Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №712/14415/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 712/14415/23

провадження № 61-5759св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування м. Черкаси,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Громової І. Б., та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Трофимової Д. А., Гончар М. С., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування м. Черкаси, про позбавлення батьківських прав.

2. Позов мотивовано тим, що з 2005 року до початку 2017 року позивач та відповідач проживали разом без реєстрації шлюбу. Сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання відносин між сторонами залишилась мешкати зі своїм батьком ОСОБА_1 . При цьому мати дитини ОСОБА_2 зі своєю старшою донькою ОСОБА_4 змінила місце проживання і почала мешкати у будинку своєї матері.

3. У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання доньки, однак судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним Судом, їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. 04 червня 2018 року Веселівський районний суд Запорізької області виніс судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, відповідач аліменти майже не сплачувала, у зв`язку з чим станом на жовтень 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 85 230,45 грн.

5. З 10 листопада 2018 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

6. У зв`язку з окупацією населеного пункту, де позивач проживав разом з донькою, влітку 2022 року ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 та своєю дружиною ОСОБА_6 виїхали на підконтрольну Україні територію. При цьому мати дитини ОСОБА_2 залишилась мешкати в смт Веселе Мелітопольського району Запорізької області, почала співпрацювати з окупаційною владою та добровільно зайняла посаду завідуючої Новоолександрівським комунальним дошкільним навчальним закладом ясла-садок № 46 «Струмок» Веселівської селищної ради.

7. Не дивлячись на відсутність у відповідача перешкод для виховання доньки, ОСОБА_2 з часу проживання дитини з батьком, віддалилась від дитини, її життям не цікавиться, участі у вихованні не бере. Позивач самостійно доглядає та виховує спільну з відповідачем дитину, а також виконує всі батьківські обов`язки.

8. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 4 зв.).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

9. Запорізький районний суд Запорізької області заочним рішенням від 06 жовтня 2025 року (т. 2 а. с. 218-226), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2026 року (т. 3 а. с. 83-92), відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

10. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

11. 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2026 року, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12. Касаційна скарга мотивована тим, що після виїзду позивача з дитиною на підконтрольну Україні територію відповідач свідомо не підтримувала належних відносин із дитиною та не вживала жодних реальних дій для відновлення батьківського зв`язку.

13. Сам по собі факт проживання відповідача на тимчасово окупованій території не є підставою для позбавлення батьківських прав. Однак у сукупності з багаторічною відсутністю участі у виховані дитини, відсутністю емоційного контакту, несплатою аліментів та повною бездіяльністю щодо відновлення сімейних відносин такі обставини свідчать про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

14. При цьому предметом доказування у цій справі є не питання кримінальної відповідальності відповідача, а її ставлення до виконання батьківських обов`язків, фактична участь у житті дитини та вплив її поведінки на інтереси дитини.

15. Однак суди попередніх інстанцій фактично звели оцінку поведінки відповідача виключно до питання відсутності обвинувального вироку, залишивши поза належною оцінкою встановлені факти тривалого самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

16. Суд першої інстанції також помилково розцінив сам факт подання відповідачем у 2018 році позову про відібрання дитини як доказ наявності у неї інтересу до дитини.

17. Таким чином, суди фактично встановили всі елементи системного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, однак помилково не пов`язали встановлені факти з правовими наслідками, передбаченими статтею 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

18. Суди попередніх інстанцій фактично поставили формальне збереження статусу матері вище за реальні інтереси дитини, не врахувавши: тривале самоусунення відповідача, відсутність емоційного зв`язку з дитиною, психологічні наслідки для дитини, відсутність будь-яких ознак зміни поведінки матері, необхідність забезпечення стабільного та безпечного сімейного середовища.

19. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, однак у цій справі наявні докази неможливості зміни поведінки відповідача. Ні під час розгляду справи, ні після ухвалення рішення суду першої інстанції, ні після розгляду справи апеляційним судом відповідач не подала відзиву, не звернулася до суду із будь-якими заявами, не вчинила жодних дій для відновлення контакту з дитиною, не проявила реального інтересу до життя дитини, не виявила наміру брати участь у її виховані.

20. Інші способи захисту прав дитини у цій ситуації є неефективними, оскільки багаторічне самоусунення відповідача, відсутність емоційного зв`язку з дитиною та повна бездіяльність навіть після судових попереджень свідчать про неможливість зміни її поведінки у кращий бік.

21. Суди не надали належної оцінки всій сукупності доказів у справі та фактично проігнорували думку дитини, висловлену відповідно до статті 171 СК України.

22. Від інших учасників справи не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

23. Верховний Суд ухвалою від 19 травня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

24. У червні 2026 року матеріали цивільної справи № 712/14415/23 надійшли до Верховного Суду.

25. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 16 квітня 2025 року у справі № 161/12508/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 127/16205/24 [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

26. Верховний Суд не враховує доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 761/19448/16, від 13 березня 2019 року у справі № 522/1915/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 522/17806/16, від 03 червня 2020 року у справі № 761/39916/18, від 27 січня 2021 року у справі № 554/8023/18, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні постанови Верховного Суду за зазначеними номерами та датами.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

27. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 28 березня 2018 року Веселівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис від 01 квітня 2010 року № 34 (т. 1 а. с. 8).

28. Веселівський районний суд Запорізької області судовим наказом від 04 червня 2018 року у справі № 313/652/18 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання такої заяви - 14 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а. с. 15).

29. З 10 листопада 2018 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 10 листопада 2018 року серії НОМЕР_2 , актовий запис № 63 (т. 1 а. с. 29).

30. Веселівський районний суд Запорізької області рішенням від 23 липня 2019 року у справі № 313/310/18, залишеним без змін після апеляційного та касаційного переглядів, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька та повернення її матері, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю відмовив (т. 1 а. с. 10-14, 140-148, 153-168).

31. ОСОБА_1 не отримував аліменти від ОСОБА_2 у період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року згідно із судовим наказом від 04 червня 2018 року № 313/652/18, що підтверджується довідкою про неотримання аліментів від 07 лютого 2023 року (т. 1 а. с. 16).

32. Заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 станом на жовтень 2023 року становить 85 230,45 грн, що підтверджується розрахунком від 25 жовтня 2023 року № 56756780 (т. 1 а. с. 18, 19).

33. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики Черкаської міської ради і отримує тимчасову допомогу, батьки яких ухиляються від сплати аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на термін 01 січня 2023 року - 31 грудня 2023 року, що підтверджується довідкою від 01 листопада 2023 року (т. 1 а. с. 20).

34. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками від 29 грудня 2022 року № 7102-5002469340 та № 7102-5002469362 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи (т. 1 а. с. 9).

35. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Черкаській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області. Документи на зарахування дитини до закладу надав батько ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою від 02 листопада 2023 року № 44, виданою директором Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Грабовою Ю. (т. 1 а. с. 21).

36. Відповідно до довідки директора Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області Грабової Ю. від 04 грудня 2023 року № 467 мати ОСОБА_2 не бере участі у шкільному житті своєї дочки, не спілкується з класним керівником, класоводом, учителями, не відвідує батьківські збори (т. 1 а. с. 22).

37. Згідно з характеристикою від 03 червня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ученицею Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Черкаської міської ради Черкаської області, має добрий фізичний та розумовий розвиток. Батько ОСОБА_8 приділяє належну увагу вихованню доньки.

38. Згідно з декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 18 жовтня 2023 року № 0001-ХНА8-К7А0, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має сімейного лікаря, законним представником пацієнта у декларації зазначено ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 23).

39. Згідно з висновком спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 від 03 травня 2018 року дитина емоційно позитивно ставиться до батька ОСОБА_1 та його цивільної дружини ОСОБА_9 , любить їх, цінує, дорожить тими взаємовідносинами, які склалися з ними, і відчуває емоційну близькість до них. Мати ОСОБА_2 сприймає нейтрально, емоційно холодно, аргументуючи це тим, що мати пішла, залишивши проживати з татом і не проявляє до неї почуття любові, турботи (т. 1 а. с. 24-26).

40. Згідно копії Висновку спеціаліста-психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_3 від 09 жовтня 2019 року, дитина свою мати ОСОБА_2 сприймає нейтрально, емоційно холодно, не розуміючи її поведінки, жити з нею не хоче. До батька - ОСОБА_1 та його дружини - ОСОБА_6 ставиться емоційно позитивно, щиро їх любить.

41. Також судом встановлено, що для характеристики ОСОБА_2 позивач надав копію відповіді Запорізької обласної прокуратури від 16 листопада 2023 року № 24-4747-23, відповідно якої відомості щодо протиправних дій ОСОБА_2 та фактів можливої колабораційної діяльності направлено до слідчого відділу Служби безпеки України в Запорізькій області для перевірки слідчим шляхом. Крім того, позивач на підтвердження співпраці відповідача з окупаційною владою надав суду скрін-шоти з різних інформаційних сайтів (т. 1 а. с. 30, 149-152, 169-178, 207-209).

42. Відповідно до висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав від 28 червня 2024 року № 8311-01-21 виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування вважає за неможливе на даний час підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дійсне місце перебування ОСОБА_2 не встановлено та не можливо з`ясувати її думку з означеного питання (т. 1 а. с. 124-127).

43. У судовому засіданні суду першої інстанції була вислухана неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила суду, що ОСОБА_1 є її батьком, а ОСОБА_2 - її матір`ю. Наразі вона проживає разом з батьком у м. Черкаси, там же відвідує школу. Зі своєю матір`ю, яка залишилась проживати у смт Веселе Запорізької області, не спілкується, оскільки мати не підтримує жодного зв`язку, не піклується про неї, не відвідує, її життям не цікавиться. Просила позбавити матір батьківських прав.

44. Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 , яка є дружиною позивача ОСОБА_1 з 10 листопада 2018 року, зазначила, що з 2017 року вона проживає разом з позивачем та його донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати неповнолітньої ОСОБА_3 з дитиною не спілкується, хоча батько дитини жодним чином у цьому не перешкоджає. Вихованням дитини мати не займається, дитина перебуває на повному утриманні свого батька ОСОБА_1 .

45. Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_10 , зазначила, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 познайомилась у 2022 році як волонтер Червоного Хреста. Всі обов`язки по вихованню дитини виконує її батько. Про біологічну матір дитини свідок дізналась від самої неповнолітньої ОСОБА_3 . Матір не підтримує спілкування з дитиною.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

46. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

47. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

48. Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

49. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

50. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

51. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

52. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

53. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

54. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

55. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

56. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

57. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

58. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

59. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

60. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

61. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

62. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

63. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , тобто правовою підставою позову визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

64. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач не надав належних та достатніх доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , а також не встановили у справі обставини, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно та свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.

65. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

66. Відповідно до висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав від 28 червня 2024 року № 8311-01-21 виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування вважає за неможливе на даний час підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дійсне місце перебування ОСОБА_2 не встановлено та не можливо з`ясувати її думку з означеного питання.

67. Таким чином, залучений до участі у справі орган опіки та піклування у наданому суду висновку не визначив остаточну позицію щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неможливістю з`ясувати думку матері ОСОБА_2 стосовно її інтересу до виховання дитини.

68. Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях надали оцінку висновку органу опіки та піклування у сукупності з іншими доказами у справі.

69. Суди заслухали та надали оцінку думці дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка вказала, що зі своєю матір`ю, яка залишилась проживати у смт Веселе Запорізької області, не спілкується, оскільки мати не підтримує жодного зв`язку, не піклується про неї, не відвідує, її життям не цікавиться, просила позбавити матір батьківських прав.

70. При оцінці показів неповнолітньої доньки сторін, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахував, що вони були надані у присутності батька, авторитет якого є пріоритетним для дитини, оскільки дитина проживає з ним весь час після розірвання відносин між батьками у 2017 році, та обґрунтовано виходили з того, що озвучена думка дитини не може вважатися визначальною, переважною підставою при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку та життєвого досвіду неспроможна надавати виважену та правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

71. Наведене узгоджується із практикою Верховного Суду у таких категоріях справ щодо того, що думка дитини з цього питання не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22).

72. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, оскільки наявність заборгованості по сплаті аліментів сама по собі автоматично не свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків щодо виховання, піклування, утримання і розвитку дітей, не може вважатися безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 336/9218/14, від 07 червня 2023 року у справі № 753/18406/16-ц, від 27 травня 2026 року у справі № 335/8078/24).

73. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що відповідач проживає на окупованій території, що об`єктивно ускладнює спілкування з дитиною та участь у її виховані. Крім того, суди при розгляді справи не мали можливості заслухати думку відповідача щодо доводів позивача стосовно ухилення її від виховання дитини, оскільки місцезнаходженням відповідача є тимчасово окупована територія України та її повідомлення про час та місце розгляду судової справи здійснювалося відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади.

74. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно неї чи за її присутності.

75. У позовній заяві позивач зазначав, що на початку 2017 року відповідач змінила місце свого проживання та з того часу перестала цікавитися дитиною. Разом з цим, у справі встановлено, що у березні 2018 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 (справа № 313/310/18), у якому просила відібрати дочку ОСОБА_3 у її батька ОСОБА_1 та повернути її за попереднім місцем проживання, визначити місце проживання дочки разом із матір`ю. Вказані дії ОСОБА_2 свідчать про те, що остання проявляла інтерес до спілкування та виховання дитини, бажала щоб дитина проживала з нею.

76. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

77. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

78. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 16 квітня 2025 року у справі № 161/12508/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 127/16205/24, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначеній заявником справі, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними.

79. У справі № 402/428/16 спір виник щодо визначення місця проживання дитини. У цій справі суди керувалися тим, що, незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керується цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини та висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітньої дитини з батьком найкраще забезпечить інтереси дитини.

80. У справі № 311/563/20 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо наявності правових підстав для позбавлення батька дитини батьківських прав, оскільки батько, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання протягом 16 років, не спілкувався із сином, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що позбавляють відповідача можливості підставно заперечувати проти задоволення позову.

81. У справі № 203/3505/19 Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, так як відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

82. У справі № 520/8264/19 суди виходили з того, що батьком свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків. Такі життєві умови були обрані відповідачем саме після народження дітей, а тому, оскільки перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Крім того, він мав усвідомлювати, що не зможе надавати допомогу у забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що згодом негативно вплине на їх фізичний розвиток як складову виховання; не зможе спілкуватися з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не зможе надавати дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не зможе сприяти засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не зможе виявляти інтересу до внутрішнього світу своїх дітей та створювати умови для отримання ними освіти. Позивач цікавиться долею дітей, виявляє турботу та піклування стосовно останніх, тому суд вважав за доцільне призначити позивача опікуном малолітніх дітей.

83. У справі № 553/449/20 суд касаційної інстанції,з урахуванням інтересів дитини, висновку органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України, погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову про позбавлення батька батьківських справ відносно неповнолітньої доньки.

84. У справі № 561/474/24 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Зокрема, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не містить доказів того, що відповідач ухиляється від здійснення батьківських обов`язків, а тому сам по собі не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Озвучена у судовому засіданні місцевого суду думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

85. У справі № 161/12508/24 суди, позбавляючи відповідача батьківських прав, врахували висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав, а також оцінили надані у справі докази, в результаті чого дійшли висновку, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує їй необхідного утримання, не спілкується з дитиною та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

86. У справі № 127/16205/24 суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанції старшому сину виповнилося 16 років, молодшій дитині виповнилося 6 років, проте суди не вжили заходів з метою заслухати думку дітей. Тобто, у цій справі суд касаційної інстанції не сформував остаточного висновку щодо вирішення спору по суті.

87. У наведених заявником справах суди, вирішуючи питання щодо наявності підстав для позбавлення батьківських прав, виходили із конкретних обставин кожної справи та наданих сторонами доказах, а тому відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанції не врахували висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду.

88. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

89. Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

90. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

91. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

92. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

93. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

94. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

95. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

Є. В. Петров