Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №759/21593/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 759/21593/24

провадження № 61-2223св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області,

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня

2025 року під головуванням судді Горбенко Н. О., постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про зміну місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив змінити визначене рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначене з матір`ю ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_1 та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 березня 2023 року у справі № 369/6838/21 визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , однак, ураховуючи інтереси дитини та у зв`язку із зміною фактичних обставин справи та фактичного проживання дитини разом з батьком з початку 2024 року, позивач вважає наявними обставини для визначення місця проживання дитини разом з ним за місцем його проживання.

3. Позивач вказує, що з січня 2024 року спільна дочка сторін фактично стала проживати разом з ним за адресою:

АДРЕСА_2 , без реєстрації місця проживання.

4. Він повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається вихованням, розвитком та слідкує за станом її здоров`я. Дитина фактично перебуває на повному його утриманні. Влітку позивач забезпечив реалізацію бажання дочки відвідати табір «Юний рятувальник» на базі ДСНС України у період з 05 серпня 2024 року по 12 серпня 2024 року. Відповідач наразі не чинить перешкод у цьому, а позивач не має наміру чинити перешкоди спілкуванню матері з дитиною.

5. ОСОБА_1 стверджує, що усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, ним створені усі належні та необхідні соціально-побутові умови проживання для дитини та її розвитку і виховання. Він має змогу забезпечити дитину усім необхідним, має нормований робочий день, з 30 листопада 2023 року виконує обов`язки директора ДП «АГРОСПЕЦСЕРВІС», має у власності нерухоме майно (квартири), автомобіль, стабільний дохід, що дозволяє забезпечити дитину усім необхідним, надати їй можливість належно розвиватися.

6. Натомість, матір дитини не приділяє їй належну увагу, негативно реагує на прохання дитини допомогти з уроками та змушувала сидіти до першої години ночі для їх виконання. Мати проявляє злість до дитини, ображає та застосовує фізичне покарання, принижує та висловлюється нецензурною лайкою у бік батька. Дитина важко переживала таке ставлення та вимушена була або сама усе вирішувати, або частково зверталася до батька з питаннями та проханнями.

7. Разом з позовною заявою ОСОБА_4 подав клопотання про заслуховування в судовому засіданні думки дитини, в частині розгляду позовних вимог щодо зміни визначення місця її проживання, та заяву про допит у якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вказуючи на підтвердження показами цих осіб обставин, зазначених позивачем у позовній заяві.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 07 липня 2025 року у задоволені позову відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

9. Київський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 7 липня 2025 року без змін.

10. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий суд заслухав думку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виявила бажання проживати з батьком, вказуючи на його лояльне ставлення до її навчання, менші заборони та обмеження, більше дозволу щодо її бажань, придбання кращих речей та відсутність посиленого контролю, який є збоку матері.

11. Також суд врахував і те, що у висновку про недоцільність зміни місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 06 березня 2025 року № 57, орган опіки та піклування вважав недоцільним змінювати місце проживання малолітньої ОСОБА_3 .

12. Місцевий суд, з висновками якого також погодився суд апеляційної інстанції у справі встановив, що спір щодо зміни місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає, перешкод у чому мати дитини не чинила.

13. Суд апеляційної інстанції додатково зазначав, що відмова у задоволенні позовних вимог про зміну місця проживання дитини з батьком не позбавляє позивача як батька дитини права брати участь у вихованні дитини, підтримувати з нею стосунки, піклуватися про її стан здоров`я, а також фізичний та моральний стан.

14. Поданий до суду позов має штучний характер, оскільки спір щодо місця проживання дитини у сторін фактично відсутній.

15. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд, з висновками якого фактично погодився суд апеляційної інстанції зазначав, що ОСОБА_1 заперечень щодо стягнення таких витрат не подавав, а тому заявлена сума в розмірі 20 000 грн підлягає стягненню.

16. Київський апеляційний суд додатковою постановою від 29 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на її користь

5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

17. Ухвалюючи додаткову постанову апеляційний суд зазначав, що позивач не подав заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, однак при ухваленні судового рішення, суд перш за все повинен керуватись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

18. За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та врахувавши обсяг виконаних адвокатом робіт, апеляційний суд вказав на наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції з 20 000 грн до

5 000 грн, що буде відповідати принципам співмірності та розумності їх розміру.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

19. У поданій у лютому 2026 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_1 просив рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд.

20. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

21. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про заслуховування думки дитини - ОСОБА_3 , а також суди проігнорували чітке висловлення дитиною бажання на проживання з батьком.

22. Зауважує, що суди під час оцінки житлово-побутових умов дійшли помилки та не звернули увагу на ту обставину, що право власності на 1/2 частку у квартирі, в якій проживає відповідач належить на праві власності позивачу.

23. Касаційна скарга містить арґумент про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах

від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17, від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 607/425/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц, від 07 серпня

2019 року у справі № 635/382/17-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18.

24. Доводом касаційної скарги також є те, що місцевий суд стягнув з позивача 20 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення витрат саме у такій сумі, зокрема платіжні документи (квитанції, платіжні доручення, виписки), акти приймання-передачі/акти виконаних робіт із деталізацією обсягу послуг, часу та вартості, а також інші підтвердження фактичного руху коштів, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

25. У поданій у березні 2026 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_1 просив додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 29 січня 2026 року скасувати, а у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

26. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

27. Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав, що згідно з трекінгом поштового відправлення з сайту «Укрпошта» за номером 6101200200074 відстежується, що відправлення було «вручене одержувачу» 02 січня 2026 року. На цій підставі суд констатував відсутність заперечень щодо суми стягнення витрат до суду апеляційної інстанції. Однак, роздруківка з сайту «Укрпошти» (трекінг) не є належним та допустимим доказом фактичного вручення документа конкретній особі.

28. Відповідно до сталої практики Верховного Суду (постанови у справах

№ 753/1301/17, № 910/12245/19), належним доказом вручення є виключно повідомлення про вручення (форма 119) з особистим підписом адресата. Прийнявши роздруківку з інтернету, як беззаперечний доказ, суд позбавив заявника права подати клопотання про зменшення розміру витрат (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Крім того, розглядаючи справу в порядку письмового провадження, суд не постановив жодної ухвали про визначення строків для подання такого клопотання.

29. Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про зменшення з власної ініціативи розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн помилковий, а стягнення витрат саме у такій сумі порушує критерій співмірності.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

30. У поданому у квітні 2026 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. у задоволенні касаційної скарги на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року просив відмовити, покликалась на необґрунтованість її доводів, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

31. Зауважує, що сторона відповідача переконана та це підтверджено матеріалами справи, що позивач крім думки дитини, яка була сформована на підставі зловживання почуттям доньки до нього, не має жодного переконливого доказу на підтвердження своєї правової позиції.

32. Суди оцінили всі зібрані докази у сукупності та надали їм правильну оцінку. Крім того після ухвалення рішення у справі стосовно визначення місця проживання дитини від 29 березня 2023 року ОСОБА_1 застосовував насильницькі дії до ОСОБА_2 .

33. Відзив на касаційну скаргу також містить клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. Представник зазначає, що докази на підтвердження витрат будуть надані суду в порядку приписів частини восьмої статті 141 ЦПК України.

34. У поданому у квітні 2026 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. у задоволенні касаційної скарги на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року просив відмовити, покликалась на необґрунтованість її доводів, а оскаржене судове рішення залишити без змін.

35. Зауважує, що позивач не доводить того факту, що він не отримував повідомлення суду, а лише посилається на неналежну, на його думку, форму підтвердження такого отримання, однак залишає поза увагою те, що суттєвою є лише та обставина, що він був належним чином повідомлений про перебування в провадженні Київського апеляційного суду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у даній справі та мав достатній час - з 02 січня 2026 року

до 29 січня 2026 року для того, щоб відреагувати на таке повідомлення.

36. Відзив на касаційну скаргу також містить клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду у суді касаційної інстанції. Вказує, що докази на підтвердження витрат будуть надані суд в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

37. Верховний Суд ухвалами від 02 березня 2026 року та 13 березня 2026 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Святошинського районного суду м. Києва.

38. Справа № 759/21593/24 надійшла до Верховного Суду 02 квітня 2026 року.

39. Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

40. У період з 29 грудня 2012 року по 14 березня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого в них народилася дочка - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

41. На підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 761/1312/19 на користь ОСОБА_2 на дочку - ОСОБА_3 з ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

42. Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 березня 2023 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою

від 28 листопада 2023 року у справі № 369/6838/21, визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

43. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22 січня 2024 року по теперішній час, що підтверджується інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 24 січня 2024 року № 106016083.

44. Відповідно до довідки від 26 червня 2024 року № 157, виданої директором середньої загальноосвітньої школи № 253 Святошинського району м. Києва, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у 5-А класі середньої загальноосвітньої школи № 253 Святошинського району м. Києва.

45. Згідно з характеристикою від 20 червня 2024 року № 156 середньої загальноосвітньої школи № 253 Святошинського району м. Києва, ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , програму навчання засвоює на достатньому рівні, має здібності до вивчення предметів природничо-математичного циклу, дитина здібна, проте навчається не в силу своїх можливостей. Життєрадісна, не жадібна. Прагне бути лідером, проте може бути нестриманою і створювати конфліктні ситуації в колективі учнів. Справляє враження компанійської, товариської дівчинки, позитивно сприймає оточуючих, легко підтримує бесіду, їй властиві вияв позитивних емоцій. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання. Доглянута, має охайний вигляд. Вихованням ОСОБА_7 займаються мати ОСОБА_2 , яка систематично цікавиться успіхами дочки, відвідує збори батьків, бере активну участь у житті класу, та батько ОСОБА_1 , який останнім часом інколи приводить дитину до школи, цікавиться її досягненнями.

46. У довідці директора Святопетрівського академічного ліцею від 14 серпня

2024 року вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно буде зарахована до Святопетрівського академічного ліцею Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області у 5-Б клас за наявності документів.

47. Відповідно до довідки Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 17 червня 2024 року № 04-19/1417 ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 дійсно фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації місця проживання.

48. Згідно з актом обстеження умов проживання від 08 липня 2024 року № 159, який був складений Службою у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, за адресою: АДРЕСА_2 у дитини є окреме місце для сну, стіл для виконання уроків, шафа для зберігання одягу. Зі слів ОСОБА_1 у квартирі проживає він та його дочка ОСОБА_7 . Мати дитини проживає у м. Києві.

49. Відповідно до висновку Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області особистої прихильності малолітньої дитини до кожного з батьків, інтересів дитини та отримання думки бажання дитини спілкуватися з батьками від 11 липня 2024 року

№ 353 у ході бесіди з ОСОБА_8 встановлено, що дівчинка хоче на постійній основі проживати з батьком, з матір`ю спілкуватися не відмовляється, але і сильного бажання не має через значні конфлікти та неуважність до дівчинки. З лютого

2024 року дитина виявила бажання повністю переїхати до батька. Батько дотримується демократичного чи навіть ліберального стилю виховання. Мати дитини запрошення зустрітися з психологом проігнорувала. Тому стосунки в родині були розглянуті зі слів батька та дитини.

50. Згідно з наказом від 30 листопада 2023 року № 6 ОСОБА_1 з 30 листопада 2023 року приступив до в.о. директора ДП «Агроспецсервіс».

51. Позивач отримує дохід, який за період з жовтня 2023 року по травень 2024 року у сукупному розмірі складає 108 200 грн, сума до виплат 60 051 грн (довідка ДП «Агроспецсервіс» від 19 червня 2024 року № 19/06-24).

52. За характеристикою старости Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 17 червня 2024 року № 02-28/35 ОСОБА_1 дійсно проживає, але не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За роки проживання проявив себе виключно з позитивного боку. За вказаний період скарг від сусідів не було, проживає разом із дочкою ОСОБА_7 , 2013 року народження. ОСОБА_1 зарекомендував себе як людина, що має високу громадянську свідомість, з перших днів російської агресії став одним із учасників територіальної оборони.

53. У листі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 червня 2024 року № 61951-1-261 вказано про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 60034985 з примусового виконання виконавчого листа № 761/1312/9, виданого у липні 2019 року Шевченківським районним судом м. Києва.

54. ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем.

55. ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та є власником 1/2 частки вказаної квартири.

56. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період з січня 2023 року по лютий 2025 року

ОСОБА_2 мала дохід у розмірі 203,45 грн.

57. Відповідно до акта про фактичне місце проживання від 08 жовтня 2024 року ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 проживають разом за адресою:

АДРЕСА_1 .

58. Згідно з довідкою ОСББ «Петрицького 21-а» від 09 жовтня 2024 року № 15/24 ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

59. Відповідно до висновку про недоцільність зміни місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 06 березня 2025 року № 57, орган опіки та піклування вважає недоцільним змінювати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 . У висновку вказано, що ОСОБА_1 не надав переконливих доказів, що проживання дочки з батьком буде найкраще відповідати інтересам дитини.

Позиція Верховного Суду

60. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

61. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

62. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

63. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

64. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

65. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга в частині оскарження рішення місцевого суду, яке залишив без змін суд апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат підлягає частковому задоволенню, а в решті касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

66. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

67. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

68. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

69. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

70. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

71. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

72. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

73. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

74. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

75. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

76. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

77. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

78. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

79. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

80. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

81. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

82. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

83. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

84. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

85. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

86. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

87. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

88. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

89. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

90. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту.

91. Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

92. Суди встановили, що у квартирі, де дитина проживає з матір`ю, у неї є окрема кімната, а у квартирі, де дитина проживає з батьком - окрема кімната відсутня, адже квартира однокімнатна. Речі дитини перебувають як у квартирі матері, так і у квартирі батька. Вона періодично, без обмежень, проживає і з матір`ю і з батьком. Жоден з батьків не чинить перешкод однин одному щодо спілкування з дитиною, на час її проживання у одного з них.

93. Суди вказали, що дитина фактично вільна у своєму виборі місця проживання, а місцевий суд не встановив, що матір дитини чинить перешкоди, обмежуючи її бажання проживати з батьком. Також місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, звертав увагу та надав оцінку, що вказуючи на те, що з січня 2024 року дитина сторін фактично проживає з батьком у належній йому на праві власності квартирі без реєстрації місця проживання в ній, ОСОБА_1 у позові зазначає, що матір дитини не чинить перешкод дочці у зустрічах із батьком та проживанні дитини у батька.

94. Колегія суддів зауважує, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

95. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

96. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

97. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див.: постанову Верховного Суду

від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

98. При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

99. З матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції заслухав думку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка висловила бажання проживати зі своїм батьком, ОСОБА_1 , вказуючи на його лояльне ставлення до її навчання, менші заборони та обмеження, більше дозволу щодо її бажань, придбання кращих речей та вказувала на відсутність посиленого контролю, який є збоку матері.

100. Верховний Суд зауважує та враховує, що він неодноразово вже зазначав, що враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

101. Думка дитини не є єдиною підставою для прийняття рішення під час вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, особливо якщо вона є сформованою під різним впливом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20).

102. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

103. Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

104. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

105. До матеріалів справи долучений висновки органу опіки та піклування про недоцільність зміни місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджений рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 06 березня 2025 року № 57, відповідно до змісту якого орган опіки та піклування вважає недоцільним змінювати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ..

106. У висновку вказано, що ОСОБА_1 не надав переконливих доказів, що проживання дочки з батьком буде найкраще відповідати інтересам дитини.

107. При визначенні місця проживання дитини орган опіки та піклування врахував, що дитина тривалий час проживає з матір`ю, яка здійснює за нею належний догляд, турбується про дочку, забезпечує її розвиток і виховання, дитина вже має своє оточення, забезпечена усім необхідним та має належні умови проживання.

108. Встановивши наведене, а також надавши оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог батька та визначення місця проживання дочки сторін з ним, адже зміна місця проживання малолітньої дитини буде суперечити інтересам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

109. З огляду на викладене колегія суддів також відхиляє арґументи касаційної скарги які зводяться до того, що суди не надали належної оцінки фактичним обставинам справи у тому числі питанню забезпечення житлом сторін та різниці житлово-побутових умов, адже як правильно виснували суду, у таких справах пріоритет надається саме найкращим інтересам дитини.

110. Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

111. Колегія суддів також зазначає, що суди правильно врахували, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 28 листопада

2023 року у справі № 369/6838/21 вже було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 і таке рішення набрало законної сили.

112. Отже, за відсутності перешкод з боку матері щодо проживання доньки з батьком, та відсутності обґрунтованих підстав для ухвалення нового рішення щодо зміни місця проживання дитини, Верховний Суд вважає правильними висновки місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову.

113. Довід касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах від 15 січня

2020 року у справі № 148/1555/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі

№ 635/382/17-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц, від 13 липня

2022 року у справі № 705/3040/18 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені у цій справі, висновкам суду касаційної інстанції у наведених заявником постановах не суперечать.

114. Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про заслуховування думки дитини - ОСОБА_3 колегія суддів зазначає таке.

115. У статті 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, зокрема зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

116. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

117. Клопотання сторін та інших учасників справи про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, а також питання щодо вчинення інших дії, пов`язаних із забезпеченням апеляційного розгляду справи, вирішуються судом апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду відповідно до приписів пунктів 6, 8 частини першої статті 365 ЦПК України.

118. Подана до суду апеляційної інстанції апеляційна скарга ОСОБА_1 окрім іншого містила клопотання про виклик у судове засідання дитини - ОСОБА_3 для надання пояснень.

119. Зі змісту протоколу судового засідання суду апеляційної інстанції від 24 грудня 2025 року відомо, що під час судового засідання обговорювалось питання опитування дитини, у задоволенні якого, після з`ясування думки сторін у справі, суд апеляційної інстанції відмовив.

120. Враховуючи, що думка дитини була заслухала місцевим судом, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права у діях суду апеляційної інстанції під час вирішення цього клопотання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині вважає необґрунтованими.

121. Довід касаційної скарги стосовно питання розподілу судових витрат у суді першої інстанції колегія суддів вважає таким, що заслуговує на увагу з огляду на таке.

122. 08 січня 2025 року до суду першої інстанції був поданий відзив на позовну заяву в якому представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. просив стягнути з

ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати, пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги в розмірі 20 000 грн.

123. Докази понесення таких витрат (договори, акти виконаних робіт та ін.) у матеріалах справи відсутні.

124. Натомість місцевий суд у своєму рішенні вказав, що він надав оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахував те, що він дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а від позивача не надходили заперечення щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, а тому виснував про наявність підстав для стягнення усієї суми заявлених судових витрат.

125. Подана до апеляційного суду апеляційна скарга містила арґументи щодо помилковості висновків місцевого суду у цій частині, однак у тексті постанови апеляційного суду, яка була ухвалена 24 грудня 2025 року, правовий аналіз висновків місцевого суду у цій частині відсутній.

126. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

127. Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

128. Враховуючи, що сторона відповідача на стадії розгляду справи судом першої інстанції лише обмежилась тим, що просила у відзиві на позовну заяву стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, проте доказів понесення таких витрат до часу ухвалення рішення судом не надала, колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги у цій частині.

129. Верховний Суд також зауважує, що подана представником ОСОБА_2 адвокатом Шипіциним О. В. до Святошинського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» 11 липня 2025 року та долучена до матеріалів справи заява з додатками: договором про надання правової допомоги від 15 листопада

2019 року № 15-11/2019, додатковою угодою до нього від 20 грудня 2024 року за

№ 11 та актом приймання-передачі виконаних послуг від 11 липня 2025 року за фактично вчинених процесуальних дій місцевим судом не має правового значення, адже питання розподілу судових витрат було вирішене судом 07 липня 2025 року у нарадчій кімнаті та зафіксоване у тексті під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

130. Фактично, за своїм змістом ця заява є клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, однак чітко сформованого клопотання про розподіл таких витрат заява не містить.

131. Матеріали справи не містять процесуального рішення місцевого суду стосовно цієї заяви.

132. Повний текст рішення від 07 липня 2025 року був виготовлений 10 липня

2025 року, тобто також до вчинення представником ОСОБА_2 адвокатом Шипіциним О. В. процесуальної дії 11 липня 2025 року.

133. Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

134. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий суд, з висновками якого помилково погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого помилково вважали, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн підлягають стягненню з

ОСОБА_1 , а тому рішення місцевого суду, залишене без змін постановою апеляційного суду у цій частині підлягають скасуванню.

135. Довід касаційної скарги ОСОБА_1 щодо того що висновок суду апеляційної інстанції про зменшення з власної ініціативи розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн помилковий, а стягнення витрат саме у такій сумі порушує критерій співмірності колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.

136. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

137. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основними рішеннями, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або не вирішені всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

138. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

139. Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

140. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 грудня 2012 року

№ 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

141. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

142. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

143. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

144. У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

145. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

146. Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (стаття 246 ЦПК України).

147. Отже, для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

148. Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

149. З матеріалів справи відомо, що у судовому засіданні, яке відбулось 24 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. зазначив, що докази понесення судових витрат будуть надані пізніше, також про це зазначено і у відзиві на апеляційну скаргу. ОСОБА_2 просила стягнути з позивача на її користь витрати по сплаті професійної правничої допомоги, наданої під час розгляду цієї справи Київському апеляційному суді у розмірі 10 000 грн.

150. Матеріалами справи підтверджено, що із заявою про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до суду апеляційної інстанції 29 грудня 2025 року, тобто в межах строків визначених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а тому порушення приписів статті 246 ЦПК України в діях суду апеляційної інстанції під час ухвалення додаткової постанови відсутні.

151. Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

152. Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

153. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції сторона відповідача надала: копію договору про надання правової допомоги від 15 листопада 2019 року № 15-11/2019, копію акта приймання-передачі виконаних послуг від 29 грудня 2025 року № 13 до договору № 15-11/2019 про надання правової допомоги від 15 листопада 2019 року та копію додаткової угоди від 12 грудня

2025 року № 13 до договору № 15-11/2019 про надання правової допомоги

від 15 листопада 2019 року.

154. Апеляційний суд встановив, що змістом акта приймання-передачі виконаних послуг від 29 грудня 2025 року підтверджено виконання адвокатом таких робіт: підготовка та формування доказової бази у справі № 759/215936/24 - пів години; підготовка відзиву на апеляційну скаргу та доданих до нього документів у справі

№ 759/215936/24 та направлення їх учасникам справи та до суду - чотири години; участь у судовому засіданні - одна година; підготовка та направлення заяви про ухвалення додаткового рішення та доданих документів - дві години.

155. Водночас від позивача заперечень на заяву про розподіл судових витрат до суду апеляційної інстанції не надходило.

156. У постановах Велика Палата Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

157. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

158. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

159. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

160. У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року у справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року у справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

161. Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

162. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

163. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

164. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

165. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

166. З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

167. За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.

168. Крім цього, суд врахував те, що правова позиція сторони відповідача у справі у суді першої та апеляційної інстанції не змінювалась, адвокату не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала вимоги та інші обставини.

169. Врахувавши наведене, а також те, що підготування та формування доказової бази, підготування відзиву та направлення його учасникам справи та до суду є процесом, що охоплює одну послугу - «подання відзиву на апеляційну скаргу», подання такого відзиву до суду через підсистему «Електронний суд», відсутністю додатків, доданих до відзиву, які потребували спеціальних знань від представника їх пошуку та аналізу, заява про ухвалення додаткового рішення ідентична за змістом такій же заяві поданій до суду першої інстанції, апеляційний суд правильно вважав, що відшкодування заявлених представником позивача витрат у розмірі, заявленому у відзиві та заяві про ухвалення додаткового рішення, є завищеними та необґрунтованими, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.

170. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважував, що хоча позивачем і не подано заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, при ухваленні судового рішення, суд перш за все повинен керуватись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

171. За таких обставин, здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, урахувавши положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаних робіт, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відшкодування витрат на правову допомогу обґрунтовано у розмірі 5 000 грн, що буде відповідати принципам співмірності та розумності їх розміру.

172. З огляду на викладене колегія суддів відхиляє наведений довід касаційної скарги, а також зазначає, що ОСОБА_2 , як особа, на права якої безпосередньо впливає наведене вище, фактично погодилась із такими висновками апеляційного суду.

173. Довід касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

174. Матеріалами справи підтверджено та суд апеляційної інстанції зазначив, що сторона відповідача звернулась із заявою про ухвалення додаткового рішення за допомогою підсистеми «Електронний суд» до якої долучила доказ направлення поштовим відправленням копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом з додатками на ім`я позивача ОСОБА_1 на адресу місця проживання:

АДРЕСА_2 .

175. Додатково апеляційний суд зазначав, що згідно трекінгу поштового відправлення на сайті «Укрпошта» за номером 6101200200074 02 січня 2026 року відправлення «вручено одержувачу».

176. Відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

177. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

178. Враховуючи, що під час звернення до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник ОСОБА_2 адвокат Шипіцин О. В. дотримався вимог частини сьомої статті 43 ЦПК України колегія суддів відхиляє означений довід касаційної скарги як необґрунтований.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

179. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

180. Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

181. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

182. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга на рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції є частково обґрунтованою, а тому колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу на рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про розподіл судових витрат у вигляді професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн скасувати.

183. В решті оскаржені судові рішення залишити без змін.

184. Колегія суддів також додатково зауважує, що Верховний Суд не може ухвалити своє рішення в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які сторона відповідача понесла під час розгляду справи у суді першої інстанції, адже це питання повинен вирішити місцевий суд під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтями 246, 270 ЦПК України.

Щодо судових витрат

185. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

186. Оскільки касаційну скаргу за наслідками перегляду оскаржених судових рішень по суті позовних вимог залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.

187. Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

188. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

189. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають скасуванню в цій частині, то підстави для поновлення їх виконання відсутні.

Керуючись статтями 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року задовольнити частково.

2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року в частині задоволення вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн скасувати.

3. В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

4. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без задоволення.

5. Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

6. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. М. Ситнік