Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №922/2818/21 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/2818/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Зарудяної Н. О. (прокурор за посвідченням),

відповідача-1 - Ткаченко С. В. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - Квартенка О. Р. (адвокат),

третя особа - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова

до: 1) Харківської міської ради,

2) Обслуговуючого кооперативу "КІМ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Державний біотехнологічний університет,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2021 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "КІМ" про:

- визнання незаконним та скасування пункту 9 додатку 1 до рішення 9 Харківської міської ради від 19.06.2019 № 1605/19 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким змінено вид використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:003:0067) площею 2,0722 га на вул. Буковій, 4-Б на "для будівництва учбових майстерень", яким надано Обслуговуючому кооперативу "КІМ" в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0067) площею 2,0722 га із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва учбових майстерень на вул. Буковій, 4-Б до 17.04.2022, а також визначено, що будівництво необхідно виконати за рахунок знесення існуючих будівель літ. "А-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-2" на вул. Буковій, 4-Б, які належать на праві приватної власності Обслуговуючому кооперативу "ЖБК КІМ" (на теперішній час Обслуговуючий кооператив "КІМ");

- визнання недійсним договору б/н від 14.11.2019 оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:12:0036:0067, на вул. Буковій, 4-Б в м. Харкові, площею 2,0722 га, укладеного між Харківською міською радою та Обслуговуючим кооперативом "КІМ";

- зобов`язання Обслуговуючого кооперативу "КІМ" повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Букова, 4-Б, площею 2,0722 га, кадастровий номер 6310136300:12:003:0067, Харківській міській раді.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що пункт 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.06.2019 за № 1605/19 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до частини 2 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Проте, як зазначає прокурор, земельні торги проведені не були, а право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 6310136300:12:003:0067, було надано Обслуговуючому кооперативу "КІМ" за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва учбових майстерень на вул. Буковій, 4-Б Харківською міською радою всупереч вимогам законодавства.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 (суддя Ємельянова О. О.) у позові відмовлено, у зв`язку з недоведеністю заявлених вимог.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 (судді: Хачатрян В. С. - головуючий, Россолов В. В., Склярук О. І.) рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 у справі № 922/2818/21 скасовано; прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено частково: зобов`язано Обслуговуючий кооператив "КІМ" повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Букова, 4-Б, площею 2,0722 га, кадастровий номер 6310136300:12:003:0067, Харківській міській раді.

Постанову мотивовано тим, що Харківською міською радою внаслідок прийняття пункту 9 додатку 1 до оспорюваного рішення Харківської міської ради було порушено вимоги чинного законодавства, а саме статті 124 Земельного кодексу України, частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, які передбачають передачу в оренду земель комунальної власності на підставі земельних торгів, які Харківською міською радою проведені не були. Водночас оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування. Оскільки оспорюваний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки Обслуговуючим кооперативом "КІМ" Харківській міській раді, як ефективного способу захисту, яке повною мірою забезпечує захист права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади міста Харкова.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови застосував норми матеріального та процесуального права без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема:

- неврахування висновку щодо застосування норм права, а саме застосування положень статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 Цивільного кодексу України у їх системному зв`язку, викладених Великою Палатою Верховного Судом у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, щодо суб`єктів, наділених повноваженнями захищати інтереси держави, які порушені або можуть бути порушені вчиненням правочину;

- неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, щодо застосування належного способу захисту та пред`явлення позовних вимог спрямованих на уникнення застосування положень статей 387, 388 або 391 Цивільного кодексу України;

- неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, щодо застосування положень частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі пред`явлення позову в інтересах особи, яка має повноваження на захист інтересів держави, у випадку заявлення вимоги про визнання недійсними правочину, стороною якого є даний орган;

- неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, щодо стандарту доказування при оцінці доказів, що стосувались неможливості здійснити поділ земельної ділянки;

- неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.01.2022 у справі № 922/461/21, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, щодо необхідності проведення експертизи для належного обґрунтування позову, пред`явленого з підстав перевищення площі земельної ділянки відносно площі об`єкта нерухомого майна та/або встановлення обставин наявності недоліків або неточностей у розробленій документації із землеустрою.

Крім того, Харківська міська рада зазначає, що касаційна скарга також подається з підстави, визначеної пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме через неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Принциповим, на думку скаржника, для необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача) є те, що у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду у пункті 10 дійшла такого висновку щодо застосування норм права: "Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Верховний Суд ухвалою від 28.04.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 922/2818/21 та призначив справу до розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 03.06.2025 зупинив касаційне провадження у справі № 922/2818/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 922/511/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 30.04.2026 поновив провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 922/2818/21 та призначив справу до розгляду на 26.05.2026.

Верховний Суд ухвалою від 26.05.2026 зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 922/2818/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/1414/20 та оприлюднення в установленому законом порядку повного судового рішення.

Верховний Суд ухвалою від 24.08.2026 поновив провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 922/2818/21 та призначив справу до розгляду на 29.09.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Харківська міська рада депутатів трудящих рішенням від 13.12.1967 № 607-16 задовольнила клопотання Інституту громадського харчування та відвела йому земельну ділянку площею орієнтовно 8 га на вул. Клочківській, 333 у місті Харкові за рахунок вільної від забудови землі паливного складу Облпаливтресту і ділянки з існуючими на ній недобудованими спорудами колишньої артілі "Надомник" на Магістральній вулиці для будівництва інституту, а також за рахунок ділянки з існуючими будівлями і спорудами бази спеціального управління тресту "Союзнафтобурвод" на Магістральній вулиці.

10. Відтоді земельна ділянка за наведеною адресою, як зазначає прокурор, перебувала у користуванні та на балансі Харківського державного університету харчування та торгівлі.

11. На замовлення Міністерства освіти і науки України та на підставі пункту 1.95 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 25.02.2004 № 22/04 КП "Міськпроект" розроблено проєкт землеустрою щодо відведення, який погоджено висновком Харківського міського управління земельних ресурсів від 11.02.2005 № 447/05 та висновком державної землевпорядної експертизи від 01.09.2005 № 2702.

12. Пунктом 24 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 22.11.2006 № 179/06 Університету надано земельну ділянку № 1 площею 6,8505 га у постійне користування та земельну ділянку № 2 площею 0,3934 га в оренду строком до 01.10.2011 (але не пізніше початку реконструкції вул. Клочківської) на вул. Клочківській, 333 (Шевченківський район) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

13. Під час розроблення проєкту землеустрою на замовлення Університету від 16.01.2014 ПП "Фінансово-правовий консалтинг" за допомогою зйомки та високоточних програм для розрахунку площ (а саме - програми "Інвент-ГРАД") було отримано площу 6,8505 га (ділянка № 1) та 0,3934 га (ділянка № 2).

14. У подальшому в Державному земельному кадастрі створено земельні ділянки, кадастрові номери 6310136300:12:003:0054 та 6310136300:12:003:0055 відповідно.

15. Пунктом 3 додатка 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 20.04.2016 № 184/16 вирішено:

3.1. Надати дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:003:0054) із земель територіальної громади м. Харкова площею 6,8505 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель на вул. Клочківській, 333;

3.2. Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація щодо поділу земельної ділянки на вул. Клочківській, 333) забезпечити за рахунок коштів ОК "ЖБК КІМ" власника нежитлових будівель літ. А-1, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-2, що розташовані у межах вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:003:0054), за його згодою (лист від 16.04.2016 № б/н) згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою;

3.3. Скасувати пункт 24 додатка 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 22.11.2006 № 179/06, пункт 8 додатка 2 до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 19.12.2012 № 962/12, пункт 3 додатка 3 до рішення 22 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 27.02.2013 № 1036/13.

16. Пунктом 12 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 18.04.2018 № 1057/18 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,8505 га (кадастровий номер 6310136300:12:003:0054) на земельну ділянку № 1 - 2,0722 га, земельну ділянку № 2 - 4,7783 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель на вул. Клочківській, 333 (Шевченківський район).

17. Пунктом 9 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 19.06.2019 № 1605/19 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" змінено цільове використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:003:0067) площею 2,0722 га на вул. Буковій, 4-Б на "для будівництва учбових майстерень" та надано ОК "КІМ" (відповідачу 2) в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0067) площею 2,0722 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва учбових майстерень на вул. Буковій, 4-Б до 17.04.2022 року; будівництво виконати за рахунок знесення існуючих будівель літ. А-1, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-2 на вул. Буковій, 4-Б, які належать на праві приватної власності ОК "ЖБК КІМ" (на теперішній час перереєстрований в Обслуговуючий кооператив "КІМ").

18. Зазначені нежитлові будівлі літ. А-1 загальною площею 227,6 м2, літ. Б-1 загальною площею 34,3 м2, літ. В-1 загальною площею 18,7 м2, літ. Г-1 загальною площею 50,2 м2, літ. Д-2 загальною площею 1297,2 м2, розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Заводу Комсомолець, будинок 4-Б (на теперішній час вул. Букова, 4-Б), належать ОК "ЖБК КІМ" (на теперішній час Обслуговуючий кооператив "КІМ") згідно з договорами пожертви від 29.08.2014, посвідченими приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко О. С. за р.н. 1951 та 1954.

19. Перехід права власності на зазначені нежитлові будівлі оформлено двома договорами від 29.08.2014, за якими передано по 1/2 частці нежитлових будівель літ. А-1, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-2, розташованих за адресою: вул. Букова, 4-Б.

Позиція Верховного Суду

20. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

22. Спір у справі, що розглядається, виник з приводу наявності/відсутності підстав для передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

23. Суд першої інстанції визнав правомірним надання спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, оскільки на ній розташовані об`єкти нерухомого майна, які на праві приватної власності належать Обслуговуючому кооперативу "КІМ". При цьому суд врахував принцип єдності юридичної долі нерухомості та землі, водночас визнав недоведеними доводи прокурора про порушення інтересів держави чи територіальної громади.

24. Апеляційний суд дійшов протилежного висновку - про те, що передача понад 2 га землі поза конкурсом (для будівництва із знесенням існуючих будівель, причому площа будівель становить набагато меншу частку від площі ділянки) відбулася з порушенням статті 124 та статті 134 Земельного кодексу України. При цьому апеляційний суд відмовив у задоволені вимог про скасування рішення ради, з посиланням на те, що воно вичерпало себе виконанням, та визнання договору оренди недійсним, з тих підстав, що він є нікчемним в силу закону.

Щодо повноважень прокурора та статусу Харківської міської ради як відповідача

25. У касаційній скарзі Харківська міська рада наголошує на неврахуванні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо суб`єктів, наділених повноваженнями захищати інтереси держави, які порушені або можуть бути порушені вчиненням правочину. Міська рада також просить відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, а саме, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

26. У цій справі Харківська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною договору оренди землі). Отже, Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, проте, в цій справі вона є відповідачем, оскільки вчинила дії, які порушують інтереси громади, а саме, прийняла рішення про передачу земельної ділянки в оренду другому відповідачу без проведення земельних торгів, тому прокурор самостійно подає цей позов.

27. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

28. У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

29. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону, ГПК та інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

30. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

31. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, §61).

32. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11, § 123).

33. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. The United Kingdom), заява № 20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа "Unedic v. France", заява № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа "Atanasovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia", заява № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа "Beian v. Romania", заява № 30658/05).

34. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

35. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

36. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

38. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

39. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

40. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, він може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах №757/1660/17-ц (пункти 43-44) і №818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі №2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №264/5957/17 (пункт 41) і №727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі №260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі №712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 (пункт 29), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі №214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №362/643/21 (пункт 45)).

41. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя. Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

42. Однак скаржник у касаційній скарзі не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, а саме, не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

43. Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, викладеної у зазначеній постанові.

44. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

45. Позиція ж Верховного Суду у справі № 918/1043/21, на неврахування якої посилається скаржник, стосувалася дещо інших матеріально-правових наслідків (зокрема, застосування реституції та кола суб`єктів, які можуть вимагати визнання правочинів недійсними на підставі частини 3 статті 228 ЦК України у разі порушення публічного порядку у двосторонніх комерційних угодах). У справі, що розглядається, предметом є земельні відносини комунальної власності та розпорядження землями територіальної громади в обхід конкурентних засад (земельних торгів), що прямо врегульовано Земельним кодексом України (стаття 134 ЗК України).

46. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

47. У справі № 469/1044/17, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що за певних обставин прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави, зокрема тоді, коли орган місцевого самоврядування прийняв незаконне рішення або є стороною правочину, який порушує закон і інтереси громади.

До того ж, Велика Палата у справі № 469/1044/17 розглянула питання речових способів захисту (віндикаційних та негаторних позовів). У справі, що розглядається, апеляційний суд як раз керувався цим підходом: визнання рішення ради недійсним може бути неефективним, але вимога про повернення земельної ділянки власнику (територіальній громаді) є ефективним способом усунення перешкод у користуванні майном.

Щодо правомірності надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах (стаття 134 Земельного кодексу України) та принципу Superficies solo cedit

48. На земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, що належать Обслуговуючому кооперативу "КІМ" на праві власності (на підставі договорів пожертви). З огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі (superficies solo cedit), кооператив мав право на отримання землі в оренду без проведення земельних торгів (аукціону) відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.

49. Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22.

50. Разом з тим, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів звернення Обслуговуючого кооперативу "КІМ" до Харківської міської ради із заявою про надання земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, з метою експлуатації таких об`єктів та того, що зазначена земельна ділянка надавалась міською радою кооперативу для відповідних цілей. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що площа нежитлових будівель становить лише 5,815% від земельної ділянки, яка передана кооперативу у користування (2,0722 га) оскаржуваним у цій справі рішенням та договором оренди земельної ділянки.

51. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що хоча власник нерухомого майна і має переважне право на отримання відповідної земельної ділянки в користування, таке право не є абсолютним у частині визначення її розміру та умов надання. Здійснення цього права має відповідати принципам розумності, добросовісності та раціонального використання земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України). Сама по собі наявність у власності об`єкта нерухомості не звільняє особу від обов`язку дотримуватися встановленого законом порядку надання земель і не дає права вимагати передачі в оренду ділянки площею, яка багаторазово перевищує потреби для експлуатації такого майна, в обхід конкурентних процедур.

52. Водночас під час перегляду справи судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки доводам Харківської міської ради щодо наявності/відсутності можливості формування окремої вільної земельної ділянки для задоволення інтересів інших осіб, з урахуванням містобудівної документації, червоних ліній, існуючої забудови та інженерних мереж у межах спірної ділянки кадастровий номер 6310136300:12:003:0067 площею 2,0722 га.

53. Суд апеляційної інстанції також не надав правової оцінки матеріалам справи в частині доводів скаржника про те, що попередній землекористувач (Університет) та новий власник нерухомого майна (Обслуговуючий кооператив "КІМ") оформлювали документацію із землеустрою на підставі попередніх рішень міської ради, а також не перевірив аргументів скаржника щодо співвідношення площ і наявності чи відсутності порушень при розробці проєктів відведення. Ухвалюючи рішення про повернення земельної ділянки, апеляційний суд обмежився загальною констатацією диспропорції площ (5,815%), проте не з`ясував, чи є технічно та містобудівно можливим поділ такої ділянки або її використання виключно за периметром фундаменту існуючих будівель, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

54. Відповідно до змісту статей 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

55. Оскільки суд касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК України позбавлений процесуальної можливості самостійно встановлювати обставини, збирати нові докази або надавати їм іншу оцінку, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

56. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, повно і всебічно дослідити всі зібрані у справі докази, надати належну правову оцінку доводам усіх учасників справи (зокрема щодо містобудівних умов і можливості формування ділянки), після чого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

59. За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

60. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

61. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частково задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до апеляційного господарського суду, то з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 922/2818/21 скасувати, справу № 922/2818/21 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай