Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №369/18089/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 369/18089/24

провадження № 61-3844св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якушева Станіслава Ігоровича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року в складі судді Янченка А. В.та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 суму забезпечувального платежу в розмірі 476 325,00 грн; штраф - 47 632,50 грн; 3 % річних - 68 598,61 грн; інфляційні збитки - 302 923,75 грн; судовий збір - 8 954,80 грн, витрати на правову допомогу - 25 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 24 липня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язалися у майбутньому, на умовах і в порядку, визначених цим договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180. Продавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язався ввести будинок в експлуатацію в ІІ кварталі 2019 року, а основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію, ціна квартири становить 481 300,00 грн.

На виконання домовленості нею сплачено забезпечувальний платіж в сумі 476 325,00 грн. Станом на серпень 2023 року договір купівлі-продажу квартири так і не укладений.

Відповідач у зв`язку з цим має повернути їй 476 325,00 грн, сплатити 10 % штрафу в розмірі 47 632,50 грн та суми за статтею 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

20 жовтня 2025 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.

12 лютого 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що, оскільки укладення угоди (попереднього договору) від 24 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною першою статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Укладений між сторонами правочин нікчемний, відповідно передані за таким правочином кошти не є авансом чи завдатком, чи забезпечувальним платежем.Спірні правовідносини не є договірними, заявлені позивачем вимоги повинні вирішуватися відповідно до статті 1212 ЦК України, однак вимог про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України ОСОБА_1 не заявляла. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно змінювати предмет та правові підстави позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якушев С. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 476 325,00 грн - безпідставно набутих коштів, 68 598,61 грн - 3 % річних, 302 923,75 грн - інфляційнихзбитків.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), про те, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), про те, що суд, з`ясувавши, що сторона послалася не на ті норми, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує належні норми;

- Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 401/3856/16-ц (провадження № 14-221цс18), про те, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, який підлягає нотаріальному посвідченню, у разі недодержання цієї форми є нікчемним, а передані на його виконання кошти підлягають поверненню;

- Верховного Суду від 27 листопада 2019 року всправі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18), про те, що у разі виконання лише однією стороною нікчемного правочину, для повернення виконаного застосовуються положення глави 83 ЦК України (стаття 1212);

- Верховного Суду від 28 вересня 2022 року всправі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21), про те, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;

- Верховного Суду від 08 лютого 2023 року всправі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), про те, що суд зобов`язаний застосувати наслідки нікчемності правочину з власної ініціативи, незалежно від того, чи посилалися на це сторони;

- Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року всправі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22), про те, щонікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто, а суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;

- Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року всправі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23), про те, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Суди помилково виснували про те, що додаткові пояснення позивачки від 24 липня 2025 року є зміною підстав позову. Позивачка не змінювала первісних обставин (укладення договору та передача коштів), а лише уточнила нормативне обґрунтування, що відповідно до статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та практики Верховного Суду не є зміною підстав позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами за збереження первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Порушене право позивачки полягає у позбавленні можливості розпоряджатися власними коштами в розмірі 476 325,00 грн, які були передані відповідачу за нікчемним правочином; стаття 1212 ЦК України прямо передбачає повернення безпідставно набутих коштів як спосіб захисту; застосування статті 625 ЦК України дозволяє відновити майновий стан позивача з урахуванням інфляційних процесів та компенсувати втрати від користування чужими грошовими коштами.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано попередній договір.

За умовами договору сторони зобов`язалися у майбутньому, на умовах і в порядку, визначених цим договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим 3222487001:01:008:5180.

Сторони договору погодили, що межі та планування квартири позначено на викопіюванні з поверхового плану будинку, що додається до цього договору, за будівельним АДРЕСА_2 загальною площею 36,5 кв. м, що знаходиться на другому проектному поверсі, площа приміщень підлягає уточненню за паспортом, виданим бюро технічної інвентаризації, але не повинна відрізнятись більш ніж на 10 % від площі, зазначеної у цьому пункті.

Продавець зобов`язався ввести будинок в експлуатацію в ІІ кварталі 2019 року, а основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію. Ціна квартири становить 481 300,00 грн за площі квартири 36,5 кв. м (пункт 2.1 договору).

Сторони договору також погодили, що покупець передав продавцю до укладення цього договору забезпечувальний платіж у повному обсязі, а саме 476 325,00 грн (пункт 4.5 договору).

Факт сплати коштів у визначеному розмірі сторонами під час розгляду справи не оспорювався.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно з положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такий є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З урахуванням наведених норм колегія суддів погоджується з висновками судів щодо кваліфікації укладеного між сторонами 24 липня 2018 року попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна як нікчемного через відсутність його нотаріального посвідчення, однак не згодна з висновками щодо неможливості застосування наслідків такої нікчемності в межах розгляду цієї справи, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, як в постановах, на які посилається заявниця, так і в постанові від 16 квітня 2025 року в справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24), звертала увагу на те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме суд зобов`язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору.

Нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.

Такі ж висновки викладені постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року всправі № 401/3856/16-ц (провадження № 14-221цс18), Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18), від 28 вересня 2022 року всправі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21), від 08 лютого 2023 року всправі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22), від 09 вересня 2024 року всправі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23), на які посилається заявниця в касаційній скарзі.

Суди в цій справі не врахували висновки Верховного Судупро те, що суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

У первісній редакції позовної заяви позивачка просила застосувати наслідки порушення попереднього договору, визначені пунктом 5.4, відповідно до якого у випадку невиконання договору продавцем, а саме безпідставна відмова продавця від укладення основного договору наступають такі наслідки для сторін: покупець отримує право в односторонньому порядку відмовитися від договору шляхом направлення продавцеві письмової заяви про це, і після цього продавець зобов`язується повернути покупцеві всю отриману суму забезпечувального платежу та сплатити на його користь штраф у розмірі 10 % від суми забезпечувального платежу, отриманого від покупця.

24 липня 2025 року позивачка надаладодаткові пояснення, де зазначила, що попередній договір купівлі-продажу житлового приміщення квартири не був нотаріально посвідчений, а, отже, є нікчемним через недодержання вимог закону про його нотаріальне посвідчення. Посилалася на те, що визнання договору недійсним судом не вимагається, проте вимоги про повернення сплачених коштів підлягають задоволенню відповідно до статей 216, 1212 ЦК України. У зв`язку з цим позивачка відмовилась від стягнення штрафу за порушення умов попереднього договору, однак залишила вимоги про стягнення сплачених нею коштів і сум за статтею 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року всправі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами за збереженняпервісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

У додаткових поясненнях вимоги позивачки ґрунтуються вже не на положеннях самого договору (як у первісній редакції позову), а на доводах щодо його нікчемності.

Проте суди формалізовано виснували про те, що додаткові пояснення позивачки від 24 липня 2025 року є зміною підстав позову. Позивачка не змінювала первісних обставин (укладення договору та передача коштів), а лише уточнила нормативне обґрунтування позовних вимог.

Зміна посилань на конкретні норми права не є зміною підстав позову. Фактичні обставини в справі не змінилися: гроші сплачено, основний договір не укладено, кошти не повернуто.

Порушене право позивачки полягає у позбавленні можливості розпоряджатися власними коштами в розмірі 476 325,00 грн, які були передані відповідачу за нікчемним правочином, вона просить повернути ці кошти, а стаття 1212 ЦК України прямо передбачає повернення безпідставно набутих коштів як спосіб захисту, що залишилося без уваги судів.

Суд застосовує наслідки нікчемності з власної ініціативи, якщо це охоплюється предметом спору. Тобто суди, встановившинікчемність попередньогодоговору і наявність вимоги про повернення сплаченого за ним, не позбавлені процесуальної можливості вирішити спір із застосуванням відповідних правовому регулюванню спірних правовідносин норм права.

Сторонами договору не дотримано обов`язкової нотаріальної форми його посвідчення,оспорюваний правочин є нікчемним і все одержане на його підставі підлягає поверненню, проте такий спір суди не вирішили через помилкове посилання на те, що ОСОБА_1 не заявляла вимог про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що неправильна юридична кваліфікація правовідносин або помилкове посилання сторони на конкретну норму права не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки суд самостійно визначає закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 25 червня 2025 року в справі № 761/382/21 та ін.)

Аналогічний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення в справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Суди відмовили в позові передчасно без дослідження його обґрунтованості по суті, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731 /16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Якушева Станіслава Ігоровича задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров