Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №922/2036/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/2036/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Колосова О. П.,

за участю представників:

прокурора - Пономаренка А. Є. (прокурора),

позивача - не з`явилися,

відповідача - Цимбалюка С. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 (колегія суддів: Россолов В. В. - головуючий, Склярук О. І., Хачатрян В. С.) у справі

за позовом в. о. керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Черкашина Дениса Олександровича

про визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2025 року виконуючий обов`язки керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Черкашина Дениса Олександровича (далі - ФОП Черкашин Д. О.), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, розташованої на АДРЕСА_1 , площею 0,0180 га, укладений 27.11.2024 між Харківською міською радою та Черкашиним Д. О. (далі - договір оренди земельної ділянки), скасувавши право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 57866260);

- усунути перешкоди територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, розташованою за адресою: вул. Семінарська, 97, м. Харків, шляхом визнання за позивачем права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ФОП Черкашина Д. О. передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлову будівлю під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2, розташовану за адресою: вул. Семінарська, 97, м. Харків, та земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, шляхом укладання акта прийому-передачі.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що спірна нежитлова будівля є самочинним будівництвом у розумінні положень частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки її збудовано на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Розташування такого об`єкта самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності обмежує права власника, яким є територіальна громада міста Харкова в особі позивача, щодо здійснення повноважень користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що, своєю чергою, відповідно до положень частини 2 статті 152 Земельного кодексу України та частини 5 статті 375 Цивільного кодексу України надає йому право вимагати усунення перешкод у здійсненні відповідних прав шляхом визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно.

За твердженням Прокурора, про наявність ознак самочинного будівництва свідчить те, що первісна реєстрація права власності на спірну нежитлову будівлю 21.12.2018 з відкриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна № 1733093763101 (номер запису про право власності 29675949) за громадянином ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) була проведена всупереч чинного на час такої реєстрації законодавства на підставі технічного паспорта б/н, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Амра Груп" (далі - ТОВ "Амра Груп"), який сам по собі не є правовстановлюючим документом, оскільки пункт 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок від 25.12.2015 № 1127), у редакції, чинній на час проведення відповідної реєстрації, передбачав подання для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, крім технічного паспорта, також документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Разом із тим Прокурор зазначав, що в результаті вивчення відомостей з Реєстру дозвільних документів (сайт https://dabi.gov.ua), а також Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (Реєстр будівельної діяльності, https://econstruction.gov.ua/ua/sarch_in_registers/search), встановлено, що інформація про документи, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нежитлової будівлі: під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2, розташованого на АДРЕСА_1 , відсутня.

Крім того, Прокурор зазначав, що оскільки спірна нежитлова будівля є самочинним будівництвом, то відповідно до положень частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на неї, незважаючи на проведену державну реєстрацію цього права, у Черкашина Д. О. як останнього набувача цього майна не виникало. Це, на думку Прокурора, свідчить про передачу Черкашину Д. О. Харківською міською радою земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, на якій ця будівля розташована, в оренду за договором оренди земельної ділянки без проведення земельних торгів всупереч вимогам статті 134 Земельного кодексу України. Тому Прокурор вважав, що відповідно до положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України наведені обставини є підставою для визнання цього договору недійсним у судовому порядку та застосування передбачених частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України наслідків недійсності правочину у вигляді повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради за актом приймання-передачі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі № 922/2036/25 (суддя Аріт К. В.) позов Прокурора задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки; зобов`язано усунути перешкоди територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 97, шляхом визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю літ."А-1", загальною площею 63,2 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ФОП Черкашина Д. О. передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлову будівлю літ."А-1", загальною площею 63,2 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, шляхом укладання акта прийому - передачі.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтвердилися доводи Прокурора щодо наявності у спірної нежитлової будівлі ознак самочинного будівництва та наявності у зв`язку із цим зазначених прокурором у позовній заяві правових підстав для визнання за територіальною громадою м. Харкова як власником земельної ділянки, на якій здійснено таке будівництво, права власності на нього відповідно до частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, а також для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за яким зазначена земельна ділянка була передана в оренду відповідачу, на підставі положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України як такого, що суперечить положенням частини 2 статті 124 та частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, а також застосування відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Харкова.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі № 922/2036/25 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд виснував, що позовні вимоги Прокурора в цій справі є необґрунтованими, спрямованими на непропорційне втручання у права відповідача на мирне володіння майном, оскільки позбавлення права власності на спірне майно становитиме для нього індивідуальний надмірний тягар. Суд зазначив, що відповідач як добросовісний набувач майна, який не є його забудовником, придбав його за відплатним нотаріально посвідченим правочином після його неодноразового відчуження і при цьому покладався на достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав щодо наявності права власності у продавців, не знав та не міг знати про дотримання забудовником порядку будівництва, буде позбавлений свого права на нього через помилки органів влади, допущені в рамках процедур, спеціально визначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, якими, зокрема, є процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. При цьому, за висновком суду, відповідна втрата майна відбудеться за відсутності дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.

2.3. Постановою Верховного Суду від 02.06.2026 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 922/2036/25; справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що суд апеляційної інстанції з порушенням положень статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України безпідставно, без посилання на будь які докази, обмежившись посиланням на твердження відповідача про існування спірної будівлі у 1990 році, зробив висновок про недоведеність Прокурором та позивачем наявності у спірної будівлі статусу самочинного будівництва, при цьому не спростувавши належним чином висновків місцевого господарського суду, не перевіривши доводів на яких ґрунтувалися позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, а також підстав для захисту порушених прав позивача, про які зазначалося Прокурором у позовній заяві та виснувалося у рішенні місцевого господарського суду, чим фактично ухилився від розгляду спору по суті заявлених позовних вимог. Тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що апеляційний господарський суд не виконав своїх обов`язків, визначених законом, повно, всебічно й об`єктивно не з`ясував усіх обставин справи, не надав їм належної оцінки, усунувся від розгляду спору та ухвалив рішення, яке не можливо визнати повною мірою законними та обґрунтованим, адже відсутність посилань на докази є порушенням права на справедливий суд, оскільки це порушує принцип змагальності сторін та право на ефективний захист, гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2.4. За результатами нового апеляційного розгляду постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі № 922/2036/25; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що позиція Харківської міської ради, яка підтримала позовні вимоги прокурора про визнання за територіальною громадою права власності на спірну будівлю, визнання недійсним укладеного нею ж договору оренди землі та застосування наслідків його недійсності, не узгоджується з її попередньою поведінкою та власними рішеннями, на підставі яких відповідач набув відповідні права. При цьому суд установив, що відповідач набув право власності на спірну нежитлову будівлю на підставі нотаріально посвідченого оплатного договору купівлі-продажу після її неодноразового відчуження попередніми власниками. За таких обставин, за висновком апеляційного суду, відповідач мав правомірні підстави покладатися на достовірність відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належності права власності продавцю, законність процедури нотаріального посвідчення правочину, а також на рішення Харківської міської ради як представницького органу власника земельної ділянки, якими було погоджено розроблення та затвердження документації із землеустрою і надано спірну земельну ділянку в оренду саме для розміщення та обслуговування зазначеної будівлі.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач недобросовісно заволодів земельною ділянкою, прагнучи уникнути її набуття на конкурентних засадах. Такий висновок, як установив суд, не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач був обізнаний про можливі порушення, допущені під час первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, або що він будь-яким чином був причетний до їх вчинення чи діяв у змові з попередніми власниками. За висновком суду, сам по собі факт подальшого встановлення можливих порушень при первинній реєстрації права власності не свідчить про недобросовісність особи, яка в подальшому набула це майно за оплатним договором, покладаючись на чинні записи Державного реєстру та рішення компетентних органів місцевого самоврядування.

Апеляційний господарський суд зазначив, що наслідком задоволення цього позову фактично стане покладення негативних наслідків можливих порушень, допущених органами державної влади, державним реєстратором та самим органом місцевого самоврядування, на особу, яка таких порушень не вчиняла та добросовісно покладалася на офіційні рішення держави. Як зазначив суд, такий підхід не забезпечує справедливого балансу між публічним інтересом і правом особи на мирне володіння майном, а тому не відповідає критерію пропорційності втручання. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора, не надав належної оцінки добросовісності поведінки відповідача, не врахував принципи правової визначеності, належного урядування, захисту легітимних очікувань та необхідності дотримання справедливого балансу між публічними і приватними інтересами, а також не здійснив належної перевірки пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 922/2036/25, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Прокурор покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Зокрема, на думку скаржника суд апеляційної неправильно застосував такі положення чинного законодавства:

- статті 331, 376 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, постановах Верховного Суду від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15 та від 10.10.2018 у справі № 520/17520/14-ц;

- статті 321, 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, статті 78, 80 Земельного кодексу України, статтю 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 та від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21;

- статтю 328 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 922/2341/25;

- статті 3, 509 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 922/2341/25;

- статтю 3 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18;

- статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 05.02.2018 у справі № 604/917/15-ц та від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21;

- частину 2 статті 124 та абзац 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 та від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19;

- статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц та від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22.

3.4. Прокурор вважає, що так як спорудження самочинного будівництва відбулося за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, у відповідача станом на час ініціювання ним перед Харківською міською радою питання про надання йому з метою набуття права оренди на позаконкурентних засадах дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на вул. Семінарській, 97 у м. Харкові, то не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва здатна його легітимізувати як об`єкт нерухомого майна, як не було і жодних підстав вважати, що знаходження такого будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, зобов`язує орган місцевого самоврядування надати її в користування на позаконкурентних засадах. Тому Прокурор вважає, що, враховуючи відсутність на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002 об`єкта нерухомого майна, Черкашин Д. О. не мав правомірних сподівань на те, що за наслідками ініційованої ним перед Харківською міською радою процедури набуття права оренди на ділянку поза конкурсом Харківська міська рада вирішить це питання на його користь, що повністю нівелює його добросовісність. Разом із тим Прокурор зазначає, що Харківська міська рада не мала законних повноважень на передачу спірної земельної ділянки в оренду інакше, ніж за наслідками процедури земельних торгів, як це передбачено статтями 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

3.5. Крім того, Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови порушив вимоги статей 11, 13, 14, 73, 76-79, 86, 96, 236 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. 25.09.2026 ФОП Черкашин Д. О. через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги Прокурора на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 922/2036/25 відмовити. У поданому відзиві відповідач також виклав клопотання про закриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому у відзиві ФОП Черкашин Д. О. зазначає, що не отримував копію касаційної скарги, а з матеріалами справи ознайомився лише 21.09.2026 після задоволення окремого клопотання Верховним Судом. З урахуванням наведених обставин колегія суддів ураховує доводи, викладені у відзиві ФОП Черкашина Д. О. на касаційну скаргу.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в ухвалі Новобаварського районного суду міста Харкова від 02.06.2025 у справі № 639/3631/25 суд виснував, що спір між керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради та ФОП Черкашиним Д. О. про усунення перешкод у користуванні майном, яке використовується відповідачем у підприємницькій діяльності, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

4.2. Крім того, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано нежитлову будівлю під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1733093763101.

4.3. Державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г. А. 21.12.2018 прийняв рішення про державну реєстрацію, індексний номер: 44856760, з відкриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна № 1733093763101 (номер запису про право власності: 29675949), а саме нежитлової будівлі під літ. "А-1" розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також вніс відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

4.4. Згідно відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме інформаційною довідкою від 18.02.2025 № 413843260, підставою виникнення права власності слугував технічний паспорт б/н, виданий ТОВ "Амра Груп" у 2018 році.

4.5. Відповідно до технічного паспорта та експлікації, виданих 22.08.2018 ТОВ "Амра Груп", нежитлова будівля під літ. "А-1" займає загальну площу 63,2 м2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4.6. У подальшому право власності на вказану нежитлову будівлю, яке було зареєстроване за ОСОБА_1., припинене 21.03.2019 у зв`язку з відчуженням часток будинку іншій особі та проведенням за нею в цей же день державної реєстрації права часткової власності на будівлю, а саме:

- за ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) на підставі договору дарування 1/2 частки нежитлової будівлі під літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 , від 21.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. (реєстровий № 651), номер відомостей про речове право - 30812087;

- за ОСОБА_2 на підставі договору дарування 1/2 частки нежитлової будівлі під літ. "А-1" від 21.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. (реєстровий № 656), номер відомостей про речове право - 31225849;

- на підставі договору дарування від 17.04.2019 (реєстровий № 1126), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., право власності на частки нежитлової будівлі під літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) номер відомостей про речове право - 31225849.

- на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2024 № 759 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснили продаж належних їм часток (по 1/2) нежитлової будівлі під літ. "А-1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Черкашину Д. О .

4.7. На теперішній час саме за Черкашиним Д. О. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю під літ. "А-1", розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав.

4.8. Водночас суди попередніх інстанцій установили, що відомостей про площу та кадастровий номер відповідної земельної ділянки під нежитловою будівлею у згаданих договорах немає.

4.9. Прокурор стверджував, що укладення договорів дарування та купівлі-продажу без зазначення кадастрового номера земельної ділянки вказує на відсутність такого кадастрового номера та відсутність у дарувальника та продавців прав на земельну ділянку та відчуження розташованої на цій ділянці нежитлової будівлі всупереч встановленим законом вимогам, що порушує права та інтереси Харківської міської територіальної громади в особі позивача як законного власника відповідної земельної ділянки.

4.10. З Єдиного адресного реєстру міста Харкова (https://geo_portal.com.ua/kharkiv/index.html) встановлено відсутність відомостей щодо присвоєння адреси нежитловій будівлі: під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2, розташованій на АДРЕСА_1 .

4.11. Згідно з відомостями з Реєстру дозвільних документів (сайт https://dabi.gov.ua), а також Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (Реєстр будівельної діяльності, https://e construction.gov.ua/ua/sarch_in_registers/search) інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нежитлової будівлі: під літ. "А-1", загальною площею 63,2 м2, розташованої на вул. Семінарській, 97 у м. Харкові, відсутня.

4.12. З Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, встановлено відсутність рішень щодо збереження об`єкта самочинного будівництва, що є порушенням Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 17.08.2011 № 390/11 "Про затвердження Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом" із змінами (далі - Порядок від 17.08.2011 № 390/11).

4.13. У зв`язку з наведеним Окружна прокуратура в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", направила до Харківської міської ради лист від 20.02.2025 № 52-106-1157вих-25 щодо встановлених порушень земельного законодавства.

4.14. Департамент земельних відносин Харківської міської ради листом від 28.03.2025 № 2554/0/225-25 повідомив про те, що рішенням 29 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 19.08.2024 № 635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок" Черкашину Д. О. затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,0180 га (кадастровий номер 6310137900:05:027:0002) за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийка під літ. "А-1" з оглядовою ямою та навісом), розташованої на АДРЕСА_1 ; надано в оренду строком до 01.09.2029 вказану земельну ділянку.

4.15. У подальшому на підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та Черкашиним Д. О. укладено договір оренди земельної ділянки щодо передачі в оренду земельної ділянки із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗД - (12.11) для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, площею 0,0180 га з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002, яка розташована на вул. Семінарській, 97 у м. Харкові. Вказаний договір укладено строком до 01.09.2029.

4.16. Земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002 передана в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийка під літ. "А-1" з оглядовою ямою та навісом) на вул. Семінарській, 97 у м. Харкові (пункт 5 договору оренди земельної ділянки).

4.17. Відомості про державну реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки 03.12.2024 посвідчено державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Глотовою К. О. в Державному реєстрі речових прав, номер відомостей про інше речове право - 57866260.

4.18. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Черкашин Д. О. зареєстрований як фізична особа - підприємець, номер запису про проведення державної реєстрації: 24800000000229024 від 07.06.2019, до видів діяльності якого, в тому числі, належить технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.

4.19. Заходи цивільно-правового характеру щодо знесення об`єкта нерухомого майна або визнання права власності на вказаний об`єкт, розташований за адресою: вул. Семінарська, 97, м. Харків, з урахуванням листа Окружної прокуратури, Департаментом земельних відносин Харківської міської ради не вживалися.

4.20. Згідно з відповіддю Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради від 18.03.2025 № 3108/04-12/25 у матеріалах інвентаризаційної справи відомості щодо інвентаризації та реєстрації права власності станом на 31.12.2012 нежитлової будівлі під літ. "А-1" загальною площею 63,2 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

4.21. Прокурор зазначав, що, оскільки Харківська міська рада як власник відповідної земельної ділянки не надавала згоди на будівництво на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, вона має право вимагати усунення будь-яких порушень її прав як власника земельної ділянки.

4.22. Через те, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а спірна нежитлова будівля, розташована на ній, є об`єктом самочинного будівництва, то належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

4.23. Крім того, Прокурор вважав, що з огляду на те, що рішення Харківської міської ради щодо надання земельної ділянки, розташованої на вул. Семінарській, 97 у м. Харкові, в оренду Черкашину Д. О. є незаконним і слугувало підставою для подальшого оформлення права користування (договору оренди) на зазначену земельну ділянку, то такий договір не відповідає закону та порушує права власника.

4.24. З урахуванням наведеного Прокурор вважав, що договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді в особі позивача.

4.25. Прокурор наполягав на тому, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, а тому державна реєстрація права власності на неї незаконна, оскільки її здійснено за відсутності документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку. Оскільки позивач, як уповноважений орган не вжив заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади м. Харкова, що призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння особами комунальним майном, то Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на цей об`єкт на підставі частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ФОП Черкашина Д. О. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю та зобов`язання передати спірні нежитлову будівлю та земельну ділянку позивачеві шляхом укладення акта прийому-передачі.

5.4. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважав, що об`єкт нерухомого майна - автомийка під літ. "А-1" з оглядовою ямою та навісом, розташований за адресою: вул. Семінарська, 97, м. Харків, є самочинним будівництвом і перешкоджає законному власнику земельної ділянки, на якій знаходиться цей об`єкт, належним чином користуватися і розпоряджатися цією земельною ділянкою.

5.5. Верховний Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані приписами Конституції України, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Основні підходи до їх регулювання висвітлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.6. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

5.7. Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.8. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

5.9. Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

5.10. Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

5.11. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 Цивільного кодексу України).

5.12. Стаття 375 Цивільного кодексу України визначає право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

5.13. Статтею 331 Цивільного кодексу України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї статті право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

5.14. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

5.15. Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

5.16. Виходячи зі змісту частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.17. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 Земельного кодексу України.

Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування. Відсутність у особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом як об`єкта самочинного будівництва. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.18. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватися земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.19. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами 4-6 статті 376 Цивільного кодексу України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

5.20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена в главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний із питаннями права власності на земельну ділянку.

5.21. У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.22. Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 Цивільного кодексу України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні.

Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом. За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 Цивільного кодексу України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

5.23. При цьому державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Тому факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

5.24. Частинами 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

5.25. Визнання права власності в порядку, передбаченому частиною 3 або 5 статті 376 Цивільного кодексу України, призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

5.26. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, приписів частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

5.27. Отже, самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, потрібно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

5.28. Як зазначалося, ця справа розглядалася судами неодноразово. Верховний Суд у постанові від 02.06.2026 в цій справі зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно, без посилання на будь які докази, обмежившись посиланнями на твердження відповідача про існування спірної будівлі у 1990 році, зробив висновок про недоведеність прокурором та позивачем наявності у спірної будівлі статусу самочинного будівництва, при цьому не спростувавши належним чином висновків місцевого господарського суду, не перевіривши доводів на яких ґрунтувалися позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, а також підстав для захисту порушених прав позивача, про які зазначав Прокурор у позовній заяві та виснувалося у рішенні місцевого господарського суду, чим фактично ухилився від розгляду спору по суті заявлених позовних вимог.

5.29. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи цю справу вдруге, фактично погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення державного реєстратора Гаспаряна Г.А. з індексним номером 44856760 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1. на спірне нерухоме майно саме по собі не породжує права власності на цей об`єкт нерухомого майна за відсутності належної матеріально-правової підстави його виникнення. Суд зазначив, що оскільки документи, подані ОСОБА_1. для проведення державної реєстрації, не відповідали вимогам законодавства та не підтверджували виникнення права власності на спірну будівлю, державна реєстрація такого права була здійснена без належних правових підстав. Тому суд виснував, що такими діями державного реєстратора порушено інтереси Харківської міської територіальної громади, представником якої є Харківська міська рада, адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, здійснене на земельній ділянці комунальної власності.

5.30. При цьому апеляційний суд установив, що рішенням 29 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок" від 19.08.2024 № 635/24 Черкашину Д. О. було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,0180 га (кадастровий номер 6310137900:05:027:0002) за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийка літ."А-1" з оглядовою ямою та навісом), розташованої на АДРЕСА_1 ; надано в оренду Черкашину Д. О. строком до 01.09.2029 вказану земельну ділянку.

5.31. На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та Черкашиним Д. О. укладено договір оренди земельної ділянки від 27.11.2024 № б/н на користування земельною ділянкою, площею 0,0180 га, кадастровий номер 6310137900:05:027:0002, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийка літ. "А-1" з оглядовою ямою та навісом), строком до 01.09.2029 (номер запису про інше речове право: 57866260, дата державної реєстрації 03.12.2024).

5.32. Відповідно до пункту 3 зазначеного договору на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "А-1".

5.33. Згідно з відповіддю Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради від 18.03.2025 № 3108/04-12/25 в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , відомості щодо інвентаризації та реєстрації права власності станом на 31.12.2012 нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 63,2 м2 відсутні.

5.34. Суди встановили, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розташована в межах міста Харкова та не перебувала у приватній та державній власності, у зв`язку із чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради.

5.35. Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельну ділянку площею 0,0180 га з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002 зареєстровано 14.05.2024; цільове призначення: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийка літ. "А-1" з оглядовою ямою та навісом).

5.36. У подальшому сформовану земельну ділянку (кадастровий номер 6310137900:05:027:0002) було надано в оренду із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (автомийки літ. "А-1" на АДРЕСА_1 ) строком до 01.09.2029.

5.37. З урахуванням таких установлених обставин суди виснували, що на момент придбання Черкашиним Д. О. за договором купівлі-продажу від 27.02.2024 об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 63,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:05:027:0002 не була сформована.

5.38. При цьому суд першої інстанції установив, що, всупереч вимогам земельного законодавства, Харківська міська рада шляхом прийняття підпункту 43 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.08.2024 за № 635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок", надала Черкашину Д. О. в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310137900:05:027:0002) площею 0,0180 га із земель територіальної громади м. Харкова на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів).

5.39. З урахуванням установлених обставин справи суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції в частині встановлення обставин, пов`язаних із первинною державною реєстрацією права власності на спірну нежитлову будівлю та дотриманням вимог законодавства під час її здійснення, є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.

5.40. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріалами справи підтверджується те, що первинна державна реєстрація права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 була проведена виключно на підставі технічного паспорта, який сам по собі не є правовстановлюючим документом та не може підтверджувати виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна. При цьому будь-які документи, що посвідчували б законність набуття права власності на спірну будівлю, право користування чи власності на земельну ділянку, документ про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, документ про присвоєння об`єкту поштової адреси, а також інші документи, обов`язковість подання яких була передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком від 25.12.2015 № 1127, державному реєстратору не подавалися та в матеріалах реєстраційної справи відсутні.

5.41. Апеляційний суд також зазначив, що перевіркою Єдиного адресного реєстру міста Харкова встановлено відсутність відомостей про присвоєння спірній будівлі поштової адреси, а аналізом Реєстру дозвільних документів та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва підтверджено відсутність будь-яких документів, які б надавали право на виконання будівельних робіт чи засвідчували прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Крім того, матеріали інвентаризаційної справи КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" не містять відомостей щодо проведення інвентаризації та реєстрації права власності на спірний об`єкт станом на 31.12.2012.

5.42. Водночас суд апеляційної інстанції установив, що земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля, до прийняття Харківською міською радою рішення від 19.08.2024 № 635/24 жодній особі у власність чи користування не передавалася, жодних речових прав на неї не виникало, а тому забудовник не мав будь-яких законних правових підстав для здійснення будівництва на земельній ділянці комунальної власності.

5.43. Відтак суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що первинна державна реєстрація права власності на спірну нежитлову будівлю була проведена за відсутності належних правовстановлюючих документів та з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Водночас сама по собі державна реєстрація права власності не є самостійною підставою виникнення такого права та не може свідчити про законність набуття права власності на спірний об`єкт за відсутності передбачених законом юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності на нерухоме майно.

5.44. Разом із тим апеляційний суд виснував, що наведені обставини, незважаючи на їх істотне значення для оцінки законності первинної державної реєстрації права власності на спірну будівлю та правового режиму цього об`єкта, не можуть бути єдиною підставою для вирішення спору, оскільки під час розгляду цієї справи суд також зобов`язаний оцінити характер набуття спірного майна безпосередньо відповідачем, перевірити його добросовісність як набувача та встановити, чи відповідатиме задоволення заявлених позовних вимог принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

5.45. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що ця справа ініційована Прокурором на захист інтересів держави, що зумовлює застосування до спірних правовідносин положення статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з змістом якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

5.46. Апеляційний суд зазначив, що зміст позову у цій справі передбачає втручання у право власності відповідача на спірне майно шляхом визнання його за позивачем (позбавлення). Цей спосіб передбачений законом, проте його застосування передбачає дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства (позивач) та відповідача.

5.47. Суд установив, що відповідач у цій справі не є особою, яка здійснювала будівництво спірного об`єкта нерухомості, та не набував права власності на нього первісним способом. Натомість право власності на спірну нежитлову будівлю він набув похідним способом на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який є оплатним правочином. Крім того, відповідач є четвертим набувачем спірного майна, яке до моменту його придбання неодноразово відчужувалося на підставі цивільно-правових правочинів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

5.48. Водночас, за висновком апеляційного суду, матеріали цієї справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які би свідчили про пов`язаність ФОП Черкашина Д. О. із попередніми власниками спірного нерухомого майна або про наявність між ними відносин, які могли би свідчити про узгодженість їхніх дій чи недобросовісність поведінки відповідача під час набуття права власності.

5.49. Як зазначив апеляційний суд, відсутні також докази того, що відповідач був обізнаний або за обставинами справи повинен був бути обізнаний про можливі порушення законодавства, допущені під час первинної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт або під час його подальшого відчуження.

5.50. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції виснував, що, набуваючи право власності на спірну нежитлову будівлю та право оренди земельної ділянки, на якій вона розташована, відповідач обґрунтовано покладався на достовірність відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, а також на чинні рішення Харківської міської ради, якими орган місцевого самоврядування фактично визнав існування спірного об`єкта нерухомості та висловив волевиявлення щодо передачі земельної ділянки під ним в оренду відповідачу. За висновком суду, саме на підставі цих рішень між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки, що створило для відповідача обґрунтовані та легітимні очікування щодо правомірності набутого ним майнового права та законності користування земельною ділянкою.

5.51. За таких обставин апеляційний суд виснував, що подальша позиція Харківської міської ради, яка підтримала позовні вимоги Прокурора про визнання за територіальною громадою права власності на спірну будівлю, визнання недійсним укладеного нею ж договору оренди землі та застосування наслідків його недійсності, не узгоджується з її попередньою поведінкою та власними рішеннями, на підставі яких відповідач набув відповідні права. Така зміна правової позиції органу місцевого самоврядування, за висновком суду, не відповідає принципам правової визначеності, належного урядування та захисту легітимних очікувань учасників цивільного обороту.

5.52 Крім того, суд наголосив, що від добросовісного набувача не може вимагатися здійснення будь-яких додаткових розшукових чи перевірочних дій, спрямованих на встановлення законності дій державного реєстратора, нотаріуса, органу місцевого самоврядування чи інших органів державної влади під час виникнення, державної реєстрації або подальшого переходу права власності на об`єкт нерухомого майна. Добросовісний учасник цивільного обороту не зобов`язаний перевіряти всю історію створення об`єкта нерухомості, законність його будівництва, повноту документів, поданих первинним набувачем для державної реєстрації права власності, правильність дій державного реєстратора при проведенні такої реєстрації, а також правомірність прийняття рішень органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Покладення на особу такого обов`язку, за висновком апеляційного суду, фактично означало б перекладення на приватного набувача функцій державного контролю та перевірки законності діяльності уповноважених органів, що суперечить принципу правової визначеності.

5.53. Ураховуючи те, що відповідач набув право власності на спірну нежитлову будівлю на підставі нотаріально посвідченого оплатного договору купівлі-продажу після її неодноразового відчуження попередніми власниками, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП Черкашин Д. О. діяв добросовісно та об`єктивно не мав підстав сумніватися у правомірності набуття ним права власності на спірний об`єкт нерухомості та права оренди земельної ділянки, на якій цей об`єкт. З огляду на це апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач недобросовісно заволодів земельною ділянкою, прагнучи уникнути її набуття на конкурентних засадах. При цьому суд зазначив, що сам по собі факт подальшого встановлення можливих порушень при первинній реєстрації права власності не свідчить про недобросовісність особи, яка в подальшому набула це майно за оплатним договором, покладаючись на чинні записи державного реєстру та рішення компетентних органів місцевого самоврядування.

5.54. Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки апеляційного господарського суду передчасними з огляду на таке.

5.55. Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

5.56. Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів.

5.57. Згідно із частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

5.58. За змістом частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України, лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

5.59. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

5.60. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.61. Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

5.62. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

5.63. Як установили суди, спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради. Водночас державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, була здійснена без належних правових підстав, зокрема, без правовстановлюючих документів на землю.

5.64. За таких обставин спірний об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, що відповідає ознакам самочинного будівництва.

5.65. Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на спірний об`єкт нерухомого майна не могло виникнути в особи, яка здійснила самочинне будівництво, а також не могло бути правомірно набуте її правонаступниками за відсутності передбачених законом підстав.

5.66. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.67. Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

5.68. Щодо висновку апеляційного господарського суду у цій справі про добросовісність відповідача в питанні набуття спірного нерухомого майна колегія суддів Верховного Суду зазначає, що на необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

5.69. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов`язку з`ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону. При цьому суд оцінює, чи мав набувач об`єктивну можливість і чи був він зобов`язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину. Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2026 у справі № 910/9073/24, від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.

5.70. Апеляційний суд установив, що державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспарян Г.А. 21.12.2018 прийняв рішення про державну реєстрацію, індексний номер: 44856760, з відкриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна № 1733093763101 (номер запису про право власності № 29675949), а саме: нежитлової будівлі літ. "А-1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також вніс відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Як установили суди, це рішення є неправомірним, оскільки воно було прийнято без усіх правовстановлюючих документів, зокрема за відсутності документів правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

5.71. У подальшому право власності на згадану нежитлову будівлю, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , припинене 21.03.2019 у зв`язку з відчуженням часток будинку іншій особі з проведенням за нею в цей же день державної реєстрації права часткової власності на будівлю за ОСОБА_2 на підставі договорів дарування 1/2 часток нежитлової будівлі літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 , від 21.03.2019, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. (реєстрові № 651, № 656), номери відомостей про речове право: 30812087, 31225849.

5.72. Надалі відповідно до договору дарування від 17.04.2019 (реєстровий № 1126), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., право власності на частки нежитлової будівлі літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_3 , номер відомостей про речове право: 31225849.

Апеляційний суд установив, що в пункті 3 вказаних договорів дарування № 651, 656, 1126 вказано, що земельна ділянка, на якій розташоване майно - не приватизована. Документи на приватизацію не подавалися, інших прав щодо земельної ділянки у третіх осіб не має. Водночас відомостей про площу та кадастровий номер відповідної земельної ділянки під нежитловою будівлею у вказаних договорах не міститься.

5.73. Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2024 № 759, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснили продаж належних їм часток (по 1/2) нежитлової будівлі літ. "А-1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Черкашину Д. О . Вказаний договір купівлі-продажу також не містить будь-яких відомостей про земельну ділянку.

5.74. За доводами скаржника, відсутність на час укладення відповідних договорів щодо відчуження будівлі літ. «А-1» кадастрового номера земельної ділянки під будівлею, ініціювання у подальшому Черкашиним Д.О. процедури позаконкурентного набуття права оренди на таку ділянку свідчить про те, що Черкашин Д.О. , так само, як і ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , знав про те, що земельна ділянка під будівлею не сформована, як об`єкт цивільних прав не існує, що, своєю чергою, є елементом суб`єктивної сторони складу спірних правовідносин, яка характеризує зміст наміру Черкашина Д.О. щодо спірної земельної ділянки - набути право оренди на неї в обхід загального конкурентного порядку набуття прав на землі комунальної власності.

5.75. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.

5.76. З урахуванням наведеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватися розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд. При цьому очевидні дефекти правочинів чи правовстановлюючих документів не можуть залишитися поза увагою обачного та добросовісного набувача.

5.77. Зокрема, покупець об`єкта нерухомого майна має можливість дослідити, зокрема з договору купівлі-продажу, правові підстави набуття попередніми власниками права власності на спірну нежитлову будівлю, перевірити факт відведення земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб`єкта господарювання, однак вона не була зроблена, висновок апеляційного господарського суду про добросовісність відповідача у цьому випадку є передчасним.

5.78. Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив доказів у справі та достеменно не встановив, чи може ФОП Черкашин Д. О. вважатися добросовісним набувачем, а відтак дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора.

5.79. Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, на яку покликається скаржник, не будь-яка особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тільки лише добросовісна.

5.80. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

5.81. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 3, 376 Цивільного кодексу України та залишив поза увагою положення статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.82. З урахуванням зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови є частково обґрунтованими.

5.83. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.84. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.85. Водночас порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.86. Таким чином, касаційну скаргу Прокурора належить задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

5.87. З урахуванням наведеного, клопотання ФОП Черкашина Д. О. про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України не підлягає задоволенню.

5.88. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, ухвалити обґрунтоване та законне судове рішення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Відповідно до частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 922/2036/25 скасувати, справу № 922/2036/25 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак