Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №754/11319/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 754/11319/24

провадження № 61-773св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ,

відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Пановою Іриною Юріївною, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»), про визначення порядку користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 1988 року на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів від 08 лютого 1988 року № 92/3 виконавчим комітетом Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва ОСОБА_4 було видано ордер на житлове приміщення № 12352, серії Б, а саме - квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира не приватизована.

За вказаною адресою зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законним представником якої є ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Фактично у квартирі проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .Також у квартирі проживає ОСОБА_2 - мати ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_3 .

Вказували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 проживають з народження, для них вона є єдиним житлом. Відповідач ОСОБА_6 у спірній квартирі не проживає з 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .

Позивачі зазначали, що після його смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (дід та баба) почали тиснути на онуків та невістку, щоб останні виїжджали з квартири, намагалися їх зняти з реєстрації у спірній квартирі, вчиняли відносно них психологічне насильство. Відносини з приводу користування спірною квартирою та оплати за неї комунальних послуг між ними погіршилися, що змусило ОСОБА_2 звертатися до різних органів за захистом прав дітей.

Посилалися на те, щожодної домовленості з приводу визначення порядку користування квартирою з відповідачами досягти неможливо. У зв`язку із чим, у них виникла необхідність визначити порядок користування спірною квартирою у судовому порядку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , уточнивши позовні вимоги, просили суд: установити між співкористувачами конкретний порядок користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 окрему житлову кімнату площею 9,9 кв. м, та пов`язану із нею лоджію площею 3,7 кв. м; ОСОБА_3 - окрему житлову кімнату площею 14,8 кв. м, та пов`язану із нею лоджію площею 3,7 кв. м; ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - окрему житлову кімнату площею 16,9 кв. м; залишити місця загального користування квартири у загальному користуванні користувачів квартири.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визначення порядку користування квартирою.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони є користувачами квартири АДРЕСА_1 , проте добровільної згоди щодо встановлення порядку користування квартирою досягти не можуть.

Посилалися на те, що визначення порядку користування квартирою загальною житловою площею 41,6 кв. м, яка має три окремі житлові кімнати, в якій можуть проживати повнолітні особи однієї статі або подружжя, наявність технічної можливості експлуатувати кожну кімнату відокремлено, повинно мати на меті саме виділення кожному зі сторін кімнати з максимальним урахуванням його інтересів, проте без суттєвого погіршення інтересів інших користувачів.

Вказували, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є подружжям, не заперечують проти проживання в окремій кімнаті площею 14,8 кв. м із лоджією. ОСОБА_3 , з урахуванням її статі та віку, вважали за доцільне виділити кімнату площею 9,9 кв. м, а у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - кімнату площею 16,8 кв. м, оскільки останній має хронічні захворювання, часто викликає швидку медичну допомогу, потребує кімнату більшого розміру для розміщення лікарів та апаратури.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 просили суд:

установити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити у користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кімнату житловою площею 14,8 кв. м; ОСОБА_3 - кімнату житловою площею 9,9 кв. м; ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - кімнату житловою площею 16,8 кв. м; решту приміщень - залишити у спільному користуванні сторін.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , та зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року, з урахуванням ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порядок користування спірною квартирою встановлений між сторонами самостійно, за спільним погодженням та використовується для такого їх проживання протягом тривалого часу.

Районний суд зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за власною ініціативою зайняли для свого проживання найменшу кімнату та визначили порядок користування іншими кімнатами, тому між сторонами тривалий час встановлений такий порядок користування квартирою: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у кімнаті площею 9,9 кв. м, ОСОБА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проживали у кімнаті площею 14,8 кв. м, а з 2020 року ОСОБА_1 , за пропозицією ОСОБА_5 та за згодою інших мешканців житлового приміщення, проживає у кімнаті площею 16,9 кв. м. Суд урахував, що періодично в спірній квартирі у кімнаті площею 16,8 кв. м проживає відповідач ОСОБА_6 , за яким відповідачі визнають та зберігають право на користування квартирою. Доказів того, що будь-кому зі сторін чиняться перешкоди у користуванні займаними ними приміщеннями, чи вирішується питання про виселення із займаного приміщення будь-кого з мешканців спірної квартири матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції вважав, що встановлення порядку користування квартирою у спосіб, визначений у первісному та зустрічному позовах, є недоцільним та неможливим, оскільки у такому випадку руйнація усталеного способу співжиття сторін призведе до більш негативних наслідків.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_3 , поданою в їх інтересах адвокатом Пановою І. Ю., задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено у користування:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кімнату житловою площею 14,8 кв. м;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кімнату житловою площею 9,9 кв. м;

- ОСОБА_6 та ОСОБА_1 кімнату житловою площею 16,9 кв. м.

Решту приміщень квартири залишено у загальному користуванні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , апеляційний суд виходив із того, що районний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для вирішення вимог про визначення порядку користування житловим приміщенням, оскільки не врахував наявність між квартиронаймачами та особами, які проживають разом із ними спору щодо користування наданою їм у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом.

Вирішуючи питання визначення порядку користування квартирою загальною житловою площею 41,6 кв. м, яка має три окремі житлові кімнати, у якій можуть проживати повнолітні особи однієї статі або подружжя, наявність технічної можливості експлуатувати кожну кімнату відокремлено, суд дійшов висновку про виділення у користування: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 окрему кімнаті площею 14,8 кв. м із лоджією; ОСОБА_3 , з урахуванням її статі та віку - кімнату площею 9,9 кв. м, а у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - кімнату площею 16,8 кв. м.

Апеляційний суд зазначивши, що при визначенні порядку користування спірною квартирою не можуть бути враховані права ОСОБА_2 , оскільки вона проживає у квартирі виключно як мати неповнолітньої доньки, інших правових підстав для її проживання у спірній квартирі немає, відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_3 , щодо необхідності проживання разом дитини із матір'ю, так як ОСОБА_3 виповнилося 17 років, а докази того, що вона за станом здоров'я потребує постійного догляду з боку матері, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_3 , - адвокат Панова І. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У липні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Пановою І. Ю.,надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено та поновлено заявникам строк на касаційне оскарження судового рішення; відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Пановою І. Ю., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим доказам, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні їх позову.

Вказують, що з моменту видачі ордеру на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , житлову кімнату площею 9,9 кв. м займають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вже 23 роки житлову кімнату площею 14,8 кв. м у спірній квартирі займає сім`я ОСОБА_7 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . У цій кімнаті вони замінили склопакети на вікнах, вона облаштована саме для їхнього проживання; там знаходяться їхнього речі позивачів: велике ліжко, диван, велика шафа-купе, холодильник, письмовий стіл, принтер, комп`ютер, до кімнати проведений інтернет. Інтернет, проведений до вказаної кімнати не використовується ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оплату за інтернет на сьогодні здійснює ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_6 не проживає у спірній квартирі з 2008 року.

На думку заявників, суди не врахували, що ОСОБА_3 є неповнолітньою особою та не може проживати самостійно, у неї є законний представник - її мати, яка має проживати разом із донькою.

Вважають, що запропонований ними порядок користування квартирою АДРЕСА_1 не буде порушувати права кожного члена сім`ї та, зокрема, неповнолітньої ОСОБА_3 .

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_3 , - адвокат Панова І. Ю., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 592/1521/17, від 06 травня 2020 року у справі № 462/7279/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 520/6084/18, від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив касаційну скаргу.

У березні 2026 року представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвокат Бордунова Н. О., подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору в оскаржуваній частині, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 березня 1988 року виконавчим комітетом Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва ОСОБА_4 було видано на сім`ю із чотирьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ордер на житлове приміщення № 12352 серія Б, квартиру АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів від 08 лютого 1988 року № 92/3 (том 1, а. с. 76-77).

04 листопада 2005 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син - ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - донька ОСОБА_3 (том 1, а. с. 18; 19; 20).

Квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 72,3 кв. м, житлова площа - 41,84 кв. м. Квартира має три житлових кімнати: 1 кімната площею 16,9 кв. м, 2 кімната - 9,9 кв. м, 3 кімната - 14,8 кв. м, коридор - 11,1 кв. м, ванна кімната - 2,4 кв. м, туалет - 1 кв. м, кухня - 8,8 кв. м, дві лоджії - 3,7 кв. м, що підтверджується копією технічного паспорта, виготовленим Київським міським бюро технічної інвентаризації 11 квітня 2024 року (том 1, а. с. 81-84).

Згідно з актом від 05 червня 2024 року, засвідченим начальником ЖЕД № 313, ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2008 року, що підтверджують ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (том 1, а. с. 41).

На день звернення до суду з позовом у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи (том 1, а. с. 10; 12; 78-80).

Також у спірній квартирі фактично проживає ОСОБА_2 - мати ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_3 , що підтверджують сусіди: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 в акті від 08 квітня 2024 року, засвідченим начальником ЖЕД № 313 Лиман С. О. (том 1, а. с. 21) та не заперечується іншими учасниками справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Пановою І. Ю., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 47 ЖК України визначено, що норма жилої площі встановлюється у розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Згідно із частиною першою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

За змістом статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми ЦК України.

Відповідно до статті 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

У статті 64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Верховний Суд звертає увагу, що право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК, відповідно до якої порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом із ним (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 (провадження № 61-3800сво23)).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, установивши, що між квартиронаймачами та особами, які проживають разом із ними існує спір щодо користування наданою їм у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для встановлення порядку користування спірною квартирою у судовому порядку.

Вирішуючи питання визначення порядку користування квартирою загальною житловою площею 41,6 кв. м, яка має три окремі житлові кімнати, у якій можуть проживати повнолітні особи однієї статі або подружжя, наявність технічної можливості експлуатувати кожну кімнату відокремлено, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та визначив порядок користування спірною квартирою згідно із запропонованим ними варіантом, який не порушує вимог закону та прав сторін.

Виділення у користування ОСОБА_3 окремої кімнати площею 9,9 кв. м не суперечить найкращим інтересам неповнолітньої дитини з урахуванням її статі та віку.

При цьому апеляційний суд правильно вказав про те, що при визначенні порядку користування спірною квартирою не можуть бути враховані права ОСОБА_2 , оскільки вона проживає у квартирі виключно як мати неповнолітньої доньки, інших правових підстав для її проживання у спірній квартирі немає, а доказів того, що ОСОБА_3 за станом здоров'я потребує постійного догляду матері матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, безпідставними є посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_3 є неповнолітньою особою та не може проживати самостійно.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та визначення порядку користування спірною квартирою згідно із запропонованим ним варіантом, який не порушує вимог закону та прав сторін, ураховує склад сім`ї сторін, взаємовідносини сторін, наявність у квартирі ізольованих жилих кімнат.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17, від 06 травня 2020 року у справі № 462/7279/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 520/6084/18, від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Прохання касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки воно було скасоване оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Пановою Іриною Юріївною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник