Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №917/1994/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/1994/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Кутового Г. І. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явилися,

прокуратури - Одуденко А. В. (за посвідченням),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 (головуючий - Мартюхіна Н. О., судді Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) у справі

за позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018",

2) Миргородської районної військової (державної) адміністрації,

про визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації права оренди, повернення земельних ділянок.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 02.11.2023 заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради (далі - Лохвицька міськрада, Міськрада, позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" (далі - ТОВ "Агро Конкорд 2018", Товариство, орендар, відповідач-1) і Миргородської районної військової (державної) адміністрації (далі - Миргородська РВА, Райдержадміністрація, відповідач-2) про:

1) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 30 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0540, укладеного 17.12.2018 між Лохвицькою районною державною адміністрацією (далі - Лохвицька РДА) та ТОВ "Агро Конкорд 2018" (далі - договір оренди від 17.12.2018);

2) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 9 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0541, укладеного 27.12.2018 між Лохвицькою районною державною адміністрацією (далі - Лохвицька РДА) та ТОВ "Агро Конкорд 2018" (далі - договір оренди від 27.12.2018);

3) скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на земельну ділянку площею 30 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0540 (далі - спірна земельна ділянка № 1), проведеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.12.2018, номер запису про інше речове право 29768841;

4) скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на земельну ділянку площею 9 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0541 (далі - спірна земельна ділянка № 2), проведеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.01.2019, номер запису про інше речове право 29784465;

5) зобов`язання Товариства повернути Міськраді дві спірні земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади, посилаючись на норми статей 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 17, 116, 122, 124, 125, 134- 136, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статей 6, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 6, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява аргументована тим, що: 1) Лохвицька РДА, правонаступником якої є Миргородська РВА, перевищила свої повноваження у галузі земельних відносин, та в порушення вимог земельного законодавства розпорядилася спірними земельними ділянками, надавши їх у користування ТОВ "Агро Конкорд 2018" за оспорюваними договорами оренди без належних на те повноважень, оскільки зазначені земельні ділянки не є невитребуваними (нерозподіленими) земельними частками (паями), а належали до державної власності, тому право оренди таких земельних ділянок підлягало продажу на конкурентних засадах (земельних тогах), чого дотримано не було; 2) наслідком безпідставного віднесення Лохвицькою РДА спірних земельних ділянок до нерозподілених паїв стала їх передача в оренду Товариству без проведення земельних торгів (аукціону) та без проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної власності, що фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, які потребують захисту.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 (суддя Погрібна С. В.) у задоволенні позову відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, а тому Лохвицька РДА діяла в межах повноважень, передбачених Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Ураховуючи правомірність дій Лохвицької РДА з передачі спірних земельних ділянок в оренду, немає правових підстав для визнання недійсним оспорюваних договорів оренди, скасування державної реєстрації права оренди та для повернення земельних ділянок.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Агро Конкорд 2018" повернути Лохвицькій міськраді спірні земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Витребувано у Товариства на користь Міськради спірні земельні ділянки. У частині відмови в задоволенні решти позовних вимог (про визнання недійними оспорюваних договорів оренди та скасування державної реєстрації права оренди) рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції зазначеної постанови.

5. Постанова мотивована частковою обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що:

1) належними та допустимими доказами, зокрема, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.02.2020 № 83-ДК/007/АП/09/01/-20, складеним Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), технічним звітом по виготовленню державного акта на право колективної власності на землю від 17.01.1996 серії ПЛ № 013, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству "Перше Травня" (далі - КСП "Перше Травня"), картографічними матеріалами та відомостями Публічної кадастрової карти України підтверджується факт належності двох спірних земельних ділянок до державної власності, а не до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), позаяк ці земельні ділянки не входять до складу розпайованих земель колективної власності колишнього КСП "Перше Травня", а доказів про зворотне відповідачами не надано;

2) матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження виготовлення проєктів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок ТОВ "Агро Конкорд 2018" перед укладенням договорів оренди у встановленому законом порядку, а Лохвицька РДА як уповноважений орган не приймала відповідного рішення про передачу земельних ділянок після затвердження проєктів відведення. Також матеріали справи не містять доказів щодо проведення нормативної грошової оцінки землі станом на момент укладення спірних договорів оренди землі, що є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності;

3) оскільки спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення належать до державної власності, то такі земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва повинні були передаватися уповноваженим державою органом в оренду виключно за результатами проведення земельних торгів (аукціону), як того вимагає частина 1 статті 134 ЗК України, адже відповідних винятків щодо можливості їх надання на неконкурентних засадах частина 2 цієї статті не містить;

4) договори оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018, які укладено між Лохвицькою РДА та ТОВ "Агро Конкорд 2018" без дотримання конкурентних засад, спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, а тому відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України такі правочини є нікчемними (аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц), як наслідок, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними нікчемних правочинів оренди необхідно відмовити з тих мотивів, що визнання їх недійсними в судовому порядку не вимагається (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/2732/23);

5) на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021) спірні земельні ділянки з 27.05.2021 перейшли з державної в комунальну власність, у зв`язку з чим Лохвицька міськрада є їх власником, розпорядником і правонаступником прав Лохвицької РДА як первісного орендодавця за оспорюваними договорами оренди, тоді як порушення інтересів місцевої територіальної громади в особі Міськради полягає в тому, що незаконний перехід права користування на спірні земельні ділянки (на тривалий строк до 2032 та 2039 років) до ТОВ "Агро Конкорд 2018", яке не мало законного права на отримання земельних ділянок на позаконкурентних засадах, безпосередньо спричиняє порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування щодо можливості отримання належної йому суми грошових коштів від передачі в оренду спірних земельних ділянок у визначений законом спосіб;

6) не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1)), тому суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди саме в зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту;

7) належному способу захисту прав територіальної громади в особі Лохвицької міськради відповідає позовна вимога про витребування спірних земельних ділянок з володіння Товариства, за яким зареєстровано право оренди, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22. При цьому наявне формулювання прокурором позовних вимог у цій частині як зобов`язання ТОВ "Агро Конкорд 2018" повернути спірні земельні ділянки Лохвицькій міськраді не може бути підставою для відмови в позові, оскільки спрямованість вимог прокурора в частині повернення Міськраді спірних земельних ділянок (враховуючи сукупність заявлених позовних вимог) не викликає сумніву, а, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), позовна вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути Лохвицькій міськраді спірні земельні ділянки може бути витлумачена відповідно до належного способу захисту прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Агро Конкорд 2018" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував:

1) висновку щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України (у контексті того, що в спорі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18;

2) викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц висновків про те, що факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння), а відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи;

3) висновку щодо застосування норми частини 1 статті 228 ЦК України (у контексті критеріїв визначення правочину таким, що порушує публічний порядок), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 916/913/22;

4) висновку щодо застосування положень статті 215 ЦК України (у контексті того, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 19.02.2020 у справі № 916/1408/19, від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 15.12.2021 у справі № 917/2031/19);

5) висновку щодо застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України (у контексті того, що в разі, якщо законом не встановлено особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, то позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за наявності для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування його вартості), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Прокурор, Лохвицька міськрада та Миргородська РВА не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Конкорд 2018" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 917/1994/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 06.05.2025.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.05.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 917/1994/23 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в касаційному порядку судових рішень у справах № 922/511/24 і № 922/3727/19 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судових рішень, ухвалених за результатами такого розгляду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2026 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Конкорд 2018" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 917/1994/23 та призначено її до розгляду на 09.06.2026.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2026 зупинено касаційне провадження у справі № 917/1994/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 911/1138/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повного судового рішення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2026 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Конкорд 2018" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 917/1994/23 та призначено її до розгляду на 15.09.2026.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 15.09.2026 і від 22.09.2026 оголошував перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Агро Конкорд 2018" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 917/1994/23 до 22.09.2026 та до 29.09.2026 відповідно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Згідно з пунктами 1, 2 розпорядження голови Лохвицької РДА від 18.10.2018 № 416 "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" за межами населеного пункту на території Безсалівської сільської ради" надано дозвіл на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування Товариством на умовах оренди 18 (вісімнадцятьма) земельними ділянками орієнтовними площами: 0,75 га, 0,76 га, 1,73 га, 0,71 га, 2,95 га, 1,09 га, 0,28 га, 2,26 га, 1,78 га, 1,95 га, 2,36 га, 1,64 га, 0,81 га, 30 га, 3,21 га, 11,03 га, 8,77 га, 8,05 га, ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель категорії нерозподілених земельних ділянок, які знаходяться в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Безсалівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області. На період виготовлення технічних документацій та для забезпечення найбільш повного, раціонального ефективного використання сільськогосподарських угідь, розробки комплексу підприємств по їх покращенню, укласти попередній договір оренди землі та тимчасово передати земельні ділянки загальною площею 80,13 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель категорії нерозподілених земельних ділянок в користування ТОВ "Агро Конкорд 2018" з встановленою орендною платою в розмірі 5 % в рік за 1 га від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі та перелогів по Полтавській області.

11. Розпорядженням голови Лохвицької РДА від 17.12.2018 № 509 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель категорії нерозподілених земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для користування на умовах оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на території Безсалівської сільської ради та передачу в оренду" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки № 1 для користування на умовах оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018". Передано в оренду Товариству спірну земельну ділянку № 1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Безсалівської сільської ради, строком оренди на 21 рік. Встановлено орендну плату в розмірі 5 % відсотків в рік за 1 га від нормативної грошової оцінки природних пасовищ по Полтавській області з урахуванням величини коефіцієнта індексації в рік. Зобов`язано здійснити заходи щодо проведення нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки.

12. На підставі розпорядження від 17.12.2018 № 509 між Лохвицькою РДА (орендодавець) і ТОВ "Агро Конкорд 2018" (орендар) укладено договір оренди від 17.12.2018, за умовами пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить орендодавцю на праві розпоряджатися цією земельною ділянкою відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та відповідно до пункту 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельні часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 (далі - Порядок № 122), яка розташована на території Безсалівської сільської ради Лохвицького району Полтавські області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 30 га, у тому числі пасовища із земель категорії нерозподілених земельних ділянок. Договір укладено на 21 рік - до 16.12.2039.

13. 29.12.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на спірну земельну ділянку № 1, номер запису про інше речове право 29768841.

14. Згідно з пунктами 1-4 розпорядження Лохвицької РДА від 11.12.2018 № 486 "Про надання дозволу на розробку технічні документації із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди ТОВ "Агро Конкор 2018" за межами населеного пункту на території Безсалівської сільської рад та передачу в оренду" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж спірної земельної ділянки № 2 із земель категорії нерозподілених земельних ділянок для користування Товариством на умовах оренди. Передано в оренду ТОВ "Агро Конкорд 2018" спірну земельну ділянку № 2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель категорії нерозподілених земельних ділянок, яка знаходиться на території адміністративного підпорядкування Безсалівської сільської ради, строком оренди на 14 років. Встановлено орендну плату в розмірі 5 % відсотків в рік за 1 га від нормативної грошової оцінки природних пасовищ по Полтавській області з урахуванням величини коефіцієнта індексації. Зобов`язано здійснити заходи щодо проведення нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки.

15. На підставі розпорядження від 11.12.2018 № 486 між Лохвицькою РДА (орендодавець) і ТОВ "Агро Конкорд 2018" (орендар) укладено договір оренди від 27.12.2018, за умовами пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить орендодавцю на праві розпоряджатися цією земельною ділянкою відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та відповідно до пункту 12 Порядку № 122, яка розташована на території Безсалівської сільської ради Лохвицького району Полтавські області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 9 га, у тому числі пасовища із земель категорії нерозподілених земельних ділянок. Договір укладено на 14 років - до 26.12.2032.

16. 03.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на спірну земельну ділянку № 2, номер запису про інше речове право 29784465.

17. ГУ Держгеокадастру Полтавській області здійснило перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час передачі Лохвицькою РДА у користування ТОВ "Агро Конкорд 2018" спірних земельних, які розташовані на території Лохвицької ОТГ (с. Безсалівка), про що 10.02.2020 складено акт перевірки № 83-ДК/0070/АП/09/01-20.

Із цього акта вбачається, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру спірні земельні ділянки сформовані як землі державної форми власності сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

19. В основу оскаржуваної постанови покладено такі висновки апеляційного суду:

1) спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належать до державної власності, а не до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), з метою товарного сільськогосподарського виробництва повинні були передаватися уповноваженим державним органом в оренду виключно за результатами проведення земельних торгів (аукціону), як того вимагає частина 1 статті 134 ЗК України, адже відповідних винятків щодо можливості їх надання на неконкурентних засадах частина 2 цієї статті не містить;

2) договори оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018, які укладено між Лохвицькою РДА та ТОВ "Агро Конкорд 2018" без дотримання конкурентних засад, спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, а тому відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України такі правочини є нікчемними (аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц), як наслідок, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними нікчемних правочинів оренди необхідно відмовити з тих мотивів, що визнання їх недійсними в судовому порядку не вимагається (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/2732/23);

3) на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній із 27.05.2021) спірні земельні ділянки з 27.05.2021 перейшли з державної в комунальну власність, у зв`язку з чим Лохвицька міськрада є їх власником, розпорядником і правонаступником прав Лохвицької РДА як первісного орендодавця за оспорюваними договорами оренди, тоді як порушення інтересів місцевої територіальної громади в особі Міськради полягає в тому, що незаконний перехід права користування на спірні земельні ділянки (на тривалий строк - до 2032 та 2039 років) до ТОВ "Агро Конкорд 2018", яке не мало законного права на отримання земельних ділянок на неконкурентних засадах, безпосередньо спричиняє порушення інтересів держави щодо можливості отримання територіальною громадою належної йому суми грошових коштів від передачі в оренду спірних земельних ділянок у визначений законом спосіб;

4) належному способу захисту прав територіальної громади в особі Лохвицької міськради відповідає позовна вимога про витребування спірних земельних ділянок з володіння Товариства, за яким зареєстровано право оренди, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22. При цьому наявне формулювання прокурором позовних вимог у цій частині як зобов`язання ТОВ "Агро Конкорд 2018" повернути спірні земельні ділянки Лохвицькій міськраді не може бути підставою для відмови в позові, оскільки спрямованість вимог прокурора в частині повернення Міськраді спірних земельних ділянок (ураховуючи сукупність заявлених позовних вимог) не викликає сумніву, а, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), позовна вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути Лохвицькій міськраді спірні земельні ділянки може бути витлумачена відповідно до належного способу захисту прав.

20. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 17.12.2018, від 27.12.2018 та в у частині скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "Агро Конкорд 2018" на дві спірні земельні ділянки із наведених в оскаржуваній постанові мотивів із огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018

21. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

22. Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 5 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

23. Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 924/971/23).

24. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

25. Статтею 122 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів) передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини 7 цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

26. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

27. Відповідно до частини 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

- використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

- будівництва об`єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

- надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

- надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

- розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

- надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

- будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

- будівництва об`єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об`єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

- передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

- надання земельних ділянок суб`єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб`єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

- поновлення договорів оренди землі;

- передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

- надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

- надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

28. Таким чином, надання земельних ділянок державної чи комунальної власності для товарного сільськогосподарського виробництва не входить до визначеного частиною 2 статті 134 ЗК України вичерпного переліку виняткових випадків передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності в користування на неконкурентних засадах (без застосування процедури земельних торгів).

29. Колегія суддів ураховує, що судом апеляційної інстанції на підставі оцінки технічного звіту з виготовлення державного акта на право колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Перше Травня" (далі - КСП "Перше Травня"), плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність КСП "Перше Травня", акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.02.2020 № 83-ДК/0070/АП/09/01-20, складеного ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, картографічних матеріалів Проєкту передачі земельних часток (паїв) громадянам, які мають право на земельну частку (пай) в межах КСП "Перше Травня" Лохвицького району Полтавської області, даних Публічної кадастрової карти та інших наявних у справі доказів у їх сукупності достовірно встановлено та відповідачами не спростовано тих обставин, що передані в оренду Товариству спірні земельні ділянки не входять до складу земель колишнього КСП "Перше Травня", на які (землі) видавався державний акт на право колективної власності на землю від 17.01.1996 серії ПЛ № 013, не розпайовувалися, і до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) не належать, оскільки матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження проведення процесу розпаювання земель між членами КСП "Перше Травня" та передачі спірних земельних ділянок у приватну власність фізичним особам (із оформленням відповідних сертифікатів тощо).

За таких обставин на час укладення договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018 дві спірні земельні ділянки загальною площею 39 га належали до земель державної власності.

30. Зважаючи на достовірно встановлені апеляційним судом обставини надання в оренду відповідачу-1 спірних земельних ділянок державної власності без проведення земельних торгів, тобто на неконкурентних засадах, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував, що оспорювані договори оренди є нікчемними правочинами як такі, що укладені між Лохвицькою РДА та ТОВ "Агро Конкорд 2018" без дотримання конкурентних засад і спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками.

31. Наведений висновок апеляційного суду відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/2732/23 висновку про те, що договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

32. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності (схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

33. Ураховуючи викладене апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018 із тих підстав, що такі договори є нікчемними у силу положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України, що не потребує визнання судом недійсними таких правочинів.

34. Наведена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із викладеною у пункті 53 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/2732/23 (зі спору, що виник із подібних правовідносин) висновком про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

35. Отже, як зауважив апеляційний суд, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018, але помилково виходив з інших підстав (правомірності укладення договорів оренди), у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду з її викладенням у редакції цієї постанови, а саме, відмовивши у цій частині позову з мотивів встановлення нікчемності вказаних правочинів оренди, вчинених стосовно земельних ділянок державної власності (на час укладення відповідних договорів).

36. Водночас, відхиляючи доводи відповідача-1 про відсутність порушення прав Лохвицької міськради у зв`язку з державною реєстрацією за нею права комунальної власності на спірні земельні ділянки лише 07.07.2023, апеляційний суд цілком правомірно виснував, що на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній із 27.05.2021) спірні земельні ділянки перейшли з державної в комунальну власність, тобто в силу прямих вказівок закону, у зв`язку з чим на час звернення з цим позовом Лохвицька міськрада є їх власником, розпорядником і правонаступником прав Лохвицької РДА як первісного орендодавця (сторони) за оспорюваними договорами оренди, тоді як порушення інтересів місцевої територіальної громади в особі Міськради полягає в тому, що незаконний перехід права користування на спірні земельні ділянки (на тривалий строк - до 2032 та 2039 років) до ТОВ "Агро Конкорд 2018", яке не мало законного права на отримання земельних ділянок на неконкурентних засадах (без проведення аукціону), безпосередньо призводить до порушення інтересів місцевої територіальної громади щодо можливості отримання нею належної суми грошових коштів від передачі в оренду спірних земельних ділянок у визначений законом спосіб (на земельних торгах).

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки

37. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки саме в зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту, що цілком відповідає сформульованому в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1)), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10) усталеному правовому висновку, згідно з яким не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації.

При цьому суд касаційної інстанції наголошує на усталеності правової позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

38. Верховний Суд зауважує, що подана касаційна скарга не містить жодних доводів і належного обґрунтування на спростування наведеного висновку апеляційного суду, який, врахувавши згаданий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з цим змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову у цій частині позову.

Щодо наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги

39. Разом із тим Верховний Суд убачає підстави для зміни оскаржуваної постанови у частині задоволення позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок з володіння ТОВ "Агро Конкорд 2018", за яким зареєстровано право оренди, на користь Лохвицької міськради з огляду на таке.

40. Як убачається з матеріалів справи, прокурором позовні вимоги про зобов`язання Товариства (орендаря) повернути Міськраді (правонаступнику Лохвицької РДА як первісного орендодавця) дві спірні земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади, заявлено саме на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, тобто шляхом застосування наслідків недійсності договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018 як оспорюваних правочинів.

41. Однак, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") та, враховуючи викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 висновок (у контексті того, що належному способу захисту прав у такій справі відповідає позовна вимога про витребування спірних земельних ділянок з володіння особи, за якою зареєстроване інше, крім права власності, речове право (зокрема право оренди)), суд апеляційної інстанції кваліфікував і витлумачив сформульовану прокурором вимогу як віндикаційний позов, що є належним способом захисту Лохвицької міськради як власника, із чим колегія суддів наразі не може погодитися з таких підстав.

42. У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:

"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

43. Водночас у пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду чітко виснувала про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, із вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи таку вимогу його нікчемністю.

44. У свою чергу в пункті 8.43 постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66- 70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Таким чином, від зазначеного правового висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала й у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

45. При цьому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

46. У свою чергу в пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, викладено такий висновок щодо застосування положень статті 216 ЦК України:

"Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".

47. У постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24, до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 917/1994/23, що наразі розглядається, сформульовано такі висновки у подібних правовідносинах:

"7.35. Палата також звертає увагу на те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23, від 25.11.2025 у справі № 905/20/23.

7.36. Ураховуючи в сукупності зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 216, 387, 391 ЦК України та статей 2, 162 ГПК України, викладені в постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, та керуючись принципом jura("суд знає закони"), Палата наголошує на тому, що заявлена Прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання Павловської І. К. (орендаря) повернути спірну земельну ділянку Міськраді (орендодавцю), тобто стороні договору оренди землі від 27.04.2016, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі), чия нікчемність була встановлена судовим рішенням в іншій справі (постановою Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19), але аж ніяк не негаторним позовом, про який могло би йтися лише у випадку пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки тим суб`єктом, який не є стороною нікчемного правочину.

Адже реституція застосовується виключно між сторонами недійсного або нікчемного правочину (схожі за змістом висновки викладено в пункті 58 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22).

7.37. Таким чином, у спірних правовідносинах вимоги пред`явленого Прокурором позову за своєю суттю спрямовані на повернення територіальній громаді в особі Міськради спірної земельної ділянки, переданої Управлінням на підставі договору оренди землі від 27.04.2016 у користування відповідачки-1, яка після встановлення нікчемності вказаного договору не повернула її власнику (орендодавцю), а відповідне прагнення позивача не викликає сумніву.

8.8. Отже, за обставинами цієї справи позовна вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути спірну земельну ділянку орендодавцю (Міськраді), тобто стороні договору оренди землі, за свою процесуальною суттю є належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади шляхом застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції".

48. Оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнано судом недійсним, тому позовна вимога прокурора про повернення майна, переданого на виконання недійсного (нікчемного) правочину, пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції (схожий висновок викладено у пункті 67 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 922/2069/21).

49. Водночас у пункті 63 постанови від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23 Верховний Суд виснував, що у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

50. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначала, що ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (див. пункти 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

51. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах пріоритетному застосуванню у співвідношенні із врахованим апеляційним судом висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, підлягає саме наведений вище правовий висновок, сформульований судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 09.04.2026 у справі № 922/511/24.

52. При цьому суд касаційної інстанції не бере до уваги помилкові посилання суду апеляційної інстанції на викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 висновок про те, що тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 зауважила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

53. Натомість, на відміну від цієї справи, у цивільній справі № 357/8277/19 вирішувався спір про витребування первинним орендарем (позивачем) орендованої земельної ділянки в іншого орендаря, з яким власник уклав новий договір оренди ще в період дії договору попереднього договору оренди стосовно тієї самої земельної ділянки, та як наслідок, задовольняючи позовну вимогу про витребувати на користь первинного орендаря у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння іншого орендаря, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону України "Про оренду землі", на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Наведене переконливо свідчить про неподібність спірних правовідносин у справі № 917/1994/23, в якій спір щодо земельної ділянки між двома орендарями не виникав, і в справі № 357/8277/19, що виключає релевантність застосування наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин у цій справі.

54. Крім того, із мотивів, наведених у пунктах 46- 48 цієї постанови, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України (у контексті того, що в разі, якщо законом не встановлено особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, то позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за наявності для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

55. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

56. З огляду на викладене вище, ураховуючи те, що постанову судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 922/2069/21 ухвалено вже після подання відповідачем-1 касаційної скарги у цій справі (24.03.2025), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги із метою врахування при вирішенні цього господарського спору висновків Верховного Суду щодо допустимості застосування односторонньої реституції як ефективного способу захисту прав орендодавця (власника земель комунальної власності) у подібних правовідносинах.

57. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, зважаючи на нікчемність договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018, дійшов загалом правильного висновку про спрямованість вимог прокурора у частині повернення Лохвицькій міськраді спірних земельних ділянок, проте, у зв`язку з допущеною апеляційним судом помилковою кваліфікацією заявлених прокурором на підставі частини 1 статті 216 ЦК України позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів як віндикаційного позову, оскаржувану постанову слід змінити, виклавши абзаци 3, 4 її резолютивної частини в такій редакції:

"Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" повернути Лохвицькій міській раді земельну ділянку площею 30 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0540, та земельну ділянку площею 9 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0541, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади".

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

58. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

59. Із мотивів, детально наведених у пунктах 23, 24, 30- 36 цієї постанови, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України (у контексті того, що в спорі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18; 2) викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц висновків про те, що факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння), а відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи; 3) висновку щодо застосування норми частини 1 статті 228 ЦК України (у контексті критеріїв визначення правочину таким, що порушує публічний порядок), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 916/913/22; 4) висновку щодо застосування положень статті 215 ЦК України (у контексті того, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 19.02.2020 у справі № 916/1408/19, від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 15.12.2021 у справі № 917/2031/19), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього господарського спору.

60. Адже, на відміну від цієї справи, у межах якої апеляційним судом встановлено нікчемність договорів оренди від 17.12.2018 і від 27.12.2018 як укладених з порушенням конкурентних засад надання в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності, передбачених частиною 1 статті 134 ЗК України, у зазначених скаржником справах №№ 905/1227/17, 587/2331/16-ц, 911/2129/17, 918/204/18, 916/913/22, 910/12787/17, 908/1194/18, 910/14255/18, 916/1408/19, 916/1411/19, 917/2031/19 суди вирішували спори щодо визнання недійсними договорів як оспорюваних правочинів, тобто відповідне правове регулювання спірних правовідносин у цій та вказаних справах є різним, що виключає їх подібність.

61. Разом із тим колегія суддів зауважує, що скаржник не довів і не обґрунтував того, яким чином викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц висновок про спростовувану презумпцію відомостей державного реєстру прав на нерухомість може вплинути чи спростувати висновок апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки саме в зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту.

62. Тим більше, що усталеною є правова позиція Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

63. Таким чином, незважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак, ураховуючи на підставі частини 4 статті 300 ГПК України сформульований у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 висновок щодо допустимості застосування односторонньої реституції як ефективного способу захисту прав орендодавця (власника земель комунальної власності) у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - змінити шляхом задоволення заявлених позовних вимог про зобов`язання Товариства повернути Міськраді дві спірні земельні ділянки у порядку застосування наслідків недійсності нікчемних договорів оренди, виключивши з її резолютивної частини вказівку про задоволення віндикаційного позову.

64. Разом із тим у частині відмови в задоволенні решти позовних вимог (про визнання недійсними договорів оренди від 17.12.2018, від 27.12.2018, про скасування державної реєстрації права оренди Товариства на спірні земельні ділянки), яка (відмова) мотивована обранням прокурором неналежного способом захисту прав позивача, підстав для задоволення касаційної скарги немає, а тому оскаржувану постанову в цій частині позову слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

66. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог про витребування в Товариства спірних земельних ділянок на користь Міськради, оскільки мав підстави для задоволення заявлених прокурором вимог у частині зобов`язання Товариства повернути Міськраді дві спірні земельні ділянки.

67. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

68. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

69. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову не повністю відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - змінити, виклавши абзаци 3, 4 її резолютивної частини в такій редакції:

"Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" повернути Лохвицькій міській раді земельну ділянку площею 30 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0540, та земельну ділянку площею 9 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0541, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади".

Розподіл судових витрат

70. З огляду на те, що висновок Верховного Суду про необхідність часткової зміни резолютивної частини оскаржуваної постанови зумовлено виключно допущеною апеляційним судом помилкою у кваліфікації фактично заявленої прокурором позовної вимоги про зобов`язання Товариства (орендаря) повернути Міськраді (орендодавцю) дві спірні земельні ділянки шляхом застосування односторонньої реституції як віндикаційного позову, яка (помилка) не вплинула на законність та обґрунтованість постанови у цілому, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 917/1994/23 змінити, виклавши абзаци 3, 4 її резолютивної частини в такій редакції:

"Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Конкорд 2018" повернути Лохвицькій міській раді земельну ділянку площею 30 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0540, та земельну ділянку площею 9 га, кадастровий номер 5322680400:00:003:0541, розташовані за межами населених пунктів на території Лохвицької територіальної громади".

У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай