Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №943/870/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 943/870/25

провадження № 61-7516св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиняка Віктора Андрійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.

в справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Виконавчого комітету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, про визнання фізичної особи недієздатною й встановлення опіки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити над нею опіку та призначити його опікуном.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 вересня 2025 року рішенням Буського районного суду Львівської області заяву задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 недієздатною.

Встановлено опіку над ОСОБА_2 та призначено її опікуном ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд керувався тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок хронічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.Це становить підставу для визнання її недієздатною. Враховуючи обставини справи, а також те, що інтереси заявника не суперечать інтересам особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, а також беручи до уваги подання органу опіки та піклування - Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, суд виснував про необхідність встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_2 та призначення ОСОБА_3 її опікуном.

08 травня 2026 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 09 вересня 2025 року скасовано в частині призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаної вимоги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на опікунську раду при Виконавчому комітеті Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення заяви в частині призначення заявника опікуном над ОСОБА_2 , не встановивши всіх фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її правильного вирішення, керувався виключно поданням органу опіки та піклування, яким визнано доцільним призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 , а також із факту їх спільного проживання із заявником. Однак ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією та з 27 жовтня 2024 року включений до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , депроходить військову службу. 09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону Українивід 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), а саме у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови відсутності опіки (піклування) з боку інших осіб. Звертаючись до суду із заявою про призначення його опікуном над бабою, ОСОБА_1 мав на меті після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред`явити до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Вказане судове рішення пов`язане з процедурою звільнення військовослужбовця з військової служби, а,отже, стосується прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої заявник проходить військову службу.Як установлено судом, на момент звернення до суду першої інстанції ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27жовтня 2024 року № 301 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та безпосередньо виконує обов`язки за місцем несення служби. Це унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна ОСОБА_2 . У недієздатної ОСОБА_2 є син - ОСОБА_4 , який є пенсіонером, однак у нього немає будь-яких об`єктивних перешкод для здійснення догляду за своєю матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малиняк В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду

від 08 травня 2026 року, в якій просить її скасувати в частині скасування призначення опікуном ОСОБА_1 та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 742/887/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 341/1526/23, від 28 травня 2025 року в справі № 641/7190/23, про те, що сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою; саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

Жодна норма цивільного законодавства не містить заборони щодо призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи. Більше того, законодавець спеціально передбачив можливість звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над недієздатною особою. Отже, сам факт проходження військової служби не тільки не виключає можливості бути опікуном, а навпаки свідчить про те, що законодавець визнає можливість поєднання такого статусу з проходженням військової служби. Апеляційний суд не встановив, які саме юридичні функції опікуна заявник не може виконувати у зв`язку з проходженням військової служби. Єдиним родичем недієздатної, окрім заявника, є його рідний батько, проте він не може виконувати обов`язки опікуна, оскільки тривалий час хворіє на цукровий діабет другого типу, гіпертонічну хворобу та інші захворювання, сам потребує сторонньої допомоги і перебуває під постійним наглядом сина. Інших близьких родичів або осіб, які б висловили бажання та мали можливість здійснювати опіку над недієздатною особою, матеріали справи не містять. Водночас держава в особі органів опіки та піклування фактично не має можливості забезпечити повноцінне виконання функцій опікуна щодо кожної недієздатної особи, яка залишилася без сімейного догляду. Під час розгляду справи першочергове значення повинні мати якнайкращі інтереси недієздатної особи, а не формальні припущення щодо можливості чи неможливості виконання обов`язків опікуна виключно через проходження заявником військової служби.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 має батька ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_2 .

Відповідно до подання щодо доцільності призначення опікуном ОСОБА_1 у випадку визнання Буським районним судом Львівської області недієздатною ОСОБА_2 від 14 серпня 2025 року №1265 орган опіки та піклування Виконавчого комітету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, вважає, що ОСОБА_1 може бути призначений опікуном над ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 актично вона проживає без реєстрації місця проживання разом зі своїм онуком - заявником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в одному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до медичного висновку Лікарсько-консультативної комісії від 16 травня 2025 року № 189 ОСОБА_2 має діагноз змішаної енцефалопатії з стійким цефалгічним та вестибуло-атоктичним синдромом нейрокогнітивними розладами, постійно потребує стороннього догляду.

За висновком судово-психіатричного експерта від 21 липня 2025 року № 1187 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок хронічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (пункт 1 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до статті 30 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність набувати своїми діями для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Установивши, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз змішаної енцефалопатії з стійким цефалгічним та вестибуло-атоктичним синдромом нейрокогнітивними розладами, страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок хронічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними й постійно потребує стороннього догляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновок про визнання її недієздатною.

Судові рішення в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.

За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у звязку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку під час вирішення питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.

Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІвійськовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.

Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІвійськовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону № 2232-ХІІ свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІконкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.

Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.

Отже, сам собою факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.

У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила), критерії, яким має відповідати особа опікуна.

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 (посилання в касаційній скарзі) Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону № 2232-ХІІ реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 580/4512/23 у підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІвійськовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».

Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.

Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.

З огляду на викладене, слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, зокрема за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІпов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.

Сам собою факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновки апеляційного суду в цій справі суперечать постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25) стосовно проходження військової служби як підстави для відмови в призначенні військовослужбовця опікуном недієздатної особи.

Такими ж доводами мотивована касаційна скарга, де зазначено, що суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 742/887/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 341/1526/23, від 28 травня 2025 року в справі № 641/7190/23, про те, що сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою; саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

Крім того, апеляційний суд зробив висновок про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном ще з підстав, що у ОСОБА_2 є інша близька особа, яка може бути його опікуном.

Відповідно до установлених обставин цієї справи у недієздатної ОСОБА_2 є син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У частинах третій, четвертій статті 63 ЦК України чітко визначено, що фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Тобто опіка ґрунтується на добровільності, суд не наділений повноваженням «оглянути» коло родичів і визначити, кому «ніщо не перешкоджає» бути опікуном, без волевиявлення цієї особи, без дослідження стану її здоров`я, стосунків з підопічним, бажання і спроможності.

У поданні щодо доцільності призначення опікуном ОСОБА_1 від 14 серпня 2025 року № 1265 орган опіки та піклування Виконавчого комітету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області не оцінюв відповідність ОСОБА_4 критеріям опікуна недієздатної матері ( ОСОБА_2 ), лише послався на те, що ОСОБА_4 не заперечує щодо призначення опікуном ОСОБА_1 (а. с. 54).

Письмової згоди ОСОБА_4 бути опікуном недієздатної матері матеріали справи не містять.

Іншою умовою призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи є обставина, за якої інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

У цьому контексті заявник посилається на медичний висновок лікарсько-консультативної комісії від 24 березня 2026 року № 172 (а. с. 110), де вказано, що ОСОБА_4 хворіє на цукровий діабет другого типу, гіпертонічну хворобу та інші захворювання.

Виснувавши про наявність у цій справі іншої особи (крім військовослужбовця), яка може здійснювати опіку над недієздатною особою, апеляційний суд не дослідив придатність ОСОБА_1 як опікуна за станом здоров`я, його фактичну спроможність здійснювати догляд за матір`ю.

Суд тимчасово поклав обов`язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на опікунську раду при Виконавчому комітеті Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області.

Відповідно до статті 61 ЦК України орган опіки та піклування є суб`єктом, який призначає опікуна, а не є ним за замовчуванням.

Передбачений статтею 65 ЦК України механізм щодо покладення обов`язків опікуна на орган опіки та піклування має тимчасовий характер - до встановлення опіки і призначення опікуна, та не є способом ухилитися від призначення персонального опікуна за наявності придатного кандидата.

За наявності близької для ОСОБА_2 особи, яка бажає виконувати обов`язки опікуна, «номінальна» опіка стороннього органу без особистого зв`язку з підопічною суперечить інституту опіки, оскільки фактично залишає недієздатну особу без догляду й турботи на невизначений термін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400

ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Колегія суддів зробила висновок про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню: оскаржуване судове рішення в частині відмови в призначенні опікуном підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиняка Віктора Андрійовича задовольнити.

ПостановуЛьвівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року в частині відмови в призначенні опікуном скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров