Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №204/2495/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 204/2495/25

провадження № 61-6923св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Дубіжанської Т. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2025 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11395452001, за умовами якого останній отримав кредит на суму 200 000,00 доларів США на строк до 18 вересня 2025 року.

3. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 18 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання поручилася за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань.

4. Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 19 березня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

5. Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 17 вересня 2014 року апеляційну скаргу АКІБ «УкрСиббанк» задовольнив, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2014 року скасував та стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11395452001 у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн пені.

6. Станом на час звернення до суду рішення суду залишається не виконаним, тому відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідачі зобов`язані сплатити на користь позивача 3 % річних від суми, що підлягає стягненню за рішенням суду від 17 вересня 2014 року за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 46 478,46 доларів США (від суми заборгованості та процентам 316 091,62 доларів США) та у розмірі 20 069,60 грн за період з 29 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року (від суми пені у розмірі 136 489,71 грн).

7. Враховуючи зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь 3 % річних у розмірі 46 478,46 доларів США та 20 069,60 грн за невиконання рішення суду, витрати зі сплати судового збору в розмірі 29 243,65 грн (т. 1 а. с. 3 зв.).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

8. Чечелівський районний суд міста Дніпра рішенням від 20 жовтня 2025 року (а. с. 105-108), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року (а. с. 168-174), у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» відмовив.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, на користь якого судовим рішенням від 17 вересня 2014 року у справі № 204/6827/13 стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн пені, не надав суду належних та допустимих доказів того, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконали, як і не надано доказів отримання виконавчого документа виданого судом відповідно до резолютивної частини рішення суду, наявності виконавчого провадження.

10. Ненадання позивачем суду доказів фактичного невиконання рішення суду чи залишку заборгованості за виконавчим документом, позбавило суд можливості всебічно, повно та об`єктивно визначити наявність підстав для стягнення на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми за невиконаним рішенням суду та перевірити їх розмір.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

11. 22 травня 2026 року АТ «УкрСиббанк», в інтересах якого діє представник - адвокат Лизуненко С. О., засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду невиконання судового рішення є триваючим правопорушенням, а наявність судового рішення про стягнення заборгованості, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

13. Стан виконання провадження (відкрите, зупинене, завершене без фактичного виконання) є виключно процесуальним аспектом, який регулюється Законом України «Про виконавче провадження». Він не припиняє матеріальне право кредитора на компенсацію, передбачену статтею 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання.

14. Таким чином, стан виконавчого провадження є процедурним аспектом, який не впливає на матеріальне право кредитора на компенсацію за простроченням.

15. Висновок судів про відсутність виконавчого провадження та сплив строку пред`явлення виконавчого листа ґрунтується на припущеннях, що суперечить частині шостій статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відомості про стадію виконання судового рішення, стан виконавчого провадження та виконавчого документа не є таємною інформацією, а містяться в Єдиному реєстрі боржників та Автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП), які є загальнодоступними державними реєстрами. Суд, маючи сумніви щодо правового статусу виконання рішення від 17 вересня 2014 року, не був позбавлений процесуальної можливості перевірити ці відкриті дані.

16. Згідно з відомостей АСВП (доступ сторін до виконавчого провадження) за критеріями пошуку ПІБ та дати народження є загальнодоступними та свідчать, що рішення суду від 17 вересня 2014 року є не виконаним.

17. Також згідно з відомостей АСВП (доступ сторін до виконавчого провадження) за критеріями пошуку реєстраційний номер ВП в АСВП та ідентифікатор доступу виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 (ідентифікатор доступ 60200044А90Б) та ВП № НОМЕР_2 (ідентифікатор доступу В389Д672В4ББ) - вищезазначене рішення є не виконаним.

18. Суд першої та апеляційної інстанцій вдався до надмірного формалізму, фактично поклавши на позивача обов`язок доводи відсутність негативної обставини, чим порушив баланс інтересів сторін та право позивача на справедливий розгляд справи в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

19. Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджували та не робили висновок про «вичерпання примусового виконання» та не встановлювали належним чином ключові факти: строк примусового виконання / наявність поновлення строку / наявність відмови у його поновленні, фактично ухвалюючи оскаржувані судові рішення з ознаками припущення.

20. Позивач на обґрунтування своїх вимог про стягнення заборгованості надав довідку-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 на 27 лютого 2025 року за кредитним договором від 18 вересня 2008 року № 11395452000, виписку за кредитним договором з 27 лютого 2025 року по 27 лютого 2025 року.

21. Документів на спростування розрахунку, наданого банком, матеріали справи не містять.

Провадження у суді касаційної інстанції

22. Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк», в інтересах якого діє представник - адвокат Лизуненко С. О., на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

23. У червні 2026 року матеріали цивільної справи № 204/2495/25 надійшли до Верховного Суду.

24. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 911/3150/20, від 13 січня 2022 року у справі № 921/27/21 [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

25. Також підставою касаційного оскарження заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

26. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11395452001, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 18 вересня 2025 року (а. с. 15).

27. 18 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 229579, згідно з умовами якого остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором (а. с. 18, 19).

28. Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 17 вересня 2014 року у справі № 204/6827/13 апеляційну скаргу АКІБ «УкрСиббанк» задовольнив, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2014 року скасував. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11395452001 у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн пені (а. с. 21-23).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

29. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

30. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15).

31. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

32. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

33. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

34. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина першастатті 612 ЦК України).

35. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

36. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

37. Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

38. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15).

39. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

40. З аналізуглави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

41. Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

42. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

43. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

a. натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

b. конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

c. кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

44. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

45. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

46. Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

47. Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

48. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

49. У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

50. Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

51. Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другоїстатті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

52. У справі, що переглядається у касаційному порядку, встановлено, що позивач, на користь якого судовим рішенням від 17 вересня 2014 року у справі № 204/6827/13 стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 316 091,62 доларів США та 136 489,71 грн пені, не надав суду належних та допустимих доказів того, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконали, як і не надано доказів отримання виконавчого документа виданого судом відповідно до резолютивної частини рішення суду, наявності виконавчого провадження.

53. Ненадання позивачем суду доказів фактичного невиконання рішення суду чи залишку заборгованості за виконавчим документом, позбавило суд можливості всебічно, повно та об`єктивно визначити наявність підстав для стягнення на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми за невиконаним рішенням суду та перевірити їх розмір.

54. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач не довів наявності невиконаного грошового зобов`язання, зокрема не надав доказів на підтвердження факту отримання банком виконавчих листів, відкриття виконавчого провадження тобто, наявності права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

55. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 932/1056/23.

56. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 911/3150/20, від 13 січня 2022 року у справі № 921/27/21,є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначеній заявником справі, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними. У вказаних справах суд касаційної інстанції не робив висновків щодо стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК Україниу випадку відсутності у матеріалах справи доказів отримання кредитором виконавчих листів та відкритих за ними виконавчих проваджень.

57. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

58. Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

59. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

60. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

61. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

62. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

63. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

64. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

Є. В. Петров