Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №910/9007/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026Справа № 910/9007/26

у складі суду, суддя Погрібна С.В., після виходу з відпустки та лікарняного, розглянувши матеріали за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "ЖК "Козацький" (адреса: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38А, код ЄДРПОУ: 42562311)

до Державного підприємства "ЧАЙКА" (адреса: 08330, Київська область, Бориспільський район, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62А, ЄДРПОУ: 31245250)

про стягнення коштів

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "ЖК "Козацький" (далі - позивач) до Державного підприємства "ЧАЙКА" (далі - відповідач) про стягнення 250 968,26 грн - заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Гараматна, буд. 38А, 11 304,71 грн - інфляційних втрат та 4336,63 грн - 3 % річних.

Ухвалою суду від 24.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

12.08.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/66420/26), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

Зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано підтверджуючих документів на обґрунтування витрат на управління будинком.

Позовні вимоги про стягнення витрат на утримання будинку з підстав визначення їх розміру лише в протоколі загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку є необґрунтованими.

Також зазначив, що враховуючи п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягають.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи та встановлено обставини.

Рішення виноситься суддею з урахуванням строку її перебування у відпустці та лікарняного.

Окрім того, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, постійні тривоги, які впливають на працездатність, суд був вимушений вийти за межі строку винесення рішення, встановленого ГПК України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.07.2026 Державне підприємство «ЧАЙКА» є власником наступних об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38-А, зокрема: квартира 259 (загальна площа: 98,1 кв.м.); квартира 436 (загальна площа: 96,1 кв.м.); квартира 437 (загальна площа: 102 кв.м.); квартира 438 (загальна площа: 148,9 кв.м.); приміщення 601 (загальна площа: 162,5 кв.м.); приміщення 602 (загальна площа: 121,9 кв.м.); приміщення 611 (загальна площа: 135,8 кв.м.) та приміщення 622 (загальна площа: 82,5 кв.м.).

19.10.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №10731020000038777 щодо реєстрації юридичної особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК КОЗАЦЬКИЙ», за місцезнаходженням: 03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 38-А.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК КОЗАЦЬКИЙ», затвердженого рішенням Загальних зборів, оформленого протоколом №5 від 24.11.2023, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Козацький» (надалі - Об`єднання) створено власниками квартир та нежитлових приміщень (надалі - співвласники) багатоквартирного будинку №38-А (далі - Будинок), що розташований за місцезнаходженням: місто Київ, вулиця Гарматна, відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Згідно з пункту 2.1. Статуту метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна Будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та ним Статутом.

Відповідно до пункту 3.1. та пункту 3.2. Статуту Органами управління Об`єднання є Загальні збори, правління, ревізійна комісія (ревізор) Об`єднання.

Вищим органом управління Об`єднання є Загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності Об`єднання. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. (п. 3.2. Статуту)

Пунктом 3.3. Статуту передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить зокрема:

- затвердження кошторису Об`єднання та річного фінансового звіту Об`єднання;

- визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Рішення Загальних зборів співвласників, прийняте відповідно до Статут, є обов`язковим для всіх співвласників (п. 3.13. Статуту).

Відповідно до пункту 5.2 Статуту співвласник зобов`язаний зокрема: виконувати обов`язки передбачені цим статутом; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень. своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Рішенням загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК КОЗАЦЬКИЙ», оформленим протоколом №5 від 11.12.2023, зокрема, було вирішено: затвердити Кошторис об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Козацький» з розміром щомісячного внеску у розмірі 13,65 грн/м.кв. для власників (співвласників) квартир та нежитлових приміщень ОСББ «ЖК Козацький».

Рішенням загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК КОЗАЦЬКИЙ», оформленим протоколом №6 від 01.12.2025, зокрема, було вирішено: затвердити Кошторис об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Козацький» з розміром щомісячного внеску на управління будинком у розмірі 17,52 грн/м.кв. для власників (співвласників) квартир та нежитлових приміщень ОСББ «ЖК Козацький».

Відповідно до довідок про заборгованість Державного підприємства «ЧАЙКА» за період з березня 2025 року по червень 2026 року, надані позивачем, загальна заборгованість відповідача зі сплати внесків по утриманню квартир № № 259; 436; 437; 438 та приміщень № № 601; 602; 611 та 622 становить 250 968, 26 грн.

Приймаючи рішення, суд виходить з наступного:

За положеннями частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За приписами статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

За змістом статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об`єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (частина 6 статті 13 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Відповідно до статті 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласник зобов`язаний, зокрема, виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Водночас, статті 16-18 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" окремо визначають права та обов`язки об`єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.

Так, об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" належать до коштів об`єднання, та зобов`язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.

Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг. Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів. Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи (стаття 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Статтею 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Вказані норми і умови Статуту визначають порядок (спосіб) розподілу витрат.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право, зокрема: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

За змістом частин першої-третьої статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.

Системний аналіз приписів статей 10, 13, 15, 16, 17, 20, 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" дозволяє зробити висновок про те, що зазначений Закон передбачає комплекс взаємопов`язаних прав та обов`язків власників квартир та об`єднання співвласників, які в кінцевому мають забезпечити належне функціонування та утримання співвласниками житлового будинку їхньої спільної часткової власності. Зокрема, праву об`єднання в особі його загальних зборів, на встановлення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів (статті 10, 16 Закону) кореспондує обов`язок співвласника виконувати рішення статутних органів об`єднання, своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, частка яких визначається пропорційно до загальної площі квартири (статті 15, 20 Закону).

У відповідності до положень частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (стаття 360 Цивільного кодексу України).

Таким чином, згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «ЧАЙКА» є власником наступних об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38-А, зокрема: квартира 259 (загальна площа: 98,1 кв.м.); квартира 436 (загальна площа: 96,1 кв.м.); квартира 437 (загальна площа: 102 кв.м.); квартира 438 (загальна площа: 148,9 кв.м.); приміщення 601 (загальна площа: 162,5 кв.м.); приміщення 602 (загальна площа: 121,9 кв.м.); приміщення 611 (загальна площа: 135,8 кв.м.) та приміщення 622 (загальна площа: 82,5 кв.м.).

Отже, на відповідача, як на особу, якій на праві власності належить майно (зокрема, квартири та нежитлові приміщення), покладено обов`язок виконувати чинні та не скасовані рішення статутних органів ОСББ, тобто позивача, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно з частиною першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ЖК КОЗАЦЬКИЙ» у загальному розмірі 250 968, 26 грн.

Отже, з урахуванням того, що відповідач не здійснив оплату внесків на утримання нерухомого майна в повному обсязі, тобто, не виконав свої зобов`язання належним чином, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у загальному розмірі 250 968,26 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи відповідача, якими останній обґрунтував заперечення проти задоволення позовних вимог, суд відхиляє як беззмістовні.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4 336,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 304,71 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення індексу інфляції та 3% річних, судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично правильними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, з огляду на їх беззмістовність.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивачем наданий попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи в частині витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які загалом складають 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги № 34/22 від 12.09.2022, Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги № 34/22 від 12.09.2022, Акт приймання - передачі наданих послуг № 9 від 21.07.2026, рахунок №9 від 16.07.2026, платіжну інструкцію №2987 від 16.07.2026 на суму 7 000,00 грн, ордер на надання правничої допомоги серія АА № 1736585 від 21.07.2026 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000316 від 10.10.2018.

Судом встановлено, що 12.09.2022 між адвокатом Лаврентьєвим Д.О. та ОСББ «ЖК «Козацький» було укладено Договір про надання правової допомоги № 34/22, відповідно до умов якого предметом цього Договору є правовідносини Сторін, зокрема, але не виключно, які виникають у зв`язку з наданням Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту з питань, що стосуються стягнення заборгованості зі сплати щомісячних внесків співвласників на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38-А.

У відповідності до п. 1.2. Договору Адвокат надає Клієнту правову допомогу у вигляді: консультації з питань діючого законодавства та правозастосовної практики, в усній чи письмовій формі; підготовки юридичних висновків з питань, що цікавлять Клієнта, зокрема щодо документів, які надаються Адвокату для юридичного аналізу; складання документів (проектів документів) правовою характеру, зокрема проектів заяв, скарг, клопотань, претензій, позовних заяв, тощо; представництво інтересів Клієнта па підприємствах, в установах, органах та організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у всіх без винятку судах з усіма правами наданим сторонам судового процесу та/або учасникам судової справи; надання інших видів правової допомоги та/або юридичних послуг за завданням Клієнта.

Відповідно до п. 4.1. Договору про надання правової допомоги № 34/22 від 12.09.2022 за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2., 1.2. Договору та визначену в Додатку № 1 до цього Договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному Додатком № 1 до цього Договору, а у разі замовлення послуги, що відсутня в Додатку № 1 за домовленістю Сторін.

Відповідно до Акту приймання - передачі наданих послуг № 9 від 21.07.2026 Адвокатом були надані послуги на загальну суму 7 000,00 грн, які в подальшому були сплачені позивачем на розрахунковий рахунок адвоката.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, Договір про надання правової допомоги № 34/22 від 12.09.2022 та Додаток № 1 до вказаного договору є належними доказами наявності витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Вказана правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "ЧАЙКА" (адреса: 08330, Київська область, Бориспільський район, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62А, ЄДРПОУ: 31245250) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "ЖК "Козацький" (адреса: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38А, код ЄДРПОУ: 42562311) заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку у розмірі 250 968,26 грн, 3% річних у розмірі 4 336,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 304,71 грн, судовий збір у розмірі 3 999,14 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки та лікарняного 08.10.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА