Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №608/2070/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 608/2070/17

провадження № 61-15197св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- державний нотаріус Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутова Ольга Михайлівна,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Теребовлянський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутова Ольга Михайлівна, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування державної реєстрації права власності

за касаційною скаргою Теребовлянського відділу Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом у спадковій справі № 213/2016, посвідчене 28 липня 2016 року державним нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутовою О. М., зареєстроване в реєстрі № 593, видане на ім`я ОСОБА_2 на спадкове майно, що складається із житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати, ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина. Вона є спадкоємцем за законом. На момент смерті матері вона проживала з нею однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто вона є спадкоємицею всього майна ОСОБА_4 згідно із законом. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дідусь по лінії матері ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 була її мати ОСОБА_4 , яка дорученням від 01 листопада 2000 року довірила своєму братові ОСОБА_2 оформити її спадкові права на майно, що залишилось після смерті її батька, ОСОБА_3 .

Позивачка була впевнена, що мати отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті батька, ОСОБА_3 , адже вони з мамою часто приїжджали до дідусевої хати у с. Злотники, обробляли город, займалися благоустроєм земельної ділянки, доглядали за будинком. Однак приблизно у вересні 2017 року, під час чергових відвідин спадкового будинку, вона побачила, що там змінені замки, двері і вільного доступу до будинку вона не має. Через деякий час вона дізналася, що такі зміни у згаданому будинку зробив рідний брат її матері, її дядько, ОСОБА_2 .

На звернення про причини його дій дядько пояснив, що у липні 2016 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, і у нього є всі необхідні документи, а оскільки власником цього майна є він один, то нікого допускати до будинку він не буде. На підтвердження своїх дій надав копії документів, які посвідчують його право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , діючи обманним шляхом, не оформив спадщину, що залишилася після смерті дідуся, на її матір, а оформив на себе та вважає себе власником успадкованого будинку.

Позивачка вважає такі дії ОСОБА_2 незаконними і такими, що порушують її спадкові права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Чортківський районний суд Тернопільської області рішенням від 23 лютого 2018 року позов задовольнив. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 28 липня 2016 року державним нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутовою О. М. у спадковій справі № 213/2016, зареєстроване в реєстрі № 593, видане на ім`я ОСОБА_2 виданого на спадкове майно, що складається із житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Скасував державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд зазначив, що мати позивачки ОСОБА_4 надала ОСОБА_2 доручення щодо оформлення на неї спадкових прав після смерті їх батька ОСОБА_5 , що свідчить про те, що вона вступила у фактичне управління спадковим майном, проте відповідач доручення не виконав, а отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на своє ім`я.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Теребовлянський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Теребовлянський ВДВС) як особа, яка не брала участі у справі, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 07 листопада 2025 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Теребовлянського ВДВС на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Теребовлянського ВДВС не вирішувалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2025 року начальник відділу Теребовлянського ВДВС Шкільняк В. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував того, що на виконанні Теребовлянського ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, у процесі виконання якого було прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, зокрема на будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , визнаючи позов у цій справі (можливо навіть у змові з позивачкою, адже вони є близькими родичами) щодо спадкового майна, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредиторів у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, оскільки такі дії спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника, яке є єдиним його майном, перебуває під арештом та підлягало примусовій реалізації. Водночас суд не дослідив і не встановив, а сторони судового провадження не повідомили, що спірне майно перебуває під арештом органів державної виконавчої служби, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 лютого 2025 року, записи про заборону відчуження нерухомого майна від 17 серпня 2010 року, 02 жовтня 2009 року, 13 серпня 2014 року, 16 липня 2014 року, 03 серпня 2016 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що звертаючись з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, Теребовлянський ВДВС посилався на те, що на примусовому виконанні перебувають виконавчі листи № 127/6674/14-ц, що виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 17 квітня 2015 року, та № 608/1704/15-ц, що виданий Чортківським районним судом Тернопільської області 31 березня 2016 року.

На підставі вказаних виконавчих листів відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, які об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_1.

Стягувачами за вказаними виконавчими провадженням внаслідок відступлення права вимог є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дата Фінанс».

Під час проведення заходів примусового виконання згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що у ОСОБА_2 у приватній власності перебуває житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Для звернення стягнення на вказаний житловий будинок державний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, також отримано висновок про вартість арештованого майна.

Згідно з протоколом про проведення електронного аукціону від 30 грудня 2024 року вказаний житловий будинок реалізовано, переможцем аукціону став ОСОБА_6 . Під час проведення дій з опису майна, на яке можна звернути стягнення, ОСОБА_2 повідомив державного виконавця про судове рішення у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

З огляду на викладене особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у не сприятливих для особи наслідках.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободположення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19 (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

Судова практика Верховного Суду послідовно зазначає, що судове рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 914/2444/23, від 12 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, від 15 травня 2020 року у справі № 904/897/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 910/21894/16, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17).

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і коли апеляційний суд встановив, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, Теребовлянський ВДВС зазначив, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про майно, яке належало ОСОБА_2 .

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд правильно виходив із того, що у мотивувальній та резолютивній частині рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року не міститься висновків про права та обов`язки Теребовлянського ВДВС, а тому вказаним рішенням суду питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 виснувала, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки саме Теребовлянського ВДВС.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ

Касаційну скаргу Теребовлянського відділу Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун