Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №914/1495/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1495/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представників

від позивача: Білак Н.І.,

від відповідача: Гірняк О.В.,

від третьої особи: Кириленко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморськ Буд Груп" вих.№21-05/26-1 від 21.05.2026 (вх.№01-05/1695/26 від 27.05.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 (повне рішення складено і підписано 01.05.2026, суддя Бортник О.Ю.)

у справі №914/1495/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморськ Буд Груп"

до відповідача Львівського комунального підприємства "РЕМБУД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства Червоного Хреста України

про визнання укладеною додаткової угоди №2 до договору №1 від 19.04.2022,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморськ Буд Груп" (далі – ТОВ "Чорноморськ Буд Груп") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального підприємства "РЕМБУД" (далі – ЛКП "РЕМБУД") про визнання укладеною підписаної Товариством Червоного Хреста України та позивачем додаткової угоди №2 до договору №1 від 19.04.2022.

Позовні вимоги (з урахуванням клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви від 29.05.2025 (т. 1, а. с. 68-71)) мотивовані тим, що 19.04.2022 між ЛКП "РЕМБУД" (замовник), Товариством Червоного Хреста України (інвестор) та позивачем (виконавець) укладено договір №1 щодо виробництва, доставки, монтажу, збирання, омеблювання тимчасових споруд загальною площею 1300 м.кв. у кількості двох одиниць площею 650 м.кв. кожна. У договорі погоджено ціну у розмірі 26604800,00 грн. Розрахунок ціни договору здійснювався, виходячи з офіційного курсу гривні до долара США на рівні 29,25 грн за долар США. 21.07.2022 НБУ скоригував офіційний курс гривні з 29,2549 до 36,5686 грн за долар США (на 25%), що разом із подорожчанням матеріалів зумовило ініціювання позивачем на підставі п. 5.2 договору укладення додаткової угоди №2 про збільшення ціни на 10%. Ціну у договорі сторонами визначено як орієнтовну, зростання курсу долара США до гривні та скасування обмежень щодо купівлі готівкової валюти є форс-мажорними обставинами, які неможливо усунути звичайними способами.

Інвестор підписав додаткову угоду №2, якою загальну ціну договору визначено у розмірі 29265280,00 грн з ПДВ, грошові зобов`язання інвестора обмежено цією сумою та передбачено перерахування інвестором виконавцю різниці в сумі 2660480,00 грн на підставі рахунку. 01.09.2022 позивач направив відповідачу примірник угоди, підписаний інвестором. Відповідач листом від 04.09.2024 №188/24 відмовився від підписання угоди, зазначивши про відсутність правових підстав для підписання будь-яких додаткових угод. Виконання договору без внесення відповідних змін у зв`язку зі зміною курсу долара США, на думку позивача, порушуватиме співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач стверджує, що договір на підставі п. 7.1 продовжував діяти станом на день звернення з позовом до суду, оскільки зобов`язання сторін за договором у повній мірі не виконані. Позивач зазначає, що вчасно виконав роботи та листом від 15.07.2022 №15-07/22 направив відповідачу акти приймання-передачі, які останній не підписав і мотивованої відмови не надав, чим порушив п. п. 2.2.5, 3.1 договору; натомість 12.06.2023 відповідач та інвестор без участі та відома позивача підписали акт приймання-передачі, у якому безпідставно зазначено про відмову позивача від його підписання. На переконання позивача, викладені обставини є істотними порушеннями відповідачем умов договору.

Як на правову підставу позовних вимог позивач посилається на норми ст. ст. 20, 193, 222 ГК України, ст. ст. 11. 15, 16, 509, 629, 651, 652 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Львівської області рішенням від 22.04.2026 у справі №914/1495/25 у задоволенні позову ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" відмовив повністю; судовий збір за розгляд позовної заяви поклав на позивача.

Суд першої інстанції застосував ст. ст. 207, 208, 632, 641, 642, 651, 652, 654, 844 ЦК України, а також урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.09.2023 у справі №910/11841/22, від 06.06.2023 у справі №910/21100/21 та від 03.11.2023 у справі №910/13599/21.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що, згідно зі ст. 651 ЦК України та п. п. 5.2, 7.1, 7.3 договору №1 від 19.04.2022, зміна ціни договору можлива лише за взаємною згодою сторін, оформленою додатковою угодою, підписаною уповноваженими представниками усіх сторін. Умови договору не передбачають безумовного обов`язку сторін змінювати ціну у разі підвищення курсу долара США. Взаємна згода сторін на укладення додаткової угоди №2 до договору відсутня.

Позивач не довів дотримання письмової форми правочину щодо зміни договору (ст. ст. 207, 208, 654 ЦК України, п. 7.3 договору). Оцінюючи докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що надіслані позивачем 29.09.2022 фото додаткової угоди №2, електронні копії паперових документів, вірність яких не засвідчено в установленому законом порядку, а також непідписані електронним цифровим підписом документи не є доказом укладення письмового правочину відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України та не відповідають вимогам ст. ст. 641, 642 ЦК України. Квитанцію ТОВ "Нова пошта" №1208436538 суд не визнав доказом надіслання відповідачу оригіналів додаткової угоди №2, оскільки нею підтверджується відправлення 23.08.2024 документів фізичній особі ОСОБА_1 у відділення №101 у м. Львові, а не відповідачу за його юридичною адресою (м. Львів, вул. Дністерська, 16). Позивач не надав листа відповідача з вимогою надіслати оригінали додаткової угоди на ім`я зазначеної фізичної особи, як і не надав доказів наявності в цієї особи повноважень діяти від імені відповідача, а відповідач факт отримання оригіналів додаткової угоди №2 заперечує. Крім того, суд констатував, що договір №1 з додатками не містить умов про визначення ціни або грошового еквівалента зобов`язань у доларах США, тому доводи позивача про визначення ціни договору, виходячи з курсу долара США, не підтверджуються умовами договору.

Суд першої інстанції не встановив підстав для зміни договору за рішенням суду відповідно до ст. 652 ЦК України, посилаючись на те, що підвищення курсу гривні до долара США саме по собі не є безумовною підставою для внесення змін до договору, а причинно-наслідковий зв`язок підлягає доведенню. Суд установив, що станом на 01.09.2022 зростання курсу не могло вплинути на необхідність придбання позивачем матеріалів, оскільки споруди були виготовлені та передані станом на 15.07.2022, тобто до зміни курсу 21.07.2022, а доказів придбання матеріалів за цінами, обчисленими за новим курсом, не надано. За відсутності істотної зміни обставин у розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України перевірка сукупності умов, визначених ч. 2 цієї статті, не вимагається. Крім того, суд відзначив, що позивач, укладаючи договір після запровадження воєнного стану та здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, мав розумно оцінити можливе підвищення цін і можливість виконання зобов`язань за погодженою ціною.

Суд першої інстанції встановив, що договір у частині виготовлення, доставки, монтажу, збирання та омеблювання тимчасових споруд і їх оплати виконано станом на 31.08.2022, тоді як лист позивача з пропозицією змінити ціну датовано 01.09.2022. Відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Суд також навів положення ст. 844 ЦК України щодо зміни кошторису в договорі підряду.

Доводи позивача про істотне порушення відповідачем договору внаслідок непідписання акта приймання-передачі від 15.07.2022 суд відхилив з посиланням на п. 3.4 договору і те, що третя особа повністю сплатила позивачу встановлену договором вартість об`єктів і робіт 31.08.2022, тобто до звернення позивача з вимогою укласти додаткову угоду.

Клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження суд відхилив протокольною ухвалою, оскільки обґрунтованість позовних вимог та фактичні обставини справи встановлюються судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Третя особа нових доказів разом із заявою від 17.03.2026 не подала, а її позиція щодо відмови у позові висловлювалась і раніше.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі №914/1495/25, ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу вих.№21-05/26-1 від 21.05.2026, у якій просить скасувати вказане рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, визнати укладеною підписану Товариством Червоного Хреста та позивачем додаткову угоду №2 до договору №1 від 19.04.2022; судові витрати покласти на відповідача.

Скаржник вважає оскаржуване судове рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що договором №1 між ЛКП "РЕМБУД" (замовник), Товариством Червоного Хреста України (інвестор) та позивачем (виконавець) на проєктування, виготовлення, монтаж та омеблювання двох збірно-розбірних тимчасових споруд для внутрішньо переміщених осіб визначено орієнтовну ціну 26604800,00 грн за курсом 29,25 грн за долар США та передбачено можливість зміни ціни у разі значного збільшення курсу валюти. Після коригування НБУ 21.07.2022 офіційного курсу на 25% (з 29,2549 до 36,5686 грн) позивач ініціював укладення додаткової угоди №2 про збільшення ціни на 10% – до 29265280,00 грн з доплатою інвестором 2660480,00 грн. Інвестор угоду підписав, а відповідач листом від 04.09.2024 №188/24 відмовився від її підписання. Направлені позивачем 15.07.2022 акти приймання-передачі відповідач не підписав і мотивованої відмови не надав, а 12.06.2023 підписав з інвестором акт без участі позивача. Скаржник також зазначає, що ціну визначено за відсутності проєктної документації та вишукувань; у ході виконання робіт істотно змінено проєктні рішення та обсяги робіт (фундаменти, конструктив, протипожежні вимоги, матеріали, оснащення, додаткові роботи на вимогу замовника), подорожчали матеріали на 15– 30 %, пальне, логістика й оренда техніки; позивач виконав роботи своєчасно та в повному обсязі, розраховуючи на добросовісне врегулювання доплати, строку для підписання якої договір не встановлює. Оскільки фінансові зобов`язання за договором несе інвестор, який погодив зміну ціни, а відповідач власних коштів не витрачає, відмова останнього, на думку скаржника, є зловживанням правом та порушенням принципу добросовісності.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права скаржник зазначає, що суд першої інстанції підмінив предмет позову, ототожнивши вимогу про визнання угоди укладеною з примусовою зміною договору за ст. 652 ЦК України, та не оцінив п. 5.2 договору як спеціальну договірну підставу зміни ціни. Позивач доводив не безумовний обов`язок відповідача змінити ціну, а погодження такої зміни двома сторонами та безпідставне ухилення відповідача від підписання угоди. Визнання угоди укладеною є самостійним способом захисту (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України), на підтвердження чого скаржник посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 щодо тлумачення вимоги про зобов`язання укласти договір як вимоги про визнання його укладеним у запропонованій редакції. Скаржник посилається також на ч. 3 ст. 6, ст. ст. 3, 525, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України.

На думку скаржника, суд не проаналізував усіх чотирьох умов ч. 2 ст. 652 ЦК України, характеру та масштабу валютних коливань, їх впливу на собівартість, дисбалансу зобов`язань сторін і значення п. 5.2 договору, обмежившись загальними міркуваннями про підприємницький ризик, що не відповідає ст. 236 ГПК України. Скаржник наголошує, що одномоментне коригування курсу НБУ на 25% є надзвичайним рішенням регулятора, зумовленим воєнними обставинами, що неможливо було передбачити станом на 19.04.2022; з 24.02.2022 до 20.07.2022 ринковий курс значно перевищував офіційний, тому вартість матеріалів зростала ще з лютого 2022 року; сам п. 5.2 договору свідчить про усвідомлення сторонами істотності валютного ризику; зростання вартості пального, ціна якого формується в доларовому еквіваленті, є загальновідомим фактом (ст. 75 ГПК України).

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання договору станом на 31.08.2022 та неможливість зміни ціни після виконання договору (ч. 3 ст. 632, ст. 844 ЦК України), оскільки за п. 7.1 договір діє до повного виконання сторонами обов`язків, натомість акт, підписаний усіма сторонами, відсутній, відповідач порушив обов`язок підписати акт (п. п. 2.2.5, 3.1), питання доплати залишається невирішеним, а сторони продовжували листування щодо зміни ціни. Суд, за доводами скаржника, допустив внутрішньо суперечливі висновки, ототожнив часткову оплату з повним виконанням договору всупереч ст. 526 ЦК України та не врахував, що правову невизначеність щодо завершення виконання договору створили дії відповідача.

Скаржник вважає також, що висновок суду про відсутність у договорі прив`язки ціни до курсу долара США є наслідком фрагментарного тлумачення договору всупереч ч. 3 ст. 213 ЦК України та нівелює волевиявлення сторін (ст. 627 ЦК України), оскільки механізм зміни ціни у зв`язку зі значним збільшенням курсу валюти є беззмістовним без такої прив`язки.

На думку скаржника, суд безпідставно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.09.2023 у справі №910/11841/22 (щодо того, що підвищення офіційного курсу не є безумовною підставою для зміни договору) та в п. 7.32 постанови у справі №910/13599/21 (щодо підприємницького ризику при укладенні договору в умовах воєнного стану), оскільки ці справи стосуються відсутності автоматичного перегляду договору та обставин, які сторона могла передбачити, тоді як у цій справі сторони погодили договірний механізм зміни ціни, тобто не поклали валютний ризик повністю на виконавця.

Щодо порушення норм процесуального права скаржник зазначає, що суд першої інстанції всупереч ст. ст. 86, 236, 238 ГПК України не оцінив лист відповідача від 04.09.2024 №188/24, яким він відповів на лист позивача від 23.08.2024 №2308/2024 з проєктом додаткової угоди №2 та підтвердив його отримання, а також відповідь третьої особи на адвокатський запит, долучену до заяви позивача від 17.02.2026, що підтверджувала підписання угоди інвестором. Скриншот листа відповідача з вимогою надіслати оригінали угоди у відділення Нової пошти №101 у м. Львові був зазначений у додатках до позову, проте з технічних причин не долучений, що суд не виявив і повноваженнями, передбаченими ч. ч. 2, 4 ст. 74 ГПК України, не скористався.

Скаржник разом із апеляційною скаргою подав клопотання про долучення на стадії апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України зазначеного скриншоту, листів субпідрядників і постачальників щодо підвищення цін, зокрема листа ФОП Манька К.І. від 22.07.2022 про подорожчання товарів приблизно на 10% у зв`язку з поверненням з 01.07.2022 обов`язкової сплати ПДВ та ввізного мита.

Скаржник стверджує, що висновки суду про відсутність доказів впливу зростання курсу на придбання матеріалів і про неможливість їх закупівлі після 15.07.2022 ґрунтуються на припущеннях. Суд не дослідив доказів подорожчання, структури витрат, обсягу закупівель, заборгованості перед постачальниками, ототожнив дату передачі об`єкта із завершенням усіх господарських операцій і звів вплив валютних коливань до моменту закупівлі, не врахувавши, що постачальники переглядали ціни незалежно від дати надходження товару, а позивач і після виконання робіт отримував претензії та був стороною спорів про стягнення заборгованості. Суд також не оцінив наслідків непідписання відповідачем актів приймання-передачі, значення акта від 12.06.2023, продовження дії договору та погодження зміни ціни інвестором, не навів мотивів відхилення відповідних доказів і поклав в основу рішення недоведені твердження відповідача. Скаржник посилається на ст. ст. 2, 4, 11, 43 ГПК України та п. п. 1, 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення".

Скаржник вважає, що суд порушив ст. 74 ГПК України, поклавши на позивача тягар спростування непідтверджених доказами заперечень відповідача щодо неотримання оригіналів угоди та застосувавши до позивача підвищений стандарт доказування всупереч принципам змагальності й рівності сторін.

Скаржник також посилається на те, що суд першої інстанції порушив ст. ст. 79, 161, 177, 182, 236 ГПК України, оскільки прийняв подану після закриття ухвалою від 06.10.2025 підготовчого провадження заяву третьої особи від 17.03.2026, яка, на думку скаржника, містить нову правову позицію на підтримку відповідача, подана поза встановленими строками та в непередбаченій процесуальній формі, не оцінив заперечень позивача проти її прийняття та протокольною ухвалою відхилив клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження з мотивів відсутності нових доказів і висловлення третьою особою такої позиції ще у заяві від 16.07.2025. Підставою клопотання, як вважає скаржник, була зміна процесуальної позиції третьої особи, що потребувала вирішення питання про її статус і склад учасників справи на стадії підготовчого провадження. Суд, на думку скаржника, не пояснив, чому надав перевагу останній позиції третьої особи, яка суперечить її попередній відповіді на адвокатський запит, сформованій до виникнення спору, та не застосував принцип заборони суперечливої поведінки.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

ЛКП "РЕМБУД" у відзиві від 10.06.2026 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду у справі № 914/1495/25 - без змін; відмовити у задоволенні клопотання апелянта про долучення додаткових доказів, поданих без підстав, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України. Відповідач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не застосовував ст. 652 ЦК України та не оцінював істотну зміну обставин, а досліджував наявність погодженого волевиявлення усіх сторін щодо укладення додаткової угоди №2 до договору №1 від 19.04.2022. Пункт 5.2 договору передбачає лише можливість ініціювати перегляд ціни, але не встановлює автоматичної чи односторонньої зміни ціни та обов`язку інших сторін погодити такі зміни. Цей пункт застосовується разом із п. 7.3 договору, за яким зміни мають юридичну силу лише за умови їх підписання уповноваженими представниками усіх сторін. Відповідач не підписав додаткову угоду №2, тому вона не може вважатися укладеною. Доводи скаржника ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих положень договору без урахування принципу свободи договору.

Відповідач зазначає про те, що на момент звернення до суду договір було повністю виконано. Позивач 15.07.2022 направив акт приймання-передачі виконаних робіт, а третя особа 31.08.2022 сплатила 26604800,00 грн. Доводи позивача про непідписання акта спростовуються п. 3.4 договору та фактом оплати. Вимогу укласти додаткову угоду №2 позивач заявив лише 01.09.2022. Згідно з ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після виконання договору не допускається, а інше тлумачення п. 5.2 договору суперечило б принципу правової визначеності. Стаття 844 ЦК України не надає підряднику права на автоматичне збільшення ціни без згоди інших сторін. Крім того, предметом спору є не стягнення додаткових витрат чи перегляд кошторису, а визнання додаткової угоди укладеною. На переконання відповідача, відсутність підпису ЛКП "РЕМБУД" є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Щодо курсу долара США відповідач зазначає, що підвищення курсу саме по собі не є безумовною підставою для зміни договору, а причинно-наслідковий зв`язок підлягає доведенню. Тимчасові споруди були виготовлені та передані до 15.07.2022, тому зростання курсу до 36,5686 грн за 1 долар США не могло вплинути на придбання матеріалів. Доказів того, що підвищення курсу 21.07.2022 спричинило закупівлю матеріалів за новими цінами, немає. Договір не містить валютного еквівалента ціни та умов про її автоматичний перегляд. Посилання на курс обґрунтовують лише економічну доцільність підвищення ціни, але не обов`язок відповідача погодити зміни, та не звільняють від встановленого порядку їх внесення.

На думку відповідача, саме позивач мав довести досягнення згоди усіх сторін тристороннього договору щодо зміни його істотних умов, однак належних доказів не надав. Посилання на зміну курсу та вартості матеріалів не звільняли позивача від цього обов`язку. Доводи скаржника фактично спрямовані на перекладення тягаря доказування на відповідача, що суперечить принципу змагальності.

Окрім того, відповідач зазначає, що повернення до підготовчого провадження є дискрецією суду, а не його обов`язком. Скаржник не довів об`єктивної неможливості подати докази чи клопотання на цій стадії, а відмова суду не вплинула на повноту встановлення обставин і не порушила прав позивача.

Щодо прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи відповідач заперечує згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки скаржник не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції, хоча документи існували та перебували у його володінні. На думку відповідача, по суті такі докази не спростовують висновків суду, адже скриншот електронного повідомлення підтверджує лише направлення кореспонденції, але не погодження угоди усіма сторонами, а лист контрагента про зміну вартості матеріалів не підтверджує обов`язку відповідача погодити зміну ціни.

Третя особа - Товариство Червоного Хреста України у відзиві від 11.06.2026 заперечує проти доводів апеляційної скарги у повному обсязі, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Третя особа зі свого боку зазначає, що строк дії тристороннього договору №1 від 19.04.2022 сплив 15.07.2022. Позивач ініціював збільшення ціни на 10% листом від 16.08.2022 №16-08/22, тобто після закінчення строку дії договору та його виконання. Свою відмову від підписання відповідач обґрунтував у листі від 04.09.2024 №188/24. Посилання скаржника на порушення п. п. 2.2.5, 3.1 договору, на думку третьої особи, не стосуються предмета спору.

Пункт 5.2 договору надає сторонам лише право змінити ціну за письмовим обґрунтуванням виконавця та взаємною згодою сторін, а не встановлює такого обов`язку. Суд першої інстанції цей пункт оцінив. Згідно з п. п. 7.1, 7.3 договору та ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміни до договору вносяться лише додатковою угодою, підписаною всіма сторонами. Право позивача ініціювати зміни (п. 2.5 договору) не зобов`язує інших сторін на них погоджуватися. Підстав для зміни договору за ч. 2 ст. 651 ЦК України немає, конклюдентних дій відповідач і третя особа не вчиняли.

Третя особа, з посиланням на ст. 207, 208, ч. 1 ст. 638 ЦК України, зазначає, що відсутність підпису сторони створює презумпцію відсутності її волевиявлення, а неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність правочину. Позивач цю презумпцію не спростував. Третя особа вважає, що позивач зловживає правами, намагаючись примусово змінити виконаний і оплачений договір після закінчення строку його дії; порушення співвідношення майнових інтересів сторін не доведено; доводи про ринковий курс, ціни на пальне та повідомлення постачальників є безпідставними. Обов`язок доказування покладено на сторону, а витребування доказів з власної ініціативи є правом суду. Обсяги робіт додатковою угодою не змінювалися (п. 7.3 договору). Зміни до твердого кошторису вносяться лише за погодженням сторін, а без повідомлення замовника про необхідність додаткових робіт підрядник втрачає право на оплату за них. Укладення правочину є вольовою дією, а не "формальністю".

Щодо процесуальних порушень третя особа зазначає, що позивач сам стверджує про виконання робіт у строк, що виключає закупівлю матеріалів після 15.07.2022. Непідписання відповідачем актів і акт від 12.06.2023 не стосуються предмета спору. Додані до позову копії доказів не засвідчено належним чином відповідно до ст. 91 ГПК України.

Короткий зміст відповідей на відзиви.

Позивач у відповіді від 02.07.2026 на відзив ЛКП "РЕМБУД" просить апеляційну скаргу та клопотання про долучення доказів задовольнити. Скаржник вважає, що відзив відповідача ґрунтується на неправильному тлумаченні п. п. 2.2.5, 3.1, 5.2, 7.1 договору, підміні предмета та підстав позову і суперечливому застосуванні ч. 3 ст. 632 ЦК України, а тому не може бути підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін.

Так, позивач заперечує довід відповідача про незастосування судом першої інстанції ст. 652 ЦК України, адже вважає, що суд оцінив спір саме через призму цієї норми, оскільки досліджував підприємницький ризик і передбачуваність валютних коливань. Водночас предметом спору є не примусова зміна договору, а визнання укладеною додаткової угоди №2 як самостійний спосіб захисту. Відсилання відповідача до відсутності свого підпису на угоді позивач вважає підміною матеріально-правової підстави позову формальною ознакою.

Скаржник не заперечує, що п. 5.2 договору не встановлює безумовного обов`язку збільшити ціну, але водночас такий свідчить, що сторони визнали валютний фактор істотним і передбачили спеціальний механізм перегляду ціни, який, з урахуванням ч. 3 ст. 6 ЦК України, виключає ізольоване застосування ч. 3 ст. 632 ЦК України. Інакше, на думку скаржника, ця умова втратила б практичний зміст. Зміну ціни погодили виконавець та інвестор, який фінансував договір і несе додаткове навантаження. Пункт 7.3 договору позову не спростовує, оскільки саме ухилення відповідача від підписання стало підставою звернення до суду. Відповідач як замовник не ніс фінансових зобов`язань, не обґрунтував, який його інтерес порушувало б підписання угоди, і не надав письмової відмови.

Щодо нових доказів, поданих із долученим до апеляційної скарги клопотанням, скаржник зазначає, що потреба у таких виникла через висновки суду про непідтвердженість обставин, на недостатність доказів щодо яких суд сторонам не вказав (ст. 86, п. 3 ч. 1 ст. 177 ГПК України). Скриншот листа відповідача з вимогою надіслати оригінал угоди до відділення "Нова пошта" № 101 у м. Львові був зазначений у позові та переліку додатків, але з технічних причин не долучений, чого суд не встановив. Про необхідність документів від постачальників суд також не повідомляв, тому скаржник подав лист ФОП Манька К.І. від 22.07.2022 про підвищення цін приблизно на 10% у зв`язку з поверненням з 01.07.2022 ПДВ та ввізного мита на імпорт.

Позивач у відповіді від 02.07.2026 на відзив Товариства Червоного Хреста України просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі, вважає, що доводи третьої особи ґрунтуються на вибірковому тлумаченні договору, неподібній судовій практиці та суперечливій поведінці Товариства, яке підписало додаткову угоду №2, а згодом у заяві від 17.03.2026 та відзиві заперечило ці обставини. Конклюдентними діями скаржник вважає підписання угоди третьою особою та змістовну відповідь відповідача у листі від 04.09.2024 №188/24. Відсутність вимоги про зобов`язання відповідача до вчинення певних дій, на думку скаржника, підтверджує, що позивач просить лише визнати угоду укладеною (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України). Стаття 511 ЦК України не застосовується, оскільки відповідач є стороною договору з обов`язками за п. п. 2.2.5, 3.1, 7.1 договору.

Довід третьої особи про неможливість закупівель після 15.07.2022 скаржник вважає підміною понять, оскільки розрахунки з контрагентами тривають і після передачі об`єкта. Лист ФОП Манька К.І. від 22.07.2022 підтверджує зміну цін за рахунками з червня 2022 року приблизно на 10% через повернення ПДВ та ввізного мита. Недоведеність обставин скаржник пов`язує з невитребуванням доказів судом. Повна оплата, за доводами скаржника, стосується лише первісної ціни та не охоплює доплати 2660480,00 грн, тому не свідчить про виконання договору та відсутність умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України. Кошторис, на думку скаржника, є приблизним, тому посилання на ст. ст. 844, 877 ЦК України безпідставні.

Доводи третьої особи про зловживання правом скаржник заперечує, адже об`єкт для внутрішньо переміщених осіб збудував за власний рахунок у стислі строки в умовах бойових дій, а недобросовісною вважає поведінку відповідача, який отримав об`єкт без витрат і безпідставно відмовився підписати додаткову угоду.

Твердження третьої особи про неналежне засвідчення копій (ст. 91 ГПК України) скаржник вважає необґрунтованим, оскільки не вказано конкретних документів і не заявлено клопотання за ч. 6 ст. 91 ГПК України.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026, апеляційну скаргу ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Як вже згадувалось вище, разом із апеляційною скаргою позивач подав клопотання про долучення доказів вих.№21-05/26-2 від 21.05.2026, у якому просив поновити строк та долучити до матеріалів справи скриншот електронного повідомлення ЛКП "Рембуд", на який він посилався у позовній заяві та про який зазначив у додатках до неї, однак через технічні причини не був долучений до позову в підсистемі "Електронний суд", а також долучити копію листа ФОП Манько К.І. від 22.07.2022 на підтвердження того, що постачальник повідомляв про підвищення цін на матеріали з причин, які від позивача не залежали. Неподання листа раніше позивач пояснює тим, що не міг передбачити ухвалення рішення з огляду на відсутність доказів подорожчання матеріалів. Крім того, суд першої інстанції, на думку позивача, такі документи не витребував і питання отримання повідомлень від субпідрядників і постачальників безпосередньо не досліджував.

Ухвалою від 01.06.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №914/1495/25 та призначила розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні на 02.07.2026.

04.06.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №914/1495/25.

12.06.2026 Товариство Червоного Хреста України подало до апеляційного суду заперечення від 12.06.2026 щодо задоволення клопотання скаржника про долучення доказів від 21.05.2026 №21-05/26-2, у яких посилається на висновки суду першої інстанції, а також зазначає, що позивач не надав доказів неможливості подання цих документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали, як того вимагає ч. 3 ст. 269 ГПК України.

02.07.2026 до апеляційного суду від ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" надійшла відповідь від 02.07.2026, згідно з якою скаржник просить відхилити заперечення Товариства Червоного Хреста України та задовольнити клопотання про долучення доказів. Щодо скриншота позивач зазначає, що цей доказ існував на момент подання позову, позивач посилався на нього в позовній заяві та вказав його в додатках, а не долучив лише через технічну помилку під час формування пакета документів у підсистемі "Електронний суд". Посилання третьої особи на п. 8 ч. 2 ст. 162 ГПК України позивач вважає безпідставним, оскільки ця норма визначає вимоги до змісту позовної заяви, а допустимість доказів в апеляційному провадженні врегульовано спеціальною нормою - ч. 3 ст. 269 ГПК України. Щодо листа ФОП Манько К.І. позивач зазначає, що такий подається не на підтвердження використання конкретної партії товару для виконання договору №1 від 19.04.2022, а на підтвердження того, що постачальник повідомив позивача про підвищення вартості матеріалів. Потреба подати лист, за твердженням позивача, виникла лише після ознайомлення з мотивувальною частиною рішення, у якій суд послався на відсутність документального підтвердження такого повідомлення.

Ухвалою від 02.07.2026 колегія суддів відклала розгляд справи на 21.07.2026.

21.07.2026 у судовому засіданні було оголошено перерву до 03.09.2026.

03.09.2026 ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" подало до апеляційного суду клопотання про долучення доказів від 03.09.2026, згідно з яким просило поновити строк та долучити до матеріалів справи такі документи: відповідь управління фінансового контролю департаменту "Адміністрація міського голови" Львівської міської ради на адвокатський запит адвоката Білак Н.І. з додатками; лист ЛКП "Рембуд" від 06.09.2022 №4-2513-23956; лист управління фінансового контролю від 07.09.2022 №4-2103-7916; файл проєкту договірної ціни у форматі *.imd на підтвердження подорожчання об`єкта, обізнаності про це відповідача та наявності невиконаних зобов`язань, а отже продовження дії договору відповідно до п. 7.1. Неможливість подання зазначених документів до суду першої інстанції позивач обґрунтовує тим, що листування велося між відповідачем і міською радою, тому позивач не знав про нього до отримання відповіді на адвокатський запит; докази стосуються обставин, на які позивач посилався від початку, і не змінюють предмета та підстав позову; їх подання є реакцією на висновок суду першої інстанції про недоведеність подорожчання. Окрім того, позивач на підтвердження своєї добросовісної процесуальної поведінки просить долучити до справи пропозицію щодо позасудового врегулювання спору, яку надсилав учасникам справи в період перерви в судовому засіданні з 21.07.2026 до 03.09.2026, а тому не мав можливості подати раніше.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22).

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від скаржника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж відповідачу, умови у розгляді конкретної справи.

Враховуючи вищевикладене, заслухавши в судовому засіданні 03.09.2026 думку учасників щодо клопотань скаржника від 27.05.2026 та 03.09.2026 про долучення доказів, з урахуванням позиції третьої особи, висловленої в письмових запереченнях, колегія суддів протокольною ухвалою відмовила у їх задоволенні у зв`язку з недоведенням скаржником наявності об`єктивних обставин, що унеможливили своєчасне подання вищезгаданих доказів до суду першої інстанції.

Ухвалою від 03.09.2026 колегія суддів відклала розгляд справи на 01.10.2026.

Розгляд апеляційної скарги у даній справі здійснюється поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вчинення процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та справедливого й неупередженого вирішення судом спору.

У засіданні суду апеляційної інстанції 01.10.2026 представник позивача підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.

Представники відповідача і третьої особи просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

01.10.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 19.04.2022 між ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" (колишня назва – ТОВ "Чорноморськ Строй Груп", виконавець, позивач), ЛКП "РЕМБУД" (замовник, відповідач) та Товариством Червоного Хреста України (інвестор, третя особа) укладено договір №1 щодо виробництва, доставки, монтажу, збирання та омеблювання тимчасових споруд (далі – договір).

У порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець за визначеним завданням замовника та відповідно з узгодженою із замовником проєктною документацією, виконує роботи з проєктування, виробництва з власних матеріалів, доставки, монтажу, збирання, омеблювання (далі – роботи) готових збірно-розбірних двоповерхових гуртожитків (домокомплектів) загальною площею 1300 м.кв. у кількості двох одиниць площею 650 м.кв. кожний (далі – об`єкти). Замовник приймає належним чином виготовлені об`єкти та виконані роботи, а інвестор здійснює оплату виконавцю (п. 1.1 договору).

Доставка, монтаж та комплектація (збирання) об`єктів здійснюється виконавцем на майданчику, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Над Джерелом. При цьому за укладення відповідних документів та отримання дозволів щодо використання ділянки відповідає замовник (п. 1.2 договору).

Завдання на виготовлення об`єктів та виконання робіт визначається замовником у додатку №1 до договору (п. 1.3 договору).

Обсяги виконання робіт та матеріали, які використовуються для виробництва об`єктів, визначаються сторонами у додатку №2 до договору (п. 1.4 договору).

Згідно з п. 1.5 договору, оплата здійснюється інвестором на підставі виставлених виконавцем рахунків платежами в три етапи: перший етап (аванс) - 30 відсотків від ціни договору, який здійснюється після підписання договору сторонами; другий етап (проміжний) – 40 відсотків від ціни договору, який здійснюється після виготовлення каркасів об`єктів, встановлення вікон та покриття; третій етап (кінцевий) – 30 відсотків від ціни договору, який здійснюється після підписання замовником акта приймання-передачі.

У п. п. 1.6, 1.7 договору погоджено, що виконавець розпочинає роботи не пізніше другого робочого дня після підписання договору усіма сторонами. Результатом виконаних робіт за умовами договору є виготовлені, змонтовані, передані виконавцем та прийняті за актом приймання-передачі замовником готові збірно-розбірні двоповерхові гуртожитки (домокомплекти) та скомплектовані (зібрані) меблі, відповідно до завдання замовника (додатка №1 до цього договору).

За змістом договору, замовник зобов`язаний забезпечити виконавцю необхідні умови для виконання робіт за цим договором, прийняти належним чином виконані виконавцем роботи та об`єкти на умовах даного договору, шляхом підписання акта приймання-передачі (пп. 2.2.1, 2.2.5 п. 2.2 договору). Інвестор зобов`язаний сплачувати на умовах безкорисливості, добровільності, прозорості та цільової спрямованості виконавцю платежі за виконані ним роботи та об`єкти в порядку, строки (етапи) та у розмірах, визначених умовами цього договору (пп. 2.4.1 п. 2.4 договору). Виконавець зобов`язаний передавати виготовлені, змонтовані та зібрані об`єкти замовнику за актом приймання-передачі разом з інформацією у письмовому вигляді щодо експлуатації або іншого використання об`єктів, якщо без такої інформації використання результату роботи для цілей, визначених договором, є неможливим (пп. 2.6.3 п. 2.6 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, здача-приймання об`єктів здійснюється сторонами з оформленням акта приймання-передачі. Виконавець направляє замовнику по два примірники актів приймання-передачі, а замовник впродовж 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання актів зобов`язаний прийняти об`єкти шляхом підписання наданого акта приймання-передачі та повернути по одному їх примірнику виконавцю або в цей же строк направити вмотивовану відмову від прийняття.

Якщо протягом п`яти календарних днів з моменту передачі виконавцем замовнику акта приймання-передачі він не буде підписаний замовником або замовник не направить виконавцю письмову відмову від підписання акта приймання-передачі, відповідний акт приймання-передачі вважається прийнятим замовником без зауважень та підлягає оплаті, яка проводиться інвестором (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, загальна ціна договору становить 26604800,00 грн, у тому числі 20% ПДВ, та складається із вартості об`єкта і виконання робіт з проєктування, виробництва з власних матеріалів, доставки, монтажу, збирання, омеблювання готових збірно-розбірних двоповерхових гуртожитків (домокомплектів) загальною площею 1300 м.кв. у кількості двох одиниць площею 650 м.кв. кожний.

Згідно з п. 5.2 договору, ціна може бути змінена за письмовим обґрунтуванням виконавця та взаємною згодою сторін у разі значного збільшення курсу валюти, що може бути пов`язано з необхідністю придбання матеріалів для виробництва об`єктів.

Пунктом 7.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 15.07.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Умови можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди.

Згідно з п. 7.3 договору, зміни та доповнення оформлюються додатковою угодою, яка є його невід`ємною частиною і має юридичну силу тільки в тому випадку, якщо вона викладена у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками усіх сторін.

Суд першої інстанції встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за договором №1 від 19.04.2022 та 15.07.2022 надіслав на електронні адреси відповідача і третьої особи лист про необхідність погодження і підписання акта приймання-передачі від 15.07.2022 разом із актом (т. 1, а. с. 18-20). Факт виконання позивачем договору відповідач не заперечує.

Третя особа на виконання п. 1.5 договору сплатила позивачу ціну договору у повному обсязі - 26604800,00 грн згідно з платіжними дорученнями №22058 від 21.04.2022 на суму 7981440,00 грн, №23684 від 15.06.2022 на суму 10641920,00 грн, №23855 від 27.06.2022 на суму 3990720,00 грн та №26022 від 31.08.2022 на суму 3990720,00 грн (т. 1, а. с. 117-134).

За даними Національного банку України, офіційний курс долара США до гривні станом на 20.07.2022 становив 29,2549 грн за долар США, а станом на 21.07.2022 – 36,5686 грн за долар США.

Листом від 01.09.2022 позивач звернувся до відповідача і третьої особи з проханням погодити на підставі п. 5.2 договору внесення до нього змін у зв`язку зі збільшенням курсу долара США (т. 1, а. с. 24-25). Електронним листом від 29.09.2022 позивач надіслав відповідачу фото додаткової угоди №2 від 01.09.2022, одне з яких містило підпис і печатку третьої особи (т. 1, а. с. 17), а друге – підпис і печатку позивача (т. 1, а. с. 26).

Додатково позивач надіслав відповідачу претензію від 15.03.2024 вих.№1503/2024 (т. 1, а. с. 34-37), у якій просив підписати додаткову угоду №2, а третій особі - лист від 15.03.2024 разом із копією вказаної претензії до відповідача (т. 1, а. с. 38-39).

На претензію позивача від 15.03.2024 відповідач листом від 15.04.2024 №82/24 повідомив, що 12.06.2023 між ним та третьою особою підписано акт приймання-передачі двоповерхових збірно-розбірних тимчасових споруд, призначених для поселення внутрішньо переміщених осіб, загальною площею 1300 м.кв. у кількості двох одиниць площею 650 м.кв., скомплектованих (зібраних) меблями та побутовою технікою в обсягах, визначених договором, а також про відсутність у нього інформації щодо наміру третьої особи підписати додаткову угоду №2 (т. 1, а. с. 40-41).

Листом від 23.08.2024 вих.№2308/2024 позивач повідомив відповідача про направлення йому оригіналів додаткової угоди №2 у трьох примірниках (т. 1, а. с. 45). Квитанцією ТОВ "Нова пошта" 1208436538 (т. 1, а. с. 46), яку позивач надав на підтвердження факту надіслання трьох примірників додаткової угоди №2 відповідачу, підтверджується факт відправлення ОСОБА_2 23.08.2024 документів на адресу одержувача ОСОБА_1 у м. Львів, у відділення №101.

Відповідач у листі від 04.09.2024 №188/24, адресованому позивачу у відповідь на лист від 23.08.2024 вих.№2308/2024, вказав на те, що термін дії договору №1 від 19.04.2022 закінчився. Укладення додаткових угод до договору, який звершив свою дію, не допускається. У ЛКП "РЕМБУД" відсутні правові підстави для підписання будь-яких додаткових угод (т. 1, а. с. 47).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з нижчевикладеного.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Так, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з ч. 4 ст. 652 ЦК України, зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Зі змісту ст. 652 ЦК України вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/23585/17, від 13.10.2021 у справі №910/20141/20, від 11.12.2024 у справі №910/2476/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України, мовчання є волевиявленням особи лише у випадках, встановлених договором або законом. За змістом ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №204/8017/17 (провадження №14-29цс23) виснувала, що відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 2 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання укладеною додаткової угоди №2 до договору №1 від 19.04.2022, якою загальну ціну договору збільшено до 29265280,00 грн з ПДВ, а на інвестора покладено обов`язок перерахувати виконавцю різницю в сумі 2660480,00 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції підмінив предмет позову, ототожнивши вимогу про визнання додаткової угоди укладеною з вимогою про зміну договору за ст. 652 ЦК України.

Додаткова угода №2 спрямована на зміну істотної умови тристороннього договору – ціни. Визнання такої угоди укладеною всупереч волі однієї зі сторін договору за своїми правовими наслідками є зміною договору за рішенням суду. Отже, незалежно від обраного позивачем способу захисту, задоволення позову можливе за наявності однієї з двох обставин: досягнення сторонами в належній формі згоди щодо зміни договору (ст. ст. 638, 654 ЦК України) або існування передбачених законом чи договором підстав для зміни договору без згоди іншої сторони (ч. 2 ст. 651, ст. 652 ЦК України). Суд першої інстанції обґрунтовано перевірив наявність обох підстав, що відповідає змісту позовних вимог та обставинам, якими позивач їх обґрунтовував, зокрема у клопотанні про усунення недоліків позовної заяви з посиланням на ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що визначення належного способу захисту не звільняє позивача від обов`язку довести наявність матеріально-правових підстав для визнання додаткової угоди укладеною. Суд першої інстанції не відмовив у позові з мотивів обрання неналежного способу захисту, а вирішив спір по суті.

Як встановлено судом та вже зазначалось вище, п. 5.2 договору передбачено можливість зміни ціни за письмовим обґрунтуванням виконавця та взаємною згодою сторін у разі значного збільшення курсу валюти, що може бути пов`язано з необхідністю придбання матеріалів для виробництва об`єктів. Згідно з п. п. 7.1, 7.3 договору, його умови можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди, яка має юридичну силу тільки в тому випадку, якщо вона викладена у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками усіх сторін.

Тлумачення наведених умов відповідно до ч. 3 ст. 213, ст. 637 ЦК України, з урахуванням буквального значення слів і їх зіставлення між собою, свідчить, що п. 5.2 договору визначає підставу для ініціювання виконавцем перегляду ціни, проте не встановлює обов`язку замовника чи інвестора погодити запропоновані зміни. Реалізація цього пункту поставлена в залежність від взаємної згоди сторін, яка за п. 7.3 договору має бути оформлена додатковою угодою, підписаною уповноваженими представниками усіх трьох сторін. Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що умови договору не містять безумовного обов`язку сторін змінювати ціну договору у разі підвищення курсу долара США.

Доводи скаржника про те, що п. 5.2 договору без обов`язку погодити зміну ціни втрачає практичний зміст, колегія суддів відхиляє, оскільки цей пункт визначає підставу та порядок, за яких сторони можуть погодити нову ціну, однак не замінює згоди кожної зі сторін, яку прямо вимагає п. 7.3 договору.

Так само безпідставними є доводи скаржника про те, що підпис відповідача не є необхідним, оскільки фінансові зобов`язання за договором несе інвестор, а відповідач власних коштів не витрачає. Відповідач є стороною договору. Пункт 7.3 договору не розмежовує сторін залежно від того, хто з них здійснює оплату, та пов`язує юридичну силу додаткової угоди з її підписанням уповноваженими представниками усіх сторін. Погодження зміни ціни договору у даному випадку не відповідає взаємній згоді сторін у розумінні п. п. 5.2, 7.1, 7.3 договору та ч. 1 ст. 651 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, які свідчили б про схвалення ним цієї угоди або прийняття її до виконання. Навпаки, як зазначає сам скаржник, листом від 04.09.2024 №188/24 відповідач відмовився від підписання додаткової угоди №2. Відтак презумпцію відсутності волевиявлення відповідача на зміну договору позивач не спростував.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неоцінення судом першої інстанції листа відповідача від 04.09.2024 №188/24 та відповіді третьої особи на адвокатський запит. Зміст листа від 04.09.2024 №188/24 (т. 1, а. с. 47), на який посилається сам скаржник, свідчить про відмову відповідача від підписання додаткової угоди, а не про її погодження. Відповідь третьої особи на адвокатський запит (т. 2, а. с. 79-80), за доводами скаржника, підтверджує підписання додаткової угоди №2 інвестором, проте не стосується волевиявлення відповідача. Тому ці докази не могли вплинути на висновок про відсутність взаємної згоди усіх сторін договору.

З тих самих підстав не мають вирішального значення доводи скаржника про надіслання відповідачу оригіналів додаткової угоди №2 у 2024 році та про наявність листа відповідача з проханням надіслати їх до відділення ТОВ "Нова пошта" №101 у м. Львові. Навіть за умови отримання відповідачем примірників додаткової угоди, підписаних позивачем і третьою особою, саме по собі отримання пропозиції змінити договір не є її прийняттям. Мовчання відповідача не може вважатися волевиявленням на зміну договору, оскільки ні договором, ні законом такого наслідку не встановлено (ч. 3 ст. 205 ЦК України). Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність надіслання оригіналів додаткової угоди відповідачу не вплинув на правильність вирішення спору.

Колегія суддів не вбачає у відмові відповідача від підписання додаткової угоди №2 ознак зловживання правом чи порушення принципу добросовісності. Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Відмова сторони погодити зміну істотної умови договору за відсутності встановленого договором або законом обов`язку таку зміну погодити є реалізацією цієї свободи. Доказів того, що відповідач здійснював свої права виключно з наміром завдати шкоди позивачу (ч. 3 ст. 13 ЦК України), матеріали справи не містять. Відсутність у відповідача власного майнового інтересу у зміні ціни договору, на яку посилається скаржник, не скасовує вимоги п. 7.3 договору щодо підписання додаткової угоди усіма сторонами.

Доводи скаржника про суперечливу поведінку третьої особи, яка підписала додаткову угоду №2, а згодом заперечувала факт її укладення, не спростовують висновків суду першої інстанції. Підставою для відмови у позові є відсутність волевиявлення відповідача, тому зміна процесуальної позиції третьої особи не впливає на результат вирішення спору.

Колегія суддів апеляційного суду, як і суд першої інстанції, вважає, що позивач не довів істотного порушення договору відповідачем у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України. У п. 3.4 договору сторони визначили правовий наслідок непідписання замовником акта приймання-передачі, а саме прийняття робіт без зауважень. Позивач надіслав акт приймання-передачі 15.07.2022, а інвестор повністю оплатив позивачу ціну договору в сумі 26604800,00 грн останнім платежем 31.08.2022. За таких обставин позивач отримав те, на що розраховував при укладенні договору, а непідписання відповідачем акта приймання-передачі від 15.07.2022 та підписання ним разом із третьою особою акта від 12.06.2023 не позбавили позивача оплати виконаних робіт. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача в цій частині.

Щодо істотної зміни обставин колегія суддів враховує, що для зміни договору за рішенням суду на підставі ст. 652 ЦК України необхідна наявність одночасно усіх чотирьох умов, визначених ч. 2 цієї статті, а також обставин, передбачених ч. 4 цієї статті. Недоведення хоча б однієї з них є достатньою підставою для відмови у позові.

Сторони під час укладення договору передбачали можливість збільшення курсу валюти. Скаржник сам наголошує, що п. 5.2 договору свідчить про усвідомлення сторонами істотності валютного ризику. Дана обставина виключає першу умову ч. 2 ст. 652 ЦК України, за якою в момент укладення договору сторони мали виходити з того, що така зміна обставин не настане. Сторони не лише допускали можливість зростання курсу, а й заздалегідь визначили правовий механізм реагування на нього – зміну ціни за взаємною згодою сторін. Крім того, договір укладено 19.04.2022, тобто в умовах воєнного стану, що мало враховуватися позивачем як суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність на власний ризик, під час оцінки можливості виконати зобов`язання за погодженою ціною. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у п. 7.32 постанови від 03.11.2023 у справі №910/13599/21.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між зміною офіційного курсу гривні до долара США і порушенням співвідношення майнових інтересів сторін. Відповідно до п. 5.1 договору, ціну визначено в національній валюті. Договір з додатками не містить умов про валютний еквівалент ціни або її автоматичний перегляд залежно від курсу іноземної валюти. Пункт 5.2 договору пов`язує можливість зміни ціни зі значним збільшенням курсу валюти, яке може бути пов`язане з необхідністю придбання матеріалів для виробництва об`єктів. Офіційний курс змінився 21.07.2022, тоді як позивач, за його ж доводами, виконав роботи та 15.07.2022 надіслав відповідачу й третій особі акт приймання-передачі. Доказів придбання матеріалів для виробництва об`єктів за цінами, сформованими з урахуванням нового офіційного курсу, доказів складових витрат позивача та їх співвідношення з ціною договору, а також доказів того, що виконання договору за погодженою ціною позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, матеріали справи не містять.

Посилання скаржника на те, що ринковий курс з 24.02.2022 перевищував офіційний, а вартість матеріалів зростала ще з лютого 2022 року, не підтверджують його позиції, оскільки ці обставини існували на момент укладення договору 19.04.2022 і могли бути враховані позивачем під час погодження ціни. Загальновідомість факту зростання цін на пальне (ч. 3 ст. 75 ГПК України), на чому наголошує скаржник, не звільняє його від обов`язку довести вплив цього чинника на витрати саме за цим договором та порушення співвідношення майнових інтересів сторін.

Посилання скаржника на зміну проєктних рішень та обсягів робіт, виконання додаткових робіт на вимогу замовника, подорожчання логістики й оренди техніки колегія суддів не бере до уваги. Додаткова угода №2, про визнання укладеною якої просить позивач, обґрунтована зміною курсу долара США щодо гривні на підставі п. 5.2 договору, а її умови стосуються зміни ціни та порядку доплати, а не зміни обсягів робіт. Відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, доказів погодження із замовником зміни проєктних рішень чи виконання додаткових робіт, а також своєчасного попередження замовника про необхідність перевищення кошторису, матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі, коли зміна обставин не може бути кваліфікована як істотна у розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України, додаткова перевірка наявності сукупності чотирьох умов, визначених ч. 2 цієї статті, не вимагається (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №910/21100/21). Тому доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не проаналізував кожну з цих умов окремо, не свідчать про ухвалення неправильного рішення. Водночас колегія суддів констатує, що за встановлених обставин справи принаймні перша та третя умови ч. 2 ст. 652 ЦК України позивачем не доведені.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про безпідставне застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2023 у справі №910/11841/22 та від 03.11.2023 у справі №910/13599/21. Наявність у договорі умови про можливість зміни ціни за взаємною згодою сторін не означає, що сторони поклали валютний ризик на замовника чи інвестора. Ця умова лише передбачає можливість перерозподілу такого ризику за згодою всіх сторін, якої у цьому випадку не досягнуто. Висновок про те, що підвищення офіційного курсу саме по собі не є безумовною підставою для внесення змін до договору, а причинно-наслідковий зв`язок підлягає доведенню, є релевантним до спірних правовідносин.

Посилання скаржника на ст. 844 ЦК України та орієнтовний характер ціни також не спростовують висновків місцевого господарського суду. За змістом цієї норми, підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов`язаний виконати договір за ціною, встановленою договором. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису, а в разі відмови замовника – розірвання договору. Отже, навіть за умови кваліфікації ціни як приблизного кошторису, відмова замовника погодити його збільшення не є підставою для зміни договору за рішенням суду всупереч волі замовника.

Щодо виконання договору №1 від 19.04.2022 колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч. 3 ст. 632 ЦК України).

Як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи, позивач виконав роботи та надіслав акт приймання-передачі 15.07.2022, який, з урахуванням п. 3.4 договору, вважається прийнятим замовником без зауважень. Інвестор сплатив позивачу повну ціну договору, визначену п. 5.1, в сумі 26604800,00 грн. Обов`язку інвестора сплатити позивачу 2660480,00 грн договір не встановлює. Такий обов`язок міг виникнути лише на підставі додаткової угоди №2, яка за встановлених обставин не є укладеною. Тому доводи скаржника про те, що договір продовжує діяти з огляду на невирішеність питання доплати, ґрунтуються на припущенні про укладеність додаткової угоди, яка є предметом спору, і не можуть бути підставою для висновку про невиконання договору.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ототожнення судом часткової оплати з повним виконанням договору. Оплату здійснено в розмірі ціни, погодженої сторонами в договорі, тобто у повному обсязі. Висновок суду першої інстанції про виконання договору в частині виготовлення, доставки, монтажу, збирання, омеблювання тимчасових споруд та їх оплати станом на 31.08.2022 не є внутрішньо суперечливим та відповідає матеріалам справи. Продовження листування позивача щодо зміни ціни після виконання сторонами своїх обов`язків за договором не свідчить про невиконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Витребування доказів здійснюється за клопотанням учасника справи у порядку ст. 81 ГПК України.

Обов`язок доведення факту укладення додаткової угоди №2, зокрема її підписання уповноваженим представником відповідача, а також обставин, з якими закон пов`язує можливість зміни договору за рішенням суду, покладався на позивача як на сторону, що заявила відповідні вимоги. Покладення на позивача цього обов`язку не є застосуванням підвищеного стандарту доказування чи перекладенням на нього тягаря спростування заперечень відповідача. Суд першої інстанції не зобов`язаний з власної ініціативи вказувати позивачу на недостатність його доказів чи витребовувати докази, які позивач мав подати на обґрунтування своїх вимог. Неподання до суду першої інстанції доказу, зазначеного в додатках до позовної заяви, але не долученого до неї, є наслідком процесуальної поведінки самого позивача.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції ст. ст. 79, 161, 177, 182, 236 ГПК України у зв`язку з прийняттям заяви третьої особи від 17.03.2026 та відхиленням клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження колегія суддів також відхиляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до ухвалення неправильного рішення.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, до заяви від 17.03.2026 третя особа нових доказів не додала, а свою позицію щодо відмови у задоволенні позову висловлювала ще в письмових поясненнях від 16.07.2025. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на оцінці доказів, наявних у матеріалах справи, та на відсутності волевиявлення відповідача на зміну договору, а не на зміні процесуальної позиції третьої особи. Повернення до стадії підготовчого провадження не могло усунути відсутності підпису відповідача на додатковій угоді №2 та вплинути на результат розгляду справи.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи скаржника в цій частині не свідчать про порушення судом норм процесуального права, яке призвело до ухвалення неправильного рішення.

Отже, за результатами апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів досягнення усіма сторонами договору №1 від 19.04.2022 у належній формі згоди щодо зміни ціни договору, а також наявності передбачених ч. 2 ст. 651, ст. 652 ЦК України підстав для зміни договору за рішенням суду. Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до ухвалення неправильного рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Чорноморськ Буд Груп" вих.№21-05/26-1 від 21.05.2026 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі №914/1495/25 - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморськ Буд Груп" вих.№21-05/26-1 від 21.05.2026 (вх.№01-05/1695/26 від 27.05.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі №914/1495/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/1495/25 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.10.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Манюк П.Т.

Суддя Рим Т.Я.