Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №191/4458/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6813/26 Справа № 191/4458/25 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О.І. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 18 липня 2013 року між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №26255018872778, на підставі якого видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 8000,00 грн, який пізніше було збільшено до 44300,00 грн. Проте відповідач у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 07 травня 2025 року у нього перед позивачем утворилася заборгованість у загальній сумі 71886,05 грн, з яких: 41996,39 грн – заборгованість за кредитом; 29889,66 грн – заборгованість за процентами. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у сумі 71886,05 грн, а також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору — 2422,40 грн, а всього 74308,45 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач в особі представника звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник скаржника — ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим через неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам.

Доводи скарги мотивовані тим, що позивач не довів погодження сторонами істотних умов договору в письмовій формі, зокрема відсоткової ставки та неустойки. Наявні в матеріалах справи Загальні умови кредитування та пропозиція (оферта) не містять підпису відповідача, а Публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відсутня як на сайті банку, так і в матеріалах справи. Відповідач заперечує факт ознайомлення та згоди з цими умовами. Оскільки розмір нарахованих відсотків не обумовлений сторонами, апелянт просить зарахувати сплачені ним кошти в сумі 132545,15 грн в рахунок погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість перед банком повністю відсутня.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 18 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», з Пропозицією укласти Договір карткового рахунку та договору страхування (оферта), яка була акцептована Банком.

Відповідач просив відкрити на його ім`я картковий рахунок, випустити на його ім`я платіжну картку міжнародної платіжної системи MasterCard, встановити ліміт кредитування за картковим рахунком у сумі 8 000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту — 36 місяців з дня надання кредитного ліміту. Процентна ставка за користування овердрафтом дорівнює: 0,0001% — під час здійснення розрахункових операцій в торговельно-сервісній мережі за рахунок коштів овердрафту (в межах ліміту), 24% — під час здійснення інших дебетових операцій по картковому рахунку за рахунок коштів овердрафту.

Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у сумі 8 000,00 грн, який не може перевищувати 50 000,00 грн.

Також, в матеріалах справи міститься виписка з особового рахунку кредитної карти відповідача, з якої вбачається рух коштів за виданою кредитною карткою.

Крім того, з довідки банку вбачається, що відповідачу збільшувався кредитний ліміт до 44 300,00 грн.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, 19 липня 2016 року, згідно із записом про державну реєстрацію припинення юридичної особи № 10671120024014532, АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» «припинено» та зазначено правонаступником АТ «ПУМБ».

Статутом АТ «ПУМБ», затвердженим Рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів (протокол № 87 від 25 листопада 2021 року), погодженого НБУ 23 грудня 2021 року, визначено, що Банк є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» і АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» в результаті реорганізації шляхом приєднання до Банку, згідно з рішенням загальних зборів акціонерів Банку (протокол № 68 від 14 березня 2015 року) та згідно з рішенням єдиного акціонера АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» (рішення № 2 від 14 березня 2015 року.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином протягом тривалого строку, внаслідок чого у нього перед позивачем станом на 07 травня 2025 року утворилася заборгованість в загальній сумі 71 886,05 грн, яка складається із заборгованості за кредитом — 41 996,39 грн та заборгованості за процентами — 29 889,66 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено письмову вимогу (повідомлення) на адресу відповідача, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором № 26255018872778 від 18 липня 2013 року, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що банк усі передбачені договором сторін умови виконав у повному обсязі, відповідач уклав договір, прийняв кошти і зобов`язався його виконати відповідно до норм чинного законодавства. Тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив, а тому позовні вимоги АТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 26255018872778 від 18 липня 2013 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Положеннями частин першої, другої статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно з положеннями статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Суд першої інстанції правильно констатував, з чим погоджується й колегія суддів, що підписанням пропозиції укласти договір карткового рахунку та договору страхування (оферти) ОСОБА_1 підтвердив, що до підписання цієї пропозиції він був ознайомлений у письмовій формі з інформацією про умови кредитування карткового рахунку (у формі овердрафту) та орієнтовною сукупною вартістю кредиту.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять, а відповідач не надав жодних доказів на спростування презумпції правомірності правочину, кредитний договір № 26255018872778 від 18 липня 2013 року в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що матеріали справи не містять належним чином підписаного договору; не містять підтверджень ознайомлення з умовами кредитування; не містять умов кредитування в редакції, яка діяла на момент укладення заяви, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач особисто підписав пропозицію укласти договір карткового рахунку та договору страхування (оферта), яка була акцептована банком, а тому він був ознайомлений у письмовій формі з інформацією про умови кредитування карткового рахунку (у формі овердрафту), з розміром кредитного ліміту, розміром процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту, строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки. При цьому власноручний підпис ОСОБА_1 на Пропозиції (оферта) від 18 липня 2013 року підтверджує факт його звернення до банку із заявою про приєднання та відкриття карткового рахунку.

Також встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.

Відтак твердження апелянта про неузгодженість істотних умов договору (відсоткової ставки та ліміту) повністю спростовується подальшою поведінкою самого відповідача. З виписки за особовим рахунком кредитної картки вбачається, що ОСОБА_1 тривалий час активно користувався кредитними коштами, здійснював розрахункові операції, знімав готівку, а також частково погашав заборгованість, тобто визнавав та виконував умови укладеного договору. Отримання та використання кредитних коштів у межах встановленого ліміту є конклюдентними діями, які свідчать про прийняття умов договору в повному обсязі.

Колегія суддів також зауважує, що посилання апелянта про необхідність зарахування всіх раніше сплачених коштів виключно в рахунок погашення тіла кредиту є безпідставними. Оскільки відповідач підписав договір, яким чітко визначено плату за користування овердрафтом (0,0001% або 24% річних залежно від виду операції), банк здійснював зарахування платежів відповідно до умов договору та вимог статті 534 ЦК України (черговість погашення вимог).

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розрахунку і недоведеності суми заборгованості за кредитним договором, а також розміру заявлених до стягнення процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «ПУМБ», не довела відсутність заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду щодо їх оцінки та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида