Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №754/7082/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 754/7082/23

провадження № 61-10129св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боденка Дмитра Олександровича, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року під головуванням судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. В травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним пункти 2.6, 5.2 договору про відкриття кредитної лінії від 09 листопада 2021 року № 0843-3258 (далі - Договір), укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») і ОСОБА_1 , щодо встановлення сторонами договору процентної ставки у розмірі 3 % за кожен день користування кредитом (стандартна ставка), 2 % (знижена ставка), а також право кредитодавця нараховувати штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, а сукупна сума неустойки (штраф, пеня), не може перевищувати половини кредиту.

2. В обґрунтування вимог вказувала, що 09 листопада 2021 року сторони уклали договір про відкриття кредитної лінії за допомогою веб-сайту шляхом ідентифікації позивача із використанням ним електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Заявлений строк кредитування складає 14 календарних днів з дня надання кредиту (пункт 2.4). Строк кредитування 300 календарних днів (пункт 2.8).

Згідно з пунктом 2.1 Договору розмір кредитного ліміту складає - 18 000 грн.

Відповідно до пункту 2.6 Договору розмір процентів за користування кредитом: стандартна процентна ставка 3 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключення строку використання права користування кредитом за зниженою та/або пільговою ставкою). Знижена процентна ставка 2 % (право користування кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених пунктами 3.4-3.9 цього Договору). Пільгова процентна ставка 0,01 % (право користування кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених пунктами 3.4-3.6 цього Договору). Реальна річна процентна ставка: 1 139 966 % (пункт 2.9 Договору).

Згідно з пунктом 2.10 орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору (за весь строк кредитування) складає: 180 000 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 162 000 грн.

Відповідно до пункту 5.2 Договору кредитодавець має право, у разі нездійснення сплати процентів за користування кредитом у останній календарний день заявленого строку та/або у певний черговий день сплати процентів, нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань позичальником на підставі цього Договору, не може перевищувати половини кредиту, одержаного позичальником за договором.

Позивач вважала, що встановлений у договорі розмір процентів та пені перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеним, не відповідає вимогам пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором. Отже, сума компенсації становить понад 50 % від суми кредиту, що в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою та є підставою для визнання пунктів 2.6, 5.2 кредитного договору недійсним.

Крім того у пункті 2.10 прямо зазначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору (за весь строк кредитування) складає: 180 000 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 162 000 грн, що прямо протирічить закону та у 9 разів перевищує тіло кредиту.

Вказані положення договору встановлюють вимоги зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Вимога про нарахування та сплату процентів та неустойки за договором споживчого кредиту, які у сукупності є завищеними, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойки та процентів спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка та проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач зауважила, що станом на день подання позову нею сплачені проценти за користування кредитом у розмірі 37 092,60 грн (22 листопада 2021 року, 07 грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року, 06 січня 2022 року, 22 січня 2022 року, 05 лютого 2022 року, 22 лютого 2022 року), а сума до закриття кредиту становить ще 73 620 грн.

Тобто, загальний розмір нарахованих процентів та неустойки складає 500 % від суми кредиту, що підтверджується інформацією, яка міститься в особистому кабінеті позичальника на сайті: creditkasa.ua. Такий розмір процентів при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50 % вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 25 березня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

4. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, доводи, приведені стороною позивача під час судового розгляду, цього не спростовують. Крім того, про згоду позивача з умовами укладеного Договору свідчить і виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором в частині сплати процентів в період з 22 листопада 2021 року до 22 лютого 2022 року.

5. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання договору частково недійсним, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов.

6. Київський апеляційний суд постановою від 28 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

7. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишив без змін.

8. Апеляційний суд виходив з того, що вказані умови Договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами Договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи Договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

9. Крім того, проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, тому вони не є компенсацією за невиконання зобов`язань за Договором в розумінні вище вказаного положення закону.

10. Позивач підписуючи Договір ознайомлена з його умовами, відповідно розуміла їх зміст та розмір процентів, та надала свою згоду на отримання кредитних коштів.

11. Позивач визнала, що вона попереджена про сукупну вартість кредиту.

12. Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов Договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.

13. Також не можна вважати, що визначений умовами Договору розмір штрафу не відповідав приписам пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки зазначені норми законодавства стосуються прав кредитора отримати компенсацію за порушення зобов`язань з боку споживача (у тому числі одноразову - штраф), а в даному випадку мова йде про відповідальність споживача за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яка не є сталою величиною, так як розраховується з урахуванням тривалості наявного прострочення, яка може бути недостатньою для висновків про такий розмір коштів, що має сплатити позичальник, який перевищить 50 % суми отриманого кредиту.

14. Умови Договору не містять пункту щодо нарахування пені за невиконання грошового зобов?язання.

15. Доводи апеляційної скарги про двозначність умов договору в частині строку кредитування апеляційний суд не прийняв до уваги, оскільки позивач не посилалась на такі обставини при розгляді справи в суді першої інстанції, такі обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому позивач не просила визнати недійсними положення Договору, якими визначено різні періоди строку кредитування.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

16. У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боденко Д. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

17. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

18. Представник заявника зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі встановлення процентів у розмірі, який перевищує 50 % від тіла кредиту у договорі про надання кредиту на споживчі цілі, а також відсутні висновки про те, що проценти за користування кредитом не можуть вважатись компенсацією в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

19. Пункти 2.6, 5.2 Договору у сукупності є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

20. Крім того, у пункті 4.10 Договору зазначено, що реальна річна процентна ставка становить 1 139 966 %, що прямо протирічить закону та у декілька разів перевищує допустимо можливе значення.

21. Разом з тим, умови договору є двозначними, оскільки у пункті 2.4 Договору вказано строк кредитування - 14 днів, проте у пункті 2.8 Договору зазначено, що строк кредитування складає 300 днів.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У серпні 2024 року від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

23. Вказує, що проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України і в даному випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов`язань.

24. При підписанні кредитного договору позивач погодилась з усіма умовами даного правочину і взяла на себе зобов`язання щодо його виконання. На момент укладення Договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, а відтак відсутні підстави для визнання пункту 2.6 Договору недійсним.

25. Крім того, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» взагалі не нараховує неустойку за прострочення позивачем грошового зобов`язання, що виключає будь-які порушення зі сторони відповідача, як підстави для визнання пункту 5.2 Договору недійсним.

26. Разом з тим, реальна річна процентна ставка є певним показником, який розраховується відповідно до вимог Національного банку України і має відображатися у споживчих кредитних договорах, проте цей показник не має прямого відношення до суми процентів за користування кредитом, які позичальник сплачує за кредитним договором. Якщо позичальник своєчасно сплачує проценти за користування кредитом у строки згідно з графіком платежів, він отримує право на застосування програми лояльності, а саме сплачує проценти за ставкою 2 % на день, у такому випадку загальний розмір процентів становитиме 600 % за весь строк кредиту (за ставкою 1 139 966 % боржнику не здійснюються жодні нарахування процентів).

27. Також позивач, сплачуючи відповідачу проценти за кредитним договором, фактично визнав порядок, розмір та строки їх нарахування. Дії позивача щодо звернення з цим позовом є недобросовісними, оскільки суперечать її поведінці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

28. Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Деснянського районного суду міста Києва.

29. 07 серпня 2024 року цивільна справа № 754/7082/23 надійшла до Верховного Суду.

30. Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

31. 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» уклали договір № 0843-3258 про відкриття кредитної лінії.

32. Оспорюваний договір укладено в електронній формі за допомогою веб-сайту та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

33. Факт укладення цього договору, отримання кредитних коштів та часткового виконання позивачем своїх зобов`язань визнано та підтверджено сторонами під час судового розгляду в суді першої інстанції.

34. Відповідно до пункту 1.2 Договору кредитодавець зобов`язується відкрити кредитну лінію для позичальника шляхом надання грошових коштів (далі - кредит) позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.

35. Згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.8 Договору розмір кредитного ліміту складає - 18 000 грн, заявлений строк кредитування складає 14 календарних днів з дня надання кредиту. Позичальник має право достроково до закінчення строку кредитування, передбаченого у пункті 2.8 цього Договору сплатити кредит повністю у останній календарний день заявленого строку, як зазначено у пунктах 2.4.1-2.4.5 цього Договору.

36. Відповідно до пункту 2.6 Договору розмір процентів за користування кредитом: стандартна процентна ставка 3 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключення строку використання права користування кредитом за зниженою та/або пільговою ставкою).

37. Знижена процентна ставка 2 % (право користування кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених пунктами 3.4-3.9 цього Договору). Пільгова процентна ставка 0,01 % (право користування кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених пунктами 3.4-3.6 цього Договору).

38. Пунктом 2.8 Договору передбачено, що строк кредитування 300 календарних днів.

39. Відповідно до пунктів 2.9, 2.10 Договору реальна річна процентна ставка: 1 139 966 %, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору (за весь строк кредитування) складає: 180 000 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 162 000 грн.

40. Згідно з пунктом 5.2 Договору кредитодавець має право, у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом у останній календарний день заявленого строку та/або у певний черговий день сплати процентів, нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань позичальником на підставі цього Договору, не може перевищувати половини кредиту, одержаного позичальником за Договором.

41. ОСОБА_1 , як позичальник, пройшла реєстрацію на сайті відповідача та створила власний особистий кабінет, з метою отримання кредиту. Верифікація позивача в системі свідчить, про те, що вона ознайомилась з пропозицією відповідача щодо укладення електронного договору (офертою) та іншою наданою на сайті відповідача інформацією. Також позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від відповідача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснила акцепт пропозиції відповідача), тобто відповідний договір вважається укладеним у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

42. У пункті 7.1 Договору зазначено, що цей Договір та Правила (Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів)) разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання кредиту. Укладаючи цей Договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з правилами на веб-сайті кредитодавця (https://creditkasa.ua), повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись Договору, а тому добровільно та свідомо укладає Договір та бажає настання наслідків, обумовлених ним.

43. Відповідно до пункту 7.2.1 Договору позичальник даним підтверджує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на сайті https://creditkasa.ua, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

44. В матеріалах справи також є Паспорт споживчого кредиту - інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, з якою споживача ОСОБА_1 ознайомлено 09 листопада 2021 року, про що свідчить її електронний підпис одноразовим ідентифікатором (паролем) А367.

Позиція Верховного Суду

45. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

46. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

47. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

48. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

49. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

50. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

51. За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

52. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

53. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

54. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

55. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

56. Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

57. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

58. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

59. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

60. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

61. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

62. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

63. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

64. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

65. Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

66. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

67. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

68. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

69. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

70. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

71. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

72. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

73. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

74. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

75. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

76. Колегія суддів частково не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

77. Суди встановили, що 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» уклали договір № 0843-3258 про відкриття кредитної лінії.

78. Оспорюваний договір укладено в електронній формі за допомогою веб-сайту та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

79. Факт укладення цього договору, отримання кредитних коштів та часткового виконання позивачем своїх зобов`язань визнано та підтверджено сторонами під час судового розгляду в суді першої інстанції.

80. Водночас, ОСОБА_1 просила визнати недійсним пункти 2.6, 5.2 Договору, посилаючись на те, що вимога про нарахування та сплату процентів і неустойки за договором споживчого кредиту, які є завищеними, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, та в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими умовами Договору.

81. Верховний Суд частково погоджується з доводами позивачки.

82. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

83. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

84. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

85. Вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

86. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

87. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих процентів.

88. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

89. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

90. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

91. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

92. У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

93. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

94. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

95. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 суд, здійснюючи правосуддя та вирішуючи спір про стягнення заборгованості, має повноваження перевіряти добросовісність реалізації кредитором своїх прав, встановлювати наявність ознак зловживання правом та, у разі їх виявлення, застосовувати передбачені законом наслідки, зокрема відмовляти у захисті права в частині явно несправедливих та надмірних вимог щодо процентів.

96. Таким чином, забезпечення справедливого балансу між сторонами кредитних правовідносин, особливо за участю споживача як слабкої сторони договору, є безпосереднім обов`язком суду та складовою реалізації принципу верховенства права.

97. Позичальник може обґрунтовувати свої позовні вимоги несправедливістю (невигідністю, кабальністю) умов щодо розміру відсотків. Предметом доказування у цьому випадку є порушення засад цивільного законодавства - добросовісності та розумності, а також істотний дисбаланс прав та обов`язків учасників договору. Якщо позичальник додатково посилається на наявність помилки, обману або впливу тяжкої обставини - до предмету доказування входять також зазначені факти.

98. Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач як фінансова установа, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, які позивачка не могла оцінити належно.

99. Пункт 2.6 Договору, яким передбачено розмір процентів за користування кредитом: стандартна процентна ставка 3 % за кожен день користування кредитом; знижена процентна ставка 2 %, створює несправедливо надмірний тягар для позивачки, оскільки розмір процентів є явно завищеним. Такі умови договору не відповідають передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

100. Отримавши кредит у розмірі 18 000 грн, позивачці в даному випадку необхідно сплатити загальну вартість кредиту, з урахуванням застосованої процентної ставки відповідачем, у розмірі 180 000 грн (з яких 162 000 грн проценти за користування кредитом), що є несправедливо непомірним тягарем для споживача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

101. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним пункту 2.6 Договору.

102. Проте, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що пункт 5.2 Договору у сукупності є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, так як встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, оскільки у відповідності до цього пункту Договору у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом у останній календарний день заявленого строку та/або у певний черговий день сплати процентів, кредитодавець має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань позичальником на підставі цього Договору, не може перевищувати половини кредиту, одержаного позичальником за Договором.

103. Отже, максимальний розмір компенсації (у разі невиконання позивачем зобов`язань за договором), нарахований кредитодавцем, не перевищує 50 % від суми кредиту.

104. Доводи касаційної скарги про те, що умови договору є двозначними, оскільки у пункті 2.4 Договору вказано строк кредитування - 14 днів, проте у пункті 2.8 Договору зазначено, що строк кредитування складає 300 днів, Верховний Суд не приймає до уваги, оскільки на вказані обставини позивач не посилалась в суді першої інстанції. Позовна заява ОСОБА_1 не містить таку підставу позову.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

105. У серпні 2024 року від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому просить закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

106. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

107. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

108. Враховуючи те, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилалася заявник у касаційній скарзі стосувалися різних фактичних обставин, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.

109. Касаційна скарга ОСОБА_1 була подана з дотриманням норм статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження. Тому Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги під час касаційного перегляду справи, що й було зроблено у цій постанові.

110. Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України слід також відмовити.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

111. У серпні 2024 року від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому просить проводити розгляд касаційної скарги за участю представника відповідача та викликати його для надання пояснень у справі.

112. Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

113. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

114. Згідно статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

115. Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Колегія суддів не вбачає необхідності для виклику у судове засідання представника ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а тому у задоволенні клопотання про виклик представника відповідача слід відмовити.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

116. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

117. За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

118. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 2.6 Договору, оскаржені судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

119. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

120. Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

121. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

122. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

123. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

124. Оскільки за наслідками касаційного розгляду справи Верховним Судом позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а остання була звільнена від сплати судового збору на всіх стадіях судового процесу в силу закону, то з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь держави підлягає стягненню судовий збір, що підлягав сплаті за подання позовної заяви (858,88/2), апеляційної скарги (1 288,32/2) та касаційної скарги (1 717,76/2) у цій справі, у загальному розмірі 1 932,48 грн.

125. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

126. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

127. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

128. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

129. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

130. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

131. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

132. У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

133. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

134. У позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах представник ОСОБА_1 - адвокат Боденко Д. О., просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

135. На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокат Боденко Д. О. надав:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24 травня 2023 року серії АХ № 1132494;

- договір про надання правової допомоги від 27 січня 2023 року;

- платіжну інструкцію від 27 січня 2023 року про сплату адвокату Боденку Д. О. коштів на суму 6 000 грн.

136. У постановах Велика Палата Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

137. З огляду на зазначене колегія суддів висновує про підтвердження позивачем понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи № 463/11546/20 та водночас зауважує, що розподіл цих витрат підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 137 ЦПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 141 ЦПК України.

138. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

139. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

140. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

141. У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року у справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року у справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

142. Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

143. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

144. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

145. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

146. Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Боденком Д. О. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн з відповідача.

147. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

2. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про виклик у судове засідання.

3. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боденка Дмитра Олександровича, задовольнити частково.

4. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсним пункту 2.6 договору про відкриття кредитної лінії від 09 листопада 2021 року № 0843-3258 скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

5. Визнати недійсним пункт 2.6 договору про відкриття кредитної лінії від 09 листопада 2021 року № 0843-3258, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 , щодо встановлення сторонами договору процентної ставки у розмірі 3 % за кожен день користування кредитом (стандартна ставка), 2 % (знижена ставка).

6. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь Держави судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 932 (одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у судах, 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. М. Ситнік