Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №711/6711/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 711/6711/22

провадження № 61-7970св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова»,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СК-Нова»;

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та позивач за самостійним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СК-Нова», Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова»,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та позивач за самостійним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СК-Нова», Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у складі колегії суддів Карпенко О. В., Новікова О. М., Василенко Л. І. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова» про визнання правочину недійсним і витребування майна; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова», Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» про визнання договорів недійсними, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» (далі - ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова» (далі - ТОВ «СК-Нова»), у якому просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» (далі - ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту»), яке 19 листопада 2021 року перейменовано на ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», та ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ТОВ «СК-Нова» на користь позивача нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 2 963,7 кв. м, гараж літ. «Е», огорожу № 1 та замощення літ. «І»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «СК-Нова» на зазначене нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 894773671101), проведену на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К. О. від 24 жовтня 2019 року, індексний номер 49321935, номер запису про право власності 33817226;

- припинити право власності ТОВ «СК-Нова» на зазначене нерухоме майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що протоколом № 28 зборів учасників ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» від 04 квітня 2016 року було погоджено відчуження належного товариству нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , надано ректору ОСОБА_4 повноваження на вчинення необхідних дій щодо оформлення такого відчуження, а також погоджено вилучення земельної ділянки з користування товариства та передання її в оренду набувачу майна.

На підставі зазначеного протоколу 06 квітня 2016 року між ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» в особі ректора ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що про вибуття спірного майна з власності товариства дізнався лише 12 грудня 2019 року після отримання відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після цього представники ТОВ «СК-Нова», до статутного капіталу якого було внесено спірне майно, почали перешкоджати працівникам університету в доступі до будівель та фактичному користуванні ними. За цими обставинами здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 04 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020251010000042.

На обґрунтування недійсності договору позивач посилався на те, що єдиний учасник товариства ОСОБА_5 , якому належало 100 % часток у статутному капіталі, на момент прийняття рішення від 04 квітня 2016 року, оформленого протоколом № 28, через похилий вік, перенесені інсульти та психічне захворювання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому не мав дійсного волевиявлення на відчуження нерухомого майна товариства.

Крім того, позивач вважав, що ректор ОСОБА_4 діяла з перевищенням наданих їй повноважень, оскільки зміст укладеного договору не відповідав рішенню, викладеному в протоколі № 28. На думку позивача, зазначений протокол не містив достатньої індивідуалізації майна, що підлягало відчуженню, а також не надавав повноважень на укладення договору саме з ОСОБА_1 , оскільки у ньому йшлося про відчуження майна на користь «третьої особи», без конкретизації її особи.

Також позивач зазначав, що після укладення договору та до грудня 2019 року саме університет продовжував фактично володіти й користуватися спірними будівлями, сплачував орендну плату за земельну ділянку, комунальні платежі, здійснював утримання та ремонт об`єкта, використовував його в освітній діяльності та передавав частину приміщень в оренду. Натомість ОСОБА_1 фактично не здійснювала правомочностей власника щодо спірного майна.

Посилаючись на відсутність належного волевиявлення власника корпоративних прав товариства на відчуження майна та на перевищення представником продавця наданих повноважень, позивач вважав договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року недійсним, а тому просив витребувати спірне майно з володіння ТОВ «СК-Нова», скасувати державну реєстрацію права власності за останнім та припинити його право власності на відповідні об`єкти нерухомості. При цьому позивач зазначав про готовність повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором купівлі-продажу, у розмірі 1 881 704,66 грн.

У березні 2024 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «СК-Нова», ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати недійсним договір про наміри від 04 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року, укладений між ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» та ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ТОВ «СК-Нова» на користь ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 2 963,7 кв. м, гараж літ. «Е», огорожу № 1 та замощення літ. «І».

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 липня 2020 року він успадкував 1/3 частку у статутному капіталі ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту». Після внесення 17 вересня 2020 року відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань він набув статусу учасника та кінцевого бенефіціарного власника університету.

Після набуття корпоративних прав позивачу стало відомо про вибуття з власності університету нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи таке відчуження незаконним, а правочини, на підставі яких воно відбулося, недійсними, ОСОБА_2 звернувся до суду із самостійними вимогами щодо предмета спору. При цьому він зазначав, що підстави заявленого ним позову є аналогічними підставам первісного позову ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова».

У квітні 2024 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «СК-Нова», ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:

- визнати недійсним договір про наміри від 04 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року, укладений між ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» та ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ТОВ «СК-Нова» на користь ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 2 963,7 кв. м, гараж літ. «Е», огорожу № 1 та замощення літ. «І».

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом вона успадкувала 1/3 частку у статутному капіталі ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту». Після внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вона набула статусу учасника та кінцевого бенефіціарного власника університету.

Після набуття корпоративних прав позивачу стало відомо про вибуття з власності університету нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи таке відчуження незаконним, а правочини, на підставі яких воно відбулося, недійсними, ОСОБА_3 звернулася до суду із самостійними вимогами щодо предмета спору. При цьому вона зазначала, що підстави заявленого нею позову є аналогічними підставам первісного позову ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі судді Казидуб О. Г. рішенням від 30 січня 2026 року позов ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» задовольнив.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року, укладений між ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» та ОСОБА_1 .

Витребував із володіння ТОВ «СК-Нова» на користь ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 2 963,7 кв. м, гараж літ. «Е», огорожу № 1 та замощення літ. «І».

Скасував державну реєстрацію права власності ТОВ «СК-Нова» на зазначене нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 894773671101), проведену на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К. О. від 24 жовтня 2019 року, індексний номер 49321935, номер запису про право власності 33817226, та припинив право власності ТОВ «СК-Нова» на це майно.

Стягнув із ТОВ «СК-Нова» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» з кожного по 15 368,28 грн судового збору за подання позовної заяви, по 757,00 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову та по 26 897,00 грн витрат на проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

У задоволенні позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що висновком посмертної судово-психіатричної експертизи підтверджено, що станом на 04 квітня 2016 року та 06 квітня 2016 року ОСОБА_5 внаслідок хронічного психічного захворювання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому не мав дійсного волевиявлення на відчуження належного університету нерухомого майна.

Суд керувався тим, що збори учасників товариства не надавали належної згоди на укладення договору купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року та не схвалювали його після укладення, а дії ректора ОСОБА_4 не можуть вважатися належним схваленням правочину від імені товариства. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу укладено представником продавця без належних повноважень та за відсутності волі власника корпоративних прав товариства на відчуження спірного майна.

Встановивши, що спірне майно вибуло з володіння університету не з його волі, а ТОВ «СК-Нова» є останнім набувачем цього майна, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування нежитлових будівель із володіння ТОВ «СК-Нова» на користь університету. При цьому суд врахував, що після укладення оспорюваного договору університет фактично продовжував користуватися та утримувати спірне майно, тоді як ОСОБА_1 і ТОВ «СК-Нова» до грудня 2019 року не вчиняли дій, притаманних власнику.

Вирішуючи питання про позовну давність, суд зазначив, що університет дізнався про вибуття майна з його власності лише 12 грудня 2019 року після отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому позов подано в межах позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався тим, що вони не є сторонами договору про наміри від 04 квітня 2016 року, не довели наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу саме у заявлений ними спосіб, а також обрали неналежний та неефективний спосіб судового захисту.

Черкаський апеляційний суд постановою від 14 травня 2026 рокуапеляційні скарги ТОВ «СК-Нова» та ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 січня 2026 року в частині вирішення первісного позову ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, витребування майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 16 квітня 2024 року.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ректор ОСОБА_4 під час укладення спірного договору діяла в межах повноважень, наданих їй статутом університету та протоколом № 28 зборів учасників товариства від 04 квітня 2016 року. Зміст зазначеного протоколу дає змогу ідентифікувати майно, щодо якого прийнято рішення про відчуження, оскільки в ньому визначено адресу об`єкта та ціну продажу, що повністю відповідає умовам укладеного договору.

Апеляційний суд також врахував, що покупець ОСОБА_1 діяла добросовісно, оскільки під час посвідчення договору нотаріус перевірив правоздатність сторін, повноваження ректора, наявність рішення учасника товариства про відчуження майна та інші документи, необхідні для укладення правочину. Доказів того, що ОСОБА_1 знала або за обставинами справи не могла не знати про можливе перевищення представником продавця своїх повноважень, матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів зазначила, що після укладення договору покупець сплатила його повну вартість, а товариство прийняло грошові кошти, не повернуло їх та відобразило господарську операцію у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, що свідчить про подальше схвалення правочину юридичною особою у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Посилаючись на висновки, викладені у справі № 925/1567/20, апеляційний суд вказав, що обставини щодо повноважень ректора на укладення спірного договору та добросовісності покупця вже були встановлені судами під час розгляду спору між цими ж особами та мають преюдиційне значення.

Апеляційний суд дійшов висновку, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану ОСОБА_5 не має вирішального значення для правильного вирішення спору, оскільки наявність чи відсутність у нього можливості усвідомлювати значення своїх дій не спростовує встановлених статутом повноважень ректора на укладення договору та факту подальшого схвалення цього правочину самим товариством.

Ураховуючи відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав і для витребування спірного майна, скасування державної реєстрації права власності ТОВ «СК-Нова» та припинення його права власності на спірні нежитлові будівлі.

Також апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, зазначивши, що юридична особа - продавець була стороною договору купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року, а тому повинна була знати про відчуження належного їй майна з моменту укладення цього договору та державної реєстрації переходу права власності. З огляду на це апеляційний суд вважав, що перебіг позовної давності розпочався не пізніше 06 квітня 2016 року, тоді як із цим позовом ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» звернулося лише у грудні 2022 року, тобто після спливу встановленої законом позовної давності у три роки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до неї, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 січня 2026 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20, а також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно правових наслідків відчуження майна юридичної особи за наявності висновку посмертної судово-психіатричної експертизи про неспроможність єдиного учасника товариства усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час прийняття рішення, яке стало підставою для укладення відповідного правочину (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно не врахував встановлені судом першої інстанції обставини щодо психічного стану ОСОБА_5 та висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, згідно з яким станом на 04 та 06 квітня 2016 року він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. На думку заявника, зазначені обставини свідчать про відсутність належного волевиявлення єдиного учасника товариства на відчуження спірного майна та виключають можливість визнання рішення від 04 квітня 2016 року, оформленого протоколом № 28, належною підставою для укладення договору купівлі-продажу.

Заявник також зазначає, що апеляційний суд помилково надав преюдиційного значення висновкам, викладеним у судових рішеннях у справі № 925/1567/20, тоді як відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України преюдиційне значення мають лише встановлені судом фактичні обставини, а не їх правова оцінка. На переконання заявника, апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що під час укладення спірного договору ректор ОСОБА_4 діяла саме на підставі протоколу зборів учасників товариства від 04 квітня 2016 року, а тому дійсність цього правочину безпосередньо залежить від наявності належного волевиявлення особи, яка прийняла відповідне рішення.

Крім того, заявник вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про відсутність обмежень у повноваженнях ректора на укладення договору та про добросовісність набувача майна. Посилається на те, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося за ціною, визначеною у протоколі зборів учасників, а після укладення договору університет продовжував користуватися спірними будівлями, сплачувати орендну плату за земельну ділянку, комунальні платежі та витрати на їх утримання, тоді як ОСОБА_1 фактично не здійснювала правомочностей власника щодо цього майна.

Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про пропуск позовної давності, зазначаючи, що про вибуття спірного майна з власності університету стало відомо лише після отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у грудні 2019 року, а тому звернення до суду відбулося в межах установленого законом строку.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2026 року ТОВ «СК-Нова» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухвалена відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси.

14 вересня 2026 року матеріали справи № 711/6711/22надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 16 вересня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Рішенням від 04 квітня 2016 року, оформленим протоколом № 28, збори учасників ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту», яке 19 листопада 2021 року перейменовано на ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», погодили відчуження належного товариству нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ), за ціною 1 881 704,66 грн, надано ректору ОСОБА_4 повноваження на вчинення необхідних дій щодо оформлення відчуження зазначеного майна, а також погоджено вилучення земельної ділянки з користування товариства та передання її в оренду набувачу майна (том 2, а. с. 116).

06 квітня 2016 року між ТОВ «ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» в особі ректора Шпак Л. О., яка діяла на підставі статуту, наказу від 26 березня 2014 року № 24-к та протоколу № 28 зборів учасників товариства від 04 квітня 2016 року, та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за реєстровим № 2257. Предметом договору були нежитлова будівля літ. «А-2», загальною площею 2 963,7 кв. м, гараж літ. «Е», огорожа № 1 та замощення літ. «І», розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ), на земельній ділянці площею 8 283 кв. м, кадастровий номер 7110136400:02:040:0003 (том 2, а. с. 113, 114).

До укладення договору, 06 квітня 2016 року, ОСОБА_1 перерахувала на рахунок університету 1 881 704,66 грн як оплату за відчужувані нежитлові будівлі.

26 червня 2019 року ОСОБА_1 прийняла рішення про створення ТОВ «СК-Нова», яке було зареєстроване 01 жовтня 2019 року. 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 внесла спірне нерухоме майно до статутного капіталу цього товариства, визначивши його вартість у сумі 125 000,00 грн (том 1, а. с. 191, 192).

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відчужила належну їй частку у статутному капіталі ТОВ «СК-Нова»у розмірі 100 % ОСОБА_6 (том 1, а. с. 193).

Суди також з`ясували, що після укладення договору купівлі-продажу університет продовжував користуватися спірними будівлями. Зокрема, частина приміщень передавалася в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Престиж ТМ» на підставі договору оренди від 09 лютого 2015 року; університет залишався орендарем земельної ділянки під об`єктом нерухомості; упродовж 2016-2020 років здійснювалася оплата послуг водопостачання та водовідведення, фізичної охорони об`єкта, а електропостачання та вивезення побутових відходів забезпечувалися за договорами, укладеними університетом або орендарем приміщень (том 1, а. с. 22-28, 202-207; том 3, а. с. 219, 221, 223, 245; том 4, а. с. 180).

Водночас договори щодо постачання та розподілу електричної енергії між ОСОБА_1 та відповідними постачальниками протягом 2016-2020 років не укладалися.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 22 січня 2024 року № 38 ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після перенесених у вересні 2014 року повторних гострих порушень мозкового кровообігу страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді органічного психічного розладу з грубими особистісними, емоційно-вольовими та інтелектуально-мнестичними порушеннями. За висновком експерта, станом на 04 квітня 2016 року (дату проведення зборів учасників товариства та підписання протоколу № 28) і станом на 06 квітня 2016 року (дату укладення договору купівлі-продажу) зазначений психічний стан позбавляв ОСОБА_5 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні первісного позову, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає це судове рішення лише в зазначеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (частина перша статті 658 ЦК України).

Таким чином, розпоряджатися майном може тільки власник.

У статті 330 ЦК України передбачено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно зі статтею 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15 (провадження № 14-288цс18).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) зазначила, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) дійшла висновку, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та забезпечує ефективний захист прав власника. У тих випадках, коли належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння, вимоги про визнання права власності, визнання недійсними правочинів або інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, не є ефективними способами захисту. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів та інших правочинів щодо такого майна не є необхідним та ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), у якій зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від кількості попередніх відчужень такого майна. Для цього немає потреби визнавати недійсними рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які вже реалізовані та вичерпали свою дію, а також оспорювати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Подібні за змістом правові висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та в низці інших судових рішень.

Отже, наведена практика Великої Палати Верховного Суду є сталою та послідовною. Відмінності у результатах розгляду конкретних справ зумовлені виключно особливостями встановлених судами фактичних обставин та оцінкою доказів.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Верховний Суд у постановах від 29 липня 2025 року у справі № 681/1463/21 (провадження № 61-16762св24) та від 20 серпня 2025 року у справі № 354/621/15-ц (провадження № 61-10890св24) зробив висновок, що фактичною метою звернення до суду є повернення майна його власнику, а тому саме вимога про витребування майна забезпечує ефективний захист порушеного права. Натомість вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, договорів чи інших правочинів, які самі собою не призводять до поновлення володіння спірним майном, не є належними та ефективними способами захисту права власності. Верховний Суд також зазначив, що вимога про витребування майна та вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів не є нерозривно пов`язаними між собою, а тому щодо них можуть бути ухвалені різні процесуальні рішення залежно від характеру відповідної вимоги та правил юрисдикції, встановлених законом.

У справі, яка переглядається, кінцевою метою звернення ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до суду було повернення у своє володіння нежитлових будівель, які, на його думку, незаконно вибули з його власності та перебувають у володінні ТОВ «СК-Нова». Отже, предметом судового захисту фактично є відновлення володіння спірним майном, а не саме собою оспорювання правочину чи реєстраційних дій, на підставі яких це майно вибуло з власності позивача.

За таких обставин вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06 квітня 2016 року, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності ТОВ «СК-Нова» не є належними та ефективними способами захисту порушеного права позивача, оскільки їх задоволення саме собою не призводить до повернення спірного майна власнику та не забезпечує досягнення тієї правової мети, задля якої подано позов.

Тому суди попередніх інстанцій помилково розглядали зазначені вимоги по суті спору, тоді як у їх задоволенні належало відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права.

Разом із тим Верховний Суд зазначає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту права власності у спірних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 400 та частини другої статті 414 ЦПК України зобов`язаний перевірити дотримання судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції незалежно від доводів касаційної скарги.

Установлено, що позовну вимогу про витребування спірних нежитлових будівель заявлено ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до ТОВ «СК-Нова», тобто спір у цій частині виник між двома юридичними особами щодо захисту речового права на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно між юридичними особами.

Оскільки спір у частині вимоги про витребування нерухомого майна виник між двома юридичними особами та стосується захисту речового права на нерухоме майно, він підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Сам факт об`єднання у межах одного позову вимоги про витребування майна з іншими вимогами не змінює правової природи такого спору та не може бути підставою для його розгляду судом цивільної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене провадження у справі в частині позовної вимоги ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до ТОВ «СК-Нова» про витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння підлягає закриттю із роз`ясненням позивачу права на звернення до суду господарської юрисдикції.

Таким чином, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, оскільки у задоволенні зазначених вимог належало відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права.

У частині вимоги про витребування нежитлових будівель із володіння ТОВ «СК-Нова» рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір належить до юрисдикції господарських судів.

Колегія суддів роз`яснює позивачеві право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог до ТОВ «СК-Нова» про витребування нежитлових будівель до суду господарської юрисдикції, до компетенції якого віднесено розгляд такого спору.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 354/621/15-ц (провадження № 61-10890св24), у якій суд керувався тим, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів не є настільки взаємопов`язаними, щоб унеможливлювати їх окреме процесуальне вирішення. У зв`язку з цим Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним державного акта як неналежного способу захисту права та водночас визнав правильним закриття провадження у справі в частині віндикаційної вимоги, заявленої до юридичної особи, з огляду на належність такого спору до юрисдикції господарських судів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційну скаргу задовольнити частково;

постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ПЗВО «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до ТОВ «СК-Нова» про витребування нерухомого майна скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити з підстав, передбачених статтею 414 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 400, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 14 травня 2026 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні зазначених позовних вимог залишити без змін.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 січня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 травня 2026 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова» про витребування майна скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова» про витребування майна закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Приватний заклад вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», що розгляд зазначених позовних вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог про витребування майна, пред`явлених до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Нова», до відповідного суду господарської юрисдикції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік