Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №761/37562/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 761/37562/24

провадження № 61-4022св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Інвестмент Груп», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович, Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року в складі судді Чекулаєва С. О. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Інвестмент Груп», Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович, Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати виконавчий напис, вчинений 01 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є., що зареєстрований у реєстрі за номером 4346, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що 14 липня 2010 року між Акціонерним банком «Діамант» (далі - АБ «Діамант»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ДіамантБанк» (далі - ПАТ «ДіамантБанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деко-Стиль» (далі - ТОВ «Деко-Стиль») укладено договір кредитної лінії № 073, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Декор-Стиль» кредит у розмірі 1 700 000,00 грн, зі сплатою процентів у розмірі 25 % річних, строком до 13 липня 2011 року.

На забезпечення вказаного договору кредитної лінії 19 серпня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та банком укладено договір іпотеки № 073-5, згідно з умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).

01 серпня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є. вчинив виконавчий напис, зареєстрований за № 4346, яким запропонував звернути стягнення на спірну квартиру, що була предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника перед банком у розмірі 879 123,72 грн.

Позивач стверджувала, що про існування оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса вона дізналася лише у липні 2024 року після накладення арешту на її банківські рахунки та отримання її адвокатом копії виконавчого напису нотаріуса, який став підставою для відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Підставами для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач зазначала те, що:

- у документах, на підставі яких вчинявся оскаржуваний виконавчий напис, відсутні докази безспірності розміру заборгованості боржника перед стягувачем;

- позивач не отримувала письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання, що є суттєвим порушенням процедури вчинення виконавчого напису;

- вчинення оскаржуваного виконавчого напису відбулося з порушенням вимог, встановлених статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та частиною 288 розділу 32 глави ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 29 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи не підтвердилися обставини, з якими позивач пов`язував наявність підстав для визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Київський апеляційний суд постановою від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що позивач у встановленому законом порядку не довела, що виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням вимог законів України «Про іпотеку», «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса України та умов укладеного сторонам договору.

Крім того, суд врахував те, що оспорюваний виконавчий напис вже був предметом судового розгляду та рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2012 року, в справі № 2-4632/11, у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса від 01 серпня 2011 року № 4346 таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Тобто правомірність вчинення приватним нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 березня 2026 року адвокат ОСОБА_1 Бабенко С. С. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21, від 06 травня 2020 року у справі № 320/7932/16-ц, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14, від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цc12, від 15 березня 2018 року у справі № 916/1191/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 727/6738/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 757/31129/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом за відсутності документів, які є необхідними для встановлення факту безспірності заборгованості у розмірі, який зазначений у виконавчому написі. За таких умов у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком є безспірним.

Крім того, звертає увагу на те, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено з порушенням процедури його вчинення, оскільки кредитор не направляв на адресу позивача вимоги про усунення порушення у розмірі, який відповідає зазначеному у виконавчому написі. З урахуванням того, що позивач не отримував письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання, що є суттєвим порушенням процедури вчинення виконавчого напису, то вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріусом є неправомірним, а сам виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, що не врахували суди попередніх інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

У липні 2026 року матеріали справи № 761/37562/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 05 серпня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

14 липня 2010 року між АБ «Діамант», правонаступником якого є ПАТ «ДіамантБанк», та ТОВ «Деко-Стиль» укладено договір кредитної лінії № 073, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Декор-Стиль» кредит у розмірі 1 700 000,00 грн, зі сплатою процентів у розмірі 25 % річних, строком до 13 липня 2011 року.

19 серпня 2010 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 липня 2010 року № 073 між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та АБ «Діамант» укладено договір іпотеки № 073-5, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 7-13).

У зв`язку з невиконанням належним чином зобов`язань за кредитним договором приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є. 01 серпня 2011 року вчинив виконавчий напис № 4346 про звернення стягнення на спірну квартиру для задоволення вимог ПАТ «ДіамантБанк» на суму 879 123,72 грн (том 1, а. с. 14).

02 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ДіамантБанк» боргу у розмірі 879 123,72 грн на підставі виконавчого напису нотаріуса від 01 серпня 2011 року № 4346 (том 1, а. с. 16, 121).

30 вересня 2011 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві) ухвалив постанову про призначення експерта у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (том 1, а. с. 122).

29 листопада 2011 року прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_1 (том 1, а. с. 123).

У період з 2011 року до 2016 року виконавче провадження № НОМЕР_1 неодноразово зупинялося та поновлювалося, про що свідчать матеріали виконавчого провадження (том 1, а. с. 121-143).

03 березня 2025 року головний державний виконавець ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з реалізацією спірної квартири на електронних торгах 31 серпня 2016 року, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів від 31 серпня 2016 року № 194326. Переможцем торгів визначено ПАТ «ДіамантБанк», який здійснив купівлю предмета іпотеки за стартовою ціною (том 1, а. с. 143).

Також установлено, що ОСОБА_4 уже звертався до суду з позовом до ПАТ «ДіамантБанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є., ТОВ «Деко-Стиль», про визнання виконавчого напису нотаріуса від 01 серпня 2011 року № 4346 таким, що не підлягає виконанню (справа № 2-4632/11).

Рішенням від 17 квітня 2012 року Подільський районний суд міста Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса від 01 серпня 2011 року № 4346 таким, що не підлягає виконанню, відмовив.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що виконавчий напис нотаріуса вчинений з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса України та умов укладеного сторонам договору. Також встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувач надав докази та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У справі, що переглядається, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса, яким запропоновано звернути стягнення на спірну квартиру для задоволення вимог ПАТ «ДіамантБанк» на суму 879 123,72 грн за договором кредитної лінії № 073, укладеним з ТОВ «Деко-Стиль».

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

У статтях 1 і 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України і визначено завдання та основні засади цивільного судочинства.

Так, ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно статті 1 і 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства.

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18) та інших неодноразово вказувала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15 (провадження № 14-409цс18)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) сформульовано висновок про те, що «справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів».

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 461/8466/19 (провадження № 61-2638св23) за позовом фізичної особи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У справі, що переглядає Верховний Суд, спір пов`язаний з невиконанням ТОВ «Деко-Стиль» зобов`язання за кредитним договором, укладеним з АБ «Діамант», правонаступником якого є ПАТ «ДіамантБанк», та вчиненням у зв`язку із цим виконавчого напису нотаріуса, тобто цей спір стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення встановлених правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення правил юрисдикції загальних судів.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правової природи спірних правовідносин, які виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та помилково розглянули її в порядку цивільного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

З огляду на мотиви цієї постанови Верховний Суд не аналізує інших доводів касаційної скарги.

Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року скасувати.

Провадження у справі № 761/37562/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Інвестмент Груп», Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович, Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 про її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Попередити ОСОБА_1 про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік