Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №757/53273/19-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/53273/19-ц

провадження № 61-6796св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакара Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Остапчук Т. В.,

від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 15 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, в якому просила суд:

- визнати спільною сумісною власністю сторін нежитлові приміщення № 1 по № 4 (група приміщень № 55) (в літ. А), за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93222880000;

- поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, а саме: визнати за позивачкою право власності на 1/2 ідеальну частку вказаних нежитлових приміщень, залишивши за відповідачем право власності

на 1/2 частку нежитлових приміщень;

- припинити право спільної сумісної власності сторін на спірне нерухоме майно.

2. Позов ОСОБА_3 обґрунтувала тим, що з 02 червня 2003 року вона із відповідачем перебувала у шлюбі. У період шлюбу за спільні кошти було набуте нерухоме майно, а саме нежилі приміщення з № 1 по № 4 (група приміщень №55) (в літ. А), загальною площею 93,7 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 .

3. Вказує, що це нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності та зареєстроване за відповідачем. Згоду на отримання грошової компенсації за свою частку у праві спільної сумісної власності на майно вона не надавала.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

4. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці на нежитлові приміщення № 1 по № 4 (група приміщень № 55) (в літ. А), загальною площею 93,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93222880000.

5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що нежитлові приміщення придбані в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що спірні приміщення є його особистою приватною власністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

7. 17 травня 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у справі № 757/53273/19.

8. Ухвалою Верховного Суду 02 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 757/53273/19, які у червні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, постановах Верховного Суду від 05 квітні 2023 року у справі № 756/2484/19,

від 14 лютого 2024 року у справі № 645/2822/20 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

10. Також вважає, що судами порушені норми процесуального права та наявні передбачені пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстави для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

11. Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, оскільки він перебуває у Франції разом з неповнолітньою дочкою та не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

12. Стверджує, що суди формально застосували презумпцію спільної власності подружжя, оскільки оплата вартості спірного майна здійснювалася за рахунок його особистих коштів, отриманих від здачі власної квартири в оренду, та коштів його батьків, а участь позивачки у фінансуванні придбання приміщень не підтверджена належними та допустимими доказами.

13. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази щодо джерел фінансування спірного майна.

14. Посилається на те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися ще в січні 2013 року, тобто до реєстрації права власності на спірне майно. Факт окремого проживання сторін та відсутності обставин ведення спільного господарства та спільного бюджету встановлені судовим рішенням у справі № 757/46888/19.

15. Наголошує, що апеляційний суд безпідставно застосував преюдиційність судового рішення у справі № 757/40657/21-ц за його позовом про визнання спірного майна особистою приватною власністю, оскільки у зв`язку зі збройною агресією рф вказана справа була розглянута за його відсутності без забезпечення можливості брати ефективну участь у судовому процесі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

16. У червні 2026 року ОСОБА_1 подала відзив, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

17. Вказує, що відповідач під час розгляду справи надавав докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. У справі було призначено більше 20 судових засідань та в деяких з них ОСОБА_2 , який є адвокатом, брав участь.

18. Вважає, що суд вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, у томі числі за адресою його місця роботи та шляхом оприлюднення оголошень про виклик особи на веб-порталі «Судова влада України».

19. Зауважує, що у справі № 757/40657/21-ц за позовом ОСОБА_2 про визнання спірного майна особистою приватною власністю він обґрунтував свої вимоги тими ж доводами щодо придбання майна за власні кошти та кошти його батьків.

Інші процесуальні звернення

20. У липні 2026 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просить врахувати ухвалу Верховного Суду від 13 липня 2026 року у справі № 757/40657/21-ц, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада

2025 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2026 року.

21. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд під час касаційного розгляду не встановлює нові обставини та не здійснює переоцінку доказів, що виключає можливість витребування або долучення до матеріалів справи нових доказів щодо предмету спору.

22. Водночас судове рішення, копію якого ОСОБА_1 надала суду, внесене до Єдиного державного реєстру судових рішень із забезпеченням надання до нього загального доступу.

23. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Обставини справи, встановлені судами

24. 06 червня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який було розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва

від 23 березня 2021 року у справі № 757/46888/19-ц.

25. Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 757/46888/19-ц доповнено мотивувальну частину рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року висновком суду про те, що шлюбно-сімейні відносини сторін припинено у січні 2013 року.

26. 11 грудня 2012 року між ОСОБА_2 (як покупцем) та

ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» (як продавцем) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 4 (група приміщень № 55) (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сліпченко А. В. та зареєстровано в реєстрі за

№ 3119.

27. У пункті 4.5 договору зазначено, що покупець ( ОСОБА_2 ) перебуває у зареєстрованому шлюбі, а сам договір посвідчений за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , викладеній у заяві, зміст якої доведено до відома продавця до підписання цього договору.

28. Згідно з пунктом 2.1 договору вартість нежитлових приміщень становила 747 369 грн.

29. 25 грудня 2012 року між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень, за умовами якого на виконання договору виконавець передав, а замовник прийняв нежитлове приміщення з № 1 по № 4 (група приміщень № 55) (в літ. А).

30. Згідно з довідкою, виданою ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 26 грудня 2012 року № Ф/РН/1169 вартість нежитлових приміщень за договором від 11 грудня 2012 року сплачена в повному обсязі.

31. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року у справі № 757/40657/21-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (група приміщень № 55) (в літ. А) за адресою:

АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

36. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

37. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

38. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

39. Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

40. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша

статті 61 СК України).

41. У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

42. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

43. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

44. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3

частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

45. Відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

46. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 наголошено, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

48. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірні приміщення придбані сторонами у період шлюбу та відповідачем не спростована презумпція спільноcті майна подружжя, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

49. Суди надали оцінку доводам ОСОБА_2 щодо придбання спірних приміщень за його особисті кошти та кошти його батьків, вказавши на недоведеність цих обставин.

50. При цьому суди попередніх інстанцій правильно врахували той факт, що договір купівлі-продажу від 11 грудня 2012 року укладений за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 та підписано ОСОБА_2 , як покупцем, без будь-яких заперечень.

51. ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу спірних приміщень та будучи обізнаним про умови правочину, мав зважати на правові наслідки, пов`язані з набуттям майна під час шлюбу у такий спосіб.

52. Статтею 64 СК України передбачено право подружжя на укладення договорів між собою.

53. Відомості про укладення сторонами шлюбного договору, який би змінив статус спірного майна, в матеріалах справи відсутні.

54. Щодо тверджень заявника про набуття спірних приміщень частково за кошти його батьків, то факт надання коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному із подружжя (див., зокрема постанову Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц).

55. Таким чином висновки судів про те, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію права спільної власності подружжя щодо спірних приміщень, є обґрунтованими.

56. Більш того, вимоги ОСОБА_2 щодо визнання спірного майна об`єктом його особистої приватної власності були предметом вирішення в межах ініційованого ним позову у справі № 757/40657/21-ц.

57. У зазначеній справі рішенням Печерського районного суду м. Києва

від 14 березня 2024 року, яке набрало законної сили, у задоволенні

ОСОБА_2 відмовлено.

58. Щодо посилань заявника на постанову Київського апеляційного суду

від 04 серпня 2021 року у справі № 757/46888/19-ц про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , якою доповнено мотивувальну частину рішення, висновком суду про те, що шлюбно-сімейні відносини сторін припинено у січні 2013 року, то колегія суддів враховує, що спірні нежитлові приміщення придбані за договором укладеним у грудні 2012 року і тоді ж відбулася повна оплата їх вартості та складено акт приймання-передачі.

59. Відомості про встановлення режиму окремого проживання подружжя, відповідно до положень статті 119 СК України, в матеріалах справи відсутні.

60. Колегія суддів відхиляє доводи заявника щодо порушення судом першої інстанції його права на доступ до правосуддя.

61. Тривалий розгляд справи судом першої інстанції (з жовтня 2019 року по лютий 2025 року, тобто більше 5 років) об`єктивно забезпечив відповідачу достатньо часу для формування та доведення правової позиції. Свої заперечення проти позову відповідач викладав у письмових поясненнях, заявах про зупинення провадження, а також під час особистої участі в судових засіданнях 31 березня та 22 листопада 2021 року.

62. Незважаючи на процесуальну поведінку відповідача, яка полягала у систематичному зверненні до суду з клопотаннями про відкладення розгляду та зазначені різних адрес свого місця проживання, суди забезпечили йому можливість в повній мірі реалізувати своє право на надання доказів шляхом подання відповідних клопотань.

63. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 522/18010/18, постановах Верховного Суду від 05 квітні 2023 року у справі № 756/2484/19, від 14 лютого 2024 року у справі № 645/2822/20, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

64. Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують та переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

65. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

66. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

67. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

68. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

69. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Н. Ю. Сакара