Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №918/1117/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 918/1117/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Готка Ю.О.,

Спеціалізованого сільськогосподарського обслуговуючого

кооперативу «Сехівський» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «САНДРОП» - не з`явився,

Рівненської обласної державної адміністрації - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 (у складі колегії суддів: Василишин А.Р. (головуючий), Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)

та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2026 (суддя Церковна Н.Ф.)

у справі № 918/1117/25

за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави

до Спеціалізованого сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Сехівський», Товариства з обмеженою відповідальністю «САНДРОП»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Рівненської обласної державної адміністрації,

про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Керівник Сарненської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Спеціалізованого сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Сехівський» (далі - ССОК «Сехівський»), Товариства з обмеженою відповідальністю «САНДРОП» (далі - ТОВ «САНДРОП») про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 23.08.2023 № 23/08/23-02, укладеного між відповідачами, та скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) на земельні ділянки кадастрові номери 5625087400:04:003:0500, 5625087400:04:001:0503 за ТОВ «САНДРОП», номери записів про інше речове право: 53122337, 53124430.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що встановлення за оспорюваним договором для ТОВ «САНДРОП» земельного сервітуту на частини земельних ділянок лісогосподарського призначення для подальшого видобування бурштину (промислова розробка родовищ), суперечить вимогам законодавства України, а саме: статті 404 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтям 79-1, 98,100, 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 55-1 Закону України «Про землеустрій», що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Крім того, прокурор зазначає, що земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут, була передана не для потреб, зумовлених статтею 404 ЦК, а для підприємницької діяльності ТОВ «САНДРОП», що свідчить про неможливість використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням ССОК «Сехівський» як землекористувачем.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.12.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рівненську обласну державну адміністрацію (далі - Рівненська ОДА).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.03.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2026 року Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 918/1117/25 за касаційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.09.2026.

Рівненська ОДА подала письмові пояснення у справі, у яких доводить свою позицію щодо правомірності встановлення спірного земельного сервітуту.

Учасники справи окрім Офісу Генерального прокурора у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

У судовому засіданні 09.09.2026 представник Рівненської ОДА, якій було задоволено клопотання про проведення судового засідання у справі № 918/1117/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у зв`язку з технічною неможливістю не зміг приєднатися до участі в судовому засіданні.

Відповідно до частини 5 статті 197 ГПК ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (окрім Рівненської ОДА), також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням голови Рокитнівської районної державної адміністрації (далі - Рокитнівська РДА) від 23.01.2003 № 26 передано ССОК «Сехівський» земельну ділянку загальною площею 5594,4 га, з них: лісів та інших лісовкритих площ - 3676 га, боліт - 1837,4 га, відкритих земель без рослинного покриву - 66,2 га, під водою - 14,8 га для ведення лісового господарства на строк 49 років, яка розташована на території Томашгородської сільської ради Рокитнівського району.

23.01.2003 року між Рокитнівською РДА (орендодавець) та ССОК «Сехівський» (орендар) укладено договір оренди землі (нотаріально посвідчений 26.02.2003 та зареєстрований у Рокитнівському районному відділі земельних ресурсів 28.02.2003 за № 25 (далі - договір оренди), за умовами якого в оренду передаються землі лісового фонду загальною площею 5594,4 га для ведення лісового господарства строком на 49 років.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 5625087400:04:003:0500, площею 1727,7939 га та 5625087400:04:001:0503, площею 320,9157 га з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, перебувають у власності Рівненська ОДА, а також на підставі договору знаходяться в оренді ССОК «Сехівський».

Державною службою геології та надр України на підставі договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 18.04.2023 № 10/1-23 видано ТОВ «САНДРОП» спецдозвіл на користування надрами від 26.05.2023 № 5511 на геологічне вивчення бурштину, у тому числі дослідно-промислову розробку родовища, затвердження запасів ДЗК України за промисловими категоріями на ділянці Єльне-1 загальною площею 562,80 га.

23.08.2023 між ССОК «Сехівський» (користувач) і ТОВ «САНДРОП» (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту № 23/08/23-02, за умовами якого відповідно до положень статей 55-57, 98-101 ЗК та умов цього договору ССОК «Сехівський» надає ТОВ САНДРОП» право користування шляхом встановлення сервітуту згідно з планом (технічною документацією), що додається до даного договору, на площі 562,80 га, який розповсюджується на частину наведених нижче земельних ділянок: кадастровий номер 5625087400:04:003:0500, загальною площею 1727,7939 га, кадастровий номер 5625087400:04:001:0503, загальною площею 320,9157 га, що розташовані (згідно з умовами договору оренди) на території Томашгородської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області. Земельна ділянка використовується ССОК «Сехівський» на підставі договору оренди. Категорія зазначеної вище земельної ділянки - «землі лісогосподарського призначення», цільове призначення - «для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» (пункт 1.1).

Сервітут (всі його види, передбачені цим договором) встановлюється для геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ) на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 26.05.2023 № 5511 (далі - Спецдозвіл), виданого Державною службою геології та надр України з метою геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, затвердження запасів ДКЗ України в межах родовища Ділянка «Єльне-1», і включає в себе види права земельного сервітуту, необхідні для забезпечення вказаного у пункті 1.2 та статті 2 цього договору (пункт 1.2).

ТОВ «САНДРОП» згідно з цим договором отримує право проводити передбачені цим договором та Спецдозволом роботи, включаючи але не обмежуючись правом проїзду транспорту та спеціалізованої техніки, машин та механізмів, право розміщення знарядь, засобів та інструментів, право проведення бурових геологорозвідувальних робіт, на тимчасове складування знятих порід, право на розміщення тимчасових споруд, тощо, в межах визначених цим договором відповідно до законодавства України, Спецдозволу та угоди про користування надрами, для чого виготовляє необхідну проектну документацію, отримує відповідні погодження та дозволи, в тому числі на зняття поверхневого шару, за необхідності, вирубки лісу, проведення робіт з рекультивації порушених земель та вчиняти інші дії, необхідні для забезпечення виконання всіх дій згідно зі Спецдозволом (пункт 2.1 договору).

Цим договором встановлюється строковий сервітут строком до 26.05.2028 (пункт 3.1 договору).

За користування встановленим строковим сервітутом ТОВ «САНДРОП» сплачує ССОК «Сехівський» плату в розмірі 14 000,00 грн в рік, які перераховуються ТОВ «САНДРОП» на поточний рахунок ССОК «Сехівський» за кожен рік дії договору до його закінчення (пункт 4.1договору).

ТОВ «САНДРОП» зобов`язалося використовувати вищевказані земельні ділянки у відповідності до умов, визначених цим договором, з додержанням вимог спеціального дозволу на користування надрами та діючого законодавства України; по завершенню строку дії договору або закінченню передбачених договором робіт, повернути вищевказані земельні ділянки після проведення робіт з рекультивації порушених земель відповідно до робочого проекту; своєчасно вносити плату за встановлення сервітуту; в порядку, встановленому цим договором, відшкодовувати завдані збитки; після закінчення строку дії договору припинити використання земельних ділянок (окрім завершення робіт з рекультивації) та повернути земельні ділянки, на які встановлено сервітут, в належному стані (підпункт 5.2.2 договору).

Також судами попередніх інстанцій установлено, що у листі від 25.11.2022 № 25/4-17/16166-22 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України погодило включення зазначеної вище ділянки до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, за умови не здійснення діяльності у межах Рівненського природного заповідника, його охоронної зони та ботанічного заказника місцевого значення «Єльнівський».

У листі Рівненського природного заповідника від 22.05.2025 зазначено, що розширення меж Рівненського природного заповідника за рахунок включення території, до якої входить ділянка Єльне-1, триває на стадії погодження із землекористувачами. Ділянка Єльне-1, на яку Державною службою геології та надр України видано ТОВ «САНДРОП» Спецдозвіл, спираючись на картографічні матеріали спецдозволу, крайня східна точка ліцензійної площі знаходиться за 200 метрів від меж Рівненського природного заповідника (межі 1 кварталу Більського ПНДВ).

Також в рамках міжнародного проекту «Полісся - дика природа без кордонів» Українське товариство охорони у 2020 році ініціювало клопотання та підготувало наукове обґрунтування щодо розширення меж території Рівненського природного заповідника (масив Сира Погоня) на площі 1412,9 га. Товариством подано ці матеріли на погодження до регіонального і центрального органу та погоджено.

Прокурор з огляду на матеріали наукового обґрунтування щодо розширення Рівненського природного заповідника в межах Масиву Сира Погоня, які були підготовлені та направлені до відповідних органів на погодження у серпні 2020 року, зазначає, що запропонована до розширення територія в межах Масиву заповідника, частково накладається на межі Спецдозволу ділянки Єльне-1 у північно-західній частині запропонованих меж до розширення.

На підставі клопотання ТОВ «САНДРОП» Приватним підприємством «Терра-Ресурс» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, що перебувають в оренді ССОК «Сехівський», для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01) на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

Розпорядженням голови Рівненської ОДА від 14.11.2023 № 572 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту» погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, площею 562,8000 га із земельних ділянок загальною площею 320,9157 га (кадастровий номер 5625087400:04:001:0503), загальною площею 1727,7939 га (кадастровий номер 5625087400:04:001:0500), що перебувають в оренді ССОК «Сехівський» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01) на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

Прокурор, звернувшись до суду з відповідним позовом, доводить, що встановлення за оспорюваним правочином для ТОВ «САНДРОП» земельного сервітуту на частини земельних ділянок лісогосподарського призначення (кадастровий номер 5625087400:04:001:0503), загальною площею 1727,7939 га (кадастровий номер 5625087400:04:001:0500) для подальшого видобування бурштину (промислова розробка родовищ), суперечить вимогам законодавства України та порушує права держави. Земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут, була передана не для потреб, зумовлених статтею 404 ЦК, а для підприємницької діяльності ТОВ «САНДРОП», що свідчить про неможливість використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив і мотивував таке рішення тим, що прокурор у встановленому порядку не довів порушення прав та законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а також підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що:

- судові рішення у справі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 404 ЦК, статей 4, 5, 19, 57, 79-1, 98, 100, 186 ЗК, статей 39, 62, 63, 65, 66 Лісового кодексу України (далі - ЛК), статті 55-1 Закону України «Про землеустрій» та з порушенням статей 79, 86 ГПК;

- відсутні висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо можливості встановлення саме землекористувачем земельного сервітуту на землях лісогосподарського призначення для геологічного вивчення бурштиноносних надр та, відповідно подальшої можливості використання таких земель за цільовим призначенням;

- наразі існує необхідність у формуванні Верховним Судом правової позиції щодо неможливості встановлення земельного сервітуту для геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ), тобто для здійснення такої діяльності, яка призводить до неможливості використання земельної ділянки лісогосподарського призначення за цільовим призначенням, що в свою чергу порушує права землевласника, а також встановлення земельного сервітуту орендарем земельної ділянки лісового фонду, яка перебуває під особливою охороною держави;

- потребує формування правова позиція Верховного Суду щодо того, що земельний сервітут не може встановлюватися для здійснення діяльності, наслідком якої є фактична зміна функціонального використання земельної ділянки, повне або істотне обмеження можливості її використання за цільовим призначенням, а також заміна передбачених законом процедур вилучення, відведення чи зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення;

- вирішення цього питання має фундаментальне значення для забезпечення однакового застосування судами положень ЗК, ЛК та Кодексу України про надра, дотримання принципу пріоритетності охорони земель лісогосподарського призначення та недопущення обходу встановлених законом процедур зміни правового режиму таких земель;

- судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосовано висновки, викладені Верховним Судом у справах № 918/303/21, № 910/19365/23, які не є подібними, при цьому висновки Верховного Суду саме в подібних правовідносинах відсутні;

- суд попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22, від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, стосовно того, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу право розпоряджатися відповідною земельною ділянкою; а також те, що потреба у встановленні сервітуту може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки

- законодавець у пункті «а» частини 1 статті 91, пункті «а» частини 1 статті 96 ЗК, абз. 10 статті 35 Закону України «Про охорону земель» вказує, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням, у статті 99 ЗК зазначає, що земельний сервітут для геологічного вивчення та подальшого видобування надр можу бути наданий за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу, і сформована судова практика вказує на те, що при встановленні земельного сервітуту має бути дотримано режим використання земельної ділянки згідно її цільового призначення, оскільки землі лісогосподарського призначення не підпадають під перелік земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, які є виключенням відповідно до частини 4 статті 66 ЗК;

- на момент укладення 23.08.2023 договору № 23/08/23-02 про встановлення строкового земельного сервітуту, як ССОК «Сехівський» так і ТОВ «САНДРОП» не могли не усвідомлювати, що геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислові розробки корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) на земельних ділянках лісогоподарського призначення, які на праві власності належать державі в особі Рівненської ОДА, та на підставі договору оренди передані ССОК «Сехівський» для ведення лісового господарства, призведе не неможливості використання власником чи належним користувачем такої земельної ділянки за цільовим призначенням;

- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 07.11.2022 у справі № 910/16579/20, стосовно того, що недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні. При цьому суд має встановити саме факт порушення вимог статті 203 ЦК, а не лише наявність спору. Порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, якщо правочин є результатом недобросовісної поведінки сторін, зловживання правом або вчинений з метою заподіяння шкоди іншій особі;

- у даному випадку здійснення геологічного вивчення надр на земельних ділянках лісогосподарського призначення, користування якими надано ТОВ «САНДРОП» на підставі сервітуту, в порушення вимог частини 1 статті 404 ЦК, частини 11 статті 97-1, статей 98, 99, 100, пункту 11 статті 186 ЗК та статті 55-1 Закону України «Про землеустрій» призводить до порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природнього середовища;

- на момент укладення спірного договору про встановлення земельного сервітуту на землях лісогосподарського призначення ССОК «Сехівський» було порушено пункт 4.2 договору про оренду землі та абз. 2, 3 частини 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі», частини 4 статті 17, частини 2 статті19 ЛК щодо обов`язків землекористувача;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс, про що зазначено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 03.12.2020 у справі № 925/27/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 03.12.2020 у справі № 925/27/18, від 19.12.2025 у справі № 915/222/24;

- суди першої та апеляційної інстанції, приймаючи рішення, вказали на наявність правових підстав для встановлення на користь ТОВ «САНДРОП» строкового оплатного земельного сервітуту відносно земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ССОК «Сехівський» шляхом укладення договору про встановлення земельного сервітуту, проте не врахували, що подальше використання ТОВ «САНДРОП» на підставі сервітуту земель лісового фонду з метою подальшого видобування надр призведе до неможливості використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Положення частини 2 статті 16 ЦК передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

ЦК визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1).

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див., зокрема, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 23.08.2023 № 23/08/23-02, укладеного між відповідачами, та скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) на земельні ділянки кадастрові номери 5625087400:04:003:0500, 5625087400:04:001:0503 за ТОВ «САНДРОП», оскільки, за доводами прокурора, встановлення за оспорюваним договором для ТОВ «САНДРОП» земельного сервітуту на частини земельних ділянок лісогосподарського призначення для подальшого видобування бурштину (промислова розробка родовищ), суперечить вимогам законодавства України, а саме: статті 404 ЦК, статтям 79-1, 98,100, 186 ЗК, статті 55-1 Закону України «Про землеустрій», що є підставою для визнання такого договору недійсним. Крім того, прокурор зазначає, що земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут, була передана не для потреб, зумовлених статтею 404 ЦК, а для підприємницької діяльності ТОВ «САНДРОП», що свідчить про неможливість використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням ССОК «Сехівський» як землекористувачем.

Відповідно до статті 395 ЦК речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Статтею 401 ЦК передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Положеннями статті 402 ЦК унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

За змістом статті 403 ЦК сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно зі статтею 404 ЦК право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно із частинами 1, 2 статті 3 ЗК земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Отже, відповідно до існуючої моделі правового регулювання безумовний пріоритет у регулюванні земельних відносин (суспільних відносин щодо володіння, користування та розпорядження землею) надається саме земельному законодавству (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 902/1257/24).

Відповідно до частин 1-4 статті 98 ЗК (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів (частина 1). В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах (частина 3).

За змістом статті 99 ЗК власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів: право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; інші земельні сервітути.

У частині 4 статті 66 ЗК (зі змінами відповідно до Закону України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким норму викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) передбачено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Отже, Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) норми абзацу 2 частини 4 статті 66 та пункту «в3» статті 99 ЗК, що регулюють спірні правовідносини в цій справі, було спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.

Частинами 1, 2 статті 100 ЗК (у відповідній редакції) передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 124-1 ЗК особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо: а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності; б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача. У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці: особа відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні; особа відповідно до пункту «б» частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні. Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

Таким чином, стаття 124-1 ЗК встановлює альтернативні моделі суб`єктного складу правовідносин щодо встановлення земельного сервітуту залежно від того, чи сформована земельна ділянка та чи передана вона у користування. У разі перебування сформованої земельної ділянки у користуванні закон прямо передбачає можливість звернення заінтересованої особи як до органу, уповноваженого розпоряджатися такою земельною ділянкою, так і безпосередньо до землекористувача, який у такому випадку є самостійним суб`єктом відповідних сервітутних правовідносин.

Системний аналіз положень статей 92, 98, 100, 101, 124-1 ЗК дає підстави для висновку, що постійний землекористувач є самостійним учасником правовідносин щодо встановлення земельного сервітуту, оскільки його встановлення безпосередньо впливає на обсяг належного такому землекористувачу права користування земельною ділянкою.

Так, частина 2 статті 100 ЗК прямо передбачає можливість встановлення сервітуту за договором із власником або землекористувачем земельної ділянки, а частина четверта статті 101 цього Кодексу надає землекористувачу право вимагати плату за встановлення такого сервітуту. Водночас стаття 124-1 ЗК допускає звернення заінтересованої особи безпосередньо до землекористувача, який за результатами такого звернення забезпечує укладення договору про встановлення сервітуту або надає мотивовану відмову.

Наведене свідчить, що законодавець не обмежує коло суб`єктів, уповноважених вирішувати питання встановлення земельного сервітуту, виключно власником земельної ділянки, а прямо відносить до них і постійного землекористувача (такі висновки наведено у постанові Верхового Суду від 26.08.2026 у справі № 909/565/24).

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що оспорюваний правочин укладено між землекористувачем спірних земельних ділянок (ССОК «Сехівський») та особою (ТОВ «САНДРОП»), яка відповідно до вимог законодавства та договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 18.04.2023 № 10/1-23 є власником спецдозволу на користування надрами від 26.05.2023 № 5511 на геологічне вивчення бурштину, у тому числі дослідно-промислову розробку родовища, затвердження запасів ДЗК України за промисловими категоріями на ділянці Єльне-1.

Водночас укладенню оспорюваного договору передувало ряд дій органів виконавчої влади, які реалізують, зокрема, державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, надання спеціальних дозволів на користування надрами (зокрема на видобування корисних копалин) та контроль за їх дотриманням, а саме:

- Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України погодило включення ділянки Єльне-1, що знаходиться у Сарненському районі Рівненської області, з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон за умови не здійснення діяльності у межах Рівненського природного заповідника, його охоронної зони та ботанічного заказника місцевого значення «Єльнівський» (лист від 25.11.2022 № 25/4-17/16166-22);

- Державна служба геології та надр України на підставі договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 18.04.2023 № 10/1-23 видала ТОВ «САНДРОП» спецдозвіл на користування надрами від 26.05.2023 № 5511 на п`ять років на геологічне вивчення бурштину, у тому числі дослідно-промислову розробку родовища, затвердження запасів ДЗК України за промисловими категоріями на ділянці Єльне-1 загальною площею 562,80 га, а також уклала з ТОВ «САНДРОП» угоду від 26.05.2023 № 5511 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (неметалічні корисні копалини).

У подальшому Рівненська ОДА (яка є власником спірної земельної ділянки) на підставі розпорядження голови від 14.11.2023 № 572 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту» погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, площею 562,8000 га із земельних ділянок загальною площею 320,9157 га (кадастровий номер 5625087400:04:001:0503), загальною площею 1727,7939 га (кадастровий номер 5625087400:04:001:0500), що перебувають в оренді ССОК «Сехівський» для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01) на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

При цьому, за встановлених у справі обставин, договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 18.04.2023 № 10/1-23 є чинним та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Отже, за таких встановлених обставин, надаючи оцінку доводам прокурора щодо порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції констатував, що саме держава в особі Державної служби геології та надр України надала ТОВ «САНДРОП» спеціальний дозвіл на користування надрами відносно земельної ділянки Єльне-1, котра була винесена на аукціон іншим державним органом (знову ж таки від імені держави) Міністерством захисту довкілля та природніх ресурсів України з метою її геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, до переліку надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон. Тобто саме державні органи винесли на аукціон продаж права на геологічне вивчення спірної земельної ділянки за наявності даних про те, що вона перебуває в постійному користуванні ССОК «Сехівський».

При цьому ТОВ «САНДРОП» самостійно не вчиняло дій щодо обрання певної земельної ділянки, право на геологічне вивчення якої було винесено на аукціон державою в особі Міністерства захисту довкілля та природніх ресурсів України, а лише вчинило дії з купівлі на аукціоні відповідного права.

Тобто, отримавши спеціальний дозвіл саме від держави в особі Державної служби геології та надр України на спірну земельну ділянку, зважаючи на перебування її в постійному користуванні у ССОК «Сехівський», ТОВ «САНДРОП» не мало можливості задовольнити власні потреби будь-яким іншим способом, окрім як встановлення земельного сервітуту на таку земельну ділянку відповідно до наведених вимог чинного законодавства.

Прокурором не доведено, яка саме шкода чи неправомірний інтерес завдано державі зі сторони ТОВ «САНДРОП» вчиненням дій з реалізації того, що було куплено ним на законних підставах з метою реалізації права, яке виставлено на продаж саме державним органом (в тому числі й з обранням відповідної земельної ділянки таким державним органом).

Відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 ГПК принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

У постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18 наголошено, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про не доведення прокурором у встановленому процесуальним законом порядку тих обставин, які відповідно до наведених норм права є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку поданим сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказам, наявним у матеріалах справи, з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги стосовно невідповідності суб`єктного кола оспорюваного договору про встановлення земельного сервітуту вимогам законодавства є необґрунтованими.

Посилання прокурора в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22, від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, у питаннях встановлення сервітуту не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки, по-перше, правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, у тому числі щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 66 ЗК (зі змінами відповідно до Закону України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким норму викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) у системному зв`язку з положеннями статей 92, 98, 99, 100, 101, 124-1 ЗК, а, по-друге, підставою для відмови в позові у справі, що розглядається, було саме не доведення прокурором обставин, які є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

При цьому висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, наведеним у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки такі висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених ним постановах щодо процесу доказування та оцінки доказів судом без обґрунтування відповідними доводами, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Отже підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК не знайшла свого підтвердження.

За змістом касаційної скарги прокурора, підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Таку підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах:

- щодо можливості встановлення саме землекористувачем земельного сервітуту на землях лісогосподарського призначення для геологічного вивчення бурштиноносних надр та, відповідно подальшої можливості використання таких земель за цільовим призначенням;

- щодо неможливості встановлення земельного сервітуту для геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ), тобто для здійснення такої діяльності, яка призводить до неможливості використання земельної ділянки лісогосподарського призначення за цільовим призначенням, що в свою чергу порушує права землевласника, а також встановлення земельного сервітуту орендарем земельної ділянки лісового фонду, яка перебуває під особливою охороною держави;

- щодо того, що земельний сервітут не може встановлюватися для здійснення діяльності, наслідком якої є фактична зміна функціонального використання земельної ділянки, повне або істотне обмеження можливості її використання за цільовим призначенням, а також заміна передбачених законом процедур вилучення, відведення чи зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, оскільки прокурором не наведено обґрунтування, щодо яких саме норм права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах з відповідного питання, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції, проте касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановленим обставинам справи щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. При цьому судами попередніх інстанцій були враховані обставини, які передували укладенню оспорюваного правочину, та надано їм оцінку в контексті спірних правовідносин у їх сукупності, про що зазначено вище, що з огляду на норми матеріального правого, як регулюють спірні правовідносини, стало підставою для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди прокурора зі змінами, внесеними до ЗК Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) норми абзацу 2 частини 4 статті 66 та пункту «в3» статті 99 ЗК, якими спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами.

З урахуванням наведеного, за результатами касаційного перегляду з огляду на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 та рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2026 у справі № 918/1117/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко