Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №363/3819/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 363/3819/22

провадження № 61-8790св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави

в особі Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маліка Ярослава Павловича, на постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на земельні ділянки та витребування на користь Петриківської сільської територіальної громади в особі Петриківської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих в селі Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.

2. Позов обґрунтовував тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 серпня 2013 року у справі № 2-12/13 було визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 29 серпня 2008 року № 638, яким низку земельних ділянок було передано у приватну власність фізичних осіб, які в подальшому здійснили відчуження земельних ділянок на користь ОСОБА_1 , а також визнані незаконними та скасовані державні акти на право приватної власності на такі земельні ділянки.

3. Вищевказаним розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 29 серпня 2008 року № 638 передано у власність 15 громадянам України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 земельні ділянки загальною площею 27,2658 га для ведення особистого селянського господарства на території Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області з відповідними кадастровими номерами.

4. На підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 29 серпня 2008 року № 638 вищезазначеним громадянам були видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

5. У подальшому, власниками земельні ділянки були відчужені на користь інших осіб зі зміною їх цільового призначення, а також технічних характеристик, що зумовило необхідність об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого утворилася, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3221887800:03:071:6001.

6. Унаслідок таких дій земельні ділянки, передані розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 29 серпня 2008 року № 638 у приватну власність 15 фізичних осіб із відповідними номерами, перестали існувати та утворилися нові.

7. Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року рішення Вишгородського районного суду Київської області

від 07 серпня 2018 року внаслідок його апеляційного перегляду було скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким, зокрема, витребувано на користь Петрівської об`єднаної територіальної громади в особі Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки для індивідуального садівництва з кадастровими номерами: 3221887800:03:071:0263, 3221887800:03:071:0264, 3221887800:03:071:0265, 3221887800:03:071:0266, 3221887800:03:071:0267, 3221887800:03:071:0269, 3221887800:03:071:0270, 3221887800:03:071:0284, 3221887800:03:071:0285, 3221887800:03:071:6001, розташовані на території Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

8. Водночас земельна ділянка площею 25,2449 га з кадастровим номером 3221887800:03:071:6001 на підставі заяви ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі за № 735, була розділена на 5 земельних ділянок із кадастровими номерами: 3221887800:03:071:6002, 3221887800:03:071:6003, 3221887800:03:071:6004, 3221887800:03:071:6005, 3221887800:03:071:6006, що унеможливлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у справі № 363/848/17 та має наслідком необхідність звернення Вишгородської окружної прокуратури до суду з новим позовом про витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

9. У зв`язку із вищезазначеним Вишгородська окружна прокуратура просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за

№ 46539709, 46538860, 46539888, 46539316, 46539170 від 18 квітня 2019 року із скасуванням державної реєстрації прав відповідача на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221887800:03:071:6002, 3221887800:03:071:6003, 3221887800:03:071:6004, 3221887800:03:071:6005, 3221887800:03:071:6006 та витребувати вищеперелічені земельні ділянки з незаконного володіння відповідача на користь Петрівської сільської територіальної громади в особі Петрівськоїсільської ради.

Короткий зміст ухвал районного суду

10. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня

2022 року відкрито провадження у справі.

11. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року позовну заяву прокуратури залишено без руху та запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель», і додати до позову вказані документи.

12. Залишаючи позовну заяву прокурора без руху, районний суд мотивував своє рішення тим, що прокурором не додано до позовної заяви доказів, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінки (експертно-грошова оцінка земельної ділянки), яка здійснена у порядку, визначеному законом.

13. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 рокупозов прокурора залишено без розгляду.

14. Залишаючи позов прокурора без розгляду, районний суд мотивував своє рішення тим, що прокурором не виконано вимог ухвали суду від 13 жовтня

2025 року щодо внесення на депозитний рахунок грошових коштів у розмірі вартості земельних ділянок, експертно-грошова оцінка яких здійснена

в порядку, визначеному законом станом на день звернення до суду.

Короткий зміст ухвал районного суду

15. Не погоджуючись із ухвалою районного суду, позивач оскаржив її

в апеляційному порядку.

16. Постановою Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу Вишгородської окружної прокуратури задоволено.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня

2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

17. Скасовуючи ухвалу районного суду та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що районний суд не звернув уваги на ту обставину, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не передбачено зворотну дію у часі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України та послався на положення процесуального закону, які не підлягали застосуванню у цій справі.

18. Відтак, як зауважено апеляційним судом, суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення позовної заяви прокурора без руху на підставі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України, редакція якої набула чинність після відкриття провадження у цій справі, а, відтак, і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. У червні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Маліка Я. П., на постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 рокуу вказаній справі.

20. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

21. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Малік Я. П., просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Вишгородського районного суду Київської області

від 28 жовтня 2025 року.

22. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме безпідставне скасування апеляційним судом законної ухвали районного суду без урахування того, що у справі, яка

є предметом касаційного перегляду, прокурор обґрунтовував позовні вимоги положеннями статті 388 ЦК України, тобто як вимогу про витребування майна

у добросовісного набувача, та не обґрунтовував недобросовісність відповідача. Відтак до спірних правовідносин підлягала застосуванню частина п`ята

статті 390 ЦК України.

23. Таким чином, з урахуванням обґрунтування позову, внесення вартості нерухомого майна (земельних ділянок) на депозитний рахунок суду

є обов`язковим, що, своєю чергою, відповідає висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у листопаді 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на земельні ділянки та витребування на користь Петриківської сільської територіальної громади в особі Петриківської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих в селі Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.

25. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня

2022 року відкрито провадження у справі.

26. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року позовну заяву прокуратури залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель» і додати до позову вказані документи.

27. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 рокупозов прокурора залишено без розгляду у зв`язку із невиконанням вимог ухвали від 13 жовтня 2025 року.

28. Постановою Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу Вишгородської окружної прокуратури задоволено.

29. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня

2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

30. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

31. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

33. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

34. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

37. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

38. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України, а саме невиконання вимог ухвали суду від 13 жовтня 2025 року щодо внесення на депозитний рахунок грошових коштів у розмірі вартості земельних ділянок, експертно-грошова оцінка яких здійснена в порядку, визначеному законом, станом на день звернення до суду.

40. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до районного суду, суд апеляційної інстанції у змісті оскаржуваної в касаційному порядку постанови вказав, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не передбачено зворотну дію у часі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України та послався на положення процесуального закону, які не підлягали застосуванню у цій справі. Суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення позовної заяви прокурора без руху на підставі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України, редакція якої набула чинність після відкриття провадження у цій справі, а, відтак, і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

41. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, водночас вважає відсутніми підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

42. За змістом частини одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

43. Залишаючи позов прокурора без розгляду, районний суд мотивував своє рішення тим, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), а тому відповідно до статей 390, 391 ЦК України, пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, однак прокурор вказані вимоги закону не виконав, що свідчить про неможливість розгляду вказаної справи судом.

44. Апеляційний суд, своєю чергою, помилково зауважив у змісті оскаржуваної постанови щодо відсутності правових підстав для залишення позовної заяви прокурора без руху на підставі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України, редакція якої набула чинність після відкриття провадження у цій справі, а, відтак, і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

45. Разом з тим, колегія суддів зауважує на те, що районний суд, залишаючи позов прокурора без розгляду, фактично не врахував, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача.

У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

46. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 13 травня 2026 року в справі № 642/5620/23 (провадження № 61-11338св25), такий висновок застосовний до обставин, коли нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України набула чинності після подання позовної заяви та відкриття провадження в справі.

47. У змісті постанови від 28 січня 2026 року у справі № 363/4768/25 (провадження № 61-16032св25) Верховний Суд сформулював висновок про те, що: «положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п`ятої

статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним).

Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду».

48. Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов: від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25), від 10 грудня 2025 року в справі № 354/417/25 (провадження № 61-12635св25), від 04 лютого 2026 року у справі № 354/358/25 (провадження № 61-15655св25), від 11 лютого 2026 року у справі № 127/8322/25 (провадження № 61-12907св25), від 17 червня 2026 року в справі № 354/2126/24 (провадження № 61-16099св25), що свідчить про сталість практики Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

49. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, прокурор, звертаючись до суду з позовом, фактично сформував свою правову позицію таким чином, що відповідач не є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок.

50. Більше того, у заяві, поданій на виконання вимог ухвали районного суду про залишення позову прокурора без руху з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена в порядку, визначеному законом, прокурор фактично зазначав та доводив, що дії відповідача свідчать про його недобросовісність під час набуття у власність спірних земельних ділянок.

51. Таким чином, оскільки прокурор, зокрема, посилався на недобросовісність набувача, положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягали. Зазначене, своєю чергою, свідчить про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування ухвали районного суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

52. Відтак, хоча суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права, у підсумку він дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції із направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. За таких обставин скасування оскаржуваної постанови лише з формальних підстав не матиме наслідком зміни правильного висновку апеляційного суду,

а правильне по суті і законне рішення, в силу приписів частини другої

статті 410 ЦПК України, не може бути скасованез одних лише формальних міркувань.

53. При цьому колегія суддів зауважує, що під час застосування процесуальних норм судам належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у тлумаченні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд.

54. Таким чином, хоча доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, це не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки в цій конкретній справі суд апеляційної інстанції ухвалив правильне за змістом судове рішення про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

55. За таких обставин скасування постанови суду апеляційної інстанції лише з формальних підстав свідчило б про надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами і поставленою метою, а також суперечило

б завданням та основним засадам цивільного судочинства, якими

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

56. У вересні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Малік Я. П., шляхом формування документа у системі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

57. У змісті клопотання заявник як підставу для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (частина друга статті 403 ЦПК України).

58. На переконання заявника, наявна колізія правових позицій Верховного Суду щодо необхідності внесення вартості майна на депозитний рахунок суду

у справах за позовами прокурорів та органів влади про витребування нерухомого майна, у яких не ухвалено рішення суду першої інстанції, оскільки суди нижчих інстанцій у тотожних ситуаціях ухвалюють протилежні рішення, посилаючись на різні постанови Верховного Суду.

59. Відтак, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди першої та апеляційної інстанцій також дійшли протилежних висновків щодо наявності в органу прокуратури обов`язку внести відповідні грошові кошти на депозитний рахунок суду.

60. Оскільки суперечливі висновки, між якими колегія суддів змушена буде обирати, викладено в постановах колегій суддів різних судових палат, справа, на переконання адвоката Маліка Я. П., підлягає передачі на розгляд Об`єднаної палати із формуванням наступного правового висновку:

«Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України в редакції Закону № 4292-IX про попереднє внесення вартості спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду як умову компенсації добросовісному набувачеві в силу пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону застосовуються в усіх справах, у яких на 09 квітня 2025 року судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна, незалежно від дати подання позову та відкриття провадження. Абзац другий частини четвертої статті 177, абзац третій частини другої та частина третя статті 185, частина чотирнадцята статті 265 ЦПК України є процесуальним механізмом реалізації цієї умови і підлягають застосуванню в таких справах.

Належність позову до позовів «про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача» в розумінні абзацу другого частини четвертої

статті 177 ЦПК України визначається фактичними підставами позову, викладеними в позовній заяві, з урахуванням їх зміни лише в порядку, встановленому статтею 49 ЦПК України. Твердження позивача про недобросовісність набувача, наведені лише в поясненнях на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху або в апеляційній (касаційній) скарзі, у разі, якщо до цього моменту в заявах по суті справи було заявлено про пред`явлення позову про витребування майна у відповідача як добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, підстав позову не змінюють і не звільняють позивача від обов`язку попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду.

Висновок про те, що питання добросовісності чи недобросовісності набувача вирішується лише на стадії ухвалення судового рішення, стосується випадків, коли добросовісність набувача є спірною, і такий висновок не може бути підставою для незастосування частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач у позовній заяві сам обґрунтував вимогу статтею 388 ЦК України як вимогу до добросовісного набувача, що набув майно за відплатним договором, і не відмовився від визнання цієї обставини в порядку частини другої

статті 82 ЦПК України».

61. Колегія суддів вважає відсутніми підстави для передачі справи на вирішення Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з огляду на таке.

62. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

63. Таким чином, враховуючи, що практика застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України в редакції Закону № 4292-IX є сталою, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від останньої, а тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

64. При цьому необхідно зауважити, що за результатами касаційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, водночас визнала правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

65. Вищезазначений висновок за наслідками касаційного перегляду справи додатково свідчить про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

67. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

68. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

69. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Маліка Ярослава Павловича, про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маліка Ярослава Павловича, залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Сердюк