Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №209/8032/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4163/26 Справа № 209/8032/24 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко Я.О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 14 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг АТ «Універсал Банк» (продукт monobank). Указана заява разом з Умовами і правилами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають єдиний договір про надання банківських послуг. Підписанням цього документа відповідач підтвердив ознайомлення з його умовами, отримання примірників документів у мобільному додатку та надав згоду на використання удосконаленого електронного підпису для засвідчення наступних правочинів і листування через дистанційні канали.

На підставі укладеного договору відповідачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 із кредитним лімітом у сумі 20 000,00 грн. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, забезпечивши боржнику можливість розпоряджатися коштами.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати щомісячних мінімальних платежів, станом на 05 серпня 2024 року утворилася заборгованість у загальній сумі 16 949,20 грн. Зазначену суму кредитної заборгованості позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем Умови обслуговування рахунків, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення з ними відповідача та їх підписання у порядку Закону України «Про електронну комерцію».

Встановивши, що анкета-заява від 14 вересня 2019 року не містить погодженого сторонами розміру процентної ставки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для їх нарахування та стягнення. Водночас, здійснивши перерахунок розподілених банком коштів, суд зарахував безпідставно сплачені відповідачем відсотки в сумі 29 484,99 грн у рахунок погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість боржника за отриманими коштами в сумі 16 949,20 грн була повністю погашена, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Скаржник зазначає, що суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не забезпечив повного, об`єктивного та неупередженого розгляду справи, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Представник банку посилався на те, що Витяг з Умов та Тарифи за карткою monobank, зважаючи на специфіку надання фінансових послуг, неодноразово оновлювалися та доповнювалися відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому їхні актуальні редакції, згода на які була надана відповідачем шляхом здійснення банківських операцій та подальшого користування кредитною карткою, перебували у постійному публічному доступі на офіційному сайті банку та в мобільному додатку.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга АТ «Універсал Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янське від 22 грудня 2025 року року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 14 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг (monobank). Відповідно до умов анкети-заяви банк відкрив позичальникові поточний рахунок у гривні та надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на цей поточний рахунок.

В анкеті-заяві позичальника зазначено, що ОСОБА_1 проставленням власноручного підпису під цією анкетою-заявою підтвердив, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомився, погодився та які отримав у мобільному додатку, складають договір про надання банківських послуг, укладення якого він підтвердив та зобов`язався виконувати його умови.

Також у п. 6 анкети-заяви від 14 вересня 2019 року ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем (за цифрово-словесним шифром, зазначеним у заяві), що буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису в мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором та є рівнозначним аналогом його власноручного підпису.

До позовної заяви банк додав витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank та паспорт споживчого кредиту картки monobank.

Згідно з довідкою АТ «Універсал Банк» про розмір встановленого ліміту, ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг «monobank» від 14 вересня 2019 року відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт у розмірі 20 000,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що в рахунок погашення заборгованості відповідач ОСОБА_1 вносив кошти.

Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою, крім того, зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, позивачем надані до суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, які є належними доказами заборгованості ОСОБА_1 . У виписці про рух коштів чітко простежується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково сплачував заборгованість за договором.

Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України.

Підписана відповідачем анкета-заява до договору про надання банківських послуг містить лише його анкетні дані та контактну інформацію і не містить жодних даних про умови кредитування та обрання ним певної банківської послуги.

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що у цьому випадку Паспорт споживчого кредиту картки monobank, який у Законі України «Про споживче кредитування» трактується як інформація, що надається споживачеві перед укладенням договору про споживчий кредит, в силу позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, може свідчити тільки про ознайомлення відповідача з можливістю зміни умов кредитування, надання йому можливості порівняти різні пропозиції кредитодавця, але аж ніяк не може бути підтвердженням того, на які саме умови він дав згоду. Крім того, Паспорт споживчого кредиту, який долучений до справи, не містить жодного підпису відповідача: ні власноручного, ні електронного, а відповідна графа з назвою «підпис споживача» є незаповненою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що додані банком документи не є складовою частиною кредитного договору, а після перерахунку розподілених банком сум та зарахування безпідставно нарахованих і сплачених відповідачем відсотків у рахунок погашення тіла кредиту заборгованість відповідача перед позивачем за тілом кредиту повністю погашена.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

У силу ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних банку відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, встановивши, що анкета-заява від 14 квітня 2019 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь АТ «Універсал Банк» усієї суми, визначеної ним у позовній заяві. Оскільки матеріали справи не містять доказів підписання позичальником Умов та Тарифів кредитування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність нарахування банком відсотків і розподілу сум надходжень на погашення цих відсотків та необхідність зарахування сплачених за ними коштів у рахунок погашення тіла кредиту. Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20 (а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).

Оскільки сума безпідставно нарахованих та сплачених відповідачем відсотків (29 484,99 грн) є значно більшою, ніж реальний розмір заборгованості за тілом кредиту (16 949,20 грн), заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» є повністю відсутньою.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» з огляду на таке.

Щодо тверджень апелянта про те, що відповідач підписанням анкети-заяви в електронному вигляді беззастережно погодився з Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту, а також визнав їх невід`ємною частиною договору, суд зазначає, що сама по собі анкета-заява не містить фіксації істотних умов кредитування (розміру відсоткової ставки, пені тощо). Належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме надані банком до позовної заяви тексти «Умов і правил» та «Тарифів» перебували у мобільному застосунку в ідентичному вигляді саме на дату підписання заяви (14 вересня 2019 року) та були підписані відповідачем шляхом накладення електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», матеріали справи не містять. Банк як професійний учасник ринку не позбавлений був можливості зафіксувати факт ознайомлення та підписання цих документів споживачем із зазначенням точного часу й електронного ідентифікатора, проте не зробив цього.

Доводи банку про те, що Паспорт споживчого кредиту є невід`ємною частиною договору й підтверджує погодження умов, повністю спростовуються сталою практикою Верховного Суду (зокрема, постановою від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20). Паспорт кредиту є виключно інструментом виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця з інформування клієнта і не є формою фіксації волі сторін щодо укладення договору. Крім того, наданий банком паспорт не містить жодного підпису відповідача, а графа «підпис споживача» є незаповненою, що виключає можливість вважати цей документ узгодженим.

Твердження скаржника про те, що актуальні редакції Умов та Тарифів перебували у постійному публічному доступі на офіційному сайті банку та в мобільному додатку, а відповідач надав згоду на них шляхом користування карткою, не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Наявність Умов та Тарифів у публічному доступі на сайті або в додатку сама по собі не доводить факт ознайомлення з ними конкретного позичальника та не свідчить про досягнення згоди між сторонами щодо цих умов під час підписання анкети-заяви від 14 вересня 2019 року. Роздруківки з сайту банку чи тексти оновлених редакцій Умов, які не містять підпису відповідача (ні власноручного, ні електронного цифрового підпису, накладеного у порядку Закону України «Про електронну комерцію»), не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Специфіка надання фінансових послуг та право банку в односторонньому порядку оновлювати й доповнювати Тарифи не звільняють фінансову установу від обов`язку довести, що споживач перед укладенням договору про споживчий кредит чи перед застосуванням нових тарифів надав свою чітку та зафіксовану згоду саме на ці конкретні умови та відсоткові ставки.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида