Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №911/3781/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 911/3781/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

на ухвалу Господарського суду Київської області від 07.07.2026 (повний текст ухвали складено 15.07.2026)

у справі № 911/3781/23 (суддя - Подоляк Ю.В.)

за позовом Білоцерківської міської ради

до Преображенського собору Української православної церкви

про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести самочинне будівництво

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2024 позов Білоцерківської міської ради до Преображенського Собору Української Православної Церкви задоволено повністю, визнано незаконною та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: вулиця Млинова (до перейменування - Гагаріна), будинок 10, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зобов`язано Преображенський Собор Української Православної Церкви знести самочинне будівництво - об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: вулиця Млинова (до перейменування - Гагаріна), будинок 10, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, стягнуто з Преображенського Собору Української Православної Церкви на користь Білоцерківської міської ради 5368,00 гривень витрат по сплаті судового збору.

На примусове виконання вказаного рішення видано два накази від 12.06.2024.

Білоцерківська міська рада звернулась до Господарського суду Київської області зі скаргою на дії головного державного виконавця Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни, в якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30.03.2026, винесену у межах виконавчого провадження №75388391 від 26.06.2024.

Скарга мотивована тим, що державним виконавцем не було використано всі надані законом права для примусового виконання рішення суду, у зв`язку із чим передчасно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2026 скаргу задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Білоцерківська ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Київської області 07.07.2026 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на неврахування судом першої інстанції того, що після застосування державним виконавцем у межах виконавчого провадження усіх передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів примусового характеру щодо боржника, рішення суду боржником не виконано та виконати його без участі боржника є неможливим, державним виконавцем 30.03.2026 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, отже державний виконавець діяв із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для скасування постанови не вбачається.

Крім того, як зазначає скаржник, судовим рішенням та виконавчим документом у цій справі зобов`язано саме відповідача знести самочинне будівництво, саме даний спосіб захисту порушеного права було обрано позивачем і визнано судом, як належний та ефективний. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. В свою чергу, можливі зміна порядку і способу виконання наказу (до прикладу, знесення самочинного будівництва силами стягувача чи за рахунок боржника), що передбачають зміну способу виконання судового рішення, а отже, й зміну суті винесеного рішення суду.

Проте, стягувачем до виконавця не подавалися будь-які заяви (клопотання), у тому числі й щодо звернення до суду за роз`ясненням рішення чи про встановлення чи зміну порядку і способу виконання наказу, хоча стягувач був обізнаний про хід виконання рішення суду та усвідомлював відсутність наміру боржника виконувати зобов`язання щодо знесення самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження через призму аргументів скаржника про неврахування судом того факту, що рішення не може бути виконане без участі боржника, а тому повноваження виконавця обмежуються накладенням на боржника адміністративного стягнення та направленням повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення із одночасним прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження. Та з огляду на безініціативність самого стягувача, який мав у даному випадку ініціювати звернення до суду із заявою про зміну способу виконання рішення, шляхом здійснення знесення будівель силами стягувача або за рахунок боржника, відсутні підстави для висновків про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частина 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1 розділу ІХ Інструкції виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Частина 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

За приписами ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Пункт 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції постановою Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.06.2024 відкрито виконавче провадження № 75388391 з примусового виконання наказу № 911/3781/23 виданого Господарським судом Київської області 12.06.2024 про зобов`язання Преображенського Собору Української Православної Церкви знести самочинне будівництво - об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: вулиця Млинова (до перейменування - Гагаріна), будинок 10, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область. Постановлено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

В процесі виконання державним виконавцем:

26.06.2024 сформовано вимогу № 132909 про зобов`язання боржника на протязі 10 робочих днів знести вищезазначене самочинне будівництво та роз`яснено вимоги ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»;

26.06.2024 сформовано виклик керівнику боржника з`явитися до виконавця 10.07.2024 для надання пояснень з приводу виконання рішення суду;

16.07.2024 сформовано вимогу № 142684 про забезпечення явки на 17.07.2024 представника стягувача з метою проведення перевірки державним виконавцем виконання наказу;

актом від 17.07.2024 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а самочинне будівництво не знесено;

19.07.2024 повторно сформовано вимогу № 146468 про зобов`язання боржника на протязі 10 робочих днів знести вищезазначене самочинне будівництво та роз`яснено вимоги ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»;

19.07.2024 сформовано вимогу № 146761 з`явитися сторонам 06.08.2024 з метою проведення перевірки державним виконавцем виконання наказу;

актом від 06.08.204 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а самочинне будівництво не знесено;

постановою від 08.08.2024 за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн;

27.09.2024 сформовано вимогу сторонам з`явитися 15.10.2024 з метою проведення перевірки державним виконавцем виконання наказу;

актом від 15.10.2024 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а самочинне будівництво не знесено;

постановою від 21.10.2024 за повторне невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 10200,00 грн;

актом від 11.02.2025 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а самочинне будівництво не знесено;

13.02.2026 направлено до Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, в якому ВДВС просив притягнути керівника Преображенського собору Української православної церкви до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Постановою від 30.03.2026 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 911/3781/23 виданого Господарським судом Київської області 12.06.2024 про зобов`язання Преображенський Собор Української Православної Церкви знести самочинне будівництво, у зв`язку з тим, що рішення суду не може бути виконано без участі боржника. Боржник рішення суду не виконав, у зв`язку з чим до Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області направлено повідомлення про вчинене боржником кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

Задовольняючи скаргу стягувача, суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинення державним виконавцем дій визначених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», як то, накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Хоча судове рішення і зобов`язує саме боржника вчинити певні дії, однак воно не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює таке виконання без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що судове рішення у даній справі може бути виконане без участі боржника. Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру в межах наданих йому повноважень у спосіб, встановлений Законом.

Пунктом 20 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» в разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат. З метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем.

Отже, авансування витрат виконавчого провадження є не правом, а обов`язком стягувача. Відтак додаткові витрати, необхідні для забезпечення проведення виконавчих дій, можуть бути здійснені виконавцем виключно за умови їх попереднього авансування стягувачем. Відсутність відповідного авансування витрат із боку стягувача унеможливлює фінансування необхідних заходів виконавчого провадження, що, своєю чергою, позбавляє державного виконавця можливості здійснювати передбачені законом виконавчі дії (в цьому випадку - заходи з знесення самочинного будівництва без участі боржника) (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2026 у справі № 915/2357/19).

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 619/562/18 виснував, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов остаточного висновку, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, у державного виконавця не було достатніх та обґрунтованих підстав для її винесення, зважаючи на встановлені судом обставини вчинення державним виконавцем недостатнього обсягу виконавчих дій, які були б спрямовані на примусове виконання рішення суду, яке набрало законної сили, зокрема залучення до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із викладеними висновками суду першої інстанції та доходить власного висновку про те, що судом прийнято законну та обґрунтовану ухвалу про задоволення скарги позивача та підстав її скасування судом апеляційної інстанції немає.

Спірним, з огляду на аргументи скаржника є те, що виконуване рішення є таким, що може/не може бути виконане без участі боржника.

Від остаточності висновків про це залежатимуть висновки про дотримання/недотримання виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо здійснення повного виконання рішення.

Колегія суддів погоджується із тим, що в даній справі рішення цілком може бути виконане без участі боржника та хоча судовим рішенням і покладено саме на відповідача обов`язок знести самочинно збудовані будівлі, втім таке формулювання не означає, що мета правосуддя буде досягнута лише фактом направлення повідомлення про вчинення керівником боржника кримінального правопорушення щодо невиконання судового рішення.

Повторюючись, колегія суддів зазначає, що належне, повне та ефективне виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу та є саме тією головною метою, за для якої особа взагалі звертається до суду із позовом про захист власного порушеного права, охоронюваного законом інтересу.

Судовий захист, судове рішення, мета та завдання правосуддя, принцип верховенства права, були б позбавлені будь-якого сенсу, якби судове рішення, яким відповідача було зобов`язано вчинити певні дії, зокрема знести за власний рахунок самочинно збудовані будівлі, на завершальній стадії отримало оцінку з боку виконавчою служби, на яку саме покладено обов`язок вжити усіх можливих заходів для виконання судового рішення, яка зводилась би до простої констатації неможливості виконання судового рішення без участі боржника.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про можливість та обов`язок виконавця залучити до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача, що дозволило б здійснити дії щодо фізичного знесення будівель і споруд, зазначених у виконавчому документі не зважаючи на волю та вчинювані/не вчинювані дії/бездіяльність боржника.

Посилання скаржника на те, що стягувач не ініціював перед виконавцем звернення до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення суду є безпідставними, з огляду на те, що скаржником не доведено, що зміна способу виконання в цій справі взагалі є потрібною, адже виконання обов`язку про знесення замість боржника, якщо він не виконує цього обов`язку самостійно, цілком очевидно прослідковується зі змісту самого виконавчого документу та зміна порядку його виконання не є необхідним в даному випадку.

До того ж, як положення ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» так і ст. 331 ГПК України прямо наділяють виконавця правом самостійного звернення до суду із заявою, зокрема і про зміну способу і порядку виконання судового рішення, якщо виконавець вважає, що обставини виконуваного рішення вимагають такої зміни.

Тож для належного виконання свого обов`язку щодо здійснення примусового виконання рішення суду, виконавець не був пов`язаний із клопотанням стягувача про звернення до суду із відповідною заявою.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування не вбачає.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Враховуючи вищевикладене та керуючись 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 07.07.2026 у справі № 911/3781/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 08.10.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

Г.П. Коробенко