Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №173/663/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

Справа № 173/663/23

Провадження № 61-14551св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року в складі судді Петрюк Т. М.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Пищиди М. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства та внесення змін до актових записів про народження дітей та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що починаючи з 2016 року він проживає із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У період спільного проживання у них народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час реєстрації народження дітей запис про батька був зроблений зі слів матері, відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу (далі - СК) України. Позивач постійно визнавав себе батьком дітей та наполягав на внесенні відомостей про нього як про батька дітей в свідоцтва про народження дітей.

ОСОБА_3 перебувала на обліку в органах соціального захисту та отримувала допомогу як одинока мати. Однак у 2023 році відповідачка дізналась від працівників соціального захисту населення, що їй припинено виплату допомоги у зв`язку з тим, що у дітей з`явився батько, а також повідомили про необхідність отримання нових свідоцтв про народження дітей.

Із метою з`ясування цих обставин вони звернулись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, де їм повідомили про те, що на підставі заяви батьків про визнання батьківства від 20 грудня 2022 року № 225/20.17-41 внесені зміни до актових записів про народження дітей, вказані відомості про батька ОСОБА_2 та видані нові свідоцтва про народження дітей. Однак ні позивач, ні ОСОБА_3 цю людину не знають. У подальшому з`ясувалось, що ОСОБА_3 була введена в оману та підписала заяву нібито про отримання допомоги, не прочитавши її зміст, але цією заявою були внесені зміни про батька в актові записи про народження дітей.

Просив суд:

- визнати його батьком дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- виключити із актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 05 вересня 2017 року № 56 і із актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 18 серпня 2022 року № 131 відомості про ОСОБА_2 як батька дитини.

- внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 05 вересня 2017 року № 56, вказавши батьком дитини ОСОБА_1 , змінивши прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ім`я « ІНФОРМАЦІЯ_4 » залишити без змін.

- внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 18 серпня 2022 року № 131, вказавши батьком дитини ОСОБА_1 , змінивши прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ім`я « ІНФОРМАЦІЯ_4 » залишити без змін.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

23 квітня 2025 року рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено.

22 жовтня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що частиною другою статті136 СК України чітко визначений перелік осіб, які можуть оскаржувати батьківство, оскільки відбулися обставини, на підставі яких були внесенні зміни до актових записів про народження дітей - відповідно до заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання батьківства ОСОБА_2 визнав себе батьком дітей, тому оспорювати батьківство може виключно особа, яка записана батьком дитини ( ОСОБА_2 ), у випадку смерті - його спадкоємці (дружина, батьки, діти), та безпосередньо мати дітей - ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_1 не має процесуального права на оскарження (оспорювання) батьківства дитини.

У справі не підлягають застосуванню вимоги статті 129 СК України, оскільки на момент зачаття та народження дітей їх мати не перебувала у шлюбі ні із ОСОБА_2 , ні з ОСОБА_1 або взагалі з іншим чоловіком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Плетенко К. Ю. через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року скасувати, позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17, про те, що згідно з приписами частини першої статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства;

- від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц, від 10 листопада 2022 року в справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року в справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, про те, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства;

- від 05 березня 2025 року в справі № 487/4523/23, про те, що судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності. У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім`ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини. Під час врахування такого балансу доцільно надавати оцінку висновкам органів у справах дітей щодо сімейної ситуації та думці дитини, яка здатна її висловити.

Звертає увагу, що дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування, а позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.

Вважає, що позбавлення права позивача на встановлення батьківства не відповідає інтересам малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які з моменту свого народження проживають з позивачем, у повній родині, мають усталений спосіб життя, спогади та емоційну прив`язаність до своїх батьків.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають однією сім`єю.

У період їх спільного проживання народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час реєстрації народження дітей запис про батька був зроблений зі слів матері відповідно до частини першої статті 135 СК України - батько ОСОБА_16 . Матір`ю вказана ОСОБА_3 .

Відповідно до повторних свідоцтв про народження дітей батьками дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .

З метою підтвердження батьківства у справі була призначена та проведене судова молекуляно-генитична експертиза та надано суду висновок спеціаліста від 25 жовтня 2023 року № 1961-МГ, згідно з яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вірогідністю не менше 99,999999 %.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року).

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду (стаття 125 СК України).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (стаття 129 СК України).

У справі, що переглядається, до суду звернувся позивач, який вважає себе батьком дітей, щодо яких у актовому записі про народження спочатку запис про батька був здійснений за вказівкою матері (частина перша статті 135 СК України), потім до актового запису, за твердженням позивача, незаконно внесено відомості про ОСОБА_2 , який жодного стосунку ні до дітей, ні до їх матері не має. Позов просив задовольнити на підставі статей 128, 129 СК України.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову з посиланням на відсутність права на визнання батьківства на підставі статті 129 СК України, оскільки норма цієї статті передбачає випадки, що коли дитина народилася у шлюбі матері з іншим чоловіком, проте на момент зачаття та народження дітей їх мати не перебувала у шлюбі з жодним чоловіком.

Колегія суддів з цим висновком судів погодитися не може, оскільки в такому випадку, не зазначивши ефективного способу захисту прав позивача на приватне життя, суд фактично позбавив ОСОБА_1 права на доступ до правосуддя.

Такий підхід не узгоджується із гарантіями, передбаченими статтями 6, 8 Конвенції, та суперечить висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17, на який, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Питання встановлення походження дитини, збереження зв`язків між дитиною та її біологічними батьками, а також можливість особи домагатися юридичного визнання свого батьківства належать до сфери захисту зазначеної статті.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що «сімейне життя» за статтею 8 Конвенції не обмежується шлюбними відносинами і може охоплювати інші фактичні сімейні зв`язки. Існування чи відсутність «сімейного життя» для цілей статті 8 є передусім питанням факту, яке залежить від реального існування на практиці тісних особистих зв`язків. Хоча, як правило, спільне проживання може бути необхідною умовою таких відносин, у виняткових випадках інші чинники також можуть свідчити, що відносини є достатньо сталими, аби сформувати фактичні сімейні узи (див. рішення від 24 січня 2017 року в справі «Парадізо та Кампанеллі проти Італії» (Paradiso and Campanelli v. Italy) заява № 25358/12, § 140; рішення від 05 вересня 2023 року в справі «Віншковський проти Чехії» (Vinskovsky v. the Czech Republic), заява № 59252/19, § 40). Коли цього вимагають обставини, «сімейне життя» має поширюватися і на потенційні відносини, які можуть розвинутися між дитиною, народженою поза шлюбом, та її біологічним батьком. Серед релевантних чинників, що можуть визначати реальне існування на практиці тісних особистих зв`язків у таких випадках, - характер стосунків між біологічними батьками та конкретний, доведений інтерес і залученість батька до дитини як до, так і після її народження (рішення від 15 вересня 2011 року в справі «Шнейдер проти Німеччини» (Schneider v. Germany), заява № 17080/07, § 81).

У рішенні від 13 жовтня 2020 року в справі «Койчев проти Болгарії» (Koychev v. Bulgaria), заява № 32495/15, ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції. Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси. Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.

Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78, 79).

На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року в справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини»(«Krasztian Barnabas Tot v. Hungary»), заява № 48494/06).

У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Фон Ганновер проти Німеччини» (Von Hannover v. Germany), заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (рішення ЄСПЛ від 14 грудня 2018 року в справі «Якушев проти України», заява № 15978/09).

ЄСПЛ зауважив, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року в справі «Воловік проти України», заява № 15123/03).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).

У постанові 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства і такі обставини вже існували на момент подання позову. Очевидно, що позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.

На вирішення Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду було поставлено питання з`ясування можливості звернення до суду із позовом особи, яка вважає себе біологічним батьком дитини, зокрема в порядку статті 128 СК України, у випадку, коли під час реєстрації народження дитини запис про батька був вчинений в порядку частини першої статті 135 СК України, однак згодом після реєстрації матір`ю дитини шлюбу відомості до актового запису змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства.

У постанові від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

З урахуванням наведеного Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17 визнала, що позов чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства, підлягає розгляду по суті з дотриманням статей 128, 129 СК України на підставі аналогії закону.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що, незважаючи на те, що ситуація у справі, що переглядається, не є тотожною справі № 639/2026/17, яка перебувала на розгляді Об`єднаної палати, у якій відповідач був чоловіком матері, такий підхід також може бути застосований під час розгляду цієї справи, оскільки Об`єднана палата наголосила, що аналогія застосовується для подолання законодавчої прогалини, яка не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист.

Визначальним критерієм під час вирішення цього спору є забезпечення найкращих інтересів дитини, що є одним із основоположних принципів сімейного права.

У справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), заява № 25057/11, ЄСПЛ наголосив, що повага до приватного життя вимагає забезпечення кожній особі можливості встановити обставини свого походження, а право на отримання такої інформації має важливе значення для формування особистості людини та її розвитку. Таке право охоплює, зокрема, можливість отримати інформацію щодо особи своїх батьків.

Верховний Суд уже зауважував, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини (постанова від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18).

У справі «Узбяков проти росії» (Uzbyakov v. Russia), заява № 71160/13, рішення від 05 травня 2020 року, ЄСПЛ наголосив, що у спорах щодо встановлення батьківства та наслідків усиновлення національні суди не можуть обмежуватися суто формальним застосуванням норм внутрішнього права, а зобов`язані здійснити ретельну оцінку конкретних обставин справи та забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини, біологічного батька й усиновлювачів.

Отже, дитині має бути гарантоване право знати свого біологічного батька, а забезпечення такого права передбачає необхідність дотримання справедливого та пропорційного балансу між конкуруючими інтересами дитини, біологічного батька та інших осіб, із пріоритетним урахуванням найкращих інтересів дитини.

Дитина має право знати своїх батьків, наскільки це можливо, та підтримувати з ними правовий зв`язок. Встановлення походження дитини від її біологічного батька забезпечує реалізацію не лише прав особи, яка звернулася до суду, а й особистих немайнових прав дітей, зокрема права на достовірне визначення свого походження, права на сімейну ідентичність, а також пов`язаних із цим майнових і особистих прав.

За таких обставин саме розгляд по суті позовних вимог про визнання батьківства та виключення з актових записів про народження відомостей про особу, яка не є біологічним батьком дітей, є належним способом захисту прав позивача та відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, тоді як відмова у розгляді такого спору лише з підстав відсутності прямої норми закону фактично позбавляє б як позивача, так і дітей права на встановлення їхнього справжнього сімейного статусу.

Отже, дитині має бути гарантовано право знати свого біологічного батька, що є пропорційним і справедливим балансом між відповідними конкуруючими інтересами батьків і дитини та відповідатиме легітимній меті дотримання найкращих інтересів дитини.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням ЦПК України та є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьоїстатті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду судам належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров