Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №910/6962/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2026Справа № 910/6962/26

За позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА"

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 677680,10 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від прокуратури - Кузьміна К.Г.,

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Берегівської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (далі - відповідача) з позовом у якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 09.07.2024 до договору №120001/2024 від 22.12.2023, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 44878589) та Виноградівською міською Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04053677);

- визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 12.09.2024 до договору №120001/2024 від 22.12.2023, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 44878589) та Виноградівською міською Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04053677);

- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 14, код ЄДРПОУ 44878589) на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області кошти в сумі 677680,10 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що додаткові угоди №5 від 09.07.2024 та №7 від 12.09.2024 укладені до договору №120001/2024 від 22.12.2023 суперечать ч.ч. 4, 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою суду від 17.06.2026 відкрито провадження у справі №910/6962/26 за вказаними позовними вимогами та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.09.2026.

19.08.2026 відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду з підстав неконституційності положень норм спеціального закону прокурор не має і відповідного порядку для представництва інтересів держави в суді, що визначений законом.

Однак, судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 09.09.2026 не відбулося, внаслідок надходження повідомлення про оголошення про повітряну тривогу, що унеможливило знаходження учасників судового процесу та працівників суду в приміщенні Господарського суду міста Києва.

Ухвалою суду від 09.09.2026 було призначено нову дату судового засідання з розгляду справи по суті на 23.09.2026.

У судовому засіданні 23.09.2026 з розгляду справи по суті представник прокуратури та позивачів підтримали вимоги позову, представник відповідача проти позовних вимог заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Виноградівською міською радою Закарпатської області проведено переговорну процедуру закупівлю електричної енергії (UA-2023-11-27-004702-a).

За результатами проведеної процедури, 22.12.2023 між Виноградівською міською радою та ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» укладено договір №120001/2024 про постачання електричної енергії споживачу (далі-Договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2024 році електричну енергію в обсязі 1900000 кВт/годин, а споживач зобов`язаний прийняти і оплатити електричну енергію на умовах цього договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору загальна вартість цього Договору становить 9774999 грн з ПДВ.

Відповідно до комерційної пропозиції (Додаток № 2 до Договору) встановлено, що ціна електричної енергії за 1 кВт/година становить 5,144736 грн. Порядок зміни такої ціни відбувається згідно із вимогами цього Договору (пункт 13.2 Договору).

Відповідно до підпункту 2 пункту 13.2 Договору передбачена зміна ціни за одиницю електричної енергії у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулось з моменту укладення Договору. Зміна ціни відбувається пропорційно коливанню такої ціни на ринку у разі документально підтвердженого коливання ціни на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Надалі, у період з 22.12.2023 по 12.09.2024 між Виноградівською міською радою та ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» укладено 7 додаткових угод до вищевказаного договору, в тому числі чотири угоди - в наслідок яких змінено ціну на одиницю товару (зміна вартості одиниці електричної енергії в сторону збільшення), зокрема:

- 22.01.2024 укладено додаткову угоду № 2, якою змінено ціну за одиницю товару (1 кВт/год) з 01.01.2023 у сумі 5,196900 грн.

- 04.06.2024 укладено додаткову угоду № 4, якою змінено ціну за одиницю товару (1 кВт/год) з 01.06.2024 у сумі 5,604798 грн.

- 09.07.2024 укладено додаткову угоду № 5, якою змінено ціну за одиницю товару (1 кВт/год) товару з 01.07.2024 у сумі 6,812136 грн.

- 12.09.2024 укладено додаткову угоду № 7, якою змінено ціну за одиницю товару (1 кВт/год) товару з 01.09.2024 у сумі 7,456486 грн.

Прокуратура вказує, що вартість електричної енергії за 1 кВт/год згідно з додатковими угодами в загальному зросла на 44,93% з 22.12.2023. При укладенні вказаних додаткових угод сторони посилались положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до котрого істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись окрім випадків, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Однак, укладенням додаткових угод № 5 та № 7 сторони збільшили ціну на одиницю товару до 44,93%. Наведене свідчить про порушення вимог ст. 632 Цивільного кодексу України та п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокуратура зазначає, що через незаконність додаткових угод до Договору відбулось зайве перерахування коштів Виноградівською міською радою на рахунок ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» за отриману електричну енергію по цінах, які були підвищені без дотримання вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно з умовами додаткових угод за № 5 та за № 7 Виноградівською міською радою недоотримано активів.

Відповідач заперечень по суті спору не висловив, натомість просив суд залишити позов без розгляду, бо вважає, що норми, які надавали б право прокурору звертатись до суду в інтересах держави замість відповідних суб`єктів владних повноважень не відповідають Конституції і згідно зі статтею 11 ГПК господарський суд їх не вправі застосовувати.

Так, рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Досліджуючи це питання суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 наголошує, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Статтею 5 частиною 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

За ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів, інші кошти, що є у комунальній власності територіальної громади міста. До відання виконавчих органів міських рад серед власних (самоврядних) повноважень у галузі бюджету, фінансів та цін належить забезпечення виконання бюджету, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету (п.п. 1, 4 п. «а» ч. 1 ст. 28), а у галузі управління комунальною власністю управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (п.п. 1 п. «а» ч. 1 ст. 29 указаного Закону).

Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 60 цього Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 зазначеного Закону органи місцевого самоврядування в містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

При цьому за ч. 1 ст. 62 указаного Закону держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів, при цьому правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада, у даному випадку - Виноградівська міська рада Закарпатської області.

Саме Виноградівська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету територіальної громади, контролю за його виконанням, здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштів місцевого бюджету). Отже, захист порушених інтересів має здійснювати Виноградівська міська рада Закарпатської області.

У зв`язку з викладеним, 05.05.2026 Берегівською окружною прокуратурою скеровано запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Виноградівської міської ради Закарпатської області про порушення вимог чинного законодавства під час використання коштів бюджету, які призводять до нераціонального використання бюджетних коштів, що свідчить про порушення інтересів територіальної громади.

Листом від 07.05.2026 Виноградівська міська рада надала копії Договору та додаткових угод до нього.

03.06.2026 листом прокуратура просила Виноградівську міську раду повідомити про вжиття нею заходів щодо стягнення зайво сплачених коштів.

Листом від 04.06.2026 Виноградівська міська рада поінформувала, що заходи позовного характеру вживати не буде, оскільки не вбачає достатніх підстав.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», прокурор, звертаючись до суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину. Також, згідно з положенням вказаної Постанови позивачами у таких справах можуть бути учасники правочину, а також підприємство, установа організація, права та охоронювані законом інтереси якої порушує цей правочин. Таким чином, Виноградівська міська рада Закарпатської області є належним позивачем у даному позові однак, у зв`язку з тим, що радою не вжито будь-яких заходів з відновлення порушених інтересів, до суду для відновлення порушених прав звертається прокурор.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про вжиття заходів представницького характеру відповідного суб`єкта владних повноважень.

Листом від 05.06.2026 Берегівською окружною прокуратурою скеровано лист в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Виноградівської міської ради Закарпатської області направлено повідомлення про вжиття прокуратурою заходів спрямованих на подання позову про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення зайво сплачених коштів у сумі 677680,10 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Берегівська окружна прокуратура, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області, належним чином обґрунтувала наявність у неї підстав для представництва інтересів держави у суді, вказала, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначила орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд враховує, що рішенням від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Конституційний Суд України виходив, зокрема, з оцінного характеру понять "не здійснює" та "неналежним чином здійснює", відсутності в законі чітко встановлених критеріїв визначення відповідних випадків та, як наслідок, надмірної дискреції прокурора і суду під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави.

Водночас у рішенні Конституційний Суд України чітко визначив, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року; рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим.

Аналогічне розуміння темпоральної дії Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 відображене Великою Палатою Верховного Суду в пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, у якому, звернувши увагу на визнання відповідних положень ст.23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними, Велика Палата Верховного Суду водночас прямо відтворила застереження Конституційного Суду України про непоширення його рішення на правовідносини щодо представництва, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таким чином, визнання окремих приписів ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними саме по собі не є тотожним їх негайній втраті чинності з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України. Вирішуючи питання про наслідки встановленої неконституційності, Конституційний Суд України скористався наданим йому Конституцією України повноваженням визначити інший момент втрати чинності відповідними положеннями закону та прямо відтермінував його до 01.01.2027.

Відтак до настання визначеного Конституційним Судом України моменту втрати чинності відповідні приписи формально залишаються складовою чинного законодавчого регулювання, а оцінка правовідносин, які виникли в цей період, не може здійснюватися без врахування встановленого самим Конституційним Судом темпорального режиму дії його Рішення.

Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 з врахуванням встановленого ним самим порядку втрати чинності відповідними приписами ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, не дає підстав для автоматичного висновку про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) є необґрунтованими та передчасними, оскільки згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення, до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Оскільки прокурор належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх судового захисту, статус Виноградівської міської ради Закарпатської області як компетентного органу та фактичні обставини нездійснення нею такого захисту, суд вважає, що прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України.

У абзаці 2 частині 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначила, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик, тому, укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Як зазначив Верховний Суд, обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу, тобто постійне коливання цін, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими (що притаманне також ринку електричної енергії). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару. Верховний Суд зауважив, що відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване "цінове застереження"). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник розумів би, що ціна може бути перерахована.

При цьому постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

У постанові Верховного суду від 12.02.2020 по справі №913/166/19 зазначено, що незважаючи, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Разом з тим, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Таким чином, сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами.

Суд звертає увагу, що існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто, відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Разом з тим, внесення таких змін до основного договору без належного обґрунтування коливання ціни на ринку є підставою для визнання правочинів, якими підвищується ціна, - недійсними.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 цього Закону при наявності обов`язкових умов:

1) має бути коливання ціни на товар на ринку в сторону збільшення;

2) факт коливання має бути належним чином обґрунтованим та документально підтвердженим;

3)ціна в договорі має підвищуватися виключно пропорційно збільшенню ціни на ринку;

4) коливання ціни на ринку в сторону збільшення має бути непрогнозованим для постачальника;

5) 10% підвищення ціни в договорі є максимальним лімітом щодо зміни ціни в договорі протягом всього часу його дії.

За умовами п. 13.2 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахування фактичного обсягу видатків замовника

2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення:

Сторони протягом дії цього договору вносять зміни у договір в частині за одиницю товару у разі коливання ціни товару на ринку. В такому випадку постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на рину підтверджується довідкою (завіреними копіями довідок) компетентного органу (Торгово-промислової палати України та/або її регіональних представництв або ДП «Держзовнішінформ», або ДП «Укрпромзовнішекспертиза» чи іншого погодженого сторонами органу щодо величини коливання на ринку. В письмовому зверненні постачальник наводить посилання на зміни в нормативно-правових актах щодо формування ціни або умов постачання електричної енергії на підставі яких вносяться зміни/доповнення в порядок визначення та зміни ціни постачання електричної енергії

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» та Виноградівська міська рада, керуючись п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» уклали додаткову угоду № 2 від 22.01.2024 до основного договору.

Згідно з п. 2 вищевказаної додаткової угоди, ціна за одиницю товару визначена у розмірі 5,196900 з 1 кВт/год. Підставою для укладення вказаної додаткової угоди слугувала Постанова Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2322 від 09.12.2023 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ УКРЕНЕРГО» на 2024 рік».

Також, ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» та Виноградівська міська рада, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» уклали додаткову угоду № 4 від 04.06.2024 до основного договору. Згідно з п. 2 вищевказаної додаткової угоди, ціна за одиницю товару визначена у розмірі 5,604798 грн за 1 кВт/год. За вказаних умов збільшення ціни за одиницю товару становить 8,94% від ціни визначеної Договором, та не перевищує 10% ліміт визначений положенням законодавства «Про публічні закупівлі».

В подальшому, 09.07.2024 ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» та Виноградівська міська рада, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» уклали додаткову угоду № 5 до основного Договору. Згідно з п. 2 вищевказаної додаткової угоди, ціна за одиницю товару визначена у розмірі 6,812136 грн за 1 кВт/год.

Поряд з цим, у пункті 5 вказаної додаткової угоди сторони визначили, що вона набирає чинності з моменту підписання (09.07.2024), та поширює свою дію на правовідносини, що виникли з 01.07.2024.

За вказаних умов збільшення ціни за одиницю товару становить 32,40% від ціни визначеної Договором, та на 21,54 % перевищує ціну визначену Додатковою Угодою № 4 і відповідно перевищує 10% ліміт на зміну ціни, що прямо суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»

Як підставу для укладення вказаної додаткової угоди до Договору ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» замовнику надано вибіркову інформацію АТ «Оператор ринку», відповідно до якої с середньозважена ціна на ринку електроенергії «на добу наперед» (РДН) по об`єднаній енергетичній системі України (ОЕС) становить: За І-ІІ декаду травня - 4,20369 грн кВт/год; За І-ІІ декаду червня - 5,22476 грн кВт/год.

Відтак, відсоток подорожчання електричної енергії складає 24,29,%. Таким чином постачальником для аналізу ціни на ринку електроенергії взято за основу період травень - червень 2024 року.

Разом з цим, згідно проведеного аналізу середньозваженої ціни купівлі- електричної енергії на РДН (за даними АТ «Оператор ринку») встановлено , що середньозважена ціна на електричну енергію за період січень-червень 2024 становила 3886,50 грн за МВт/год. Тобто, фактично за період дії основного Договору ціна неодноразово змінювалась, проте до 01.07.2024 (початок дії Додаткової угоди № 5 від 09.07.2024) така майже ідентична в порівнянні з січнем 2024 - 3858,57 грн за МВт/год, що підтверджується інформацією з сайту АТ «Оператор ринку», яку сформовано на за посиланням: http//www.oree.com.ua.

Разом з цим, Додатковою угодою № 5 від 09.07.2024 підвищено ціну на 32.40% % від ціни за Договором, що є не пропорційним до фактичного коливання ціни, оскільки жодного коливання у сторону збільшення не було.

12.09.2024 ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» та Виноградівська міська рада, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» уклали додаткову угоду № 7 до основного Договору. Згідно з п. 2 вищевказаної додаткової угоди, ціна за одиницю товару визначена у розмірі 7,456486 грн за 1 кВт/год. Поряд з цим, у пункті 5 вказаної додаткової угоди сторони визначили, що вона набирає чинності з моменту підписання (12.09.2024), та поширює свою дію на правовідносини, що виникли з 01.09.2024. За вказаних умов збільшення ціни за одиницю товару становить 44,93% від ціни визначеної Договором.

Поряд з цим, приписи частини п`ятої статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Зазначені порушення свідчать про порушення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладання спірних додаткових угод.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином судом встановлено, що додаткові угоди № № 5,7 до Договору укладено з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому є недійсними.

Згідно з частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недодержання сторонами вказаних вимог є підставою для визнання недійсним правочину.

Враховуючи наведене, судом встановлені підстави для визнання недійсними спірних додаткових угод до договору, за умовами яких неправомірно підвищено ціни на електричну енергію.

При цьому, визнання додаткових угод недійсними в судовому порядку (а не вказівка про їх нікчемність) є належним способом захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах з огляду на зміни, внесені до Закону України "Про публічні закупівлі" Законом від 19.09.2019 № 114-ІХ, що набрали чинності з 19.04.2020. Згідно з цими змінами статтю 43 Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої неправомірне внесення змін до договору публічної закупівлі не є підставою нікчемності правочину, у той час як редакцією статті 37 Закону (до внесення змін) така підстава була.

Правильність застосування зазначеного способу судового захисту у подібних правовідносинах підтверджено Верховним Судом під час перегляду справ аналогічної категорії (постанови від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 15.06.2022 у справі 924/674/21, від 26.10.2021 у справі № 920/692/20).

Щодо вимоги прокуратури про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у сумі 677680,10 грн суд зазначає наступне.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правовим наслідком недійсності додаткових угод є втрата ними чинності з моменту їх укладення та повернення до попередньої редакцій Договору, що передувала підписанню відповідних додаткових угод.

З наданого розрахунку та доказів вбачається, що укладення додаткових угод № 5, № 7 призвело до зайвої сплати позивачем 677680,10 грн на рахунок відповідача, що підтверджується копіями відповідних актів та платіжних інструкцій.

Таким чином, внаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових угод, які визнаються судом недійсними позивач надмірно сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 677680,10 грн, відтак на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позивач має право заявити вимогу про повернення вказаної суми.

Враховуючи зазначене, та наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод №№ 5 та 7 до Договору, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 677680,10 грн надмірно сплачених коштів.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 09.07.2024 до договору №120001/2024 від 22.12.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 44878589) та Виноградівською міською радою Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04053677).

Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 12.09.2024 до договору №120001/2024 від 22.12.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 44878589) та Виноградівською міською радою Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04053677).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 14; ідентифікаційний код 44878589) на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області (90300, Закарпатська область, Берегівський район, м. Виноградів, пл. Миру, 5;ідентифікаційний код 04053677) 677680 (шістсот сімдесят сім тисяч шістсот вісімдесят) грн 10 коп. безпідставно набутих коштів.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК УКРАЇНА" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 14; ідентифікаційний код 44878589) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2А; ідентифікаційний код 02909967) 13456 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 96 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено 09.10.2026.

Суддя Р.Б. Сташків