Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №692/811/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 692/811/15-ц

провадження № 61-16207св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Драбівського району Черкаської області в інтересах держави,

відповідачі: Кононівська сільська рада, правонаступником якої є Шрамківська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах держави до Кононівської сільської ради, правонаступником якої є Шрамківська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути нежитлове приміщення, скасування державної реєстрації

за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року у складі судді Середи Л. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Фетісової Т. Л., Гончар Н. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Драбівського району Черкаської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення Кононівської сільської ради від 18 січня 2008 року № 12-8/Y «Про надання дозволу на продаж комунальної власності, приміщення дитячого садка в с. Кононівка»;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 травня 2008 року дитячого садка, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути приміщення дитячого садка у власність територіальної громади с. Кононівка;

визнати незаконним і скасувати рішення Кононівської сільської ради від 15 вересня 2016 року № 12-10/VII;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7120685500:01:001:0465, від 20 жовтня 2016 року № 17132621, внесену на підставі рішення реєстратора Центру надання адміністративних послуг Драбівської селищної ради Фрумусакій Н. М. від 27 жовтня 2016 року № 32076681 з одночасним припиненням права власності на вказану земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що у власності Кононівської сільської ради перебувало приміщення дитячого садка, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Кононівської сільської ради від 18 січня 2008 року № 12-8/Y вирішено продати приміщення дитячого садка та подати документи для проведення аукціонних торгів.

21 лютого 2008 року між Кононівською сільською радою в особі її голови та Черкаською торгово-промисловою палатою (далі - ЧТПП) в особі Цимбала В. Д. укладено договір про проведення аукціонних торгів, відповідно до якого ЧТПП зобов`язалася провести в інтересах Кононівської сільської ради аукціонні торги з реалізації майна за найвищу ціну.

За результатом проведення торгів з реалізації приміщення дитячого садка 14 травня 2008 року між Кононівською сільською радою в особі сільського голови Латиш Г. С. і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаного приміщення. Об`єкт продано за 18 200,00 грн.

Прокурор вважав, що рішення Кононівської сільської ради від 18 січня 2008 року є незаконним, оскільки об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

При цьому прокурор посилався на порушення сільською радою, зокрема норм Закону України від 04 березня 1992 року «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-ХІІ) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Драбівський районний суд Черкаської області рішенням від 05 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 26 жовтня 2015 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 05 серпня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 05 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2015 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Драбівський районний суд Черкаської області рішенням від 11 серпня 2016 року відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 30 листопада 2016 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнав незаконним та скасував рішення Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 18 січня 2008 року № 12-8/У «Про надання дозволу на продаж комунальної власності приміщення дитячого садка в с. Кононівка». Визнав недійсним договір купівлі-продажу приміщення дитячого садка, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 повернути приміщення дитячого садка, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади с. Кононівка. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 30 липня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Наведене також виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку оспорюваного договору купівлі-продажу. Оскільки позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ОСОБА_1 , суд вважав, що позовна вимога прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, у свою чергу, є належним способом захисту прав.

Разом з тим суд вважав, що ОСОБА_1 як набувач спірного майна є добросовісним, оскільки немає доказів того, що він знав чи міг знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття майна всупереч закону. Також суд урахував, що в разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника суди, застосовуючи статтю 1 Першого протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також на предмет того, чи є відповідні дії пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача, та дійшов висновку, що у цьому випадку позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірне майно, яким він володіє тривалий час (на час звернення прокурора з позовом - понад сім років) та щодо якого здійснив невід`ємні поліпшення, призведе до непропорційного втручання у мирне володіння майном. Водночас на територіальну громаду буде покладено додаткове фінансове навантаження з відшкодування витрат на покращення та утримання цього майна. Крім того, суд констатував неналежний стан будівлі на момент його продажу та факт того, що це приміщення тривалий час не використовувалося за призначенням як дитячий садок.

Стосовно земельної ділянки площею 0,25 га суд зазначив, що позовні вимоги прокурора обмежуються вимогами про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку з одночасним припиненням його права власності на неї, що у свою чергу не призведе до поновлення порушеного права. Крім того, суд вважав, що вимоги про визнання незаконним рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку є похідними від вимог про повернення приміщення дитячого садка.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Черкаський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2025 року заступник керівника Черкаської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 та постановах Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 922/3727/19, від 16 вересня 2025 року у справі № 907/310/24, від 05 серпня 2025 року у справі № 922/2591/19, від 22 липня 2025 року у справі № 922/1958/19, від 29 липня 2025 року у справі № 922/2069/21, від 30 липня 2025 року у справах № 922/4043/19 та № 922/4357/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на продаж приміщення вичерпало свою дію шляхом укладення між відповідачами договору купівлі-продажу. Наведене, виключає необхідність визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного правочину. На думку суду, належною позовною вимогою є витребування спірного приміщення на користь територіальної громади на підставі статті 388 ЦК України, однак таке витребування порушує право особи на мирне володіння майном. Інша частина позовних вимог щодо земельної ділянки є похідними. Суд апеляційної інстанції, не змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що належним способом захисту щодо майна є двостороння реституція на підставі статті 216 ЦК України, а прокурор просив лише повернути майно на користь територіальної громади. Відповідно обрано неефективний спосіб захисту щодо всіх позовних вимог, оскільки майнові права ОСОБА_1 не поновлюються.

Таким чином, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову із взаємовиключних підстав, а саме через неефективно обраний спосіб судового захисту та через неможливість витребування майна у добросовісного набувача, тобто фактично розглянули позов по суті.

Крім того, дійшовши помилкового висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту в частині нерухомого майна, суд відмовив і в задоволенні позовних вимог в частині земельної ділянки.

У січні 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

16 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Кононівської сільської ради від 26 березня 2004 року № 14/1 вирішено провести злиття двох дитячих установ «Яблунька» та «Калинка» в одну дитячу установу «Яблунька» із 01 червня 2004 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 серпня 2007 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2007 року у власності територіальної громади с. Кононівка в особі Кононівської сільської ради перебувало нежитлове приміщення дитячий садок, який розташований на АДРЕСА_1

Згідно з технічним паспортом на це нежитлове приміщення від 11 липня 2007 року його призначення - дитячий садок.

Рішенням Кононівської сільської ради від 18 січня 2008 року № 12-8/Y про надання дозволу на продаж комунальної власності - приміщення дитячого садка в с. Кононівка, вирішено продати приміщення дитячого садка на АДРЕСА_1 , вартість якого не менше експертної оцінки, та подати документи для проведення аукціонних торгів при ЧТПП.

Відповідно до висновку ЧТПП про вартість будівель та споруд дитячого садка, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , який міститься у звіті № О-139 про проведення незалежної оцінки ринкової вартості колишнього дитячого садка, станом на 15 лютого 2008 року вартість об`єкта оцінки становить 18 200,00 грн.

14 травня 2008 року територіальна громада села Кононівка в особі Кононівської сільської ради і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення дитячого садка, відповідно до якого продавець продав і зобов`язався передати у власність покупця нежитлове приміщення - дитячий садок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець купив і зобов`язується прийняти це майно у власність та сплатити за нього 18 200,00 грн. Договір посвідчений та зареєстрований нотаріусом Бірюком О. В.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору у власність покупця передано об`єкт - дитячий садок (А1. а), цегляний, загальною площею 205,3 кв. м, сарай (Б), погріб (В), колодязь (І).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 39165690 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення - дитячого садка на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2008 року.

З балансу сільської ради приміщення передане новому власнику згідно з актом передання комунального майна від 15 травня 2008 року.

Рішенням Кононівської сільської ради від 15 вересня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність, зі зміною цільового призначення, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7120685500:01:001:0465, номер запису в реєстрі прав власності 47481296, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 306495122.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) зазначено, що оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) зазначено, що:

10.73. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (підпункти 9.4, 9.5 постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

10.73. Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (підпункт 9.16 постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Слід особливо зауважити, що ці висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у справі, за обставинами якої в іншій судовій справі набрало законної сили рішення суду, яким визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна між територіальною громадою та першим набувачем та застосовано відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання покупця повернути це майно територіальній громаді (підпункт 11.4 зазначеної постанови).

10.74. У справі № 522/14452/15-ц (постанова від 26 червня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду також досліджувала питання однакового застосування статті 388 ЦК України судом касаційної інстанції, який «погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора та витребування на підставі статті 388 ЦК України спірного майна на користь територіальної громади як такого, що вибуло поза її волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування». У цій справі, де суди розглядали вимогу про витребування майна у комунальну власність від кінцевого набувача, який не був стороною правочину з органом місцевого самоврядування про відчуженння майна з комунальної власності, Велика Палата підкреслила те, що «наявне судове рішення, яким визнано недійсність правочину у зв`язку із встановленням факту відсутності повноважень на розпорядження спірним майном, тобто волі територіальної громади м. Одеси як однієї зі сторін правочину, від імені якої діяла Одеська міська рада».

10.75. Отже, у випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому у цьому правочині, тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним.

10.76. У цьому принципова відмінність правовідносин у цій справі від ситуації, за якої власник втратив володіння майном, а інші особи вчиняли стосовно цього майна правочини: власник не є особою, чиє волевиявлення на відчуження майна втілене у відповідному правочині, не є зобов`язаною стороною за цими правочинами, тому не має вимагати визнати їх недійсними, не може втручатись у відповідне договірне зобов`язання, а натомість має лише витребовувати у володільця належне йому майно.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Зазначене також виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку оспорюваного договору купівлі-продажу. Оскільки позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстроване за ОСОБА_1 , тому суд вважав, що належним способом захисту прав у цій справі щодо вимог, які стосуються спірного приміщення є віндикаційний позов.

У цій справі прокурор заявив вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу дитячого садка від 14 травня 2008 року, укладеного між Кононівською сільською радою і ОСОБА_1 , та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути приміщення дитячого садка у власність територіальної громади с. Кононівка.

Зазначені вимоги з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) є ефективним, адже за обставинами цієї справи прокурор діє в інтересах держави не як власник спірного майна, а прагне його повернути у власність територіальної громади в особі Кононівськї сільської ради, правонаступником якої є Шрамківська сільська рада, яка є відповідачем у справі, при цьому оспорює правочин з відчуження цього майна, яке після реєстрації за покупцем, жодного разу не відчужувалося, тобто не було ланцюгів правочинів.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З огляду на помилковість висновків апеляційного суду про те, що вимога позову про визнання недійсним договору купівлі продажу спірного майна є неефективним способом захисту прав у цій справі, а також з метою врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25), оскаржувана постанова підлягає скасуванню на підставі статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема заявам про застосування позовної давності та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і норм закону.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун