Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/6973/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2026Справа № 910/6973/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

про стягнення 237 644 310,15 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: Яковченко І.Г. за довіреністю від 25.11.2025 року № 25/11-5;

від відповідача: Олійник І.В. (у порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач, Компанія) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - відповідач, Підприємство) грошових коштів у загальному розмірі 237 644 310,15 грн., з яких: 48 409 205,34 грн. - 3 % річних та 189 235 105,15 грн. - інфляційні втрати, нараховані внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 13.05.2019 року № 0537-01041 за період 05.03.2024 року по 27.05.2026 року.

Ухвалою від 12.06.2026 року господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/6973/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 15.07.2026 року.

29.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємства від 29.06.2026 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача, вказавши, що постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.07.2025 року відкрито виконавче провадження № 78531807 з примусового виконання наказу № 910/5474/24, виданого 14.10.2024 року господарським судом міста Києва про стягнення з Підприємства на користь Компанії суми основного боргу в розмірі 749 006 156,66 грн., 3 % річних у розмірі 3 401 055,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 468 979,91 грн. та судового збору в розмірі 847 838,39 грн. Постановою від 07.07.2025 року виконавче провадження № 78531807 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 62337196, яке веде ВПВР ДДВС МЮУ, та накладено арешт на кошти боржника. До складу зазначеного зведеного виконавчого провадження входять, зокрема виконавчі провадження щодо стягнення з Підприємства на користь Компанії заборгованості у розмірі 3 722 858 873,89 грн. За період з 01.11.2023 року по 31.05.2026 року відповідач здійснював добровільну оплату та примусове стягнення з виконання рішень судів у зведеному виконавчому проваджені № 62337196. У той же час, доводи позивача про невиконання Підприємством рішення суду в справі № 910/5474/24 не ґрунтується на відповідних доказах, оскільки не надано інформації Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про розподіл стягнених та сплачених коштів, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум у виконавчому проваджені № 62337196.

14.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 14.07.2026 року, в якому останній просив суд продовжити строк проведення підготовчого провадження у даній справі для надання Компанії можливості подати додаткові докази, а саме: відповіді відповідної виконавчої служби.

У підготовчому засіданні 15.07.2026 року господарський суд міста Києва встановив позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 27.07.2026 року, встановив відповідачу процесуальний строк на подання заперечень до 04.08.2026 року, а також відклав підготовче засідання на 05.08.2026 року.

24.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Компанії від 24.07.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказав, що згідно з відповіддю Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 78531807 з примусового виконання наказу № 910/5474/24, виданого 14.10.2024 року господарським судом міста Києва, кошти стягувачу не перераховувались.

04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Підприємства від 03.08.2026 року, в яких останнє навело додаткові мотиви на спростування обґрунтованості вимог позивача.

У підготовчому засіданні 05.08.2026 року господарський суд міста Києва постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/6973/26 на 30 днів.

Ухвалою від 05.08.2026 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/6973/26 та призначив її до судового розгляду по суті на 02.09.2026 року.

Судове засідання у вказаній справі, призначене на 02.09.2026 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою від 02.09.2026 року господарський суд міста Києва призначив судове засідання у справі № 910/6973/26 на 16.09.2026 року.

11.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 11.09.2026 року, в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судових засіданнях 16.09.2026 року та 30.09.2026 року оголошувалися перерви відповідно до 30.09.2026 року та до 07.10.2026 року.

У судовому засіданні 07.10.2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Компанії заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 29.06.2026 року та запереченнях від 03.08.2026 року.

У судовому засіданні 07.10.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Компанія є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

Компанія є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, пункту 3.2 Статуту НЕК "Укренерго", затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 21.09.2021 року № 218.

Позивач виконує функції оператора системи передачі (ОСП) - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (пункт 55 частини 1 статі 1, статті 31, 33, пункт 8 розділу XVII Закону України "Про ринок електричної енергії"; постанови НКРЕКП від 17.07.2014 року № 1012 "Про видачу ліцензії з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами ДП "НЕК "Укренерго", від 17.12.2021 року № 2624 "Про видачу ліцензії з передачі електричної енергії НЕК "Укренерго"; пункти 2.1, 2.2 Статуту НЕК "Укренерго", затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 21.09.2021 року № 218).

На Компанію як оператора системи передачі покладені функції адміністратора розрахунків - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1, частини 2 статті 52 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з частиною 1 статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.

Пунктами 7, 12, 46, 89 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено: балансуючий ринок електричної енергії - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об`єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії; відповідальність за баланс - зобов`язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів; небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку; сторона, відповідальна за баланс - учасник ринку, зобов`язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 52 Закону України "Про ринок електричної енергії" позивач як адміністратор розрахунків розраховує ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.

Відповідно до статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії; сторони, відповідальні за баланс, зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії перед оператором системи передачі; купівля-продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, здійснюється між стороною, відповідальною за баланс, та оператором системи передачі за договором про врегулювання небалансів; оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку; врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів. визначеними відповідно до правил ринку; вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку; порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку.

Також, частинами 2 та 3 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, правилами ринку, які, в тому числі, визначають правила функціонування балансуючого ринку та ринку допоміжних послуг. Правила ринку визначають, зокрема, порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов`язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку. Правила ринку затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), від 14.03.2018 року № 307, зі змінами (далі - Правила ринку).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про врегулювання небалансів.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України "Про ринок електричної енергії" обов`язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі. Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується Регулятором (частина 5 статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до абзацу 11 пункту 1.1.2 глави 1.1, пункту 1.3.2 глави 1.3 р. І Правил ринку договір про врегулювання небалансів електричної енергії - договір, відповідно до якого суб`єкт господарювання набуває статусу учасника ринку та здійснюється врегулювання небалансів електричної енергії. Для суб`єктів господарювання, визначених у пункті 1.2.1 глави 1.2 розділу І Правил ринку (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) обов`язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП, що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил; учасники ринку укладають договір про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом приєднання до договору.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав заяву від 07.05.2019 року про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії, в якій надано письмову згоду на приєднання до умов договору.

Листом від 13.05.2019 року № 01/16983 позивач підтвердив акцептування заяви і приєднання відповідача до договору.

Таким чином, між сторонами у справі був укладений договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 13.05.2019 року з ідентифікатором № 0537-01041 (далі - Договір).

У той же час з матеріалів справи вбачається, що Підприємство взяті на себе за Договором грошові обов`язки виконувало неналежним чином, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість.

Зважаючи на викладене, у травні 2024 року Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом, в якому, з урахуванням поданої в подальшому заяви про збільшення розміру позовних вимог від 16.05.2024 року, просила суд у примусовому порядку стягнути з Підприємства заборгованість за неоплаченими у грудні 2022 року, лютому-квітні та грудні 2023 року, а також січні-лютому 2024 року платіжними документами у загальному розмірі 749 006 156,66 грн. Крім того, Компанія заявила до стягнення з Підприємства 3 401 055,00 грн. 3 % річних та 2 470 417,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих у загальний період з 19.12.2023 року по 15.05.2024 року за кожним спірним рахунком-фактурою окремо.

Рішенням від 28.08.2024 року в справі № 910/5474/24 господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Компанії та стягнув з Підприємства на користь позивача 749 006 156,66 грн. основного боргу, 3 401 055,00 грн. 3 % річних, 2 468 979,91 грн. інфляційних втрат, а також 847 838,39 грн. витрат по сплаті судового збору. Разом із тим, у задоволенні решти позовних вимог Компанії у цій справі суд відмовив.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року в справі № 910/5474/24 на час розгляду спору в справі № 910/6973/26 між тими ж сторонами не було оскаржене до суду апеляційної інстанції та в установленому законом порядку набрало законної сили, обставини, встановлені означеним рішенням, повторному доказуванню не підлягають.

У той же час, у позовній заяві в справі № 9106973/26 Компанія вказувала що підтверджена рішенням суду в справі № 910/5474/24 сума боргу Підприємства перед позивачем у загальному розмірі 749 006 156,66 грн. сплачена відповідачем не була.

Враховуючи неналежне виконання Підприємством зобов`язань зі своєчасної сплати на користь Компанії суми заборгованості в загальному розмірі 749 006 156,66 грн., позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача 189 235 105,15 грн. інфляційних втрат та 48 409 205,34 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 05.03.2024 року по 27.05.2026 року (період, що не охоплюється рішенням господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року в справі № 910/5474/24) на відповідні суми заборгованості в загальному розмірі 749 006 156,66 грн. (за кожним спірним у справі № 910/5474/24 рахунком-фактурою окремо).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Як вже було зазначено, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення суду в справі № 910/5474/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть йому суперечити. Відтак, факт неналежного виконання відповідачем умов Договору та факт наявності у Підприємства грошових зобов`язань підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Підприємство у відзиві на позовну заяву посилалося на те, що постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.07.2025 року відкрито виконавче провадження № 78531807 з примусового виконання наказу № 910/5474/24, виданого 14.10.2024 року господарським судом міста Києва про стягнення з Підприємства на користь Компанії суми основного боргу в розмірі 749 006 156,66 грн., 3 % річних у розмірі 3 401 055,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 468 979,91 грн. та судового збору в розмірі 847 838,39 грн. Постановою від 07.07.2025 року виконавче провадження № 78531807 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 62337196, яке веде ВПВР ДДВС МЮУ, та накладено арешт на кошти боржника. До складу зазначеного зведеного виконавчого провадження входять, зокрема виконавчі провадження щодо стягнення з Підприємства на користь Компанії заборгованості у розмірі 3 722 858 873,89 грн. За період з 01.11.2023 року по 31.05.2026 року відповідач здійснював добровільну оплату та примусове стягнення з виконання рішень судів у зведеному виконавчому проваджені № 62337196. У той же час, доводи позивача про невиконання Підприємством рішення суду в справі № 910/5474/24 не ґрунтується на відповідних доказах, оскільки не надано інформації Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про розподіл стягнених та сплачених коштів, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум у виконавчому проваджені № 62337196

Проте означені заперечення відповідача не беруться судом до уваги та не спростовують вимог позивача з огляду на наявний у матеріалах справи лист Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.07.2026 року № 106587/130880-33-26/20.1, за змістом якого в рамках виконавчого провадження № 78531807 з примусового виконання наказу № 910/5474/24, виданого 14.10.2024 року господарським судом міста Києва (приєднаного до зведеного виконавчого провадження № 62337196), кошти стягувачу не перераховувались.

Факт наявності актуальної заборгованості Підприємства перед Компанією у розмірі, зокрема, 749 006 156,66 грн. безпосередньо підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема, рішенням суду в справі № 910/5474/24, а обґрунтованість вимог щодо стягнення відповідної суми основного боргу є доведеною та фактично не входить до безпосереднього предмета доказування у справі № 910/6973/26.

Разом із тим, як було зазначено вище, підтверджена рішенням суду в справі № 910/5474/24 сума боргу Підприємства перед позивачем у загальному розмірі 749 006 156,66 грн. сплачена відповідачем не була.

Докази, які свідчать про здійснення відповідачем повного чи часткових погашень суми боргу в рамках приєднаного до зведеного виконавчого провадження № 62337196 виконавчого провадження № 78531807 з примусового виконання наказу № 910/5474/24, виданого 14.10.2024 року господарським судом міста Києва, у тому числі у період з 17.07.2026 року до моменту вирішення спору в справі № 910/6973/26 по суті, в матеріалах цієї справи відсутні.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як було зазначено вище, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16.

Наведені обставини спростовують обґрунтованість заперечень Підприємства проти позову з посиланням на відсутність підстав для стягнення з нього нарахованих сум компенсаційних виплат, які мають акцесорний характер, є похідними від основної вимоги про стягнення боргу та наслідують її долю.

Інші заперечення Підприємства проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

У той же час, при перевірці наданого позивачем розрахунку спірних компенсаційних виплат суд встановив, що такий розрахунок не перевищує розрахунку, здійсненого судом.

Беручи до уваги наведене, а також зважаючи на те, що відповідачем контррозрахунку цих компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Підприємства 48 409 205,34 грн. 3 % річних та 189 235 105,15 грн. інфляційних втрат.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної сплати суми заборгованості за Договором чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати цієї суми боргу протягом спірного у даній справі періоду.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові зобов`язання, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85; код ЄДРПОУ 32402870) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; код ЄДРПОУ 00100227) 48 409 205 (сорок вісім мільйонів чотириста дев`ять тисяч двісті п`ять) грн. 34 коп. 3 % річних, 189 235 105 (сто вісімдесят дев`ять мільйонів двісті тридцять п`ять тисяч сто п`ять) грн. 15 коп. інфляційних втрат, а також 931 840 (дев`ятсот тридцять одну тисячу вісімсот сорок) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака