Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №202/21985/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 202/21985/23

провадження № 61-5305св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

позивач - Лівобережна окружна прокуратура м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенка Олександра Анатолійовича на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 листопада 2024 року під головуванням судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Свистунової О. В. у справі за позовом Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року прокурор Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03 травня 2024 року просив:

- зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,0557 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва будівлі кафе загальною площею 249,5 кв. м, опис: літ. А-1: 1 - коридор, площею 41 кв. м; 2 - зал, площею

144,5 кв. м; 3 - сан. вузол площею 33 кв. м; 4 - коридор, площею 4,8 кв. м; 5 - туалет, площею 2,0 кв. м; 6 - туалет площею 1,9 кв. м; 7 - зал площею 86,0 кв. м; 8 - туалет площею 2,9 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 827863812101, номери запису про право власності - 45763756, 45763729, 41209025);

- припинити володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на 1/3 частини (кожного) нерухомим майном, а саме будівлі кафе, яке складається з літ. А-1: 1 - коридор, площею 41 кв. м; 2 - зал, площею 144,5 кв. м; 3 - сан. вузол площею 33 кв. м; 4 - коридор, площею 4,8 кв. м; 5 - туалет , площею 2,0 кв. м; 6 - туалет площею 1,9 кв. м; 7 - зал площею 86,0 кв. м; 8 - туалет площею 2,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею

249,5 кв. м, проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. від 18 грудня 2021 року № 62401213 (номер запису про речове право 45763756) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101.

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що під час здійснення конституційних повноважень прокуратура встановила, що рішенням Дніпропетровської міської ради у тимчасове користування ОСОБА_6 була передана земельна ділянка площею 0,0054 га за фактичним розміщенням павільйону-закусочної, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Право власності ОСОБА_6 на зазначену споруду не реєструвалось у зв`язку з тим, що будівля належала до тимчасових споруд.

4. На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 31 січня 2012 року було зареєстроване право приватної власності ОСОБА_7 на будівлі та споруди площею 98,1 кв. м, які розташовані за вищевказаною адресою на земельній ділянці площею 226 кв. м.

5. 23 квітня 2012 року майно, яке розташоване за вищевказаною адресою було відчужене ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 .

6. На підставі заочного рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 09 грудня 2015 року за вищевказаною адресою було зареєстроване право власності на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв. м.

7. В подальшому це заочне рішення було скасоване.

8. На теперішній час власниками нерухомого майна (по 1/3 частині) за адресою АДРЕСА_1 є відповідачі.

9. Відомості про зареєстровані речові права на земельну ділянку відсутні.

10. Будівництво вказаного об`єкта нерухомості здійснене без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання дозволів, які дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, а тому самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності та створення перешкод законному власнику - територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є порушення інтересів держави

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Індустріального районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 26 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовив.

12. Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 листопада 2024 року без змін.

13. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право власності на будівлю кафе загальною площею 98,1 кв. м зареєстроване на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року. Дане рішення суду набрало законної сили та є чинним на теперішній момент.

14. Інша частина будівлі була добудована та зареєстрована на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2015 року у справі № 202/9116/14-ц, яке в подальшому було скасоване.

15. Тобто, самочинною в даному випадку є лише добудова, а не вся будівля в цілому.

16. За обставин цієї справи відповідачі придбали нерухоме майно за цивільно-правовими угодами від попередніх власників. При цьому угоди відбувались після спливу тривалого часу після реєстрації прав власності. У відповідних реєстрах на момент вчинення договорів були всі необхідні записи, та відсутні обтяження. Місцевий суд також зауважив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і є можливою лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

17. Апеляційний суд додатково вказував, що державна реєстрація права на нерухоме майно не була скасована, врахував відсутність накладення арешту чи інших заборон відчуження на момент вчинення правочинів, а тому сторони договору, керуючись принципом реєстраційного підтвердження володіння вказаним майном, уклали відповідні договори у відповідності до норм чинного законодавства.

18. Із матеріалів апеляційний суд встановив, що об`єкт нерухомого майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а право спільної часткової власності відповідачів по 1/3 на будівлю кафе загальною площею

249,5 кв. м зареєстроване за ними на підставі цивільно-правових угод. Прокурор у позовній заяві не зазначив підстави, передбачені законом, за наявності яких має бути припинене право власності на об`єкт нерухомого майна та такі обставини не встановлені судом під час судового розгляду.

19. Позивач не надав жодного та допустимого доказу про використання інших методів реагування, які передбачені статтею 376 ЦК України, а із матеріалів справи встановлено, що Дніпровська міська рада не зверталася до відповідачів з альтернативними пропозиціями для урегулювання вказаного конфлікту. Також, не конкретизовано в чому є незаконність і безпідставність набуття права власності саме відповідачів, в чому полягає суспільний інтерес стосовно спірного майна та чи таке втручання в право на мирне володіння майном, як позбавлення права власності буде пропорційним визначеним цілям.

20. Також суд апеляційної інстанції, підсумувавши свої висновки зазначав, що задоволення позовних вимог, та зобов`язання відповідачів, які є добросовісними набувачами спірного об`єкта нерухомого майна, знести цей об`єкт нерухомого майна, призведе до непропорційного втручання в їх право на мирне володіння майном та, відповідно, буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

21. У поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. А. просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

22. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

23. Прокурор зазначає, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеної у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, від 05 червня 2024 року у справі № 904/4338/21, від 11 червня 2024 року у справі № 904/4339/21, від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17,

від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18, від 19 жовтня 2022 року у справі

№ 206/1501/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15, від 24 червня 2020 року у справі № 320/5880/18.

24. Прокурор вказує, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що спірний об`єкт нерухомості збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час. Дніпровська міська рада має право вимагати від відповідачів усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна оскільки, набувши у власність будівлю кафе до відповідачів перейшли всі права та обов`язки щодо проданого майна.

25. Державна реєстрація права власності самочинно збудоване нерухоме майно здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та підлягає припиненню. Навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову. Вказана позиція також викладена у постановах Верховного суду

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16, від 04 серпня 2018 року у справі № 915/127/18, від 18 вересня

2024 року у справі № 914/1785/22, від 05 червня 2024 року у справі №904/4339/21, від 11 червня 2024 року у справі № 904/4338/21, від 20 липня 2021 року у справі

№ 914/2200/20, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18.

26. Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам), що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

27. Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на те, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, адже кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

28. Доводом касаційної скарги також є те, що суди не надали належну оцінку наданих прокурором доказам відсутності будь-яких дозвільних документів щодо проведення будівельних робіт з будівництва будівлі кафе та правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відведену для цієї мети.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

29. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник Дніпровської міської ради Конарева С. касаційну скаргу прокурора просила задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

30. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Черкавський Ю. С. у задоволенні касаційної скарги прокурора просив відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

31. Зауважує, що вимоги про визнання договорів недійсними, припинення права власності на об`єкт майна і скасування записів про державну реєстрацію права власності вчинених у реєстрі речових прав на нерухоме майно не забезпечить усунення порушень спричинених самочинним будівництвом, а тому висновки судів про відмову у задоволенні позову у цій частині правильні.

32. Вказує також, що наразі існує чинне та нескасоване рішення суду, яким визнано право власності на частину спірної будівлі, а тому вважати її самочинним будівництвом підстави відсутні.

33. Відповідні реєстри, на момент вчинення договорів містили всі необхідні записи, а тому відповідач ОСОБА_1 набув право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є добросовісним набувачем.

Рух справи в суді касаційної інстанції

34. Верховний Суд ухвалою від 09травня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

35. Справа № 202/21985/23 надійшла до Верховного Суду 29 травня 2025 року.

36. Верховний Суд ухвалою від 16 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

37. Дніпропетровська міська рада рішенням від 20 вересня 2001 року № 2232 надала ОСОБА_6 у довгострокову оренду строком на п`ять років земельну ділянку площею 0,0054 га за фактичним розташуванням павільйону-закусочної, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

38. На підставі цього рішення 27 грудня 2001 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки. Термін оренди встановлений до 20 вересня

2006 року.

39. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2007 року

№ 125/26 та рішення Дніпропетровської міської ради від 13 лютого 2008 року, за договором оренди землі від 28 березня 2008 року в оренду строком на 5 років ОСОБА_6 була передана земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:04:078:0009, площею 0,0054 га за фактичним розташуванням павільйону-закусочної, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

40. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 15 листопада

2011 року задовольнив позовну заяву ОСОБА_9 до

ОСОБА_6 про визнання права власності на будівлі та споруди, а саме: літ. А-1 - будівля павільйону-закусочної, у тому числі літ. А1-1 - прибудова поз. 1-5 загальною площею 98,1 кв. м, літ. а - ганок, літ. Б - вбиральня, № 1 - хвіртка, № 2 - огорожа, І - мостіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без прийняття в експлуатацію. Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

41. На підставі судового рішення, 31 січня 2012 року Комунальне підприємство «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало право приватної власності ОСОБА_7 на будівлі та споруди площею 98,1 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 226 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

42. За інформацією, наявною у Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради станом

на 31 грудня 2012 року, державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 проведена за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2012 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черняк М. О., за реєстром № 387 та зареєстрований у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним

№ 35377780.

43. В подальшому Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 09 грудня 2015 року у справі № 202/9116/14-ц, частково задовольнив позовну заяву ОСОБА_8 про визнання права власності на будівлю кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 249,5 кв. м та складається з: літ. А-1: 1 - коридор, площею 4,1 кв. м; 2 - зал, площею 144,5 кв. м; 3 - сан. вузол, площею 3,3 кв. м; 4 - коридор, площею 4,8 кв. м;

5 - туалет, площею 2,0 кв. м; 6 - туалет, площею 1,9 кв. м; 7 - зал, площею 86 кв. м;

8 - туалет, площею 2,9 кв. м без введення в експлуатацію.

44. 13 січня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська І. Р. зареєструвала за ОСОБА_8 право власності на підставі рішення суду № 202/9116/14-ц, яке було ухвалене 09 грудня

2015 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв. м (номер запису про речове право - 12919726).

45. 15 січня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокасадзе Л. В. зареєстрував за ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 право спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстр № 25, виданий 15 січня 2016 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокасадзе Л. В. (номера запису про речове право - 12955956, 12955908, 12955938).

46. Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 07 липня

2016 року у справі № 202/9116/14-ц заочне рішення від 09 грудня 2015 року скасував, а ухвалою від 29 вересня 2016 року позовну заяву ОСОБА_8 про визнання права власності на будівлю кафе залишив без розгляду.

47. Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 27 грудня 2023 року, право спільної часткової власності (по 1/3) на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв. м, опис: літ. А-1: 1 - коридор, площею 41 кв. м; 2 - зал, площею 144,5 кв. м; 3 - сан. вузол площею 33 кв. м; 4 - коридор, площею 4,8 кв. м; 5 - туалет, площею 2 кв. м; 6 - туалет площею 1,9 кв. м;

7 - зал площею 86 кв. м; 8 - туалет площею 2,9 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за: ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер - 7510, який був посвідчений 18 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Солошенко Ю. В.; ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер - 7509, який був посвідчений 18 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В.; ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер - 754, який був посвідчений 27 березня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 827863812101).

48. Відповідно до інформації, наданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та згідно з даними Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

49. Згідно інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в управлінні відсутня інформація стосовно оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:04:078:0009 за фактичним розташуванням нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

50. Лівобережна окружна прокуратура м. Дніпра в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Дніпровської міської ради скеровувала листи (від 27 березня 2023 року № 04/52-2303 вих-23, від 17 жовтня 2023 року № 04/52-8299вих-23 та від 24 листопада 2023 року № 04/52-9600вих-23) з інформацією про встановлені факти правопорушень законодавства при реєстрації права власності та самовільного зайняття земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття речових прав на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер - 827863812101).

51. Однак орган місцевого самоврядування, до компетенції якого належать відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжив, що підтверджується листами Дніпровської міської ради від 09 червня 2023 року № 7/11-1120, від 05 грудня

2023 року № 7/11-2482, окрім того, на останній запит окружної прокуратури

від 24 листопада 2023 року № 04/52-9600вих-23 відповідь від Дніпровської міської ради отримана не була.

52. 26 грудня 2023 року прокурор Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Коршун О. повідомив Дніпровську міську раду про прийняття рішення про звернення до суду в інтересах територіальної громади міста Дніпра.

Позиція Верховного Суду

53. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

54. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

55. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

57. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

58. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

59. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

60. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження

№ 61-5252сво23)).

61. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі

№ 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

62. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

63. Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі

№ 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

64. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).

65. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

66. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

67. Рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства. При існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. При існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2289/20 (провадження № 61-1715св23).

68. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

69. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 111-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

70. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначено, що …[статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується:

1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки].

72. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) вказано, що …[частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті

376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07квітня 2020 року у справі

№ 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справi № 916/1174/22).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача].

73. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначено …[Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Внаслідок укладення інвестиційного договору та договору купівлі-продажу у ТОВ «Люкс Комфі» і ТОВ «Арт 2005» не виникає право власності на нерухому річ (право на нерухому річ не виникло у ПП «Терра Віта V» як у особи, яка здійснила самочинне будівництво, і не може бути передане іншим особам), проте ТОВ «Люкс Комфі» і ТОВ «Арт 2005» набули права на об`єкт самочинного будівництва.

ТОВ «Арт 2005» і ТОВ «Люкс Комфі» користуються земельною ділянкою без відповідних правових підстав, їх дії є самовільним зайняттям земельної ділянки. На земельній ділянці розташовані об`єкти самочинного будівництва, які належать ТОВ «Арт 2005» і ТОВ «Люкс Комфі» та зареєстровані за ними. Це створює перешкоди для власника земельної ділянки.

Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

З урахуванням викладеного належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ТОВ «Арт 2005» та ТОВ «Люкс Комфі», оскільки саме ці особи є останніми набувачами прав на об`єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою].

74. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

75. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

76. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

77. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

78. У справі, що переглядається:

- при зверненні із позовом з урахуванням заяви про зміну предмета позову прокурор, діючи в інтересах Дніпровської міської ради, вказував, що земельна ділянка на якій розташоване спірне нерухоме майно, а саме - будівля кафе площею 249,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності. Вказана земельна ділянка жодному із відповідачів у користування не надавалася, тому зазначена земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд;

- при відмові у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не розмежував приміщення загальною площею 98,1 кв. м, право власності на яке виникло раніше на підставі нескасованого судового рішення від 15 листопада 2011 року у справі № 2-10220/11 та приміщення, яке з`явилось після реконструкції, загальною площею на 249,5 кв. м (самочинно побудоване);

- суди встановили, що право спільної часткової власності по 1/3 на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване за: ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 18 грудня 2021 року; ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2021 року та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2021 року;

- суди не врахували, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 20 вересня 2001 року № 2232 ОСОБА_6 була надана в оренду строком на п`ять років земельна ділянку площею 0,0054 га за фактичним розміщенням павільйону-закусочної, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 27 грудня 2001 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки до 20 вересня 2006 року. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2007 року № 125/26 та рішення Дніпропетровської міської ради від 13 лютого 2008 року, за договором оренди землі від 28 березня 2008 року в оренду строком на п`ять років ОСОБА_6 була передана земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:04:078:0009, площею 0,0054 га за фактичним розміщенням павільйону-закусочної, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Обставин продовження строків оренди земельної ділянки суди не встановили;

- апеляційний суд не перевірив висновки суду першої інстанції щодо правомірності виникнення та набуття у ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 права користування земельною ділянкою на якій розташована самочинно збудована будівля кафе площею 249,5 кв. м з урахуванням того, що ОСОБА_6 в оренду передавалась земельна ділянка під некапітальну споруду - павільйон-закусочну площею 0,0054 га, тобто лише 54 кв.м;

- апеляційний суд не перевірив, чи надавались ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_14 або попереднім власникам у користування земельні ділянки; не з`ясував чи наявні в останніх набувачів певні права (зокрема, речові) на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна;

- апеляційний суд не врахував, що зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

79. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,0557 га та приведення її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва будівлі кафе загальною площею 249,5 кв. м.

80. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

81. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

82. За таких обставин, висновки апеляційного суду не відповідають положенням ЦПК України та є передчасними, отже постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

83. Додатково колегія суддів звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі

№ 523/7180/14-ц де касаційний суд виснував, що якщо об`єкт є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном. Припинення права володіння майном, що виникло через неефективність роботи державних органів та існувало певний період часу до усунення відповідної помилки, є втручанням у право особи, яка мала законні очікування на володіння своїм майном, а непропорційність такого втручання є підставою для відповідальності держави за свої дії/бездіяльність. Проте згадана відповідальність не є формальною, поновлення порушених прав має бути ефективним.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

85. Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

86. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

87. Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. В. Пророк