Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/7984/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026Справа № 910/7984/26

у складі суду, суддя Погрібна С.В., після виходу з відпустки та лікарняного, розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Дніпроагролан» (адреса: 38213, Полтавська область, Кременчуцький р-н, с. Пузирі, вул. Центральна, буд. 40, код ЄДРПОУ: 31563604)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНОВА УКРАЇНА» (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ: 44868696)

про стягнення коштів

без виклику сторін,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Дніпроагролан» (далі - позивач/ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНОВА УКРАЇНА» (далі - відповідач/ТОВ «ГРАНОВА УКРАЇНА») про стягнення 3% річних у розмірі 53 530,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 189 084,54 грн, нараховані позивачем, у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/13865/25.

Ухвалою суду від 01.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час на усунення недоліків.

13.07.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, прийнята судом.

Ухвалою суду від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Будь-які звернення, клопотання чи відзив від відповідача до суду не надходили.

Ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі доставлена відповідачу в його електронний кабінет 16.07.2026, що підтверджується відповідною довідкою.

Втім, відповідач, у визначений судом строк, не подав відзив на позовну заяву, клопотання про продовження строку на його подання відсутнє.

Приписами частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги зазначене, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи та встановлено обставини.

Рішення виноситься суддею з урахуванням строку її перебування у відпустці та лікарняного.

Окрім того, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, постійні тривоги, які впливають на працездатність, суд був вимушений вийти за межі строку винесення рішення, встановленого ГПК України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

28.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Дніпроагролан" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранова Україна" (далі - Покупець) було укладено та підписано Договір поставки №869 від 27.03.2025, за змістом п. 1 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію на умовах, узгоджених з Покупцем і вказаних у Договорі та/або в Специфікаціях до Договору, а Покупець зобов`язується здійснити приймання та оплату Товару.

У рамках виконання Договору між Сторонами було укладено специфікації на поставку товару: № 1 від 27.03.2025 на поставку кукурудзи 3-го класу, врожай 2024 року, кількість 2000,00 т, ціна з ПДВ 9880,00 грн/т, на загальну суму 19 760 000,00 грн (разом із ПДВ); № 2 від 27.03.2025 на поставку кукурудзи 3-го класу, врожай 2024 року, кількість 9000,00 т, ціна з ПДВ 9900,00 грн/т, на загальну суму 89 100 000,00 грн (разом із ПДВ); № 3 від 02.04.2025 на поставку пшениці 4-го класу, врожай 2024 року, кількість 5 т, ціна з ПДВ 9650,00 грн/т, на загальну суму 48 250,00 грн (разом із ПДВ); № 4 від 08.04.2025 на поставку кукурудзи 3-го класу, врожай 2023 року, кількість 12000,00 т, ціна з ПДВ 9850,00 грн/т, на загальну суму 118 200 000,00 грн (разом із ПДВ); № 5 від 13.06.2025 на поставку кукурудзи 3-го класу, врожай 2023 року, кількість 150,00 т, ціна з ПДВ 9850,00/т, на загальну суму 1 477 440,00 грн (разом із ПДВ).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/13865/25, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, стягнуто з ТОВ «Гранова Україна» на користь ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан» 3 501 565,93 грн основного боргу, 13 522,50 грн - 3% річних, 369,51 грн - інфляційні втрати, 139 732,50 грн - пені та 43 862,29 грн судового збору.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що у період з 28.03.2025 по 16.06.2025 ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан» поставило ТОВ «Гранова Україна» Товар на загальну суму 223 604 276,46 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, однак, відповідач лише частково сплатив вартість поставленого позивачем Товару у розмірі 220 102 710,53 грн.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Гранова Україна» своїх зобов`язань за Договором поставки № 869 від 27.03.2025, суд дійшов висновку про наявність в останнього основної суми заборгованості у розмірі 3 501 565,93 грн (223 604 276,46 грн - 220 102 710,53 грн).

Крім цього, предметом розгляду справи № 910/13865/25 також були, нараховані позивачем на суму заборгованості за період з липня 2025 року по 31.10.2025, 3% річних, пеня та інфляційні втрати.

06.05.2026 ТОВ «Гранова Україна», на підставі наказу Господарського суду міста Києва по справі № 910/13865/25, перерахувало на рахунок ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан» грошові кошти у загальному розмірі 3 501 565,93 грн, що підтверджується банківською випискою позивача.

13.05.2026 ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан» направило ТОВ «Гранова Україна» претензію про сплату 3% річних у розмірі 53 530,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 142 074,73 грн, нараховані на суму боргу у розмірі 3 501 565,93 грн за період з 01.11.2025 по 05.05.2026, яка була отримана відповідачем, однак, залишена без виконання.

Приймаючи рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/13865/25, яке набрало законної сили 04.05.2026, стягнуто з ТОВ «Гранова Україна» на користь ТОВ «Агрофірма Дніпроагролан» 3 501 565,93 грн основного боргу, 13 522,50 грн - 3% річних, 369,51 грн - інфляційні втрати, 139 732,50 грн - пені та 43 862,29 грн судового збору.

06.05.2026 ТОВ "Гранова Україна", виконуючи вищезазначене рішення, перерахувало на рахунок ТОВ "Агрофірма Дніпроагролан" грошові кошти у загальному розмірі 3 501 565,93 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Подібні правові висновки наведені у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Припис частини четвертої статті 75 ГПК України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової res judicata.

В основі принципу правової визначеності як одного з істотних елементів принципу правовладдя (верховенства права) лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95)]. Базове тлумачення принципу res judicata наведено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99), «Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01), «Христов проти України» (заява № 24465/04), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміють як елемент принципу юридичної визначеності.

Дія правила про звільнення від доказування, передбаченого частиною четвертою статті 75 ГПК України, спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів / справ, де сторони мали б можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення створює можливість «спростування преюдиційних обставин» за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а отже до правової невизначеності, адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України має надати стороні можливість доводити / спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмета доказування і були вже встановлені в іншій справі.

Суд також приймає до уваги висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Таким чином, обставини щодо факту прострочення відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем Товару за Договором поставки №869 від 27.03.2025 у розмірі 3 501 565,93 грн, встановлені рішеннями судів у справі №910/13865/25, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у справі №910/7984/26.

Згідно статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вже було зазначено вище, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відтак, суд відзначає, що позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які слід нараховувати, починаючи з періоду, не охопленого предметом позовних вимог у справі № 910/13865/25, тобто з 01.11.2025, до дня, що передує дню сплати відповідачем боргу (06.05.2026), тобто до 05.05.2026.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (приміром від 23.10.2025 у справі №910/16298/24, від 30.09.2025 у справі №910/9313/24, від 16.09.2025 у справі №910/3353/24) звертав увагу не те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Верховний Суд враховує, що за приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А відтак у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених сум не надав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНОВА УКРАЇНА» (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ: 44868696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Дніпроагролан» (адреса: 38213, Полтавська область, Кременчуцький р-н, с. Пузирі, вул. Центральна, буд. 40, код ЄДРПОУ: 31563604) 3% річних у розмірі 53 530,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 189 084,54 грн та судовий збір у розмірі 3 699,25 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки та лікарняного 08.10.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА