Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №387/1700/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 387/1700/23

провадження № 61-13703св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Гучканюк Ерікою Василівною, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 року, додаткове рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року, ухвалених у складі судді Майстера І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна подружжя спільною власністю та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 починаючи з 2016 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а 03 червня 2021 року зареєстрували шлюб.

За час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало рухоме майно, а саме: автомобіль марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; автомобіль марки Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

Вважала, що зазначене майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку поділити вказане майно відповідач відмовляється, тому його слід поділити на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Посилаючись на висновки за результатами проведення транспортно-товарознавчих експертиз від 19 вересня 2023 року та 20 вересня 2023 року, вказувала, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , становить 2 551 793,47 грн; автомобіля Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , - 351 974,06 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд:

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , розмір часток 1/2;

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , розмір часток 1/2;

- у порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 у власність легковий автомобіль марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію за 1/2 вартості частки легкового автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 1 275 896,74 грн;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на 1/2 частку автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , з дня отримання компенсації.

- залишити у власності ОСОБА_2 право приватної власності на легковий автомобіль марки Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання автомобіля сумісною власністю подружжя, поділ рухомого майна, припинення права власності та визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , але за особисті кошти він придбав автомобіль Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .

Зазначав, що з метою придбання вказаного транспортного засобу він взяв у борг грошові кошти у розмірі 70 000 доларів США у громадянина ОСОБА_3 , про що вони оформили договір позики у формі боргової розписки від 26 квітня 2023 року. Відповідно до умов вказаного договору кошти, одержані за розпискою не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є його особистим борговим зобов`язанням, тому згода дружини на отримання цих коштів не надається. Відтак, джерелом грошових коштів, витрачених на придбання автомобіля Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, є отримані ним в борг кошти. Ці кошти стали його особистою власністю з моменту їх отримання та не відносяться до спільного сумісного майна подружжя, оскільки не набувалися безпосередньо подружжям.

Посилався на те, що автомобіль Volkswagen Polo, 2019 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , він придбав за власні кошти, отримані від продажу автомобіля Volkswagen Polo, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , до укладення шлюбу із ОСОБА_1 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , чорного кольору, придбаний 23 травня 2023 року;

- визнати за ним у порядку поділу рухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, право власності на 99/100 частки автомобіля марки Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя передати йому у власність автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/100 частки автомобіля Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/100 частки реальної вартості автомобіля марки Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , у розмірі 25 517,93 грн шляхом перерахування грошових коштів з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на її користь;

- визнати за ним право особистої власності на автомобіль Volkswagen Polo, 2019 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 1 275 896,74 грн та визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , як цілісного рухомого майна

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя залишено за ОСОБА_2 право приватної власності на легковий автомобіль марки Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, виходив із того, що на підставі вимог статей 60, 69, 70 СК України спірне рухоме майно набуто сторонами за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках, а ОСОБА_2 не спростував у передбачений законом спосіб презумпцію спільного сумісного майна подружжя.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобілів Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та Volkswagen Polo V 1.6i, 01 січня 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , районний суд зазначив, що віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ. Тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв`язку із чим у задоволенні вимоги про визнання автомобілів спільною сумісною власністю подружжя сторін слід відмовити.

Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , є обґрунтованими, оскільки він є неподільною річчю. При визначенні вартості автомобіля суд виходив із його ринкової вартості, визначеної у висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 19 вересня 2023 року № 3211/23-27.

Районний суд зазначив, що внаслідок виділення у власність ОСОБА_2 майна та стягнення з нього компенсації, право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Районний суд застосував норми ЦК України, СК України, урахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.

Додатковим рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із залученням експерта у розмірі 5 735,52 грн.

Повернуто ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області грошові кошти у розмірі 25 517,93 грн, внесені згідно із квитанцією про внесення коштів від 13 грудня 2023 року № 9326-8423-0502-8549 за частку у спільному майні.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позов ОСОБА_1 було задоволено частково, тому із ОСОБА_2 на її користь підлягають стягненню понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору та на проведення експертизи.

Також, з огляду на відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , районний суд дійшов висновку про необхідність повернення йому внесених на депозитний рахунок грошових коштів як компенсації за частку ОСОБА_1 у спільному майні подружжя.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 року та додаткове рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, також зазначив, що ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, презумпцію спільності майна подружжя не спростовував, а обставин, які безумовно свідчать про наявність правових підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не встановив.

Також апеляційний суд погодився з висновком районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат.

Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Пузиря В. О., про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Відмовляючи представнику ОСОБА_2 у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_2 та його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було відмовлено, а тому відсутні правові підстави для ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на його користь.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гучканюк Е. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року в частині поділу автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; стягнення грошової компенсації у розмірі 1 275 896,74 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу рухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, право власності на 99/100 частки автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя передати ОСОБА_2 вказаний автомобіль; присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/100 частки реальної вартості автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 25 517,93 грн; додаткове рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року скасувати.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому на підставі частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У листопаді 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Гучканюк Е. В., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гучканюк Е. В., подала до Верховного Суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просила долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Гучканюк Е. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам, внаслідок чого дійшли неправильних висновків, що ОСОБА_2 не спростував належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя та не довів придбання автомобіля Volkswagen Touareg, 01 січня 2021 року випуску, за його особисті кошти.

Вказує, що ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1 , з метою придбання транспортного засобу Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, 26 квітня 2023 року взяв у борг у громадянина ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 70 000 доларів США. Одержані за розпискою грошові кошти не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є його особистим борговим зобов`язанням, тому згода дружини на отримання цих коштів не надавалася.

Вважає, що у даному випадку частки у спірному рухомому майні чоловіка і дружини не є рівними, розмір частки ОСОБА_1 у праві власності на зазначений автомобіль становить 1/100, а частка ОСОБА_2 - 99/100.

Посилається на те, що придбання майна за час шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Зазначає, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, тому судові витрати мали розподілятися пропорційно задоволеним вимогам відповідно до статті 141 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Гучканюк Е. В.,зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Гучканюк Е. В.,вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_4 - адвокат Сьора О. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 , виданим Фортечним районним у місті Кропивницькому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), 03 червня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, актовий запис № 270; прізвище дружини після одруження - ОСОБА_6 (том 1, а. с. 53).

Відповідно до розписки від 26 квітня 2023 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 70 000 доларів США з метою придбання автомобіля Volkswagen Touareg 2021 року випуску (том 1, а. с. 78).

Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 29 липня 2023 року № 7221/23/021411 ОСОБА_7 продав ОСОБА_2 автомобіль марки Volkswagen Polo, 2019 року випуску, за 5 000 грн (том 1, а. с. 82).

За договором комісії від 04 серпня 2023 року № 8069/23/014505 ФОП ОСОБА_7 (комісіонер) та ОСОБА_2 (комітент) уклали договір, за умовами якого комісіонер за дорученням комітента за комісійну плату мав вчинити за рахунок комітента від свого імені декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу, марка, модель Volkswagen Polo, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_2 колір сірий за ціною 225 450 грн (том 1, а. с. 80).

Відповідного до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05 серпня 2023 року № 8069/23/014505 ФОП ОСОБА_7 продав ОСОБА_8 автомобіль марки Volkswagen Polo, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (том 1, а. с. 81).

Листом територіального сервісного центру МВС 3541 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Кіровоградській області від 16 листопада 2023 року № 31/11/3541-2904 підтверджується, що за ОСОБА_2 зареєстровані такі транспортні засоби: автомобіль марки Volkswagen Polo, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , у період з 11 березня 2016 року до 05 серпня 2023 року; автомобіль марки Volkswagen Polo, 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , у період з 05 серпня 2023 року до 11 жовтня 2023 року (том 1, а. с. 79).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 ОСОБА_9 з 27 травня 2023 року належить автомобіль марки Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_1 (том 1, а. с. 10).

Автомобіль марки Volkswagen Polo, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований з 05 серпня 2023 року за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 (а. с. 11).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 20 вересня 2023 року № 3212/23-27, зробленого на замовлення ОСОБА_9 , середня ринкова ціна колісного транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номер НОМЕР_2 , 2019 року виписку, станом на 04 вересня 2023 року становить 351 974,06 (том 1, а. с.18-22).

Висновком експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 19 вересня 2023 року № 3211/23-27, зробленого на замовлення ОСОБА_9 , середня ринкова ціна колісного транспортного засобу Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_9 , 2021 року випуску, станом на 04 вересня 2023 року становить 2 551 793, 47(том 1, а. с. 23-28).

У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний як свідок ОСОБА_10 , який повідомив, що має дружні відносини із ОСОБА_2 . У 2019 році вони разом із ОСОБА_11 придбали автомобіль для передачі ОСОБА_2 . Раніше ОСОБА_2 продав автомобіль Volkswagen Polo, 2011 року випуску, та за ці ж кошти придбав Volkswagen Polo, 2019 року випуску. Свідок також вказав, що для придбання автомобіля Volkswagen Touareg, ОСОБА_2 позичив кошти, але яку саме суму йому не відомо. Під час купівлі автомобіля Volkswagen Touareg до Києва приїхали він, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_15 . Автомобіль був придбаний за 70 000 доларів США та оформлений на ОСОБА_11 . Перед придбанням автомобіля ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сварилися, тому ОСОБА_2 вирішив зареєструвати транспортний засіб Volkswagen Touareg на дружину, щоб уникнути розлучення. Проте у подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_17 повідомив, що у 2019 році він разом із ОСОБА_10 придбали автомобіль для передачі ОСОБА_2 . Раніше ОСОБА_2 продав автомобіль Volkswagen Polo, 2011 року випуску, та за ці ж кошти придбав Volkswagen Polo, 2019 року випуску за 200 000 грн. Підбором автомобіля займалися він разом із ОСОБА_18 . За автомобіль ОСОБА_2 розраховувався власними коштами, отриманими від продажу автомобіля Volkswagen Polo, 2011 року випуску. ОСОБА_19 під час придбання автомобіля не було. Свідку не відомо чи брав ОСОБА_2 у борг кошти для придбання автомобіля. Під час придбання автомобіля Volkswagen Touareg до Києва приїхали він, ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Автомобіль був придбаний за 70 000 доларів США та оформлений на ОСОБА_11 . Причина оформлення автомобіля на ОСОБА_1 свідку невідома.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Гучканюк Е. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 3 частини першої статті 57 СК України).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того із подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)».

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України).

Положення частини п`ятої статті 71 СК України не вимагають обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18), від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17 (провадження № 61-83св21), від 09 червня 2021 року у справі № 761/18817/17 (провадження № 61-6447св21), від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установивши, що автомобіль Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , набутий сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначене майно, з огляду на положення статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя і на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя. При цьому ОСОБА_2 не довів факт придбання спірного автомобіля виключно за його особисті кошти, отримані у борг, а отже, не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно.

При цьому суди надали оцінку доводам ОСОБА_2 щодо придбання спірного автомобіля за його власні кошти, отримані у борг від громадянина ОСОБА_3 та зазначили, що надана ним розписка на підтвердження отримання у позику грошових коштів на придбання спірного транспорту не є належним і допустимим у розумінні статей 76-81 ЦПК України доказом придбання спірного автомобіля виключно за особисті кошти одного з подружжя.

Тому суди вважали, що презумпція спільності майна подружжя в даному випадку не спростована відповідачем за первісним позовом, тоді, як тягар доказування покладається саме на нього, а тому спірний автомобіль є предметом поділу.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій частині, а тому відхиляє аналогічні за змістом арґументи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Оскільки автомобіль є неподільною річчю, то позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 його частки є обґрунтованими.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля марки Volkswagen Touareg 3.0 TDi, 01 січня 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , суди правильно виходили із його ринкової вартості, визначеної у висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 19 вересня 2023 року № 3211/23-27. Зазначене узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15 (провадження № 61-9018сво18). Вказаний висновок експерта ОСОБА_2 не спростував.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Гучканюк Е. В., про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Посилання касаційної скарги на порушення районним судом норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 судового збору та витрат за проведення експертизи, які понесені нею у зв`язку з розглядом цієї справи та підтверджені належними доказами, колегія суддів відхиляє, з огляду на їх необґрунтованість.

Вирішуючи питання щодо розподілу сплаченого ОСОБА_1 судового збору під час розгляду справи, суд першої інстанції виходив із того, що за подання позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 13 420 грн за майнові вимоги, який відповідно до частини першої, пункту першого частини другої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на її користь у зв`язку із задоволенням позову у частині майнових вимог. Вимога ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності на 1/2 частку автомобіля є похідною від майнової вимоги про поділ спільного майна подружжя, тому судовий збір за неї не справляється.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Щодо клопотання про долучення доказів у справі

У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гучканюк Е. В., подала до Верховного Суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просила долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених ЦПК України.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, не може приймати нові докази.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Отже, вказане клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гучканюк Еріки Василівни,про долучення доказів відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Гучканюк Ерікою Василівною, залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Додаткове рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник