Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №621/2749/25 — Зміївський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 621/2749/25

Провадження 2/621/376/26

09 жовтня 2026 року м. Зміїв Харківської області

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого – суддя В.Філіп`єва,

за участі секретаря судового засідання – А. Головіної,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (не з`явилась),

відповідач – Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області, представник К.Заможська (не з`явилась),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області,

про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Зміївського районного суду Харківської області суду з позовною заявою, в якій просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області В.Філіп`євої від 01.09.2025 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом учасників в судове засідання (а.с.65- 66)

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.79-80)

В судове засідання учасники справи не з`явилися, подали до суду заяви, в яких просили розглянути справу за їх відсутності. (а.с.68, 71, 75, 78)

Позивачка ОСОБА_3 наполягала на позовних вимогах та просила їх задовольнити.

Представник відповідача К.Заможська подала письмову заяву, в якій просила вирішити спір на розсуд суду.

Відповідно до ч.3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_4 . У матері також була рідна сестра ОСОБА_5 , що підтверджується відомостями зі Свідоцтв про народження позивача, її матері та рідної сестри матері. ОСОБА_6 (тобто тітка позивачки) перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, доданим до позовної заяви. Чоловік тітки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_6 (тітка позивача) та її чоловік ОСОБА_2 мешкали і володіли домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями про їх місце реєстрації. За вказаними відомостями, разом з ними більше ніхто не був зареєстрований.

Після смерті ОСОБА_6 мати позивачки ОСОБА_4 звернулася до суду, і рішенням Готвальдівського районного суду Харківської області від 10.12.1990 року у справі №2-702/1990 було визнано за нею в порядку спадкування право власності на частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина цього домоволодіння, як було встановлено цим рішенням, належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, і фактично ніким не була прийнята у спадщину, оскільки інших спадкоємців подружжя не мало.

З 05.01.1992 року та по день своєї смерті мати позивачки проживала і була зареєстрована у вказаному домоволодінні.

Після її смерті позивач прийняла у спадщину в порядку спадкування за заповітом частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та 23.04.1999 року отримала Свідоцтво про право на спадщину. Після цього, позивач постійно, безперервно почала володіти, утримувати і користуватися вказаним домоволодінням в цілому, а 04.06.2003 року зареєструвала своє місце проживання в цьому будинку. З самого початку користування цим будинком ніяких заперечень з боку інших осіб, в тому числі відповідача, щодо правомірності володіння вказаним будинком, включаючи частину, що належала померлому ОСОБА_2 , не надходило. Проживання та володіння здійснюється відкрито, без приховування факту проживання, а отже позивач добросовісно володіє вказаною нерухомістю протягом понад 20 років, утримує її та вільно користується, а отже, на її думку, набула на неоформлену частку домоволодіння право власності в порядку набувальної давності відповідно до положень статті 344 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати за нею за набувальною давністю право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.1-8)

Відповідач відзиву на позовну заяву чи будь-яких заперечень проти обставин, викладених в позові, не подавав.

Дослідивши доводи позовної заяви та письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне:

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 22.04.1998 року Зміївським РВ УМВСУ в Харківській області, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 04 червня 2003 року зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-12)

Факт реєстрації позивачки за вказаною адресою підтверджується також Довідкою № 2 від 02.01.2023 року, виданою відділом Центру надання адміністративних послуг Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області (а.с.13)

Відповідно до Свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_3 , виданого в Казахській РСР 06.09.1950 року та заповненого російською мовою, батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_8 (росіянин) та ОСОБА_4 (українака) (а.с.14)

03.12.1983 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклала шлюб з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , актовий запис № 60 від 03.12.1983 (а.с.15)

Мати позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , актовий запис № 48 від 27.07.1998 року, зареєстрований Бірківською сільською радою Зміївського району Харківської області (а.с.17)

Станом на день смерті мати позивачки ОСОБА_4 з 05.01.1992 по 26.07.1998 року проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою Зміївської міської ради від 13.06.2025 року (а.с.34)

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що підтверджується Свідоцтвами про народження серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 (а.с.16, 22)

Тітка позивачки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уклала шлюб з ОСОБА_2 , 1905 р.н., 06 березня 1970 року та змінила прізвище на « ОСОБА_14 », що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_8 , виданим Бірківським сільЗАГСом Зміївського району Харківської області, актовий запис № 7 від 06.03.1970 року (а.с.22)

Згідно Свідоцтва про право особистої власності на будинок (заповнене російською мовою) від 09.01.1981 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було в цілому зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Зміївської районної ради народних депутатів № 499 від 25.12.1980 року (а.с.24 - 25)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 , виданим Бірківським сільським Готвальдівського району Харківської області, актовий запис № 26 від 01.05.1990 (а.с.26)

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_15 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 , виданим Бірківським сільським Готвальдівського району Харківської області, актовий запис № 42 від 05.09.1987 (а.с.27)

Станом на день їх смерті за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не був зареєстрований, що підтверджується Довідкою Зміївського міського голови від 24.04.2025 року (а.с.33)

Відповідно до рішення Готвальдівського районного суду Харківської області від 10.12.1990 року у цивільній справі № 2-702/1990 р, за матір`ю позивачки ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування на частину будинку з надвірними та службовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . Як встановлено рішенням суду, вказаний будинок належав на праві спільної сумісної власності сестрі позивачки ОСОБА_6 та її чоловіку ОСОБА_2 , які померли. Спадкоємців І черги померлі не мають, а позивачка прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим будинком, тому суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 (а.с.20-21)

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23.04.1999 року, позивач ОСОБА_1 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_4 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18-19)

Позивачем ОСОБА_1 оформлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28 – 32)

16 липня 2013 року позивач зверталася до Бірківської сільської ради Зміївського району за погодженням перепланування житлового будинку за вказаною адресою, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Бірківської сільської ради № 56 від 16.07.2013 року (а.с.36)

Згідно Акту обстеження від 20.05.2025 року, складеного депутатом Зміївської міської ради Гаврютиною О.В. в присутності свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , позивач ОСОБА_1 відкрито, добросовісно і безперервно користується будинком за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому як своїм власним майном. частина будинку документально оформлена на ім`я ОСОБА_2 , однак ОСОБА_1 понад 20 років одноособово володіє будинком, утримує його, здійснює поточний і капітальний ремонт, сплачує комунальні платежі (а.с.35, 39 - 57)

Відповідно до Звіту про оцінку нерухомого майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_18 26.05.2025 року, оціночна вартість домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 26.05.2025 року складає 163700, 00 грн (а.с.38)

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне:

Згідно ч.1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд має вирішити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.ст.76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ч.1 статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

В пункті 9 Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не зі своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Згідно з п. 13 Постанови, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статті 15 ЦК України, а також частини четвертоі статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неі є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності, заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному Кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого маїна такиї строк складає десять років.

Також для набуття права власності на маїно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме маїно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61- 19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом з тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).»

Як встановлено в судовому засіданні, спочатку мати позивачки, а в подальшому позивачка ОСОБА_1 з відкрито, добросовісно, безперервно з 03.06.2003 року володіє, користується, постійно проживає та утримує в цілому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

частина вказаного домоволодіння належить позивачці на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23.04.1999 року державним нотаріусом Зміївської районної нотаріальної контори Харківської області.

Інша частина вказаного домоволодіння документально оформлена на ім`я ОСОБА_2 (чоловіка рідної тітки позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Свідоцтва про право особистої власності на будинок (заповнене російською мовою) від 09.01.1981 року. Спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_2 відсутні. Жодні особи свої претензії щодо прав власності на вказану частку майна з 1990 року по день ухвалення рішення не заявляли, тобто ця частка не має власника або такий власник є невідомим.

Строк володіння позивачкою вказаним домоволодінням станом на жовтень 2026 року складає 23 роки. Володіння чужим майном позивачкою є безтитульним, тобто володіє вона ним без будь-якої правової підстави.

Позивач постійно проживає та зареєстрована у домоволодінні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вона відкрито володіє житловим будинком вцілому, самостійно опікується ним, сплачує комунальні послуги, обробляє прилеглу до будинку земельну ділянку, має вільний доступ до всього житлового будинку без обмеження, а отже добросовісно, відкрито і безперервно користується часткою вказаного домоволодіння, власник якого невідомий.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем вимоги щодо розподілу судових витрат не заявлялися, в зв`язку з чим, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, питання розподілу судових витрат між сторонами суд не вирішує.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 141-142, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , за набувальною давністю право власності на частину домоволодіння, що належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ,

Відповідач: Зміївська міська рада Харківської області, ЄДРПОУ 04058674, адреса: вул.Адміністративна, буд.9, м. Зміїв Чугуївський район Харківська область.

Суддя В.Філіп`єва