Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/10078/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10078/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Гелемей Ю.М.

відповідача 1 - Онищак М.П.

відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Повного товариства "Трансмар Маріуш Мацьоха і Вспульнік"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 (у складі колегії суддів: Іванова В.П. (головуючий), Чапляна С.Є., Крижного О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Повного товариства "Трансмар Маріуш Мацьоха і Вспульнік"

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові

та до Державної казначейської служби України

про стягнення 5 397 596,06 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Повне товариство "Трансмар Маріуш Мацьоха і Вспульнік" (надалі - Товариство, Позивач, Скаржник) звернулося до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (надалі - Управління, Відповідач 1), та Державної казначейської служби України (надалі - Казначейство, Відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України 5 397 596,06 грн майнової шкоди.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані твердженням Позивача про неправомірність вилучення та тривалого неповернення сідлового тягача MAN TGX 18.440 і напівпричепа Wielton NS34 у межах кримінального провадження № 42019000000001865 від 27.08.2019, а також незабезпеченням Управлінням належних умов їх зберігання.

Позивач стверджував, що неможливість використання й обслуговування транспортних засобів у період з 10.10.2019 до 21.10.2021 та незабезпечення належних умов їх зберігання призвели до погіршення технічного стану майна, зменшення його ринкової вартості, додаткових витрат і неодержання доходів.

До заявленої суми шкоди Товариство включило 45 851,92 грн витрат на евакуацію та сервісне обслуговування, а також збитки у розмірі 474 382,32 злотих, що за його розрахунком становить 5 351 744,14 грн. Зазначена сума охоплює орендні платежі, оплату праці водія, амортизацію, страхові й податкові платежі, штраф, втрату ринкової вартості майна та упущену вигоду.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд виходив із недоведеності протиправної поведінки Управління, заявленої шкоди та причинного зв`язку між ними.

Суд зазначив, що законність процесуальних рішень і дій органу досудового розслідування підлягає перевірці у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Водночас судових рішень про визнання протиправними дій щодо вилучення й утримання спірного майна Позивач не надав. Натомість відповідні скарги та клопотання неодноразово розглядалися слідчими суддями, які відмовляли у їх задоволенні. Саме по собі подальше закриття кримінального провадження суд не визнав підтвердженням незаконності попередніх процесуальних дій.

Оцінюючи доводи про неналежне зберігання майна, суд першої інстанції врахував, що транспортні засоби були опечатані, не експлуатувалися, а під час огляду порушення цілісності пломб не встановлено. Суд також зазначив, що при поверненні майна Позивач не заявив претензій щодо його цілісності та справності. За таких обставин підстав для покладення на державу обов`язку з відшкодування заявленої шкоди суд не встановив.

2.3. Апеляційний господарський суд погодився з результатом вирішення спору, окремо розмежувавши доводи про неправомірність вилучення і тривалого утримання майна та доводи про порушення умов його зберігання.

Щодо аргументів Товариства про неналежне зберігання майна суд виходив із того, що пункт 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (надалі - Порядок № 1104), покладає на орган досудового розслідування обов`язок забезпечити збереження істотних ознак і властивостей речових доказів, однак не встановлює обов`язку здійснювати поточне технічне обслуговування транспортних засобів.

Суд визнав, що протокол огляду від 14.09.2020 сам по собі не підтверджує технічної справності майна. Водночас Позивач, за висновком суду, не довів погіршення його стану саме внаслідок неналежних умов зберігання.

Також було визначено відсутність документів, складених під час повернення транспортних засобів, які фіксували б їх пошкодження чи несправність, а також висновку експерта або звіту про оцінку, складеного відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Застосування стандарту вірогідності доказів, на переконання суду, не звільняє Позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окремо оцінюючи складові заявленої шкоди, суд зазначив, що фактичне понесення витрат на евакуацію та сервісне обслуговування не підтверджено платіжними документами, а зазначені у рахунку роботи стосувалися поточного обслуговування майна. Саму необхідність евакуації суд не визнав достатнім підтвердженням причинного зв`язку між станом транспортних засобів та поведінкою Управління.

Щодо орендних платежів суд указав на відсутність у договорах погодженого розміру плати та доказів її внесення, а також урахував відомості страхового поліса про належність тягача самому Позивачу. Витрати на оплату праці водія суд пов`язав із виконанням трудових обов`язків, а страхові й податкові платежі визнав звичайними витратами, які не залежали від перебування майна під арештом.

Амортизацію суд розцінив як облікову категорію, а причинного зв`язку між зменшенням ринкової вартості транспортних засобів та діями Управління не встановив. Додатково врахував відсутність доказів набуття Позивачем права власності на напівпричіп.

Накладення штрафу суд пов`язав із невиконанням самим Позивачем обов`язку повідомити компетентний орган Республіки Польща про набуття транспортного засобу, що не потребувало його фізичної наявності.

Розрахунок упущеної вигоди, здійснений виходячи із середнього прибутку 10 000,00 злотих на місяць, суд визнав непідтвердженим договорами перевезення, первинними документами про попередні доходи та доказами вжиття заходів для їх одержання.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3.2. Ухвалою Суду від 21.09.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник посилається на застосування статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17, від 26.01.2022 у справі № 916/3322/19, від 08.07.2025 у справі № 910/6067/24.

На його думку, суди не врахували необхідності самостійного встановлення господарським судом складу цивільного правопорушення та оцінки всіх конкретних дій і бездіяльності державного органу, з якими Позивач пов`язує заподіяння шкоди.

Скаржник стверджує, що суди не встановили правових підстав утримання транспортних засобів у період з 27.09.2019 до 04.10.2019, тобто до надання слідчим суддею дозволу на обшук. Натомість правомірність такого утримання обґрунтували подальшим проведенням обшуку, визнанням майна речовими доказами та його арештом.

При цьому, за доводами Товариства, суди не надали належної оцінки картці відмови у пропуску № UA 209060/2019/03594 від 27.09.2019 та не встановили доказів переміщення спірним транспортним засобом товарів через митний кордон без сплати обов`язкових платежів, хоча послалися на цю обставину на підтвердження правомірності втручання у майнові права Позивача.

Крім того, Скаржник указує на недослідження відповідності місця і способу зберігання транспортних засобів вимогам статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку № 1104.

Посилаючись на пункт 2 цього Порядку, він зазначає, що транспортні засоби мали зберігатися на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції. Водночас суди встановили їх перебування на складі митного органу, однак правових підстав для такого зберігання не з`ясували. Відсутність порушення цілісності пломб, на переконання Скаржника, не підтверджує дотримання встановленого порядку зберігання.

Скаржник також заперечує проти висновку про відсутність в Управління обов`язку вживати заходів для підтримання транспортних засобів у технічно справному стані. Він наголошує, що можливість використання транспортного засобу за призначенням належить до його істотних властивостей, збереження яких має забезпечувати сторона обвинувачення. Тому питання про необхідність відповідних заходів протягом понад двох років не могло бути вирішене лише з посиланням на опечатування майна та відсутність його експлуатації.

Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Товариство посилається на порушення статей 79, 86 цього Кодексу внаслідок недослідження доказів та ненадання їм оцінки у сукупності.

Зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції надав визначальне значення протоколу огляду від 14.09.2020, який не відображав технічного стану майна на час його повернення 21.10.2021. Водночас, за твердженням Скаржника, належної оцінки не отримали квитанція про послуги евакуатора, рахунок-фактура ТОВ "Трак Сервіс Львів" від 26.10.2021 № ТС-00006476, акт виконаних робіт від 26.10.2021 № ТС-00005968 та висновки сертифікованого автомобільного експерта від 09.12.2021 № 46/12/21 і № 47/12/21.

На переконання Скаржника, суд безпідставно пов`язав можливість підтвердження несправності майна виключно з наданням експертного висновку, не навівши норми, яка встановлювала б обов`язковість саме такого засобу доказування.

При цьому, він звертає увагу, що Управління фактично контролювало майно та мало можливість фіксувати його стан, тоді як Позивач був позбавлений доступу до транспортних засобів. Відсутність у нього документів про їх періодичний огляд або обслуговування, на думку Скаржника, не могла оцінюватися на користь Управління.

На підтвердження доводів щодо стандарту вірогідності доказів та обов`язку їх повного дослідження Скаржник посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 07.07.2026 у справі № 916/3741/25 та від 29.07.2026 у справі № 914/2291/25.

У такий спосіб, Товариство стверджує, що наведені процесуальні порушення унеможливили встановлення обставин, необхідних для оцінки правомірності поведінки Управління та її причинного зв`язку із заявленою шкодою, і призвели до неправильного застосування норм матеріального права.

3.4. 02.10.2026 від Відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідач 1 зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність протиправності його поведінки, факту заподіяння шкоди та причинно-наслідкового зв`язку. На його думку, законність вилучення й арешту транспортних засобів неодноразово перевірялася слідчими суддями, а подальше закриття кримінального провадження саме по собі не свідчить про неправомірність відповідних процесуальних дій.

Також Відповідач 1 заперечує доводи про неналежне зберігання транспортних засобів, посилаючись на відсутність доказів того, що погіршення їх технічного стану стало наслідком саме його дій чи бездіяльності, а не тривалого простою та природного зносу. Зазначає, що надані Позивачем рахунок-фактура, акт виконаних робіт, квитанція про оплату евакуатора та висновки автомобільного експерта не підтверджують відповідного причинного зв`язку.

Крім того, Відповідач 1 вважає, що доводи касаційної скарги щодо недослідження доказів фактично спрямовані на їх переоцінку, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 10.10.2019 у межах кримінального провадження № 42019000000001865 під час обшуку вилучено сідловий тягач MAN TGX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп Wielton NS34, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які визнано речовими доказами. Під час обшуку напівпричепа у період з 08.10.2019 по 11.10.2019 також вилучено вантаж.

4.2. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.10.2019, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 12.01.2021, у накладенні арешту на транспортні засоби відмовлено. Іншою ухвалою від 16.10.2019 надано дозвіл на їх обшук та вилучення, а ухвалою від 29.10.2019 накладено арешт на вилучений вантаж.

4.3. Звернення представників Товариства щодо повернення майна залишено без задоволення. Слідчі судді виходили з того, що транспортні засоби вилучено на підставі судового дозволу та визнано речовими доказами, тому вони не мають статусу тимчасово вилученого майна. Повернення вантажу пов`язувалося зі скасуванням накладеного на нього арешту.

4.4. Постановою Управління від 27.08.2021 кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, протягом якого жодній особі не повідомлено про підозру, та відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 15.09.2021 постановлено повернути Товариству транспортні засоби та вантаж.

4.5. За твердженням Позивача, транспортний засіб фактично повернуто у жовтні 2021 року в несправному стані, у зв`язку з чим витрати на його евакуацію та обслуговування становили 45 851,92 грн.

Крім того, Позивач пов`язує неможливість використання транспортних засобів у господарській діяльності з 10.10.2019 по 21.10.2021 із завданням збитків у сумі 474 382,32 злотих. До цієї суми включено витрати на оренду, оплату праці водія, страхування, сплату податків і штрафу, амортизацію, упущену вигоду та втрату ринкової вартості транспортних засобів. Заподіяння зазначених збитків Товариство обґрунтовує протиправністю дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. З огляду на мотиви оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги предметом касаційного перегляду є перевірка правильності застосування судами статей 22, 1166, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України щодо відшкодування збитків з урахуванням підходів, викладених у наведених Скаржником постановах Верховного Суду, а також повноти дослідження й оцінки доказів у контексті обставин, з якими Позивач пов`язує заподіяння таких збитків.

З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.4. Як убачається зі змісту позову та встановлених судами обставин, заподіяння шкоди Позивач пов`язує, по-перше, з, на його думку, протиправним вилученням і тривалим утриманням транспортних засобів у межах кримінального провадження, що унеможливило їх використання у господарській діяльності, а по-друге, з обставиною їх тривалого зберіганням (понад двох років), яке, за його твердженням, спричинило погіршення технічного стану та зменшення вартості майна.

У зв`язку з наведеним до складу збитків Позивач включив:

- 3 500,00 грн витрат на евакуатор, необхідність яких пов`язує з несправністю транспортного засобу після його повернення;

- 42 351,92 грн витрат на послуги ТОВ "Трак Сервіс Львів" з діагностики та відновлення транспортного засобу;

- 21 000,00 злотих орендної плати за тягач та 7 500,00 злотих за напівпричіп, які, за твердженням Позивача, сплачувалися у період неможливості користування цими транспортними засобами;

- 127 364,40 злотих витрат на оплату праці водія у період простою транспортних засобів;

- 6 206,54 злотих амортизації тягача MAN та 5 000 злотих амортизації напівпричепа WIELTON, нарахованої у період їх вилучення;

- 11 353,38 злотих страхових платежів за тягач та 190 злотих за напівпричіп за 2019- 2021 роки;

- 2 000,00 злотих штрафу, накладеного Повітовим староством Томашова за неповідомлення про набуття або відчуження транспортного засобу, сплату якого Позивач також пов`язує з перебуванням транспортного засобу на території України;

- 240 000,00 злотих упущеної вигоди як доходу, не отриманого, за твердженням Позивача, внаслідок неможливості здійснювати перевезення та виконувати договірні зобов`язання;

- 11 668,00 злотих податку з транспортних засобів за 2019- 2021 роки, сплаченого у період неможливості їх експлуатації;

- 42 100,00 злотих втрати ринкової вартості транспортних засобів, яку Позивач пов`язує з їх тривалим простоєм та неналежними умовами зберігання.

5.5. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Положеннями статті 1174 Цивільного кодексу України унормовано, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 56 Конституції України передбачено право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому частинами першою та другою статті 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

5.6. На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норми статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи (неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії);

б) наявність шкоди (під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі);

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою (як обов`язкової умови відповідальності яка виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду).

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

За таких обставин саме на Позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

5.7. За наведеними Скаржником висновками, застосування статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки державного органу, шкоди та причинного зв`язку між ними незалежно від вини цього органу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, пункт 32, та від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, пункти 5.9- 5.11). Протиправною є поведінка, яка суперечить вимогам законодавства або виходить за межі наданих повноважень (постанови Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17 та від 26.01.2022 у справі № 916/3322/19, пункт 49).

Господарський суд самостійно встановлює наявність складу цивільного правопорушення за результатами оцінки доказів. Зокрема, у спорі щодо втрати тимчасово вилученого майна попереднє встановлення протиправності поведінки державного органу окремим судовим рішенням не є необхідною передумовою відшкодування шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, пункти 5.30- 5.32).

При цьому дослідженню підлягає правомірність усіх конкретних дій державного органу, з якими позивач пов`язує заподіяння шкоди. Оцінка лише подальших дій не замінює перевірки правових підстав первісного втручання у його майнові права (постанова Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 910/6067/24).

Щодо оцінки доказів Верховний Суд виходив із необхідності їх зіставлення за стандартом вірогідності, оцінки кожного доказу та їх сукупності з наведенням мотивів прийняття або відхилення (постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, пункти 70- 73, 83- 85, та від 07.07.2026 у справі № 916/3741/25, пункти 8.24- 8.30). Констатація недостатності доказів однієї сторони без їх зіставлення з доказами іншої сторони та пояснення причин надання переваги останнім не відповідає цьому стандарту (постанова від 29.07.2026 у справі № 914/2291/25, пункти 60- 66).

5.8. Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано розмежував обставини, з якими Позивач пов`язував заподіяння шкоди, а саме вилучення та подальше утримання транспортних засобів, що унеможливлювало їх використання у господарській діяльності, та неналежне, за його твердженням, зберігання цього майна і повернення його у погіршеному технічному стані.

5.9. З неможливістю використання транспортних засобів Позивач пов`язував заявлені до відшкодування 21 000,00 злотих орендної плати за тягач, 7 500,00 злотих орендної плати за напівпричіп, 127 364,40 злотих витрат на оплату праці водія, 6 206,54 злотих амортизації тягача MAN, 5 000,00 злотих амортизації напівпричепа WIELTON, 11 353,38 злотих та 190,00 злотих страхових платежів, 11 668 злотих податку з транспортних засобів, 2 000 злотих штрафу, накладеного рішеннями Повітового староства Томашова від 19.11.2021, а також 240 000 злотих упущеної вигоди. Отже, підставою цих вимог Товариство визначило позбавлення можливості використовувати майно, збереження пов`язаних із ним платіжних зобов`язань та неодержання доходу в період його утримання.

5.10. Як було зазначено вище відшкодування юридичній особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, здійснюється за умови встановлення невідповідності поведінки відповідного органу або його посадової особи вимогам законодавства та заподіяння нею шкоди.

З приводу доведеності такої складової збитків Суд ураховує таке.

5.11. Як установили суди, транспортні засоби вилучено 10.10.2019 під час обшуку та визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 757/54971/19-к задоволено подане в порядку статті 233 Кримінального процесуального кодексу України клопотання прокурора та надано дозвіл на обшук і вилучення тягача з напівпричепом. Питання повернення цього майна надалі неодноразово було предметом судового контролю, за результатами якого у задоволенні відповідних вимог відмовлено.

5.12. При цьому подальше закриття кримінального провадження саме собою не підтверджує протиправності попереднього вилучення та утримання майна. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц, слідчі та процесуальні дії не набувають ознак незаконності лише внаслідок подальшого закриття кримінального провадження.

5.13. У постанові про закриття кримінального провадження від 27.08.2021 зазначено про закінчення строку досудового розслідування, неповідомлення жодній особі про підозру та відсутність складу кримінального правопорушення на час закінчення цього строку. Водночас встановлені судами обставини не підтверджують протиправності поведінки Управління щодо вилучення та утримання транспортних засобів, з якою Позивач пов`язує заявлені у цій частині втрати.

5.14. За таких обставин самі лише неможливість використання транспортних засобів у господарській діяльності, нарахування пов`язаних із ними платежів та неодержання очікуваного доходу не є достатньою підставою для відшкодування відповідних втрат державою.

За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені у справі дії відповідних органів щодо вилучення та арешту транспортних засобів не свідчать про протиправність їхньої поведінки як обов`язкового елемента складу цивільного правопорушення, що виключає правові підстави для відшкодування заявлених у цій частині збитків. Натомість наведені Скаржником аргументи не спростовують зазначених висновків судів, а за своїм змістом спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та досліджених доказів, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.15. Іншу частину заявлених збитків Позивач пов`язує з поверненням транспортних засобів у погіршеному технічному стані. До цієї частини вимог належать 3 500,00 грн витрат на евакуатор, 42 351,92 грн витрат на діагностику та відновлення транспортного засобу, а також 42 100,00 злотих втрати ринкової вартості майна.

5.16. Відмовляючи у задоволенні зазначених вимог, суди виходили з недоведеності протиправної поведінки Відповідача 1. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що пункт 5 Порядку № 1104 передбачає обов`язок забезпечити збереження істотних ознак та властивостей речових доказів, однак не встановлює обов`язку здійснювати поточне технічне обслуговування транспортних засобів, зокрема підзарядку акумуляторів чи заміну технічних рідин.

5.17. Аналізуючи наведені мотиви, Суд зазначає, що гарантована статтею 41 Конституції України та статтею 321 Цивільного кодексу України охорона права власності поширюється й на майно, вилучене у межах кримінального провадження. Правомірність його вилучення та подальшого утримання не звільняє відповідний орган від обов`язку забезпечити схоронність такого майна.

Частина друга статті 100 Кримінального процесуального кодексу України покладає на сторону кримінального провадження, якій надано речовий доказ, обов`язок зберігати його у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Цією ж нормою передбачено, що отримані або вилучені слідчим, прокурором речові докази оглядаються, фотографуються та докладно описуються у протоколі огляду.

Конкретизуючи зазначений обов`язок, пункт 5 Порядку № 1104 передбачає збереження істотних ознак та властивостей речових доказів, забороняє їх зберігання в умовах, що можуть призвести до знищення чи псування, а за потреби вимагає вжиття невідкладних заходів для приведення речових доказів до стану, який забезпечує можливість їх подальшого зберігання. Отже, зміст цього обов`язку охоплює також запобігання пошкодженню майна під час перебування під контролем сторони обвинувачення.

У такий спосіб, відсутність у Порядку № 1104 переліку конкретних операцій із технічного обслуговування транспортного засобу не усуває обов`язку вживати необхідних для його схоронності заходів. Належність виконання цього обов`язку підлягає оцінці з урахуванням властивостей майна, його стану на момент вилучення, умов і тривалості зберігання та передбачуваних наслідків такого зберігання.

5.18. Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 06.12.2023 у справі № 303/1776/19. У пунктах 57, 58 цієї постанови Суд зазначив, що орган поліції зобов`язаний забезпечити схоронність вилученого автомобіля та за наявності законних підстав повернути його у стані й комплектації, в яких його було вилучено. У пунктах 59- 61 підставою для відшкодування шкоди визначено підтверджене доказами пошкодження автомобіля у період його перебування під контролем відповідного органу. При цьому у пункті 57 наголошено, що встановлення складу цивільного правопорушення здійснюється судом самостійно та не залежить від наявності окремого рішення про незаконність дій чи бездіяльності посадових осіб.

5.19. Суд також ураховує підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні від 30.04.2026 у справі "Левченко проти України" ("Levchenko v. Ukraine", заява № 58785/15). У пункті 11 цього рішення наведено висновок національного суду про ризик погіршення стану автомобіля внаслідок його тривалого зберігання на відкритому майданчику поліції. У пунктах 26- 28 Європейський суд з прав людини врахував тривалість обмеження права власності, необхідність його подальшого застосування та наслідки для власника, зокрема знецінення автомобіля і втрату ним ринкової вартості, при оцінці пропорційності втручання.

5.20. Отже, аналізуючи доводи Позивача, судам належало з`ясувати, чи підтверджують надані докази погіршення технічного стану транспортних засобів саме у період їх зберігання, чи пов`язане воно з умовами та тривалістю такого зберігання, зокрема дворічним простоєм, та чи вживалися необхідні для забезпечення схоронності майна заходи. Для цього судам слід було зіставити відомості про стан транспортних засобів на момент вилучення та повернення, дослідити характер виявлених несправностей і причини їх виникнення з урахуванням тривалого перебування майна без експлуатації, а також доводів і заперечень сторін.

5.21. Сам факт повернення майна у погіршеному стані підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Водночас посилання на тривалий простій чи природний знос без дослідження характеру конкретних несправностей, причин їх виникнення та можливості запобігти їм за належного зберігання не є достатнім для висновку про виконання відповідного обов`язку. Щодо втрати ринкової вартості необхідно встановити, якою мірою вона зумовлена погіршенням стану майна внаслідок його зберігання та тривалого простою, а якою є наслідком звичайного старіння майна або зміни ринкових умов.

5.22. Таким чином, відсутність у Порядку № 1104 прямої вказівки на виконання певної технічної операції не може бути самостійною підставою для відхилення зазначених вимог. Визначальним є встановлення того, чи забезпечив Відповідач 1 схоронність транспортних засобів з урахуванням їх властивостей, стану та тривалості зберігання і чи спричинило порушення цього обов`язку майнові втрати, про відшкодування яких заявлено позов.

Іншими словами, у подібній ситуації, коли відпали правові підстави для подальшого утримання транспортних засобів, на відповідний орган покладається обов`язок забезпечити їх повернення власнику у стані, в якому вони перебували на момент вилучення, з урахуванням змін, зумовлених тривалим простоєм, а у разі погіршення їх технічного стану внаслідок зберігання забезпечити відновлення такого стану або відшкодувати необхідні для цього витрати.

5.23. Судами встановлено, що 27.09.2019 транспортний засіб самостійно заїхав до зони митного контролю митного поста "Рава-Руська" та безпосередньо перед вилученням використовувався за своїм функціональним призначенням. Суд першої інстанції також установив, що транспортний засіб із напівпричепом було доставлено на місце зберігання у справному стані, після чого з 10.10.2019 до 21.10.2021 вони не експлуатувалися та перебували на зберіганні як речові докази.

5.24. Наведені обставини підлягали врахуванню під час оцінки доказів, якими Позивач обґрунтовував погіршення технічного стану майна. Зокрема, рахунок-фактуру від 26.10.2021 № ТС-00006476, акт виконаних робіт від 26.10.2021 № ТС-00005968 та висновки автомобільного експерта від 09.12.2021 № 46/12/21 і № 47/12/21 належало дослідити щодо того, які саме несправності було виявлено після повернення транспортних засобів, якими могли бути причини їх виникнення та які роботи були необхідні для їх усунення. Саме на сукупність цих доказів Скаржник посилався на підтвердження зміни технічного стану майна протягом його зберігання, необхідності евакуації та подальшого відновлення.

5.25. Відповідно до статей 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України зазначені докази мали оцінюватися у взаємному зв`язку, з урахуванням установленого стану майна на момент його передання на зберігання, тривалості такого зберігання, а також заперечень Відповідача 1 і поданих ним доказів. Покладення на Позивача обов`язку доказування підстав своїх вимог не усувало необхідності перевірити обґрунтованість заперечень іншої сторони та навести мотиви врахування або відхилення доказів кожного учасника справи.

5.26. У пункті 81 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності покладає на сторони обов`язок доводити свої твердження, а обставина вважається доведеною, якщо її існування є вірогіднішим, ніж відсутність. Тому судам належало зіставити докази сторін та мотивовано визначити, чи підтверджують вони погіршення технічного стану майна за час тривалого простою та причинний зв`язок такого погіршення з неналежним зберіганням. Водночас сама лише відсутність спростування цих доводів Відповідачем 1 не звільняла Позивача від обов`язку їх доведення.

5.27. За умови встановлення порушення обов`язку забезпечити схоронність транспортних засобів та причинного зв`язку між таким порушенням і погіршенням їхнього технічного стану судам належало визначити склад і розмір спричинених цим збитків. При цьому частина друга статті 1192 Цивільного кодексу України пов`язує розмір відшкодування, зокрема, з вартістю робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. На застосуванні цього положення Верховний Суд наголосив у пункті 56 постанови від 06.12.2023 у справі № 303/1776/19, яка стосувалася відшкодування шкоди, завданої пошкодженням вилученого автомобіля.

5.28. Щодо заявлених 3 500,00 грн витрат на евакуацію судам належало з`ясувати, чи зумовлював технічний стан транспортного засобу після повернення об`єктивну необхідність його перевезення евакуатором та чи пов`язана така необхідність із несправностями, спричиненими неналежним зберіганням. Оцінці підлягали також докази надання відповідної послуги, обґрунтованості її вартості та заперечення Відповідача 1 щодо цих обставин.

Стосовно 42 351,92 грн витрат на діагностику та відновлення транспортного засобу необхідно було встановити, які саме діагностичні й відновлювальні роботи були потрібні для виявлення та усунення наслідків неналежного зберігання, а також визначити їх обґрунтовану вартість. Для цього відомості рахунку-фактури та акта виконаних робіт належало співвіднести з висновками автомобільного експерта й іншими доказами щодо характеру несправностей та причин їх виникнення. Відповідній оцінці підлягали й заперечення Відповідача 1 щодо включення до заявленої суми робіт, необхідність яких не пов`язана з порушенням обов`язку зі зберігання майна.

5.29. Водночас відсутність доказів фактичної оплати відповідних робіт не могла сама собою бути достатньою підставою для відмови у відшкодуванні їх вартості. За змістом пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України до реальних збитків належать також необхідні майбутні витрати на відновлення порушеного права. Застосовуючи цю норму, Верховний Суд у пункті 32 постанови від 15.04.2025 у справі № 910/9566/24 визнав помилковим підхід, за якого недоведеність фактичного здійснення витрат була покладена в основу висновку про відсутність реальних збитків без урахування необхідності таких витрат у майбутньому.

Отже, посилання суду апеляційної інстанції на відсутність документів про оплату не замінювало перевірки необхідності відновлення транспортного засобу та обґрунтованості заявленої вартості робіт. Разом із тим сам факт подання рахунку-фактури чи акта виконаних робіт не означає доведеності всіх зазначених у них витрат як збитків, спричинених неналежним зберіганням. Вони підлягають оцінці у сукупності з доказами характеру пошкоджень, причин їх виникнення та необхідного обсягу відновлення.

5.30. Щодо заявлених 42 100,00 злотих втрати ринкової вартості транспортних засобів судам належало перевірити, чи підтверджують надані докази відповідне зменшення вартості та його розмір, а також чи дозволяє наведений Позивачем розрахунок відокремити наслідки неналежного зберігання та тривалого простою від знецінення, зумовленого віком майна, його попереднім технічним станом, спливом часу та зміною ринкових умов. Саме по собі зменшення ринкової вартості протягом періоду зберігання ще не визначає розміру шкоди, яка перебуває у причинному зв`язку з порушенням обов`язку забезпечити схоронність майна.

5.31. Крім того, одночасне заявлення вартості відновлення та втрати ринкової вартості потребувало перевірки того, чи не охоплюють ці вимоги ті самі майнові втрати. Зокрема, належало з`ясувати, чи враховує заявлена сума знецінення несправності, вартість усунення яких Позивач окремо просить відшкодувати, або ж стосується зменшення вартості, яке зберігатиметься після належного відновлення майна. Відшкодування має забезпечувати компенсацію доведених збитків без повторного врахування одних і тих самих наслідків пошкодження.

5.32. Таким чином, висновок про недоведеність зазначеної частини позовних вимог потребував належної оцінки доказів щодо стану транспортних засобів до та після зберігання, причин виявлених несправностей, необхідності відновлювальних заходів і розміру пов`язаних із ними втрат. Без з`ясування цих обставин відмова у відшкодуванні заявлених збитків є передчасною.

5.33. Отже, Суд погоджується з доводами Скаржника про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності протиправності поведінки Відповідача 1 у частині зберігання транспортного засобу та відсутності підстав для відшкодування пов`язаних із цим збитків. Надавши визначального значення відсутності у Порядку № 1104 прямої вказівки на виконання окремих дій із технічного обслуговування та доказів фактичної оплати відновлювальних робіт, суди не з`ясували обставин, необхідних для правильного вирішення спору в цій частині.

Зокрема, для висновку про наявність або відсутність протиправної поведінки Відповідача 1 судам належало перевірити, чи забезпечив він виконання обов`язку щодо схоронності майна. Для цього необхідно було співвіднести встановлений стан транспортного засобу до вилучення зі станом після повернення, оцінити у сукупності докази щодо характеру виявлених несправностей, необхідності евакуації та відновлення з урахуванням доводів і заперечень обох сторін, а також з`ясувати причини погіршення технічного стану майна. Лише за результатами такого дослідження суди могли дійти обґрунтованого висновку щодо порушення обов`язку зі зберігання, причинного зв`язку між відповідною поведінкою та заявленими збитками, а за наявності підстав для їх відшкодування визначити доведений розмір.

5.34. Відтак наведені Скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися частково. Водночас відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями самостійно встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій та досліджувати докази. Зазначене унеможливлює усунення виявлених порушень під час касаційного перегляду та зумовлює необхідність направлення справи в цій частині на новий розгляд.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Ураховуючи викладене та межі повноважень суду касаційної інстанції, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Товариства, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 3 500,00 грн витрат на евакуацію, 42 351,92 грн витрат на діагностику та відновлення транспортного засобу і 42 100,00 злотих втрати його ринкової вартості та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить урахувати викладене в цій постанові, дослідити та оцінити докази і заперечення сторін у їх сукупності та взаємозв`язку, встановити обставини, що мають значення для вирішення спору в зазначеній частині, та залежно від установленого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Повного товариства "Трансмар Маріуш Мацьоха і Вспульнік" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у справі № 910/10078/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 500 грн витрат на евакуацію, 42 351,92 грн витрат на діагностику та відновлення транспортного засобу і 42 100,00 злотих втрати його ринкової вартості.

Справу № 910/10078/25 у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у справі № 910/10078/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко