів самого факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав, зокрема, внаслідок звільнення. Всі негативні наслідки, на які вказує позивач як на моральну шкоду, виникли для нього не від протиправних дій відповідача і не від порушення трудових прав відповідачем. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи відповідно до абз. 2 частини третьої статті 92 Закону України «Про державну службу», пункту першого частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, проведено відповідачем із дотриманням вимог закону, тому позовні вимоги про визнання незаконним розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 31 липня 2024 року № 1652-К «Про звільнення ОСОБА_1 , з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 » та поновлення його на роботі задоволенню не підлягають, у зв`язку із чим підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

22 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 400/262/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/23, від 17 березня 2021 року в справі № 820/2193/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме судове рішення апеляційного суду підписано електронним цифровим підписом лише головуючим суддею по даній справі.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

23 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив представника Апарату Верховної Ради України - Олени Кот на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду 02 липня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 757/44350/24-ц з Печерського районного суду м. Києва

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 7 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI та пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 визначено правовий статус Апарату Верховної Ради України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України (далі - Положення) Апарат Верхової Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних Депутатів України.

Управління справами відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року № 1678-ИІ є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітеті відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це: 1) діяльність на державних політичних засадах; 2) діяльність у державних колегіальних органах; 3) професійна діяльність суддів, прокурорів; 4) військова служба, альтернативна (невійськова) служба; 5) інша державна служба; 6) патронатна служба в державних органах; 7) служба в органах влади Автономної Республіки Крим; 8) служба в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР із змінами від 11 жовтня 2017 року, та частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України може мати до тридцяти-одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», відповідно до преамбули якого визначено принцип, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Закон України «Про державну службу» регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно д частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Відповідно до пункту 18 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті. Під час виконання своїх обов`язків державний службовець не зобов`язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.

Відповідно із вимогами частини першої статті 92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Згідно із вимогами частини другої-четвертої статті 92 Закону України «Про державну службу» працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.

Відповідно до частини четвертої статті 1.1. Положення про помічника-консультанта народного депутата України затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР із змінами від 11 жовтня 2017 року вказано, що помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.

За окресленими властивостями, які характеризують правовий статус помічника народного депутата України, його повноваження, призначення, функції та завдання, можна визнати, що особа, яка обіймає посаду помічника-консультанта народного депутата України, повинна підпадати під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори має поширюватися юрисдикція адміністративних судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Такими критеріями може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби (див. постанови від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц (пункт 20), від 04 липня 2018 року у справі № 310/66/14-ц (пункт 20), від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц (пункт 24), від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (пункт 36), від 23 січня 2019 року у справі № 752/2922/17 (пункт 23), від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц). Крім того, поняття «публічна служба» включає також діяльність у патронатній службі у державних органах. А тому саме до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник з приводу прийняття на посаду у патронатну службу, її проходження та звільнення з патронатної служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 08 жовтня 2019 року був призначений на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба). А з 16 липня 2024 року позивача звільнено із займаної посади. Тобто, станом на день звільнення позивача ця посада належала до патронатної служби.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від свого правового висновку, викладеного у постанові від 02 жовтня 2019 року № 815/1594/17 та дійшла висновку, що спір про призначення на посаду патронатної служби, перебування на цій посаді та звільнення з неї, ініційований у суді в період із 01 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Спори про призначення на посаду патронатної служби, перебування на цій посаді та звільнення з неї, розгляд яких ініційований до 30 квітня 2016 року та після 15 грудня 2017 року, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку, що спір щодо поновлення на роботі на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та він має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до народного депутата України ОСОБА_2 , Апарату Верховної Ради України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун